Постанова

від 13.11.2023 по справі 753/10561/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/10561/22 головуючий у суді І інстанції Гусак О.С.

провадження № 22-ц/824/11622/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Казнадзей Валерієм Володимировичем, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року у справі за позовом керівника Дарницької окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ», про витребування майна,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року керівник Дарницької окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ», про витребування майна.

Позовна заява обґрунтована тим, що Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва в ході здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12021100020002537 від 29 серпня 2021 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, встановлено факт незаконного відчуження нежитлового приміщення (творча майстерня) АДРЕСА_1 площею 57,1 кв.м, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.

На виконання рішень Київської міської ради № 1621/4454 від 27 грудня 2007 року, №594/2663 від 29 жовтня 2009 року, № 667/4105 від 29 квітня 2010 року комунальному підприємству з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» видано державний акт від 01 жовтня 2010 року на право постійного користування земельною ділянкою № НОМЕР_1 площею 3 6797 га, кадастровий номер 8000000000:90:147:0043, у 3-му мікрорайоні житлового масиву Позняки у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житлових будинків, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 10-9-00040. КП «Житлоінвестбуд-УКБ» на вказаній земельній ділянці закінчено будівництво об`єкта та введено його в експлуатацію житловий будинок АДРЕСА_2 (25 поверхів, площа вбудованих нежитлових приміщень - 1131, 8 кв.м), що підтверджуються сертифікатом серії КВ № 16411116162, що виданий 28 грудня 2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві. Розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 107 від 13 березня 2012 року об`єкту нерухомості - багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_4 та введенно його в експлуатацію. За проектними матеріалами для інвестування на 25 поверсі будинку АДРЕСА_4 заплановано та побудовано лише нежитлові приміщення, зокрема творча майстерня № 6. КП «Житлоінвестбуд-УКБ» листами № 114/1053/2 від 9 червня 2022 року, № 114/1549/2 від 19 липня 2022 року та № 114/53/2 від 18 січня 2022 року повідомлено, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 перебуває на балансі комунального підприємства, обліковується як нереалізоване, з нежитлового у житловий фонд не переводилося, що підтверджується журналом-ордером, звітом про фінансовий стан та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 2612 «Готова продукція (квартири, нежитлові приміщення, машиномісця), а саме: відображено у рядку 1103 «Готова продукція» розділу ІІ «Оборотні активи» Балансу (Звіт про фінансовий стан) КП «Житлоінвестбуд-УКБ» за I квартал 2022 року, проектними матеріалами для інвестування, а також технічним паспортом від 14 листопада 2011 року, замовником яких є комунальне підприємство. Балансова вартість приміщення складає 268 259 грн 65 коп. Таким чином, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 площею 57,1 кв.м перебуває на балансі комунального підприємства та є комунальною власністю територіальної громади м. Києва.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 серпня 2022 року № 307350402 за ОСОБА_2 29 січня 2020 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 площею 57,1 кв.м. Підставою для проведення державної реєстрації права власності стало свідоцтво про право власності НОМЕР_2 , видане 01 червня 2016 року Управлінням житлово-комунального господарства, сектор (орган) приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації. Нерухомому майну присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2020307680000 (рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Зеленського С.О. від 31 січня 2020 року № 50912709).

У подальшому, ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_3 , 13 березня 2020 року уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 57,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2020307680000, 17 червня 2020 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу відчужив вказану квартиру ОСОБА_1 . За інформацією КП «Житлоінвестбуд-УКБ», наданої листами № 114/53/2 від 18 січня 2022 року та № 114/205-2 від 21 січня 2022 року нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є тим самим майном, яке незаконно відчужене під видом квартири АДРЕСА_1 , що належить до комунальної власності та перебуває на балансі комунального підприємства.

Первинну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2020307680000) здійснено за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 , виданого 1 червня 2016 року Управлінням житлово-комунального господарства, сектор (орган) приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, виданого на підставі розпорядження № 44197 від 01 червня 2016 року.

Водночас, за інформацією Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, наданої листом № 101-7430/01 від 08 жовтня 2021 року, встановлено, що свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 01 червня 2016 року райдержадміністрацією не оформлювалося та розпорядження № 44197 від 01 червня 2016 року не видавалося, зареєстровані особи за вказаною адресою відсутні.

Разом з тим, Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацію видано розпорядження № 44197 від 09 листопада 2006 року, згідно якого здійснено приватизацію квартири АДРЕСА_6 на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Крім того, за даними реєстрових книг комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (інформація від 06 жовтня 2021 року № 062/14-13056 (И-2021) квартира АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалася.

Водночас, за інформацією Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області встановлено, що відсутні актові записи цивільного стану щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також відсутня заява про видачу паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Дніпровським РУГУ МВС України в м. Києві не виявлено. За даними інформаційної підсистеми «Заява про видачу паспорта» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами виявлена заява про видачу паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 15 червня 2002 року Подільським РУГУ МВС України в м. Києві на ім`я ОСОБА_7 .

Посилаючись на те, що відчуження спірного нерухомого майна здійснено поза приватизаційною процедурою, без прийняття відповідного рішення Київською міською радою - дійсного власника майна, ОСОБА_2 не набув право власності на спірне майно та не був його законним власником, а тому не міг його відчужувати за договором купівлі-продажу від 13 лютого 2020 року на користь ОСОБА_4 , а той в свою чергу ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 17 червня 2020 року, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року, з урахуванням ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2023 року про виправлення описки, позов керівника Дарницької окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ», про витребування майна, задоволено повністю. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 57,1 кв.м по АДРЕСА_4 , яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 як однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 20203076800000.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 16 701 грн. 75 коп.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Казнадзея Валерія Володимировича,подав апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким залишити позовну заяву без розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що керівником прокуратури допущено надто вільне тлумачення своїх повноважень. Вважає, що мотиви щодо необхідності захисту інтересів держави є непереконливими, оскільки не наводиться, у чому полягає суть порушених державних інтересів ОСОБА_8 , не встановлено причин неможливості власника комунального майна захистити самостійно свої інтереси у судовому порядку. Вказує, що бездіяльність Київської міської ради щодо вжиття заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на витребування спірного майна, не покладає автоматично обов`язку на органи прокуратури на застосування таких заходів. Більш того, Київська міська рада в особі своїх структурних підрозділів не може покладати на керівника прокуратури чи прокурорів прокуратури обов`язок звернення з позовом у її інтересах чи на здійснення її представницьких повноважень. При цьому звертає увагу суду, що орган державної влади чи органи місцевого самоврядування, маючи повноваження, визначені законом, не вправі були звертатися з проханнями до органів прокуратури щодо захисту їх інтересів у цивільно-правовому порядку у даній справі. На думку апелянта, у даному випадку органами прокуратури допущено зловживання правом, незважаючи на передбачуваність у законі такої можливості в цілому. Апелянт переконаний, що з урахуванням наявності кримінального провадження та реалізованих повноважень у порядку кримінального судочинства (розслідування обставин злочину, здобуття доказів, накладення арешту на квартиру, тощо), позивач мав би реалізувати надані йому повноваження відповідно до ст.128 Кримінального процесуального кодексу України. Вказує, що за наявності невстановлення обставин кримінального правопорушення, осіб, причетних до можливого шахрайства з можливою підробкою офіційних документів, у керівника прокуратури (позивача), не було підстав для звернення до суду з віндикаційним позовом. Тому апелянт вважає, що судом не дано належної оцінки вказаним обставинам та зроблено хибні висновки, як щодо правомірності звернення керівника прокуратури до суду з позовною заявою в порядку цивільного судочинства, так і щодо своєчасності такого звернення.3 урахуванням викладеного, на думку апелянта, позовну заяву керівника Дарницької окружної прокуратури м. Києва належало залишити без розгляду відповідно до п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Окрім того, апелянт звертав увагу апеляційного суду на те, що у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Натомість, вважає, що місцевий суд без достатніх доказів помилково констатував, що належне територіальній громаді м. Києва нежитлове приміщення по АДРЕСА_4 та квартира АДРЕСА_1 , яку придбав відповідач, є одним і тим самим приміщенням. Мотивує тим, що за технічним паспортом на нежитловий будинок АДРЕСА_4 , виготовленим Київським міським бюро технічної інвентаризації станом на 14.11.2011 року, на 25 поверсі наявні технічні приміщення. За техніко-економічними показниками, творча майстерня № НОМЕР_4 , яка знаходиться на 25 поверсі будинку АДРЕСА_4 має 55,84 кв.м.За технічним паспортом, виготовленим на замовлення ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 площа складає 57,1 кв.м. Тому апелянт переконаний, що судом першої інстанції, як і позивачем, безпідставно зроблені висновки про тотожність зазначених приміщень без будь-якого огляду, експертного дослідження, показань свідків, тощо.

Поряд з цим, зазначає, що не є обґрунтованими висновки суду і щодо визначеноївартості предмета спору, оскільки з досліджених судом документів вбачається, що заподіяну комунальному підприємству (територіальній громаді) шкоду внаслідок незаконного вибуття майна з власності, оцінено в розмірі вартості квартири (1 113 450 грн), яка ніколи не перебувала у власності громади, замість нежитлового приміщення, яке було у комунальній власності і мало свою балансову вартість (268 259 грн.65 коп.), яка є відмінною. Апелянт вважає, що судом безпідставно прирівняно вартість квартири, яка є житловим приміщенням, до вартості нежитлового приміщення, ринкову вартість якого ніким не визначено як на час звернення до суду з позовною заявою, так і на час постановлення рішення. Наголошує, що за умови прирівняння вартості нежитлового приміщення до вартості квартири виникає питання, чому саме судом взято за основу ціну квартири, яку придбав ОСОБА_1 у ОСОБА_4 за 1 113 45 грн., а не вартість квартири, яку придбав попередній власник ОСОБА_4 у ОСОБА_2 за 1 084 900 грн., чи вартість нежитлового приміщення у розмірі 268 259 грн. 65 коп.

Також апелянт звертав увагу колегії суддів на те, що місцевим судом констатовано, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем. Відтак, апелянт вважає, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Вказує, що з урахуванням того, що обставини вибуття з комунальної власності майна носять явно кримінальний характер і ці обставини розслідуються органами досудового розслідування, на час розгляду цивільної справи залишаються невстановленими у порядку кримінального судочинства, то суд позбавлений можливості встановити характер таких обставин у порядку цивільногосудочинства. При цьому, без уваги суд залишив те, що позивач звернувся зпозовною заявою, використовуючи докази, здобуті у межах розслідування кримінального провадження. Водночас, таке розслідування не завершене, обставини не встановлені, підозру нікому не оголошено.Таким чином, на переконання апелянта, суд всупереч вимог ст.330, 388 ЦК України постановив рішення щодо витребування від добросовісного набувача ОСОБА_1 майна у вигляді квартири АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м.Києва в особі Київської міської ради.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

21 серпня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив керівника Дарницької окружної прокуратури м. Києва на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У вказаному відзиві позивач просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що питання порушення інтересів територіальної громади міста Києва та наявності підстав для представництва окружною прокуратурою інтересів держави в особі Київської міської ради викладені та обґрунтовані у позовній заяві, а також в поясненнях окружної прокуратури від 30.11.2022 за №10.52-46-5002 вих-22, на підтвердження чого надані копії відповідних документів. Крім того, Дарницьким районним судом м. Києва в ході судового розгляду перевірено, встановлено та підтверджено наявність підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради, що відображено в оскаржуваному рішенні. Наголошує, що Київська міська рада, будучи обізнаною про порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, з позовом до суду не звернулась, переклавши свій обов`язок щодо захисту інтересів держави на прокурора, що свідчить про бездіяльність уповноваженого органу та призводить до тривалого незаконного володіння спірним комунальним майном та непоновлення інтересів територіальної громади. Крім того, нерухоме майно, яке є комунальною власністю, упродовж двох років безоплатно та протиправно перебуває у власності відповідача, внаслідок чого територіальна громада міста Києва як власник позбавлена можливості ефективно та раціонально ним розпоряджатись, отримувати дохід від його використання. Пояснює, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Дарницька окружна прокуратура міста Києва неодноразово листами повідомляла Київська міську раду про виявлені факти та необхідність звернення до суду. Вподальшому,листом № 10.52-46-3218вих-22 від 09.09.2022 повідомила позивача про намір звернутись з позовом до Дарницького районного суду міста Києва з позовом щодо захисту майнових прав територіальної громади, внаслідок тривалого не звернення до суду органом, уповноваженим представляти інтереси територіальної громади.

Незрозумілим, на думку позивача, є посилання відповідача на абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині того, що не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі організацій, що здійснюють професійне самоврядування та інших громадських об?єднань, адже Київська міська рада не відноситься до вказаних організацій чи об`єднань.

Щодо безпідставності доводів відповідача про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в порядку цивільного судочинства з віндикаційним позовом позивач зазначав, що наявність чи відсутність вироку у кримінальному провадженні не впливає на правовий статус майна, яке є предметом судового розгляду у даній справі. Вважає, що матеріалами справи підтверджується, що спірне майно - нежитлове приміщення площею 57,1 кв.м по АДРЕСА_4 , яке зареєстроване як однокімнатна квартира АДРЕСА_1 вибуло з комунальної власності шахрайським шляхом, поза волею дійсного власника. Таким чином, у справі наявні докази, які надають можливість самостійно вирішити спір, незалежно від наявності іншої справи.

Також позивач вказував про те, що матеріалами справи підтверджується, що нежитлове приміщення площею 57,1 кв.м по АДРЕСА_4 , яке є власністю територіальної громади міста Києва та однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві приватної власності за ОСОБА_1 , є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.Так, порівнянням технічного паспорту від 22.01.2019 (виготовленого на замовлення ОСОБА_2 ), долученого до реєстраційної справи, на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,1 кв.м та технічного паспорту від 14.11.2011 (виготовленого на замовлення комунальногопідприємства) на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 57,1 кв.м, встановлено, що зареєстрована за ОСОБА_2 на праві власності квартира АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є ідентичними, тобто одними і тими самими.При цьому, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15, наголошував, що поділ або об`єднання майна зі зміною його характеристик не впливає на можливість захисту права власності.Водночас, КП «Житлоінвестбуд-УКБ» листами № 114/53/2 від 18.01.2022 та № 114/205-2 від 21.01.2022 надано інформацію, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є тим самим майном, яке незаконно відчужене під видом квартири АДРЕСА_1 , що належить до комунальної власності та перебуває на балансі комунального підприємства.

На думку позивача, безпідставним є співставлення відповідачем площ квартири АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення АДРЕСА_1 - 57,1 кв.м. та 55,84 кв.м. відповідно, адже площа нежитлового приміщення АДРЕСА_1 - 55,84 кв.м зазначена в проєктних матеріалах інвестуваннях, тоді як в технічному паспорті від 14.11.2011, виготовленому на замовлення Комунального підприємства площа нежитлового приміщення № 236 за вказаною адресою становить 57,1 кв.м.За вказаних обставин позивач переконаний, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що нежитлове приміщення площею 57,1 кв.м по АДРЕСА_4 у м. та однокімнатнаквартира № 236 загальною площею 57,1 кв.м, житловою площею 39,3 кв.м повул. Урлівській, 23 у м. Києві є одним і тим самим спірним об`єктом нерухомості.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для витребування майна від відповідача, оскільки він є добросовісним набувачем, позивач зазначав, що враховуючи, що спірний об`єкт нерухомості є комунальною власністю, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ним можуть здійснюватися від імені та в інтересах територіальної громади столиці Київською міською радою.Спірне нерухоме майно могло бути відчужене виключно у разі наявності волевиявлення відповідної територіальної громади, оформленого у вигляді рішення, яке відповідає вимогам законодавства.Разом з цим, Київрада рішень про відчуження спірного майна не приймала, а отже відчуження відбулось поза волею дійсного власника.Відсутність спрямованого на відчуження майна рішення органу місцевого самоврядування означає, що власник волю на відчуження спірного майна (приватизацію) не виявляв.

Таким чином, враховуючи, що волевиявлення дійсного власника на відчуження спірного майна відсутнє, спірне майно підлягає витребуванню від останнього набувача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київради відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Наголошує, що питання добросовісності набувача вирішується в кожній справі окремо. Натомість звернення прокурора з даним позовом до суду спрямоване на задоволеннялегітимної мети, яка полягає у відновленні законності, поверненні у власність територіальної громади комунального майна, яке незаконно вибуло з власності територіальної громади на підставі свідоцтва про право власності,якеуповноваженим органом не видавалося. Вказує, що задоволення позову прокурора надасть змогу територіальній громаді міста Києва реалізувати свій законний інтерес, а саме: витребувати на свою користь спірне нерухоме майно, яке вибуло з її власності шахрайським шляхом.

При цьому, вважає, що, проявивши розумну обачність, ОСОБА_1 міг поцікавитися, чому реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно на підставі свідоцтва НОМЕР_2 від 01.06.2016 здійснено лише 29.01.2020 - через чотири роки після видачі вказаного свідоцтва, перед його продажем, а також про причини дворазового продажу майна упродовж шести місяців з дня первинної реєстрації права власності, що очевидно повинно було викликати у нього обґрунтований сумнів у законності такої реєстрації.За вказаних обставин, на думку позивача, ОСОБА_1 мав реальну можливість встановити обставини щодо незаконного відчуження спірного нерухомого майна продавцем.

У судовому засіданні апелянт та його представник просили апеляційну скаргу задовольнити на наведених у ній доводах.

Прокурор просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з`явився, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Представник Київської міської ради у клопотання від 07 вересня 2023 року просив розглядати справу за його відсутності, підтримував позицію Дарницької окружної прокуратури м. Києва.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо підстав для звернення Дарницькою окружною прокуратурою м. Києва до суду з даним позовом та доводів апелянта про необхідність залишення позову без розгляду

Судом першої інстанції встановлено, що Дарницькою окружною прокуратурою м.Києва листами від 9 червня 2021 року за № 10.52-46-1827вих-21, від 8 квітня 2021 року за № 52-0026-21 та від 19 листопада 2021 року за № 10.52-46-5501 вих-21 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Київську міську раду про встановлений факт незаконного вибуття спірного майна з комунальної власності.

За дорученням Київської міської ради Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (листи № 056/95/08/23773 від 25 жовтня 2021 року, № 056/95-6146 від 22 листопада 2021 року, № 056/95-08/10893 від 3 серпня 2022 року) та Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією (лист № 101-7430/01 від 8 жовтня 2021 року) повідомлено, що заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на витребування спірного майна та скасування державної реєстрації, не вживалися та висловлено прохання вжити такі заходи саме прокурором.

Київська міська рада, обмежившись повідомленням про необізнаність про порушення прав територіальної громади, інших заходів, спрямованих на повернення незаконно відчуженого майна у комунальну власність, не вживала. Враховуючи це, Дарницькою окружною прокуратурою м. Києва листом у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» № 08/14481 від 09 вересня 2021 року попередньо, до звернення до суду, повідомлено про це уповноважений суб`єкт владних повноважень, а саме - Київську міську раду (а.с. 115-116).

Суд першої інстанції, не вбачаючи підстав для залишення позову без розгляду, виходив з того, що у зв`язку невжиттям компетентним органом - Київською міською радою жодних заходів щодо повернення спірного майна у судовому порядку, що підтверджується долученим до позову листуванням, з метою поновлення порушеного права власності територіальної громади м. Києва, Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва пред`явлено позов в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Колегія суддів повною мірою погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає доводи апеляційної скарги у цій частині необґрунтованими, з огляду на таке.

За змістом частини 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тобто, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до абзацу 1 частини 3 та абзаців 1, 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Екстраполюючи вказані висновки на правовідносини, що склалися у даній справі, апеляційний суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що Дарницькою окружною прокуратурою м. Києва листами від 9 червня 2021 року за № 10.52-46-1827вих-21, від 8 квітня 2021 року за № 52-0026-21 та від 19 листопада 2021 року за № 10.52-46-5501 вих-21 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Київську міську раду про встановлений факт незаконного вибуття спірного майна з комунальної власності.

За дорученням Київської міської ради Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (листи № 056/95/08/23773 від 25 жовтня 2021 року, № 056/95-6146 від 22 листопада 2021 року, № 056/95-08/10893 від 3 серпня 2022 року) та Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією (лист № 101-7430/01 від 8 жовтня 2021 року) повідомлено, що заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на витребування спірного майна та скасування державної реєстрації, не вживалися та висловлено прохання вжити такі заходи саме прокурором.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавці органи. Частиною 1 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні. За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

3 аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, нерухоме майно, правомочності власника щодо якого від імені територіальної громади виконує відповідна рада. Тобто економічні інтереси держави полягають також і в законному та ефективному використанні об`єктів, що є комунальною власністю.

Однак, Київська міська рада, будучи повідомленою, а отже, обізнаною про порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, з позовом до суду не звернулась, переклавши свій обов`язок щодо захисту інтересів держави на прокурора.

У цій частині суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 і яка полягає у тому, що сам факт не звернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно, щоб інтереси територіальної громади не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінивши у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту таких інтересів.

Таким чином, оскільки Дарницькою окружною прокуратурою м. Києва у позовній заяві обґрунтовано наявність порушених інтересів держави, а даний випадок є виключним в розумінні Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" та ЦПК України, доводи апелянта у цій частині апеляційним судом відхиляються.

Щодо витребування майна

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надані суду докази та встановлені судом обставини свідчать про те, що рішення Київською міською радою про передачу у власність квартири ОСОБА_2 не приймалося, свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від 01 червня 2016 року ОСОБА_2 не видавалося, а відтак неіснуюче рішення не може бути визнано підставою для визнання права власності на указану квартиру за першим власником. Крім того, за інформацією КП «Житлоінвестбуд-УКБ», нежитлове приміщення № 236 по АДРЕСА_4 є тим самим майном, яке незаконно відчужене під виглядом квартири АДРЕСА_1 , що належить до комунальної власності та перебуває на балансі комунального підприємства (а.с.77-81). Реєстрація права власності за ОСОБА_1 спірної квартири, яка є об`єктом комунальної власності, фактично позбавляє територіальну громаду можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном, яке є комунальною власністю територіальної громади.Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям об`єкта із комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес.У свою чергу, звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення у власність територіальної громади комунального майна (квартири), яка незаконно вибула з власності територіальної громади.Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майно.

Колегія суддів повною мірою погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

У статті 16 ЦК України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Згідно частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 206/6702/17 зазначено, що «Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі

№ 6-54цс17).

Крім того, у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Відповідно, суди в оцінці обставин справи зобов`язані керуватися тим, що для визначення факту вибуття майна необхідно застосовувати наведений правовий висновок. З урахуванням цього, позивач має розглядатися такою особою, яка втратила володіння своїм майном з моменту державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку за відповідачами у передбачений законодавством спосіб.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, усіх договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18).».

Звертаючись до суду із даним позовом, прокурор посилався на те, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 здійснена за першим власником ОСОБА_2 в обхід встановленої законодавством приватизаційної процедури без прийняття відповідного рішення Київською міською радою, на підставі неіснуючого свідоцтва про право власності, без відома та згоди дійсного власника майна територіальної громади міста Києва.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.

Відповідно до статті 15 Житлового кодексу УРСР на виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад покладено здійснення управління житловим фондом місцевих рад, прийняття рішень про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради, видача ордерів на жиле приміщення.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Апеляційним судом встановлено, що на підставі рішення Київської міської ради № 1621/4454 від 27 грудня 2007 року, № 594/2663 від 29 жовтня 2009 року, № 667/4105 від 29 квітня 2010 року комунальному підприємству з питань будівництва житлових будинків «Житлоінвестбуд-УКБ» видано державний акт від 01 жовтня 2010 року на право постійного користування земельною ділянкою № НОМЕР_1 площею 3 6797 га, кадастровий номер 8000000000:90:147:0043, у 3-му мікрорайоні житлового масиву Позняки у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житлових будинків, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 10-9-00040 (а.с.29-30).

Згідно сертифікату серії КВ № 16411116162 від 28 грудня 2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві КП «Житлоінвестбуд-УКБ» на вказаній земельній ділянці закінчено будівництво об`єкта та введено в експлуатацію житловий будинок № 1 (25 поверхів, площа вбудованих нежитлових приміщень - 1131, 8 кв.м).

Розпорядженням Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації № 107 від 13 березня 2012 року об`єкту нерухомості - багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_4 (а.с. 32).

За проектними матеріалами для інвестування на 25 поверсі будинку АДРЕСА_4 заплановано та побудовано лише нежитлові приміщення, зокрема творча майстерня № НОМЕР_4 (а.с.39-42).

14 листопада 2011 року комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності» виготовлено технічний паспорт на нежитлове приміщення № 236 (творча майстерня № НОМЕР_4 ), площею 57,1 кв.м, що розташоване на 25 поверсі будинку АДРЕСА_4 (а.с.33-38).

КП «Житлоінвестбуд-УКБ» створено рішенням Київської міської ради № 211/1645 від 27 грудня 2001 року та у своїй діяльності керується статутом, затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 336 від 21 лютого 2002 року, засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва і підпорядковане Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (а.с.44-54).

Відповідно до п. 2.1 Статуту підприємство створене з метою організації проектування та проектування, будівництва, реконструкції, капітального ремонту, введення в експлуатацію об`єктів нерухомості житлових будинків, нежитлових, промислових та спортивних приміщень, соціально-побутових об`єктів обслуговування населення та об`єктів культурного призначення, об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури та інших об`єктів нерухомості, відчуження об`єктів житлового та нежитлового призначення, залучення коштів фізичних та юридичних осіб для будівництва житла та об`єктів нерухомості у встановленому законодавством порядку, у тому числі об`єктів житлового та нежитлового призначення, що фінансуються Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Згідно п. 3.1, 3.2 Статуту майно підприємства становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства та є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.

Крім того, п. 6.1-6.3 Статуту визначено, що планування фінансово-господарської діяльності здійснюється підприємством шляхом складання у порядку та за формою, що визначаються виконавчим органом Київської міської ради (КМДА), річних фінансових планів, які погоджуються Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та затверджуються Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Таким чином, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 площею 57,1 кв.м перебуває на балансі комунального підприємства та є комунальною власністю територіальної громади міста Києва.

Поряд з цим, відповідно до свідоцтва про право власності від 01 червня 2016 року №44197 квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності. Квартира приватизована згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», загальна площа квартири 57,1 кв.м, відновна вартість на момент приватизації 7 грн. 78 коп. (а.с.65).

22 січня 2019 року на замовлення ОСОБА_2 , виготовлено технічний паспорт долучений до реєстраційної справи, на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,1 кв.м (а.с.66-68).

13 березня 2020 року ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_3 , уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 57,1 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2020307680000, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Куликовською Т.В. та зареєстровано в реєстрі за № 316 (а.с.69-71).

17 червня 2020 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу відчужив зазначену квартиру на користь ОСОБА_1 (а.с.72-75).

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що 29 серпня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис про самостійне виявлення прокурором кримінального правопорушення, кваліфікованого за частиною четвертою статті 190 КК України, а саме: невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа майном територіальної громади м. Києва, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , яке є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, якій завдано шкоди у великих розмірах (а. с. 113).

Відповідно до листів КП «Житлоінвестбуд-УКБ» № 114/1220 від 2 жовтня 2020 року (а.с.43), № 114/1053/2 від 9 червня 2022 року (а.с.56-58), № 114/1549/2 від 19 липня 2022 року (а.с.59-61) та № 114/53/2 від 18 січня 2022 року (а.с.77-78) нежитлове приміщення АДРЕСА_1 перебуває на балансі комунального підприємства, обліковується як нереалізоване, з нежитлового у житловий фонд не переводилося, що підтверджується журналом-ордером, звітом про фінансовий стан та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 2612 «Готова продукція (квартири, нежитлові приміщення, машиномісця), а саме: відображено у рядку 1103 «Готова продукція» розділу ІІ «Оборотні активи» Балансу (Звіт про фінансовий стан) КП «Житлоінвестбуд-УКБ» за I квартал 2022 року, проектними матеріалами для інвестування, а також технічним паспортом від 14 листопада 2011 року, замовником яких є комунальне підприємство. КП «Житлоінвестбуд-УКБ» не здійснювало відчуження зазначеного об`єкту нерухомості чи його продаж/передачу будь-яким юридичним чи фізичним особам.

Згідно з інформацією Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, наданої листом № 101-7430/01 від 8 жовтня 2021 року, встановлено, що свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 від 1 червня 2016 року райдержадміністрацією не оформлювалося та розпорядження № 44197 від 1 червня 2016 року не видавалося, зареєстровані особи за вказаною адресою відсутні (а.с.85-87). ОСОБА_9 , яка відповідно до вказаного свідоцтва зазначена як його підписант за посадою виконувач обов`язків завідувача сектору приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства райдержадміністрації станом на 1 червня 2016 року таку посаду не обіймала. ОСОБА_9 з 28 грудня 2010 року обіймала посаду головного спеціаліставідділуприватизаціїжитлаУправлінняжитлово-комунальногогосподарстварайдержадміністрації, 10 вересня 2014 року переведена на посаду головного спеціаліста сектору приватизаціїжитлаУправлінняжитлово-комунальногогосподарстварайдержадміністрації, 1 лютого 2016 року звільнена із займаної посади в порядку переведення, розпорядженням № 22-к від 29 січня 2016 року призначена на посаду адміністратора відділу (Центру) надання адміністративних послуг апарату та розпорядженням № 438-к від 20 вересня 2016 року виключена із списків особового складу у зв`язку зі смертю.

Первинну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2020307680000) здійснено за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 , виданого 01 червня 2016 року Управлінням житлово-комунального господарства, сектор (орган) приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, виданого на підставі розпорядження № 44197 від01 червня 2016 року.

За аналогічним номером № 44197 - 09 листопада 2006 року Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацію видано розпорядження відповідно до якого здійснено приватизацію квартири АДРЕСА_6 на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.89).

Крім того, за даними реєстрових книг комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (інформаціявід06 жовтня 2021 року № 062/14-13056 (И-2021) квартира АДРЕСА_1 на праві власності не реєструвалася.

Згідно інформації Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області встановлено, що відсутні актові записи цивільного стану щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також відсутня заява про видачу паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Дніпровським РУГУ МВС України в м. Києві не виявлено. За даними інформаційної підсистеми «Заява про видачу паспорта» Єдиноїінформаційно-аналітичноїсистемиуправлінняміграційнимипроцесамивиявленазаява про видачу паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 15 червня 2002 року Подільським РУГУ МВС України в м. Києві на ім`я ОСОБА_7 (а.с. 97).

Також з матеріалів справи вбачається, що рішення Київською міською радою про передачу квартири ОСОБА_2 не приймалося, свідоцтво про право власності НОМЕР_2 від01 червня 2016 року ОСОБА_2 не видавалося.

Таким чином, з огляду на вищевстановлені обставини справи, судом першої інстанції було зроблено обґрунтований висновок про те, що рішення, яке не приймалося уповноваженим органом (неіснуюче) не може бути визнано підставою для визнання права власності на указану квартиру за першим власником.

Відтак, ураховуючи, що судом достеменно встановлено той факт, що спірна квартира вибула з володіння територіальної громади м. Києва поза її волею, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вбачає правомірність та підставність вимог про витребування такого майна із чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

При цьому апеляційний суд критично оцінює довід апелянта про відсутність у керівника прокуратури (позивача) підстав для звернення до суду з віндикаційним позовом до встановлення обставин кримінального правопорушення, осіб, причетних до можливого шахрайства з можливою підробкою офіційних документів, оскільки положення частини першої статті 387 ЦК України щодо права власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, не пов`язують можливість реалізації такого права з попереднім проведенням досудового розслідуванням, наявністю кримінального провадження та/або вироку суду.

Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Такі обставини встановлюються судом безпосередньо у межах розгляду справи за віндикаційним позовом.

Щодо доводів апелянта про відсутність тотожності нежитлового приміщення і квартири

Такий довід не заслуговує на увагу апеляційного суду, оскільки, як вірно було встановлено судом першої інстанції, порівнянням технічного паспорту від 22 січня 2019 року (виготовленого на замовлення ОСОБА_2 ), долученого до реєстраційної справи, на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,1 кв.м та технічного паспорту від 14 листопада 2011 року (виготовленого на замовлення комунального підприємства) на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 57,1 кв.м, встановлено, що зареєстрована за ОСОБА_2 на праві власності квартира АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є ідентичними, тобто одним і тими самим приміщенням.

Окрім того, за інформацією КП «Житлоінвестбуд-УКБ», нежитлове приміщення №236 по АДРЕСА_4 є тим самим майном, яке незаконно відчужене під виглядом квартири АДРЕСА_1 , що належить до комунальної власності та перебуває на балансі комунального підприємства (а.с.77-81).

Згідно з технічними характеристиками нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 57,1 кв.м, складається з основного приміщення - 49,0 кв.м, санвузла - 2,1 кв.м та лоджії - 6,0 кв.м (а.с. 38).

Із наявного в матеріалах технічного паспорту від 22 січня 2019 року, виготовлено ніби як на замовлення ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_1 , площею 57,1 кв.м, складається з передпокою 4,2 кв.м, житлової кімнати39,3 кв.м, кухні 5,5 кв.м, вбиральні 2,1 кв.м та лоджії 6,0 кв.м (а.с. 66-67).

Відтак, колегія суддів погоджується з запереченнями позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу щодо безпідставності співставлення апелянтом площ квартири АДРЕСА_1 та нежитлового приміщення АДРЕСА_1 - 57,1 кв.м. та 55, 84 кв.м. відповідно, адже площа нежитлового приміщення АДРЕСА_1 у розмірі 55, 84 кв.мбула зазначена лише в проектних матеріалах інвестуваннях, тоді як в технічному паспорті від 14.11.2011 року, виготовленому на замовлення Комунального підприємства реальна площа нежитлового приміщення № 236 завказаною адресою після закінчення будівництва становить 57,1 кв.м.

Отже, апелянтом не спростовано належними та достатніми доказами висновків суду першої інстанції про те, що квартира АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є одним і тим самим приміщенням.

Щодо пропорційності втручання у право мирного володіння майном

ОСОБА_1 є особою, яка є останнім набувачем спірного нерухомого майна. При цьому судом першої інстанції встановлено, що він є добросовісним набувачем.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited v. Ukraine,заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 100)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову (стаття 338 ЦК України).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що суд першої інстанції, належним чином дослідивши обставини щодо наявності чи відсутності непропорційного втручання у право на мирне володіння майном ОСОБА_1 , та в разі відмови у віндикаційному позові негативних наслідків для територіальної громади, дійшов обґрунтованого висновку, що витребування майна у добросовісного набувача ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, оскільки інтерес територіальної громади м. Києва у поверненні свого майна, яке вибуло із комунальної власності поза її волею переважає приватний інтерес кінцевого набувачау збереженні за ним права на спірнемайно і менш обтяжливого засобу забезпечення захисту та поновлення прав територіальної громади м. Києва у цій справі немає, так як ОСОБА_1 як кінцевий набувач, із власності якого витребовується спірне майно, не позбавлений можливості відновити свої права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до особи, у якої він придбав це майно, про відшкодування збитків, проте територіальна громада м. Києва такого права позбавлена.

Що стосується доводів апелянта про різницю у вартості квартири (1 113 450 грн.) та балансової вартості нежитлового приміщення (268 259 грн. 65 коп), апеляційний суд їх відхиляє, з огляду на те, що відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу квартири, укладеного 17 червня 2020 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ринкова вартість квартири на момент відчуження становить 1 113 450 грн.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

За наведених обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянтів, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту повного тексту рішення суду вбачається, що суд першої інстанції під час його виготовлення допустив помилку у даті судового рішення і замість 12 квітня 2023 року вказав 11 квітня 2023 року.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що допущена судом першої інстанції описка в розуміння ст. 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення, оскільки може бути виправлена відповідно до вимог ст. 269 ЦПК України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Казнадзей Валерієм Володимировичем, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова