Постанова

від 28.02.2024 по справі 761/43512/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 761/43512/21

провадження № 61-16263 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Будинок дитячої творчості Шевченківського району м. Києва,

третя особа - Управління освіти Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Ящук Т. І. від 17 жовтня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва, третя особа - Управління освіти Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва від 08 листопада 2021 № 104-к-тр про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати та поновити його на роботі;

- зобов`язати Будинок дитячої творчості Шевченківського району м. Києва сплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення

від роботи в сумі 58 962,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що працює у відповідача з 01 березня 2012 року на посаді звукорежисера та на 0,5 ставки художника-оформлювача.

У листопаді 2021 року були порушені його конституційні права на роботу з боку керівництва Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва, яке полягало в тому, що від нього постійно незаконно вимагали надати медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та обмежували його права щодо повноцінної роботи.

08 листопада 2021 року відповідачем видано наказ № 104-к-тр про відсторонення його від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме надання документів про наявність обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання.

У той самий день він звернувся до відповідача з письмовою заявою про порушення його конституційних прав і до керівництва з проханням перевести його на дистанційний режим роботи, на що отримав відповідь від 18 листопада 2021 року про те, що повернутися до роботи неможливо відповідно до статті 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб».

Позивач вважав, що наказ про його відсторонення від роботи є незаконним, оскільки прийнятий всупереч вимогам Конституції України та законодавства України.

Зазначав, що обмеження конституційних прав може встановлюватись виключно законом, а стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»не включає щеплення проти COVID-19 до профілактичних щеплень, які є обов`язковими та включені до календаря щеплень.

Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24 грудня 2020 року № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09 лютого 2021 року № 213) встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Фролової І. В.

від 23 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано Наказ директора Будинку дитячої творчості Шевченківського району

м. Києва від 08 листопада 2021 року № 104-к-тр про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати звукорежисера ОСОБА_1 .

Стягнуто з Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов`язаний

з відстороненням від роботи з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року,

у розмірі 49 129,44 грн. У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідачем неправомірно застосовано до позивача статтю 46 КЗпП України, оскільки вона містить вичерпний перелік підстав для відсторонення від роботи. Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб не віднесено щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до щеплень, які є обов`язковими для населення. В Україні відсутній закон, який передбачає право роботодавця відсторонювати від роботи працівників, які відмовилися від вакцинації проти COVID-19. Ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби та за умови наявності відповідних епідемічних показань. При цьому суд вказав, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували відмову чи ухилення від проведення щеплення, оскільки відмова особи надати про себе інформацію, що містить лікарську таємницю не є доказом, за яким можливо встановити відсутність чи ухилення від проведення щеплення.

Суд першої інстанції зазначив, що позивача не було звільнено, а було відсторонено, і 01 березня 2022 року позивача було допущено до роботи, тому не підлягає задоволенню вимога позивача про поновлення його на роботі. Крім того, рішення суду про визнання незаконними та скасування наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи саме по собі є підставою для його виконання відповідачем шляхом допущення позивача до роботи.

Суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до статті 27 Закону України «Про працю» за правилами передбаченими положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2023 року частині задоволених позовних вимог скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що посада позивача передбачає участь у навчально-виховному процесі, його контакт з педагогічними працівниками, дітьми та їх батьками, а також залучення позивача до масових заходів за їх участі. Позивач не довів, що його контакти з педагогічними працівниками та дітьми мали характер, який не впливає на широке розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач був повідомлений належним чином про необхідність проведення щеплення проти COVID-19, проте він заперечував проти щеплення, так як вимога відповідача порушує його права, і відповідно позивач відмовився від здійснення щеплення або надання документів, що підтверджують протипоказання щодо такого щеплення. Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вказав, що посилання позивача на невідповідність спірного наказу вимогам законодавства є необґрунтованим, оскільки цей наказ є законним відповідно до норм права та висновків Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, переслідує легітимну мету та є виправданим втручанням в особисте життя позивача у конкретних обставинах, яке необхідне у демократичному суспільстві з точки зору захисту життя та здоров`я як самого позивача, так й інших громадян України, зокрема дітей.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігалося його робоче місце,

а з 01 березня 2022 року його було допущено до роботи. Отже, таке обмеження переслідувало законні цілі, було тимчасовим та пропорційним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, в якій з урахуванням уточненої касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального правата порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 20 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк ОСОБА_1 направив недоліки касаційної скарги на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20 листопада 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження

у справі,витребувано цивільну справу № 761/43512/21 з Шевченківського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд належним чином не встановив фактичні обставини у справі, що мають суттєве значення, та на підставі недопустимих доказів.

Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв новий доказ на стадії апеляційного провадження, чим порушив вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України. При цьому відповідач не направляв йому нові докази, не надав суду апеляційної інстанції докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Зазначає, що надані відповідачем нові докази є безпідставними, оскільки він за період своєї робити з 2012-2021 роки ніякого відношення до гуртків і праці з дітьми не мав, він не є педагогічним працівником, а технічним, який здійснював обробку звуку та підбирав матеріали, працював до відсторонення дистанційно, ні з ким не контактував, в його обов`язки роботи входило обробка, підбірка фонограм та монтаж відео, які він передавав дистанційно.

При цьому, вказує, що відповідно до пункту 6.4 його посадової інструкції передбачено співпрацю з керівниками гуртків, супровід масових заходів, але це характер роботи, який не здатний впливати на широке розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від директора Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києвана касаційну скаргу, в якому, зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, суд першої інстанції належним чином не встановив фактичні обставини у справі, не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, а постанова суду апеляційної інстанції є законною, ухвалена з додержанням норм права. Суд апеляційної інстанції вірно застосував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 прийнятий з 01 березня 2012 року на роботу звукорежисером Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва за строковою угодою строком до 29 червня 2012 року. З 29 червня 2012 року ОСОБА_1 переведений на постійну роботу за цією посадою.

У заяві від 08 листопада 2021 року на ім`я директора Будинку дитячої творчості ОСОБА_1 зазначив, що не надає згоду на розголошення конфіденційної інформації про стан свого здоров`я, що він має право на таємницю про стан здоров`я, забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Отже, ОСОБА_1 відмовився надавати роботодавцю будь-яку інформацію щодо наявності у нього щеплення проти COVID-19.

Наказом директора Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва

від 08 листопада 2021 року № 104-к-тр «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати звукорежисера ОСОБА_1 » позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати, до усунення причин, що зумовили відсторонення (надання документів про наявність обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання).

Підставою для видачі вказаного наказу зазначено: стаття 46 КЗпП України,

частину другу статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів Українивід 09 грудня 2020 року

№ 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2

(зі змінами), наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року № 1306/36928.

Вказаний наказ містить підпис ОСОБА_1 про ознайомлення та відмітку про його незгоду зі змістом цього наказу (а. с. 8, т. 1).

Директором Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва листом

від 18 листопада 2021 року № 02/23-63 надано відповідь на звернення

ОСОБА_1 щодо можливості переведення на дистанційну форму роботи. Зазначено, що повернутися до роботи неможливо (а. с. 15, т. 1).

Відповідно до посадової інструкції звукорежисера, останній, зокрема: відповідає за запис, обробку та створення звуку під час заходу; забезпечує розстановку мікрофонів, управляє мікрофонами під час заходу; здійснює технічний контроль звуку: відслідковує рівень звуку та фонових шумів; здійснює звукове оформлення згідно з задумкою автора заходу; відповідає за технічну якість звуку заходу

(а. с. 16, т. 1).

Згідно із довідкою Управління освіти Шевченківської районної державної адміністрації у місті Києві від 07 грудня 2021 року № 734 про доходи загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з червня 2021 року по листопад 2021 року становить 77 502,85 грн, а середньомісячна заробітна плата 12 917,14 грн (а. с. 44, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті уточненої касаційної скарги, зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див. пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста

статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня

2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня

2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії

ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі

№ 4004-XII та Інструкції № 66.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком

№ 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення,

а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див. пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див. пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня

до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року

№ 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому,

з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104,

від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928,

від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року

№ 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до

пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети

(див. пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала

у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді звукорежисера та на 0,5 ставки художника-оформлювача в Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва.

Наказом директора Будинку дитячої творчості Шевченківського району м. Києва

від 08 листопада 2021 року № 104-к-тр «Про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати звукорежисера ОСОБА_1 » позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати, до усунення причин, що зумовили відсторонення (надання документів про наявність обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання).

Підставою для видачі вказаного наказу зазначено: стаття 46 КЗпП України,

частину другу статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів Українивід 09 грудня 2020 року

№ 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2

(зі змінами), наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року № 1306/36928.

Вказаний наказ містить підпис ОСОБА_1 про ознайомлення та відмітку про його незгоду зі змістом цього наказу (а. с. 8, т. 1).

Разом із тим відповідних документів щодо протипоказань організму від проведення обов`язкових профілактичних щеплень позивач роботодавцю не надав.У заяві

від 08 листопада 2021 року на ім`я директора Будинку дитячої творчості

ОСОБА_1 зазначив, що не надає згоду на розголошення конфіденційної інформації про стан свого здоров`я, що він має право на таємницю про стан здоров`я, забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Отже, ОСОБА_1 відмовився надавати роботодавцю будь-яку інформацію щодо наявності у нього щеплення проти COVID-19.

Таким чином, у спірних відносинах є очевидним факт відмови позивача надати інформацію про проведення щеплення або наявність медичних протипоказань до проведення щеплення, що за логічно послідовним значенням вищенаведеного нормативного врегулювання фактично виявляє ухилення особи від такої процедури.

Відповідно до посадової інструкції звукорежисера, останній, зокрема: відповідає за запис, обробку та створення звуку під час заходу; забезпечує розстановку мікрофонів, управляє мікрофонами під час заходу; здійснює технічний контроль звуку: відслідковує рівень звуку та фонових шумів; здійснює звукове оформлення згідно з задумкою автора заходу; відповідає за технічну якість звуку заходу

(а. с. 16, т. 1).

Ураховуючи характер виконуваних обов`язківпозивача, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час його виконання контактувати з іншими працівниками Будинку дитячої творчості, останній підлягає обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення ухилився від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю відмовився надавати, у зв`язку із чим відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив його від роботи.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який у цій конкретній справі дослідив пропорційність втручання і зазначив, що посада позивача передбачає участь у навчально-виховному процесі, його контакт з педагогічними працівниками, дітьми та їх батьками, а також залучення позивача до масових заходів за їх участі. Позивач не довів, що його контакти з педагогічними працівниками та дітьми мали характер, який не впливає на широке розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що позивач був повідомлений належним чином про необхідність проведення щеплення проти COVID-19, проте він заперечував проти щеплення, так як вимога відповідача порушує його права, і відповідно позивач відмовився від здійснення щеплення або надання документів, що підтверджують протипоказання щодо такого щеплення.

Необхідно зазначити, що держава, встановивши відсторонення працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників цих виробництв та організацій. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників цього підприємства, які провели щеплення з метою загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що за встановлених конкретних обставин у цій справі роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Враховуючи, що за позивачем на період відсторонення збереглося робоче місце,

з 01 березня 2022 року його було допущено до роботи, отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

У цій справі позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які

б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

Отже, у розрізі балансу інтересів суд не отримав даних про порушення права особи винесеним наказом про відсторонення від роботи та про те, що саме у зв`язку із цим відстороненням позивач ніс надмірний індивідуальний тягар. Оскаржуваний наказ прийнято повноважною особою в межах компетенції, на виконання вимог чинного законодавства, з врахуванням всіх пов`язаних аспектів в сфері забезпечення стану здоров`я як особи позивача, так і інших осіб.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними

у постановах від 01 березня 2023 рокуу справі № 697/2349/21 (провадження

№ 61-6083 св 22), від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження

№ 61-7240 св 22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження

№ 61-5525 св 22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження

№ 61-4736 св 22), від 06 вересня 2023 року у справі № 377/137/22 (провадження

№ 61-4985 св 23).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), які були враховані апеляційний судом, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд вказав, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

При цьому дані про проведення щеплень не є даними про стан здоров`я особи, які не підлягають розголошенню, даними про особисте чи сімейне життя особи, не є примусом, в умовах визначеного порядку обов`язкових щеплень на певній території України для певних категорій осіб, тому не порушує права, свободи і інтереси позивача і не є надмірним втручанням держави у особисте чи сімейне життя позивача.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, прийнята з дотриманням вимог закону, а доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Зроблені апеляційним судом висновки по суті узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв нові докази на стадії апеляційного провадження, порушивши вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України, є безпідставними. Так, апеляційним судом було установлено, що районний суд розглянув справу без участі відповідача, належним чином не повідомивши його про дату судового засідання. Саме тому на стадії апеляційного перегляду справи, 26 вересня 2023 року представник відповідача просив апеляційний суд долучити до справи та дослідити певні докази, які стосувалися предмета позову (т. 1, а. с. 229-235). Відповідно до вимог

статей 367, 382 ЦПК України апеляційний суд обговорив заявлене клопотання в судовому засіданні за участю сторін справи (т. 2, а. с. 13), задовольнив клопотання, а в судовому рішенні додатково виклав мотиви такого рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець