Ухвала

від 20.11.2023 по справі 761/43512/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 761/43512/21

провадження № 61-16263ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва, третя особа - Управління освіти Шевченківської районної

в м. Києві державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом,

у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва № 104-к-тр від 08 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати, поновити його на роботі та зобов`язати Будинок дитячої творчості Шевченківського району м. Києва сплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи в розмірі 58 962,40 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано наказ директора Будинку дитячої творчості Шевченківського району

м. Києва № 104-к-тр від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати звукорежисера ОСОБА_1 .

Стягнуто з Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов`язаний

з відстороненням від роботи з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року,

в розмірі 49 129,44 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року частині задоволених позовних вимог скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

15 листопада 2023 року ОСОБА_1 через приймальню громадян звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, у змісті якої просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

1. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки

у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору

у встановлених порядку і розмірі.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що звільнений від сплати судового збору за подання даної касаційної скарги на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Водночас, посилання заявника на зазначену підставу для звільнення від сплати судового збору є помилковим з огляду на наступне.

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За таких обставин, з урахуванням позовних вимог, заявник повинен сплатити судовий збір за касаційне оскарження судового рішення в частині вирішення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2 270,00 грн.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру (визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення), яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (908,00 грн).

Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви

і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Таким чином, заявнику необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 816,00 грн (2 270,00 грн х 0,4 х 200%).

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача (стандарт ІВАN) - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, «Судовий збір (Верховний Суд, 055)», призначення платежу (вказати номер справи та інші необхідні відомості).

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».

На підтвердження сплати судового збору до Верховного Суду необхідно надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку

і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

2. Крім того, касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом з огляду на наступне.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку визначення заявником підставою касаційного оскарження судових рішень пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовної практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Таким чином оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада

2020 року у справі № 904/3807/19.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі

№ 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 2/1712/783/2011,

від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі

№ 522/2732/16-ц).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Так, заявник, як на підставу касаційного оскарження судового рішення узагальнено посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.

Таким чином заявникові необхідно: 1) Сплатити судовий збір за подання касаційної скарги. На підтвердження сплати судового збору надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; 2) Уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року залишити без руху.

Надати строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Д. Д. Луспеник