Ухвала

від 13.11.2023 по справі 757/30224/20-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 757/30224/20-ц

провадження № 61-9603св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Дундар І. О.,

Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Київська міська рада, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 січня

2022 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , Київської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки та скасування державного акта.

Позовні вимоги мотивовані тим, що починаючи з 1958 року родина

ОСОБА_1 користувалася земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 .

26 липня 2005 року позивачка звернулася до Київської міської ради із заявою про передання у приватну власність частини земельної ділянки орієнтовною площею 0,015 га для ведення садівництва, яка прилягає до земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

18 вересня 2007 року постійна комісія Київської міської ради з питань земельних відносин відхилила проєкт рішення Київської міської ради, яким передбачалося передати ОСОБА_1 в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,02 га для ведення індивідуального садівництва за зазначеною адресою за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування. Проте 01 листопада 2007 року Київська міська рада прийняла рішення № 1095-2/3928 «Про передачу громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва

і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруду у АДРЕСА_1 » (далі - рішення Київської міської ради від 01 листопада

2007 року № 1095-2/3928), відповідно до пункту 2 якого земельна ділянка передавалася в короткострокову оренду строком на 1 рік.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року № 1095-2/3928 скасовано.

Позивачка зазначала, що вказаним судовим рішенням встановлено обставини, які свідчать про те, що відповідачі порушили права позивачки. Дії відповідачів призвели до позбавлення її можливості отримати у власність або користування спірної земельної ділянки.

ОСОБА_1 просила:

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0229 га за адресою: АДРЕСА_1 від 19 лютого 2009 року № 88, укладений між Київською міською радою і ОСОБА_3 (далі - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 лютого 2009 року);

визнати недійсним договір дарування вказаної земельної ділянки, укладений 25 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (далі - договір дарування земельної ділянки від 25 травня 2009 року);

скасувати державний акт на право власності серії ЯЖ № 006985 на земельну ділянку площею 0,0229 га, кадастровий номер 8000000000:82:185:0230,

за адресою: АДРЕСА_1 ;

витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 вказану земельну ділянку на користь Київської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року позов

ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 лютого 2009 року № 88, укладений між Київською міською радою і ОСОБА_3 .

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0229 га за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 25 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Скасовано державний акт на право власності серії ЯЖ № 006985 на земельну ділянку площею 0,029 га, кадастровий номер 8000000000:82:185:0230, за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішення Київської міської ради від

01 листопада 2007 року № 1095-2/3928 скасовано, а рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 665/665 визнано незаконним. Тому договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 лютого 2009 року № 88, укладений між Київською міською радою і ОСОБА_3 , є недійсним з моменту вчинення.

У зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 лютого

2009 року № 88, який суд визнав недійним, став підставою для вчинення 25 травня 2009 року іншого правочину, а саме договору дарування спірної земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тому цей договір також є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку є документом, що посвідчує право власності відповідача на спірну земельну ділянку та виданий на підставі рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 665/665

і договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який судом визнано недійсним, то державний акт підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позову про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 земельної ділянки на користь Київської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не є власником спірної земельної ділянки, а тому не наділена правом на її витребування.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування

з чужого незаконного володіння земельної ділянки та скасування державного акта.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки та скасування державного акта відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 13 400,49 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 набула у встановленому законодавством порядку право користування спірною земельною ділянкою згідно з договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим у книзі записів державної реєстрації договорів 08 квітня 2008 року за № 82-6-00492, на підставі статей 124, 125 ЗК України, статей 13-16, 18 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, скасування судом рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року № 1095-2/3928 не тягне за собою скасування права оренди

ОСОБА_3 , яке вона набула з моменту державної реєстрації договору оренди, укладеного між нею і Київською міською радою. Крім того, скасування судом рішення органу місцевого самоврядування не тягне за собою автоматичне визнання недійсним договору, укладеного на підставі такого рішення, оскільки такий договір є оспорюваним. Проте позивачка не пред`являла до суду позов про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у книзі записів державної реєстрації договорів 08 квітня 2008 року за № 82-6-00492.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тому у ОСОБА_3 було речове право на указану спірну земельну ділянку (право володіння та користування земельною ділянкою на підставі договору оренди). Рішенням Київської міської ради від

27 листопада 2008 року № 665/665 вирішено продати ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0229 га за 893 666,00 грн для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для прийняття вказаного рішення було речове право ОСОБА_3 на указану спірну земельну ділянку, а саме право володіння та користування земельною ділянкою на підставі договору оренди. Отже, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що рішення від

01 листопада 2007 року № 1095-2/3928 стало підставою для прийняття Київською міською радою рішення від 27 листопада 2008 року № 665/665, що також спростовується і власне текстом документа.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачка позовні вимоги про скасування рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 665/665 не пред`являла. Оскільки такі вимоги позивачка не заявляла, суд не міг надавати оцінку та кваліфікувати поведінку власника земельної ділянки - Київської міської ради щодо передання земельної ділянки ОСОБА_3 як недобросовісну та скасовувати вказане рішення органу місцевого самоврядування як незаконне. Отже, суд першої інстанції ухвалив рішення щодо тих позовних вимог, які не були предметом розгляду.

Сам по собі факт визнання незаконним та скасування в судовому порядку рішення Київської міської ради 01 листопада 2007 року № 1095-2/3928 не є окремою та самостійною юридичною підставою для скасування рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 665/665, а також для визнання недійсним договорів про передачу у власність та подальше відчуження власником спірної земельної ділянки.

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного правочину. Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 лютого 2009 року № 88 та про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,0229 га за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , позивачка обґрунтовувала його тим, що судовим рішенням встановлено обставини, які свідчать про те, що відповідачі порушили її права. Дії відповідачів позбавили її можливості отримати у власність або користування спірну земельну ділянку.

Апеляційний суд врахував, що суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Власний інтерес позивачки (частина третя статті 215 ЦК України) полягає в тому, щоб предмет оспорюваного правочину повернувся у власність Київської міської ради, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації нею як заінтересованою особою її прав на спірну земельну ділянку. Проте вона не надала суду доказів наявності у неї речових прав на спірну земельну ділянку, а саме виконання постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 27 грудня 2011 року щодо результатів розгляду Київською міською радою на пленарному засіданні проєкту рішення «Про передачу громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_2 ».

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу лишеу межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення її прав.

Оскільки суд встановив підстави для відмови в задоволенні позову по суті,

то заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Крім того, щодо позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_3 , апеляційний суд вказав, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до звернення позивачки до суду з позовом - 17 липня 2020 року та до відкриття провадження у цій справі - 21 серпня 2020 року. Нормами законодавства не передбачено можливості пред`явлення позову до особи, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до частини

четвертої статті 25 ЦК України припинилася. Водночас суд першої інстанції не звернув уваги на норми статей 46, 47 ЦПК України. Встановивши, що смерть відповідача настала до подання позову, суд першої інстанції мав керуватись нормою пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та закрити провадження в цій частині позовних вимог у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду

у порядку цивільного судочинства.

Аргументи учасників справи

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга з урахуванням її уточнення мотивована тим, що:

Київська міська рада незаконно позбавила позивачку права на реалізацію можливості отримати у власність або в користування спірної земельної ділянки, оскільки саме міська рада вчинила сукупність дій та прийняла незаконні рішення з цього приводу, зокрема рішення від 01 листопада 2007 року. Це рішення визнано незаконним та скасовано рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року у справі № 757/6502/14-ц. Підставою для скасування цього рішення було порушення прав позивачки, які допущені Київською міською радою, що унеможливило отримання позивачкою бажаної земельної ділянки;

відповідно до ситуаційного плану, наданого на вимогу суду Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради Київської міської держаної адміністрації, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 просили надати їм у користування одну і ту саму земельну ділянку. Оскільки вказані обставини встановлені судом, вони не підлягають доказуванню;

правовою підставою для укладення договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що знаходиться в державній чи комунальній власності, є рішення власника (орендодавця) в особі відповідних органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах відповідно до статті 16 Закону України «Про оренду землі» правовою підставою для укладення договору оренди є результати конкурсу чи аукціону. У цьому випадку необхідною правовою передумовою для укладення договору оренди землі може бути як рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про відчуження права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах, так і рішення цих органів про затвердження результатів конкурсу чи аукціону щодо відчуження права оренди земельної ділянки та про укладення договору оренди з переможцем. Особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної чи комунальної власності, подає

у відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування заяву (клопотання) у порядку, передбаченому статтями 118, 123 ЗК України. За наявності згоди орендодавця надати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір, у якому обумовлюють істотні та інші умови оренди землі.

У разі надходження двох чи більше клопотань (заяв) щодо оренди однієї і тієї ж земельної ділянки, що знаходиться в державній чи комунальній власності, відповідні орендодавці проводять земельний аукціон (конкурс), якщо законом не встановлений інший спеціальний порядок набуття права оренди земельної ділянки. Порядок набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається орендодавцями з дотриманням вимог законодавства про сумлінну конкуренцію. Таким чином, Київська міська рада не дотримала процедури відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_1 , конкурс щодо набуття права оренди на спірну земельну ділянку не проводився. Такими діями міська рада порушила право позивачки на отримання

у користування чи у власність спірної земельної ділянки;

незаконність рішень Київської міської ради стосовно розпорядження землями територіальної громади з порушенням прав позивачки встановлені рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року та постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 грудня

2011 року. Ці рішення судів набрали законної сили;

кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб, зокрема, визнання правочину недійсним. Позивачка, попри існування вказаних вище судових рішень, позбавлена можливості відновити свої порушені права в ефективний спосіб, оскільки на цей час не скасовано відповідне право власності, яке виникло у відповідачів при оформленні права приватної власності на спірну земельну ділянку. Захист порушеного права позивачки повинен бути здійснений шляхом визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, оскільки цей договір укладений всупереч нормам законодавства, адже Київська міська рада не мала повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою у спосіб, що був нею обраний.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови апеляційного суду, відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16,

від 04 липня 2018 року у справі № 372/3523/16, від 06 лютого 2019 року у справі

№ 757/6502/14-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 26 липня 2005 року ОСОБА_1 звернулася до Київської міської ради із заявою про передання їй у приватну власність частини земельної ділянки площею 0,015 га для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Землевпорядна організація розробила проєкт землеустрою щодо надання їй земельної ділянки площею 0,02 га у довгострокову оренду строком на 15 років для ведення індивідуального садівництва за вказаною адресою.

Матеріали щодо відведення вказаної земельної ділянки погоджені висновками Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 14 жовтня 2005 року № 19-8780, Відкритого акціонерного товариства «Київпроект» від 03 квітня 2006 року № 765, головного державного санітарного лікаря міста Києва від 27 жовтня 2005 року № 1866, Управління охорони навколишнього природного середовища Київської міської державної адміністрації від 31 жовтня 2005 року № 071/04-4-19/4768, Головного управління охорони культурної спадщини від 06 жовтня 2005 року № 47, Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради. Проєкт відведення земельної ділянки було направлено на розгляд та затвердження до Київської міської ради.

Вказане підтверджується проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 , складеного ТОВ «Фірма «Земля-Майно».

18 липня 2007 року постійна комісія Київської міської ради з питань земельних відносин відхилила проєкт рішення Київської міської ради, яким передбачалося передати ОСОБА_1 у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,02 га для ведення індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 грудня

2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року, визнано дії Київської міської ради щодо розгляду і затвердження поданого ОСОБА_1 проєкту про відведення земельної ділянки, а також щодо підготування проєкту рішення «Про передачу громадянці ОСОБА_7 земельної ділянки для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у в межах АДРЕСА_1 » незаконними; скасовано прийняте постійною комісією Київської міської ради з питань земельних відносин рішення від 18 вересня 2007 року, яким відхилено проєкт рішення Київської міської ради «Про передачу громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_2 » (справа А-8138); зобов`язано Київську міську раду розглянути на пленарному засіданні проєкт рішення «Про передачу громадянці

ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_2 » та прийняти рішення по суті.

У лютому 2006 року ОСОБА_3 також звернулася до Київської міської ради

із заявою про продаж земельної ділянки площею 0,03 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 . На її замовлення було виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у короткострокову оренду на один рік для будівництва і обслуговування житлого будинку, господарських будівель і споруд.

Постійна комісія Київської міської ради з питань земельних ресурсів підготувала проєкт рішення «Про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва

і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ».

При цьому в пояснювальній записці до вказаного рішення, яка підписана начальником Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, зазначено, що на частину зазначеної земельної ділянки сформована кадастрова справа № А-8138 про передання ОСОБА_1

у довгострокову оренду на 15 років земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва. Зазначена справа погоджена з усіма міськими службами і направлена до Київської міської ради для прийняття остаточного рішення щодо відведення зазначеної ділянки.

01 листопада 2007 року Київська міська рада прийняла рішення про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруду по АДРЕСА_1 , відповідно до пункту другого, якого земельна ділянка передавалася в оренду строком на

1 рік.

Рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 665/665 погоджено продаж ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0229 га за

893 666,00 грн для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі якого 19 лютого 2009 року між Київською міською радою і ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки.

27 квітня 2009 року ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку серії ЯЖ № 006985.

25 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар вказану земельну ділянку.

Відповідно до ситуаційного плану ОСОБА_8 і ОСОБА_3 фактично просили відвести одну і ту саму земельну ділянку, що і спричинило спір між ними, унаслідок якого ОСОБА_8 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_9 , Київської міської ради, ОСОБА_3 (справа № 757/6502/14-ц).

Згідно з ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 березня

2015 року у справі № 757/6502/14-ц провадження в частині вимог про скасування рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року № 1095-2/3928 закрито.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 квітня 2015 року у справі

№ 757/6502/14-ц ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року

у справі № 757/6502/14-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року та постановою Верховного Суду від

06 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено, рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року № 1095-2/3928 «Про передачу

ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд за адресою:

АДРЕСА_1 » скасовано.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року

у справі № 757/6502/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року, відмовлено

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , Київської міської ради, ОСОБА_3 про:

скасування рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року

№ 665/665 «Про передачу земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 »;

визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 лютого 2009 року № 88, укладеного між Київською міською радою і ОСОБА_3 ;

визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею

0,0229 га за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 25 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

скасування державного акта на право власності від 25 травня 2009 року серії ЯЖ № 006985 на земельну ділянку площею 0,029 га, кадастровий номер 8000000000:82:185:0230, за адресою: АДРЕСА_1 ;

витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_9 земельної ділянки на користь Київської міської ради.

Відповідач у суді апеляційної інстанції подав клопотання про закриття провадження у справі в порядку статті 255 ЦПК України, яке обґрунтоване тим, що позовні вимоги у справі № 757/6502/14-ц та у справі, що переглядається, майже ідентичні. Розглянувши клопотання, колегія апеляційного суду встановила, що підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України для закриття провадження у справі, немає, оскільки підстави позову у цих справах різні.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2019 року

у справі № 757/6502/14-ц, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, у задоволені заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року відмовлено.

Відповідно до пункту 2 рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року № 1095-2/3928 земельна ділянка передавалася ОСОБА_3 в короткострокову оренду строком на 1 рік.

Згідно з пунктом 3 рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року

№ 665/665 вказану земельну ділянку, яка перебуває в оренді ОСОБА_3 на підставі договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у книзі записів державної реєстрації договорів від 08 квітня 2008 року за № 82-6-00492, продано їй за 893 666,00 грн для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позиція Верховного Суду

У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений

у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі

№ 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вищевказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають

у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним

і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі

№ 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зроблено висновок, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається

з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У справі № 925/1265/16 Міністерство оборони України та Квартирно?експлуатаційний відділ м. Біла Церква звернулись з позовом до Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 848395, виданого 08 лютого

2007 року Національному дендрологічному парку «Софіївка» на підставі рішення Уманської міської ради від 15 вересня 2006 року № 4.12-4/5, і державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 848373, виданого 29 березня 2007 року Уманському державному аграрному університету (правонаступник - Уманський національний університет садівництва) на підставі того ж рішення Уманської міської ради. Позовні вимоги, з посиланням на норму статті 155 ЗК України, мотивовані тим, що пункти вказаного рішення Уманської міської ради, котрі були підставою для видачі оспорюваних актів, визнані

в судовому порядку нечинними та скасовані.

У справі № 372/3523/16 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_8, треті особи: реєстраційна служба Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, про захист порушених прав власника. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що вона є власником майна (будинку та земельної ділянки) за адресою: АДРЕСА_1, а відповідач ОСОБА_8 є власником сусідньої земельної ділянки площею 0,1202 га та домоволодіння на ній за адресою: АДРЕСА_2. Упродовж тривалого часу відповідач ОСОБА_8 намагався привласнити собі землі, які йому не виділялись, та змінити конфігурацію земельної ділянки у зручний для себе спосіб за рахунок земель комунальної власності, а саме за рахунок вулиці (проїзду) та прибережної смуги, порушуючи тим самим право позивача ОСОБА_1 на проїзд до її земельної ділянки. Суди неодноразово розглядали спори між позивачем та відповідачем та ухвалювали рішення, аналіз яких свідчить, що ОСОБА_8 неодноразово намагався привласнити собі землі під тупиковим проїздом за АДРЕСА_1, при цьому в рішеннях зазначалось про порушення відповідачем прав власника суміжної земельної ділянки - ОСОБА_9, матері позивача. В 2015 році на підставі замовлення ОСОБА_8 було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території смт Козин Обухівського району Київської області.

02 листопада 2015 року без залучення суміжного землекористувача ОСОБА_8 голова Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та

ФОП ОСОБА_1 склали акт встановлення і погодження меж земельної ділянки.

14 грудня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 12623971 про реєстрацію за ОСОБА_8 права власності

на земельну ділянку, кадастровий НОМЕР_1. В 2016 році ОСОБА_8 було зведено паркан уздовж всієї земельної ділянки згідно з новою конфігурацією, по межі, встановленій на підставі акта від 02 листопада 2015 року, унаслідок чого

вкотре суттєво звужено проїзд до помешкання ОСОБА_1, чим обмежено

її як суміжного землекористувача та її родину в проїзді легкових автомобілів, великогабаритних транспортних засобів чи проїзду автомобілів швидкої допомоги, пожежних чи інших екстрених служб у разі виникнення екстрених ситуацій. Вищенаведені дії відповідача щодо звуження проїзду до земельної ділянки позивача за рахунок земель загального користування позивач вважає неправомірними. На підставі наведеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконними та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області від

18 грудня 2015 року про реєстрацію за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку з кадастровим НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 та запис від 14 грудня 2015 року № 12623971 про реєстрацію за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку, а також просила скасувати реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_1, право на яку виникло на підставі рішення Козинської селищної ради від 25 грудня 1997 року № 118/66. Крім того, позивач для відновлення своїх прав суміжного землевласника просила суд зобов`язати відповідача звільнити зайняту за рахунок АДРЕСА_1 земельну ділянку шляхом знесення паркану, побудованого за рахунок проїжджої частини дороги, та звільнити зайняту за рахунок водоохоронної зони земельну ділянку шляхом знесення побудованого на ній паркану.

У справі № 757/6502/14-ц ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Київської міської ради, третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання незаконним, скасування рішення Київської міської ради. Позовну заяву мотивовано тим, що починаючи з 1958 року родина позивача користувалася земельною ділянкою за АДРЕСА_1. 26 липня 2005 року позивач звернулася до Київської міської ради із заявою про передання їй у приватну власність частини земельної ділянки площею 0,015 га для ведення садівництва за АДРЕСА_1. Землевпорядна організація розробила проєкт землеустрою щодо надання їй земельної ділянки площею 0,02 га у довгострокову оренду строком на 15 років для ведення індивідуального садівництва по АДРЕСА_1. Матеріали щодо відведення вказаної земельної ділянки погоджені уповноваженими органами,

а проєкт відведення земельної ділянки було направлено на розгляд та затвердження до Київської міської ради. У лютому 2006 року ОСОБА_3 також звернулася до Київської міської ради із заявою про продаж земельної ділянки площею 0,03 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_2. ОСОБА_3 замовлено виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у короткострокову оренду на один рік для будівництва і обслуговування житлого будинку, господарських будівель і споруд. 18 вересня 2007 року постійна комісія Київради з питань земельних відносин відхилила проєкт рішення Київради «Про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва по АДРЕСА_1». Постійна комісія Київради з питань земельних ресурсів підготувала проєкт рішення про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2. При цьому в пояснювальній записці до вказаного рішення, яка підписана начальником Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, зазначено, що на частину зазначеної земельної ділянки сформована кадастрова справа № А-8138 про передачу ОСОБА_1 у довгострокову оренду на 15 років земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва по АДРЕСА_1. Зазначена справа погоджена з усіма міськими службами і направлена до Київради для прийняття остаточного рішення щодо відведення зазначеної ділянки. 01 листопада 2007 року Київська міська рада прийняла рішення «Про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруду по АДРЕСА_2», відповідно до пункту другого якого земельна ділянка передавалася в оренду строком на один рік. Рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 665/665 вирішено продати ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0229 га за 893 666,00 грн для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2, на підставі якого

19 лютого 2009 року між Київською міською радою та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. 27 квітня 2009 року ОСОБА_3 зареєстрований державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1. 25 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарувала вказану земельну ділянку ОСОБА_2. Позивач зазначала, що рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року «Про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруду по АДРЕСА_2» прийнято з порушенням норм земельного законодавства України, що призвело до порушення її прав. Ураховуючи викладене ОСОБА_1 просила: скасувати рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року «Про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2»; скасувати рішення Київської міської ради від

27 листопада 2008 року № 665/665 «Про продаж земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2»; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 лютого 2009 року № 88, укладений між Київською міською радою та ОСОБА_3; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0229 га, що розташована по АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; скасувати державний акт на право власності від 27 квітня 2009 року серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,029 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,029 га по АДРЕСА_2 на користь Київської міської ради.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Київської міської ради, ОСОБА_3, третя особа - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про визнання незаконним, скасування рішення Київської міської ради, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, скасування державного акта в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року № 1095/3928 закрито.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 квітня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від

26 березня 2015 року скасовано та справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року

№ 1095/3928 передано до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 вересня

2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про скасування рішення Київської міської ради від 27 листопада 2008 року № 665/665 «Про продаж земельної ділянки ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2»; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 лютого 2009 року

№ 88, укладеного між Київською міською радою та ОСОБА_3, визнання недійсним договору дарування зазначеної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; скасування державного акта на право власності від 27 квітня 2009 року серії НОМЕР_1 на вказану земельну ділянку; витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки на користь Київської міської ради.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 вересня 2015 року залишено без змін.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 листопада 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року № 1095/3928 задоволено, а відповідне рішення міської ради скасовано.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від

27 листопада 2017 року, вказав, що суди виходили з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо скасування рішення Київської міської ради від 01 листопада

2007 року № 1095/3928 регулюються нормами цивільного судочинства. Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Київська міська рада порушила процедуру відчуження спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_3, конкурс щодо відчуження права оренди на вказану земельну ділянку не проводився, у зв`язку з чим порушено право позивача на отримання у користування чи у власність спірної земельної ділянки. Порушення Київською міською радою при прийнятті рішення від 01 листопада 2007 року «Про передачу громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2» встановлено постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року. Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від

26 березня 2015 року, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 вересня

2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року встановлено, що позовна заява ОСОБА_1 не містить доказів порушення відповідачами її прав та інтересів, Київська міська рада не порушувала прав, свобод чи інтересів позивача, оскільки оскаржуване позивачем рішення не стосується прав та обов`язків позивача,

є безпідставними, адже зазначеними рішеннями не вирішувалися позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Київської міської ради, ОСОБА_3 в частині скасування рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року № 1095/3928.

Отже, у справі № 757/6502/14-ц предметом касаційного перегляду Верховного Суду були судові рішення щодо вимог про скасування рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року № 1095/3928 «Про передачу громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2».

У справі, що переглядається, спір існує між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , Київською міською радою, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування земельної ділянки, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державного акта. Позивачка посилалась на те, що з 1958 року її родина користувалася земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 . Вона звернулась до Київської міської ради із заявою про передання у приватну власність частини земельної ділянки, орієнтовною площею 0,015 га для ведення садівництва, яка прилягає до земельної ділянки за вказаною адресою. Постійна комісія Київської міської ради з питань земельних відносин відхилила проєкт рішення Київської міської ради про передачу їй земельної ділянки (справа А-8138). Проте пізніше Київська міська рада прийняла рішення «Про передачу громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруду у АДРЕСА_1 », відповідно до пункту 2 якого земельна ділянка передавалася в короткострокову оренду строком на 1 рік. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року «Про передачу громадянці ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у

АДРЕСА_1 » скасовано. Позивачка вважала, що вказаним судовим рішенням встановлено обставини, які свідчать про те, що відповідачі порушили її права, а дії відповідачів призвели до позбавлення її можливості отримати спірну земельну ділянку у власність або користування.

Таким чином, спірні правовідносини у справах № 925/1265/16, № 372/3523/16,

№ 757/6502/14-ц, на висновки Верховного Суду у яких як на підставу касаційного оскарження посилається ОСОБА_1 , та у справі, що переглядається, за предметом, підставами позову, фактичними обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням спірних відносин не є подібними.

Колегія суддів наголошує, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (частина перша статті

400 ЦПК України): підстави відкриття касаційного провадження зазначаються

в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), в окремих випадках непідтвердження підстав касаційного оскарження може мати наслідком закриття касаційного провадження (пункти 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04,

§ 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду, та на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, що не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається, колегія суддів вирішила закрити касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Керуючись статтями 260, 389, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження у справі № 757/30224/20-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки та скасування державного акта за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2022 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков