Постанова

від 08.11.2023 по справі 759/10251/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/10251/22 Головуючий у І інстанції Бабич Н.Д.

Провадження № 22-ц/824/11600/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання незаконним та скасування наказу про зупинення дії трудового договору, зобов'язання здійснити нарахування та виплату єдиного соціального внеску, стягнення компенсації за невикористану відпустку, заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року ОСОБА_1. пред'явила в суді вказаний вище позов, посилаючись на те, що з 28 травня 2020 року вона перебувала у трудових відносинах із товариством з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1») і працювала на посаді бухгалтера.

24 березня 2022 року ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» видало наказ № 24/03/2022 про тимчасове призупинення дії трудових договорів, яким між сторонами було призупинено дію її трудового договору

24 травня 2022 року її звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП (за угодою сторін), проте не проведено з нею повного розрахунку по виплаті заробітної плати за березень-травень 2022 року та компенсації за дні невикористаної відпустки.

Стверджує, що призупинення дії трудового договору на підставі наказу № 24/03/22 від 24.03.2022 року було незаконним та безпідставним, оскільки при винесені відповідного наказу не було дотримано умови про неможливість надання роботи та неможливість її виконання працівником. Позивачка виконувала та мала можливість виконувати трудові функції починаючи з 24 лютого 2022 року по 24 травня 2022 року, а відповідач не повідомив її про призупинення дії трудового договору.

На думку позивачки, відповідачем порушено пункт 1.4 наказу про тимчасове призупинення дії трудових договорів щодо нарахування заробітної плати. В період з березня по травень 2022 року був простій підприємства, у зв'язку із чим відповідачем було неправильно проведено розрахунки і виплати при звільненні, наявна заборгованість по заробітній платі за цей період.

26 травня 2022 року позивачкою було подано претензію до ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» про виплату заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку, однак відповіді на претензію вона не отримала.

На підставі зазначеного, позивачка просила суд:

визнати незаконними та скасувати наказ ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» № 24/03/2022 від 24 березня 2022 року про призупинення дії трудового договору в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1.;

зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплати ЄСВ на користь ОСОБА_1. за період незаконного призупинення дії трудового договору з 24 лютого 2022 року по 24 травня 2022 року;

стягнути з ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на її користь компенсацію за 6 днів невикористаної відпустки за період з березня по травень 2022 року у розмірі 6 025,08 грн; заборгованість по заробітній платі за період з 24 лютого 2022 року по 23 березня 2022 року у розмірі 30 838,52 грн; середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з призупиненням трудового договору за період з 24 березня 2022 року по 24 травня 2022 року у розмірі 66 546,28 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 24 травня 2022 року по 23 серпня 2022 року у розмірі 149 323,36 грн з урахуванням збільшення на день ухвалення рішення.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка через представника - адвоката Лисенко Г.О. звернулася засобами з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що районний суд неповно з'ясував обставини справи щодо можливості позивачки виконувати роботу та змогу відповідача таку роботу надати; помилково вважав доведеними обставини неможливості надання роботи відповідачем, зокрема, через завдані збитки; дійшов помилкового висновку про те, що позивачка не могла виконувати роботу, всупереч обставинам справи, які однозначно вказують, що позивачка могла виконувати роботу і виконувала її; неправильно трактував норму статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та допустив порушення процесуального права, а саме статей 83, 89 ЦПК України.

Зокрема наголошує на тому, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у відповідача були підстави для призупинення дії трудового договору.

Вважає, що суд не правильно розтлумачив статтю 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки дана норма не містить умови призупинення дії трудового договору у разі загрози для працівників.

Більше того, з моменту повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну загроза життю та здоров'ю зберігається абсолютно для кожної особи, яка перебуває на території України, особливо враховуючи інтенсивні ракетні обстріли. Разом з тим, на думку позивачки, це не є підставою для призупинення дії трудового договору.

Таким чином, підставою для призупинення дії трудового договору є саме неможливість її виконання, а не небезпечні умови праці.

У позивачки була можливість виконувати свої посадові обов'язки, що підтверджено матеріалами справи та екю самою під час допиту її як свідка. Крім цього, така можливість очевидно слідує із характеру роботи позивачки, оскільки робота бухгалтера дозволяє виконувати посадові обов'язки у дистанційному режимі, що виключає необхідність перебування за місцем розташування відповідача.

Під час судового засідання позивачка була допитана як свідок та підтвердила обставили, що з 10 березня 2022 року вона проживала у м. Києві та могла виконувати роботу, в тому числі прибувати на робоче місце за наявності для цього потреби.

Поза увагою суду першої інстанції залишився наказ № 1/05/22 від 01 травня 2022 року, яким було поновлено дію трудових договорів з рядом працівників - загалом 30 осіб, серед яких головний бухгалтер Корченюк С.В. та бухгалтер Роєнко Л.Ю., однак з позивачкою дію трудового договору не поновили.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В порядку, визначеному статтею 360 ЦПК України, на адресу суду апеляційної інстанції від ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин положення статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що стаття 13 даного Закону не передбачає такої підстави для припинення дії трудового договору, як загроза життя працівників, не заслуговують уваги, оскільки позивач однобічно тлумачить положення цієї статті, викривлюючи її зміст. У статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) чітко вказано, що здійснення військової агресії проти України є підставою для призупинення трудових правовідносин, яка виключає можливість надання та виконання роботи.

Очевидно, що фактор ведення бойових дій є обставиною, яка ставить під загрозу як життя та здоров'я працівників, так і подальше існування суб'єкта господарювання в цілому, тому прояви надмірного формалізму у питані життя та здоров'я людей є неприйнятними.

Крім того, відповідач вважає, що позовні вимоги позивачки є взаємовиключними. Так, позивачка просить суд стягнути як заборгованість по заробітній платі із 24 лютого 2022 року, так і середній заробіток за час вимушеного прогулу, також із 24 лютого 2022 року. Проте позивачка не перебувала у простої, а відповідач не має заборгованості перед позивачкою щодо виплати заробітної плати, що вірно було встановлено судом першої інстанції, тому вимоги апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

При зверненні до суду із позовною вимогою щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок в день звільнення позивачкою не було враховано положення частини третьої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно із якою роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Судом було встановлено, що згідно листа № 25/381 від 23 березня 2022 року Святошинського районного управління ГУ ДСНС України в м. Києві, акту ДСНС про пожежу від 18 березня 2022 року виробничі, складські приміщення, виробниче обладнання, транспортні засоби ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» було знищено на 90 %.

Довідкою про загальний розмір економічних збитків від 25 квітня 2023 року, підготовленою Київською незалежною судово-експертною установою (висновок експерта № 3369 від 27 березня 2023 року), наведено повний розрахунок збитків підприємства, завданих ракетним обстрілом країни-агресора. Встановлено групи об'єктів ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1», які зазнали ураження, і загальний розмір економічних збитків в сумі 836 507 899,78 грн.

Відповідач також наводить свої аргументи щодо спростування доводів апеляційної скарги про можливість позивачки прибувати на своє робоче місце, зазначаючи, що територія заводу ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» спочатку була місцем дислокації для оборони м. Києва Збройними Силами України, а потім територія даного підприємства потрапила під ракетний обстріл, внаслідок чого було знищено виробничі, складські приміщення, виробниче обладнання, транспортні засоби ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на 90 %. Збройні Сили України зайняли для оборони територію заводу ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1, де розмістили військову техніку та обмежили доступ цивільних, що обумовило повне вимушене зупинення господарської діяльності підприємства з 24 лютого до 11 квітня 2022 року, що стверджується інформаційним листом Командира військової частини НОМЕР_1 - полковника ОСОБА_2.

При наданні суду свідчень щодо можливості прибувати на своє робоче місце позивачка замовчувала ту обставину, що її місцем проживання є м. Буча у Київській області, де від початку повномасштабного вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року велися активні бойові дії і з 05 березня 2022 року м. Буча було повністю окуповане. Із 08 березня 2022 року у містах Бучі, Ворзелі та Гостомелі не було світла та мобільного зв'язку. Вказані обставини унеможливлювали факт прибуття позивачки на роботу для виконання посадових обов'язків на майже вщент знищеному внаслідок ракетного обстрілу підприємстві, яке залишилось без виробничих потужностей.

Оскільки на території заводу був розташований особовий склад ІНФОРМАЦІЯ_2, про призупинення дії трудових договорів позивачку та інших працівників головний бухгалтер Корченок С. В. в телефонному режимі повідомила ще 23 березня 2022 року. Можливості забезпечити працівників роботою дистанційно та виплачувати позивачці та іншим працівникам заробітну плату у відповідача не було.

Однак, найголовнішим доводом на спростування тверджень позивачки про те, що вона могла прибувати на своє робоче місце є те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка, перебуваючи під присягою свідка, зазначила, що перебування на території заводу було небезпечним, тому роботодавець мав забезпечити її дистанційною роботою. Тобто, позивачка стверджує, що могла спокійно прибувати до свого робочого місця для виконання роботи та водночас зазначає, що це є небезпечно, що вказує на безпідставність позовних вимог .

Відповідач вважає безпідставними доводи апеляційної скарги в частині не забезпечення позивачки роботою, оскільки вона сама жодного разу з 24 лютого 2022 року не зверталась до відповідача з листом з метою повідомлення про своє точне місце перебування та проханням забезпечити її роботою за новим місцем перебування, а також про наявність принаймні елементарних засобів зв'язку та інтернету чи ноутбука.

Посилаючись на можливість відповідача забезпечити її роботою, позивачка не наводить обґрунтування, за якою ж саме адресою відповідач мав забезпечити її роботою та в який спосіб, тоді як за місцем проживання позивачки велися бойові дії та було відсутнє транспортне сполучення, мобільний зв'язок та інтернет, а господарська діяльність відповідача була повністю зупинена.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині наявності у відповідача роботи, яка полягала у проведенні інвентаризації майна підприємства у травні 2022 року, відповідач зазначає, що із матеріалів справи вбачається, що фактично після того як ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» розпочало роботу із відновлення підприємства, першим етапом якої була інвентаризація щодо активів, що вціліли після активних бойових дій, яка почала проводитись на початку травня, то позивачка повідомила свого роботодавця про припинення трудових відносин.

Стосовно залучення інших осіб до виконання цієї роботи, то роботодавець вправі визначати якого працівника залучати до виконання тієї, чи іншої роботи на підприємстві, враховуючи їхній досвід, навички та кваліфікацію, тому до виконання інвентаризації в цілому були залучені особи, які дійсно могли швидко, якісно, оперативно та ефективно встановити залишок активів відповідача, які вціліли після ракетного обстрілу.

В апеляційній скарзі позивачка зазначає, що із 11 травня 2022 року відповідач займався експортно-імпортною діяльністю, тому міг надавати роботу позивачці, а у бухгалтерських звітах № 33 та № 34 у графі підпис «бухгалтер» наявні її підписи. При цьому позивачка не зазначає, що вказані звіти жодним чином не відносились до ведення інвентаризаційного процесу, в якому вона ніяку участь не брала. Вказані звіти стосувались відрядження водіїв, утім позивачка не надала суду доказів щодо складання нею цих документів. Позивачка була вправі заявити клопотання про дослідження електронних доказів, довівши суду ту обставину, що вона складала ці документи, оскільки на її комп'ютері є вихідні файли цих документів, за якими можна відслідкувати інформацію із якого комп'ютеру та протягом якого періоду часу вони були складені тощо.

Якби позивачка дійсно складала звіти про відрядження водіїв, вона була вправі заявити клопотання про допит цих водіїв в якості свідків, для підтвердження того, що дійсно комунікувала із ними, з метою складання цієї звітності. Ці докази не були надані та не могли бути надані, тому що позивачка не брала участі у складанні даних звітів.

Також позивачка не надала доказів, якими могла б підтвердити наявність доступу до документації або програм бухгалтерського обліку, якщо комп'ютерна техніка знаходиться у приміщенні відповідача, куди позивачка з початку вторгнення, тобто з 24 лютого 2022 року та по час звільнення не з'являлася.

В суді першої інстанції позивачка була допитана в якості свідка, який тривав більше двох годин. За весь час проведення допиту вона не змогла чітко та ясно пояснити суду, яку саме роботу вона виконувала, в чому саме вона полягала та які конкретно нею були виконані робочі завдання. При наданні свідчень позивачка посилається на ряд документів, із яких не можливо було ідентифікувати, що ці документи були зроблені саме нею. Крім того, в суді пояснення в статусі свідка надавали головний бухгалтер та заступник керівника відповідача, які повідомили, що на територію заводу був вільний доступ, оскільки система контролю не функціонувала, а ці документи у роздрукованому вигляді перебували на підприємстві.

У статусі свідка позивачка також підтвердила, що за тиждень до свого звільнення вона дійсно була на підприємстві, у тому числі й у своєму робочому кабінеті. Так, дійсно, виробничі, складські приміщення, виробниче обладнання, транспортні засоби ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» було знищено на 90 %, проте адміністративна будівля, в якій позивачка мала виконувати свої посадові обов'язки частково вціліла, однак очевидною є та обставина, що основу виробничого складу суб'єкта господарювання складають його виробничі потужності, при відсутності яких функціонування адміністративної будівлі не має сенсу, основу прибутку підприємства складає саме виробництво, яке не функціонує.

Наявність двох звітів, в яких лише підписи позивачки у графі бухгалтер ніяк не підтверджують той факт, що позивачка виконувала роботу від дня повномасштабного вторгнення до дня свого звільнення, оскільки два звіти про відрядження водіїв не лише не можуть підтвердити факт виконання трудових обов'язків протягом часу, який позивачка безпідставно вважає простоєм, але й взагалі її повну робочу зайнятість на робочому місці 13 травня та 18 травня 2022 року.

Фактично позивачка мала можливість потрапити на територію заводу та поставити свої підписи на звітах про використання коштів, з метою створення ілюзії про виконання нею трудових обов'язків.

Позивачка вважає, що відповідач здійснював виробничу діяльність, оскільки ним було нараховано заробітну плату частині працівників. Разом з тим, після того як будівля заводу вже більше не використовувалась для потреб військових, то певна частина працівників була залучена для проведення інвентаризації на території заводу та робіт, пов'язаних із розбором завалів на території заводу після вибуху ворожої ракети та пожежі. До середини травня адмінбудівля не працювала через те, що в ній 70 % склопакетів і дверей було вибито - від вибуху ракети у головному виробничому приміщенні 17 березня 2022 року. Через відсутність належних умов для праці в адмінбудівлі та відсутність необхідного обсягу роботи бухгалтерії в цілому, головний бухгалтер та бухгалтер в травні відпрацювали тільки 50 % робочого часу. Із розрахункової відомості за березень 2022 року вбачається, що здійснювалось нарахування заробітної плати лише тим працівникам, які перебували на службі у Збройних Силах України.

Оскільки стаття 119 КЗпП України зобов'язувала роботодавця виплачувати середній заробіток працівникам, які були призвані на військову службу, то відповідач був зобов'язаний виплачувати їм заробітну плату та здійснював це до того, як був винесений наказ про тимчасове призупинення дії трудових договорів. Тобто частина коштів, що виплачувались у березні 2022 року - це середній заробіток, який сплачувався мобілізованим працівникам та виплати по заробітній платі за лютий 2022 року, тому ці виплати не підтверджують, що у відповідача була робота, якою він мав забезпечити позивачку.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1. та її представник - адвокат Лисенко Г.О. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Представники відповідача - адвокат Романцова Т.В. та заступник директора ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Бабичевський С.Ф. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення в силі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 травня 2020 року ОСОБА_1. було прийнято на посаду бухгалтера ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на підставі наказу № АР000000010-000000695 від 27 травня 2020 року.

У період з 24 лютого 2022 року по 11 квітня 2022 року територія заводу ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29 листопада 2022 року № 565, була місцем дислокації для оборони м. Києва Збройними Силами України, зокрема особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_3.

17 березня 2022 року відбувся ракетний обстріл військами російської федерації території заводу ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» (адреса: АДРЕСА_1), що призвело до масштабної пожежі на території заводу, руйнування будівель території заводу.

Згідно листа № 25/381 від 23 березня 2022 року Святошинського районного управління ГУ ДСНС України в м. Києві, акту ДСНС про пожежу від 18 березня 2022 року виробничі, складські приміщення, виробниче обладнання, транспортні засоби ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» було знищено на 90 %.

Довідкою про загальний розмір економічних збитків від 25 квітня 2023 року, підготовленою Київською незалежною судово-експертною установою (висновок експерта № 3369 від 27 березня 2023 року), наведено повний розрахунок збитків підприємства ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1», завданих ракетним обстрілом країни-агресора. Встановлено групу об'єктів ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1», які зазнали ураження і загальний розмір економічних збитків ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» - 836 507 899,78 грн.

Оскільки на території заводу був розташований особовий склад ІНФОРМАЦІЯ_3 та відбувся ракетний обстріл військами російської федерації території заводу ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» (адреса: АДРЕСА_1), що призвело до масштабної пожежі на території заводу, руйнування будівель території заводу, було прийнято рішення про призупинення дії трудових договорів з усіма працівниками.

17 березня 2022 року позивачці було перераховано від ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на банківську картку для виплат аванс у розмірі 7 000,00 грн, включно з лікарняними у розмірі 1 215,63 грн.

У період з 24 лютого 2022 року по 24 березня 2022 року у зв'язку із відсутністю позивачки на робочому місці, з урахуванням роз'яснень Директорату розвитку ринку праці та умов праці Міністерства економіки України від 23 березня 2022 року, у табелі обліку використання робочого часу позивачки проставлялись позначення «НЗ» - неявка з нез'ясованих причин.

З моменту набрання чинності Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», 24 березня 2022 року наказом № 24/03/2022 про тимчасове призупинення дії трудових договорів від 24 березня 2022 року між ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та позивачкою було призупинено дію трудового договору.

Вказаним наказом між сторонами було тимчасово призупинено дію трудового договору з 24 березня 2022 року відповідно до статті 64 Конституції України, статті 13 Закону України 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні», Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року № 259/2022, від 17 травня 2022 № 341/2022.

18 травня 2022 року позивачка по телефону повідомила головного бухгалтера ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» про свій намір звільнитися та просила оформити звільнення за згодою сторін саме 24 травня 2022 року.

Наказом ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 24 травня 2022 року позивачку було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП (за згодою сторін).

26 травня 2022 року та 02 червня 2022 року позивачці були видані лікарняні виплати за рахунок ФСС України у розмірі 2 771, 32 грн та лікарняні виплати за рахунок підприємства у розмірі 2 248, 52 грн по відомості.

08 липня 2022 року між позивачкою та відповідачем було проведено остаточний розрахунок по сумі невикористаної відпустки шляхом направлення коштів на картковий рахунок ОСОБА_1. у розмірі 4 594, 04 грн.

26 липня 2022 року позивачкою було подано претензію до ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» про виплату заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за березень-травень 2022 року, тобто після проведення з нею фактичного розрахунку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в період з березня по травень 2022 року на підприємстві дійсно склалися такі обставини, коли роботодавець не мав можливості надати роботу, а працівник був позбавлений можливості безпечно її виконувати в умовах війни. Наказ від 24 березня 2022 року № 24/03/2022 про тимчасове призупинення дії трудових договорів, виданий ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» відповідно до вимог чинного законодавства України, а всі інші позовні вимоги мають похідний характер, тому не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами першою та другою статті 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(тут і надалі в редакції на час винесення оспорюваного наказу) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Отже роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Посилання позивачки на те, що відсутні умови для призупинення дії її трудового договору, а саме - абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи, суд першої інстанції обґрунтовано на взяв до уваги, оскільки судовим розглядом було встановлено, що ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» через військову агресію російської федерації, ракетний обстріл, не могло забезпечувати працівникам належних умов праці. ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» забезпечувалось збереження та працездатність інфраструктури, яка не була пошкоджена вогневим ураженням з боку російської федерації та з метою цього залучалася мінімальна кількість працівників, через обставини, які можуть поставити під загрозу життя та здоров'я працівників. Наведене слідує із документів - табелів обліку використаного робочого часу працівників ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» за період з лютого по травень 2022 року.

Доводи позивачки на те, що вона мала можливість продовжувати виконувати свої посадові обов'язки, а відповідач мав можливість забезпечити її робочим місцем, оскільки адміністративна будівля підприємства не була знищена внаслідок вибуху та пожежі, правильно не взяті судом першої інстанції до уваги. Лише до повноважень керівника підприємства відноситься вирішення питання про необхідну кількість працівників, які необхідні для забезпечення збереження матеріальних цінностей підприємства, які не були знищені, для обліку цих матеріальних цінностей. Залучення же усіх працівників підприємства до виконання їх посадових обов'язків за таких обставин не було би доцільним, оскільки штатна кількість працівників забезпечує діяльність підприємства в умовах мирного часу, при наявності діючого виробництва, однак не у період військового стану.

В пункті 1.5 наказу ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 24 березня 2022 року зазначено наступне: Ознайомити зазначених працівників про зміст цього наказу шляхом надання копії цього наказу, надіслання на електронні адреси, електронні повідомлення чи іншим доступним шляхом». Можливість ознайомлення працівника іншим доступним шляхом із наказом підприємства не суперечить жодним чинним положенням трудового законодавства. Законодавець встановлює виключно норми, щодо обов'язку роботодавця повідомляти про видані накази, спосіб виконання своїх обов'язків або шлях реалізації визначає самий роботодавець.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» має правовий пріоритет перед положеннями КЗПП, враховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин було введено воєнний стан.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки наказ ТОВ «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 24 березня 2022 року № 29/03/2022 про призупинення дії трудового договору, зокрема в частині, що стосується ОСОБА_1., був прийнятий роботодавцем в умовах воєнного стану, у зв`язку із військовою агресією проти України, веденням в березні 2022 року бойових дій у Київській області, знищенням внаслідок влучання ворожої ракети та пожежі значної частини виробничих приміщень та складів, що очевидно впливало на безпечні й належні умови праці працівників підприємства.

Відповідач не міг запропонувати позивачці іншу роботу, оскільки підприємство не здійснювало виробничої діяльності внаслідок розташування на підприємстві Збройних Сил України, знаходження підприємства в безпосередній близькості до місць розташування військ агресора і постійних обстрілів з його боку.

Щодо питання здійснення належних виплат позивачці на період призупинення дії трудового договору та виплат у зв'язку із звільненням (виплата відпускних, заборгованостей по заробітній платі, виплати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю).

Суд першої інстанції не зробив висновку щодо заявленої позовної вимоги, пославшись на те, що оскільки ним відмовляється у задоволенні позову в частині оскарження наказу про призупинення дії трудового договору, то не підлягають до задоволення і всі інші позовні вимоги, які є похідними.

Однак такий висновок суду є помилковим, оскільки розрахунок працівника при звільнення пов'язаний саме із наказом про звільнення, який не є предметом спору, а не із наказом про призупинення дії трудового договору. Отже, це окремі самостійні позовні вимоги і на ці доводи позовної заяви суд мав надати свій висновок.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивачки) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 висловлена позиція, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку може бути нарахований тільки по день фактичного розрахунку.

Таким чином нарахування середнього заробітку після дати повного розрахунку із позивачкою є безпідставним, відтак усі нараховані суми позивачкою після 08 липня 2022 року не мають юридичного значення.

Відповідач у своїх поясненнях визнав, що дійсно повний розрахунок із позивачкою був проведений 08 липня 2022 року і строк затримки такого розрахунку становив 34 дні.

Також відповідач надав суду розрахунок середнього заробітку за цей час, виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 1 151,65 грн, яка ним розрахована на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із заробітної плати за січень і лютий 2022 року, без врахування виплачених в цих місяцях відпускних та виплати у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності. Таким чином розмір середнього заробітку за період 24 травня 2022 року по 08 липня 2022 року становить 39 156,10 грн.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц висловлена правова позиція, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Верховний суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 дійшов до наступних висновків:

«59. Синтаксичний розбір текстуального змісту ст. 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку».

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 39-41 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений статтю 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.

При вирішенні заявленої позовної вимоги необхідно брати до уваги, що розмір нарахованої компенсації за невикористану відпустку, яка була затримана під час розрахунку при звільненні позивачки, складає 4 594,04 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 39 156,10 грн, що є явно непропорційним по відношенню до розміру простроченої заборгованості на час звільнення позивачки. Зважаючи на те, що сума 4 594,04 грн складає орієнтовно ј від середньої заробітної плати позивачки, на думку колегії суддів, сума компенсація також має рахуватися пропорційно як ј від нарахованого середнього заробітку у розмірі 3 9156,10 грн, що становить 9 800,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення заробітної плати за період з 24 лютого 2022 року по 24 травня 2022 року, то такі позовні вимоги обґрунтовано не задоволені судом.

За змістом статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Оскільки з 24 березня 2022 року трудові відносини між сторонами були призупинені, а з 24 лютого 2022 року по 24 березня 2022 року позивачка на роботу не виходила, посадових обов'язків не виконувала, внаслідок чого їй не нараховувалась заробітна плата.

Відповідно до вимог частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Тобто, факт існування укладеного між сторонами трудового договору протягом спірного періоду не наділяє працівника правом на отримання заробітної плати, він лише передбачає можливість виконувати роботу, визначену цією угодою, і як наслідок отримувати винагороду.

Разом з тим, належних, допустимих і достовірних доказів того, що в період х 24 лютого 2022 року по 23 березня 2022 року, за який позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі, вона виконувала покладені на неї трудовим договором обов'язки матеріали справи не містять, а відтак у відповідача були відсутні підстави для нарахування їй заробітної плати.

Інші, викладені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з наведеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не повному обсязі встановив обставини справи, не перевірив доводи позивачки щодо виплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке не в повній мірі відповідає вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України вказані обставини є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги позивачки, скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалення в цій частини нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 травня 2022 року по 08 липня 2022 року у розмірі 9 800,00 грн (дев'ять тисяч вісімсот гривень).

В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 листопада 2023 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній