Постанова

від 15.11.2023 по справі 371/1409/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14377/2023

Справа № 371/1409/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 листопада 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Капшук Л.О. в м. Миронівка у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миронівської міської ради Обухівського району Київської області, Комунального підприємства Миронівської міської ради «Миронівка - Реєстр», третя особа Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» про визнання недійсними та скасування рішення Кип?ячківської сільської ради Миронівського району Київської області, свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати незаконним та скасувати рішення Кип?ячківської сільської ради Миронівського району Київської області від 28 листопада 2014 року № 232-42-VІ про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка знаходиться у власності ОСОБА_2 на території АДРЕСА_1 пл. 0,1088 га. з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 3222982902:02:001:0035, а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05 січня 2015 року, індексний № 32010847 серія НОМЕР_1 на цю ж земельну ділянку, оформлене на ім`я ОСОБА_2 .

Позов мотивував тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222982902:02:001:0089 пл. 0,2499 га. з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 червня 2011 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 485099 від 15 лютого 2010 року. Крім того, згідно свідоцтва про право на спадщину від 21 червня 2011 року він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який на час оформлення спадкових документів складався з безпосередньо самого будинку під літ. «А» 1958 року побудови, сараю під літ. «Б», погреба під літ. «В», земельна ділянка в 2010 році передавалася у власність саме під обслуговування вказаного житлового будинку.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 січня 2015 року відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222982902:02:001:0035 пл. 0,1088 га. по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Згідно даних Публічної кадастрової карти їхні з відповідачем земельні ділянки не межують між собою та не мають спільних точок дотику.

В 2015 році ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відновлення меж земельної ділянки та усунення перешкод в користуванні власністю шляхом знесення господарської споруди та огорожі. Згідно висновку експерта було встановлено накладення між конфігураціями земельних ділянок площею 0,0031 га., при цьому частина належної ОСОБА_1 надвірної споруди - погребу «В» 1960 року побудови знаходиться саме на цій частині ділянки пл. 0,0031 га. Однак, в 2014 році за замовленням ОСОБА_2 ДП «Центр Державного земельного кадастру» було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), в результаті чого і площу, і конфігурацію земельної ділянки ОСОБА_2 було змінено. Рішенням Кип?ячківської сільської ради Миронівського району Київської області від 28 листопада 2014 року № 232-42-VІ вказану технічну документацію було затверджено. З вказаної технічної документації не вбачається, що належна позивачу земельна ділянка межує з земельною ділянкою відповідача, відповідно, його підписів при погодженні зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_2 не вимагалось. Разом з тим, у випадку виявлення накладення земельних ділянок під час розробки цієї технічної документації, передача земельної ділянки саме такої конфігурації відповідачу у власність була б неможливою, оскільки це порушує його права власника нерухомого майна та не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки ОСОБА_2 . Отже, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки ОСОБА_2 в натурі (на місцевості), на якій розміщена частина належної йому надвірної споруди, грубо порушує його права як власника цієї споруди, а тому її затвердження рішенням від 28 листопада 2014 року № 232-42-VІ суперечить чинному законодавству.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року в позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що накладання земельної ділянки підтверджується даними комісійних актів від 16 квітня 2014 року та від 23 травня 2014 року та абрисом земельних ділянок, а також відповіддю Кип?ячківської сільської ради від 28 серпня 2013 року на звернення ОСОБА_2 .

Вказував, що відповідно до Публічної кадастрової карти України від 04 січня 2013 року земельна ділянка ОСОБА_2 мала іншу конфігурацію, площу 0,1958 га. та мала спільну межу з ОСОБА_3 , що підтверджується державним актом та не було прийнято до уваги судом під час ухвалення рішення. Суд брав до уваги технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, згідно з якою площа земельної ділянки ОСОБА_2 становить 0,1088 га., яку відповідач замовила у 2014 році, після чого виник предмет спору та накладання на земельну ділянку ОСОБА_1 , яку він отримав у спадщину в 2011 році.

Наголошував, що рішенням Кип?ячківської сільської ради Миронівського району Київської області від 28 листопада 2014 року № 232-42-VІ про передачу відповідачу у власність земельної ділянки, на якій розміщена частина належної позивачу надвірної споруди, суперечить ст. 120 ЗК України та порушує його права власника нерухомого майна.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказуючи, що рішення є законним, обґрунтованим та ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин.

Зазначала, що 05 серпня 2020 року Миронівським районним судом Київської області ухвалене рішення в справі № 371/1344/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, яким позов задоволено частково. У вказаному рішенні встановлено, що накладання між конфігураціями земельних ділянок сторін відсутнє, земельні ділянки не мають спільної межі, не накладаються між собою, господарська будівля (погріб), належна позивачеві, розташована поза межами земельної ділянки, належної ОСОБА_1 . Вказане рішення сторони не оскаржували і воно набрало законної сили.

Вказувала, що нею неодноразово пропонувалось ОСОБА_1 вирішити конфлікт мирним шляхом в позасудовому порядку, натомість позивач влаштовував скандали і конфліктні ситуації, звертався з заявами до поліції, що спонукало її звернутись із зазначеним позовом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи ОСОБА_1 у позові про визнання недійсними та скасування рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, судом не встановлено порушення прав позивача внаслідок прийняття відповідачем Кип?ячківською сільською радою оспорюваного рішення та реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_2 .

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 червня 2011 року є власником земельної ділянки пл. 0,2499 га., кадастровий № 3222982902:02:001:0089, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , яка належала померлій ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 435009, виданого Кип`ячківською сільською радою 15 лютого 2010 року на підставі рішення від 20 травня 2008 року 21 сесії 5 скликання № 131, та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011094900347 (а. с. 9 т. 1).

Також ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 червня 2011 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який належав померлій ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітько В.В. 30 січня 2008 року за реєстровим № 472 та зареєстрований в Білоцерківському МБТІ 17 березня 2011 року у реєстрову книгу № 1 за реєстровим № 7. Вказаний будинок в цілому складаєтьсяз житлового будинку під літ. «А», загальною площею 66,2 кв.м., житлова площа 23,9 кв.м., сараю під літ. «Б», погреба під літ. «В» (а. с. 10 т. 1).

Згідно технічної документації на житловий будинок АДРЕСА_2 , до будинку, позначеного літерою «А», відносяться наступні господарські будівлі: сарай лт. «Б», навіс літ. «б», літ. «Є», погріб з шийкою літ. «Вп/г», гараж літ. «Г», гараж (тимчасов.) літ. «Д», убиральня літ. «Е», а також господарські споруди: ворота з хвірткою №1, огорожа № 2, колодязь питний № 3, вимощення № 4. Станом на останню дату технічної інвентаризації 31 жовтня 2016 року загальна площа будинку становить 81,60 кв. м, житлова площа - 24,00 кв. м. Самочинне будівництво відсутнє (а. с. 150 - 156 т. 1).

11 жовтня 2011 року за заявою ОСОБА_1 було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок та на підставі даної документації було зареєстровано зміни конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 3222982902:02:001:0089, пл. 0,2500 га., в Державному земельному кадастрі (а. с. 5 - 6 т. 2).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 липня 2021 року та доданого до нього кадастрового плану земельної ділянки, конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 3222982902:02:001:0089, пл. 0,2499 га., приведена у відповідність до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 435009, виданого Кипячківською сільською радою 15 лютого 2010 року (а. с. 151 - 153 т. 2).

Відповідачу ОСОБА_2 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 003736, виданого Кип`ячківською сільською радою Миронівського району Київської області 19 лютого 2010 року, належала земельна ділянка площею 0,1958 га, призначена для ведення особистого селянського господарства (а. с. 11 т. 1).

У 2014 році після проведення інвентаризації земельної ділянки відповідач ОСОБА_2 замовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, згідно з якою площа земельної ділянки кадастровий номер 3222982902:02:001:0035 становить 0,1088 га.

Рішенням Кип?ячківської сільської ради Миронівського району Київської області від 28 листопада 2014 року № 232-42-VІ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка знаходиться у власності ОСОБА_2 на території АДРЕСА_1 загальною площею 0,1088 га., в тому числі 0,1088 га. - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222982902:02:001:0035 (а. с. 16 т. 1).

05 січня 2015 року ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32010847, яким є земельна ділянка пл. 0,1088 га. з кадастровим номером 3222982902:02:001:0035 по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а. с. 19 т. 1).

Відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222982902:02:001:0035 площею 0,1088 га. в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно (а. с. 15 т. 1).

15 червня 2015 року складено акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_2 . Актом встановлено, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 3222982902:02:001:0035 пл. 0,1088 га. закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка у кількості 2 шт. Власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 претензій до існуючої межі земельної ділянки ОСОБА_2 не заявлено. Акт підписано представником землевласника ОСОБА_2 , представником ФОП ОСОБА_5 , представником сільської ради (а. с. 178 т. 1).

Згідно листа Кип?ячківської сільської ради Миронівського району Київської області від 12 червня 2017 року, в затвердженій сесією технічній документації вказані межі земельної ділянки ОСОБА_2 відповідають фактичному місцю розташування даної земельної ділянки на місцевості. До листа додано копію абрису земельної ділянки первинної приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 (в 1993 році) та викопіювання земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до яких земельні ділянки не мають спільної межі (а. с. 101 - 103 т. 1).

Згідно висновку експерта за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 12 серпня 2016 року № 22196/15-41, проведеної експертами КНДІСЕ, фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 становить 0,0810 га., площа земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1 , становить 0,4299 га. Фактичне землекористування ОСОБА_1 земельною ділянкою не відповідає державному акту та документації із землеустрою, що виготовлялася для видачі державного акту. Має місце порушення землекористування земельної ділянкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . За матеріалами справи має місце накладання між конфігураціями земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно правовстановлюючих документів. Згідно відомостей Публічної кадастрової карти накладання між конфігураціями земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутнє. Жодна із розташованих в натурі (на місцевості) будівель і споруд не відповідає розташуванню єдиної будівлі, позначеної на кадастровому плані, що є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою. Господарська будівля погреб (льох) розташована поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 3222982902:02:001:0089, що належить ОСОБА_1 на праві власності (а. с. 118 - 140).

Згідно висновку експерта за результатами проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи від 17 січня 2018 року № 20013/16-41, проведеної експертами КНДІСЕ, фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 становить 0,0810 га., площа земельної ділянки, якою фактично користується ОСОБА_1 , становить 0,4299 га. Фактичне землекористування ОСОБА_1 земельною ділянкою не відповідає правовстановлюючим документам та документації із землеустрою, що виготовлялася для видачі державного акту. Має місце порушення землекористування земельної ділянкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Накладання між конфігураціями земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутнє. Розташування житлового будинку, який належить ОСОБА_1 , в натурі (на місцевості) не відповідає його розташуванню, позначеному на кадастровому плані технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам. Господарська будівля погреб (льох) розташована поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 3222982902:02:001:0089, що належить ОСОБА_1 на праві власності (а. с. 39 - 61 т. 2).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 14 Конституції України передбачає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За нормою статті 125 ЗК України, відповідно до пункту 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч. 10 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр», документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

На підставі частини 1 статті 126 ЗК України, в редакції, що діяла до набрання чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на земельну ділянку посвідчувалося державним актом.

Згідно ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно ст. 91, 103 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані дотримуватися правил добросусідства, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

З пояснень позивача та його представника судом першої інстанції встановлено, що конфігурація земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , в порівнянні з державним актом була змінена, ОСОБА_1 звертався до землевпорядної організації щодо зміни конфігурації земельної ділянки, щоб до неї входили всі будівлі та господарські споруди, належні ОСОБА_1 , оскільки виявилося, що частина житлового будинку, сарай та погріб розташовані за межами земельної ділянки ОСОБА_1 , при цьому до органу місцевого самоврядування про отримання дозволу на зміну конфігурації земельної ділянки ОСОБА_1 не звертався, а чи звертався до органу місцевого самоврядування з питанням затвердження технічної документації із землеустрою щодо зміни конфігурації земельної ділянки, він не пам?ятає. Зміни конфігурації земельної ділянки зареєстрували в Державному земельному кадастрі. Про те, що 30 липня 2021 року конфігурацію земельної ділянки ОСОБА_1 в Державному земельному кадастрі приведено у відповідність до державного акту, йому не відомо, у Державний реєстр прав власності зміни не вносили.

Позивач ОСОБА_1 додатково пояснив, що ОСОБА_4 придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_2 . У 2008 році, коли відбувався розподіл землі, ОСОБА_4 було виділено земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських споруд (житлового будинку, сараю, погребу). Державний акт ОСОБА_4 не отримала, оскільки померла. Під час оформлення спадкових прав він виготовив технічний паспорт на житловий будинок та господарські будівлі і споруди до нього. У будівельному паспорті зазначено, що всі будівлі знаходяться на земельній ділянці, виділеній ОСОБА_4 . У технічних паспортах на житловий будинок вказано, що самочинного будівництва немає, погріб сам він не будував, він побудований у 1960 році.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції пояснила, що ОСОБА_1 звернувся до землевпорядної організації і самовільно змінив конфігурацію земельної ділянки, внаслідок чого з`явилася спільна межа з земельною ділянкою ОСОБА_2 та заявилося накладення між земельними ділянками позивача та відповідача. Проте зміни в конфігурацію були внесені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки позивач не отримав рішення органу місцевого самоврядування на зміну конфігурації земельної ділянки, виготовлена ним технічна документація щодо зміни конфігурації земельної ділянки не подавалася на затвердження до органу місцевого самоврядування. Спочатку зміни до конфігурації земельної ділянки були зареєстровані ОСОБА_1 в ДЗК, які в подальшому були скасовані самим ДЗК та повернуто конфігурацію до попереднього стану відповідно до державного акту, після внесення змін в ДЗК від 30 липня 2021 року накладення між земельними ділянками вже немає.

Також судом першої інстанції було допитано в якості свідка ОСОБА_6 , яка суду показала, що виконувала обов`язки сільського голови села Кип?ячка з 2010 року, їй добре відомо, що земельні ділянки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не мають спільних меж, згідно містобудівної документації між цими земельними ділянками проходить АДРЕСА_1. Вважала, що оскільки погріб позивача знаходиться через дорогу від розташування його земельної ділянки, то на нього необхідно було отримати позивачу окремий державний акт.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На а. с. 8 - 15 т. 2 знаходиться копія рішення Миронівського районного суду Київської області від 05 серпня 2020 року в справі № 371/1344/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Кип`ячківська сільська рада Миронівського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, яким позов частково задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_2 земельною ділянкою з кадастровим номером 3222982902:02:001:0035, розташованою по АДРЕСА_1 , належною їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Миронівського районного управління юстиції Київської області 05 січня 2015 року, індексний номер 32010847, шляхом демонтування залізобетонного паркану і паркану з металевих стовпців та сітки - рабиці, зведених ним на належній ОСОБА_2 земельній ділянці, знесення самочинно збудованої на вказаній земельній ділянці господарської будівлі погреба (льоха). Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 . У задоволенні вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 435099, виданого Кип`ячківською сільською радою Миронівського району Київської області 15 лютого 2010 року, відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У вказаному рішенні встановлено, що накладання між конфігураціями земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутнє. Розташування житлового будинку, який належить ОСОБА_1 , в натурі (на місцевості) не відповідає його розташуванню, позначеному на кадастровому плані технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам, при цьому: величина і конфігурація житлового будинку, визначена кадастровим планом, та існуючі його параметри є різними; житловий будинок, визначений кадастровим планом, по відношенню до існуючого житлового будинку є розвернутим на південний схід; існуючий житловий будинок співпадає з будинком, визначеним кадастровим планом в технічній документації лише в одній точці, при цьому в перевернутому вигляді. Господарська будівля погреб (льох) розташована поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 3222982902:02:001:0089, що належить ОСОБА_1 на праві власності.

Також у вказаному судовому рішенні суд дійшов висновків, що «в судовому засіданні доведено факт, що фактична площа земельної ділянки ОСОБА_2 , що розташована по АДРЕСА_1 , становить 0,0810 га. Фактичне землекористування ОСОБА_1 земельною ділянкою в АДРЕСА_1 не відповідає правовстановлюючим документам та документації із землеустрою, що виготовлялася для видачі державного акту. Згідно правоустановчих документів площа земельної ділянки становить 0,2499 га, а згідно фактичного використання - 0,4299 га. Площа земельної ділянки згідно фактичного використання є на 0,1800 га більшою від площі ділянки згідно правоустановчих документів. Має місце порушення землекористування земельною ділянкою ОСОБА_1 з кадастровим номером 3222982902:02:001:0089 та порушення землекористування земельною ділянкою ОСОБА_2 з кадастровим номером 3222982902:02:001:0035. ОСОБА_1 самочинно побудував господарську будівлю (погреб) на належній позивачу на праві власності земельній ділянці та здійснює його експлуатацію…»

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 05 серпня 2020 року у справі № 371/1344/15-ц сторони не оскаржували, 07 вересня 2020 року воно набрало законної сили.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції повідомив, що рішення Миронівського районного суду від 05 серпня 2020 року він виконав, огорожу і погріб демонтував.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Деталі пояснила Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/5726/19, зокрема, що активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Розглядаючи даний позов, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що підставою для звернення позивача до суду з даним позовом став захист порушених, на думку позивача, прав як власника земельної ділянки кадастровий номер 3222982902:02:001:0089, розташованої по АДРЕСА_1 , оскільки, на думку позивача, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з кадастровим номером 3222982902:02:001:0035, що належить відповідачу ОСОБА_2 , була виготовлена у 2014 році ДП «Центр Державного земельного кадастру» з грубим порушенням його прав, як власника нерухомого майна, а передача ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, на якій розміщена частина належної йому надвірної споруди, прямо суперечить статті 120 ЗК України. З цих підстав ОСОБА_1 вважав, що рішення Кип`ячківськї сільської ради Миронівського району Київської області від 28 листопада 2014 року № 232-42-УІ про затвердження вказаної технічної документації суперечить чинному законодавству.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що порушення або оспорювання прав та інтересів є обов?язковою передумовою звернення особи до суду за захистом своїх прав; при цьому обов`язком позивача, відповідно до статті 81 ЦПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів. Так, гарантоване статтею 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб?єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, яку правомірно враховано судом першої інстанції.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Конституційний Суд України в рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 592/10260/16 зробив висновок, що вимога про визнання рішення органів місцевого самоврядування незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред?являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред?явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи.

Вирішуючи питання щодо наявності у позивача порушеного права, суд першої інстанції правильно виходив із того, що встановлено, що належні сторонам на праві власності земельні ділянки не мають спільної межі, не накладаються між собою, а господарська будівля погреб (льох), належний позивачеві, розташована поза межами земельної ділянки з кадастровим номером 3222982902:02:001:0089, рішення Миронівського районного суду Київської області від 05 серпня 2020 року у справі № 371/1344/15-ц, в якому вказані обставини були встановлені, 07 вересня 2020 року набрало законної сили.

В результаті повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів, досліджених судом першої інстанції окремо і у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належними і допустимими доказами наявність порушеного права позивача, його свобод та інтересів, як власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222982902:02:001:0089 внаслідок прийняття рішення Кип`ячківської сільської ради Миронівського району Київської області від 28 листопада 2014 року № 232-42-УІ чи внаслідок реєстрації права власності на земельну ділянку на його підставі за ОСОБА_2 , вказане рішення було прийняте у відповідності до вимог закону, не порушує жодних прав позивача, а тому позов у частині скасування вказаного рішення задоволенню не підлягає.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача не порушено, у похідній позовній вимозі про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05 січня 2015 року судом також було відмовлено.

Судом першої інстанції надано належної правової оцінки аргументам позивача про те, що передача позивачу у власність земельної ділянки, на якій розміщена частина належної йому надвірної споруди, суперечить статті 120 ЗК України та порушує його права власника нерухомого майна, та спростовано ці аргументи, зазначивши, що межі земельних ділянок визначені на підставі даних правовстановлюючих документів та Публічної кадастрової карти України. Оскільки в судовому засіданні встановлено, що погріб (льох) знаходиться під земельною ділянкою, належною відповідачу, позивач не позбавлений права на захист свого права на користування господарською спорудою в інший спосіб, зокрема шляхом встановлення сервітуту.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні доводи апеляційної скарги, що накладання земельної ділянки підтверджується даними комісійних актів від 16 квітня 2014 року та від 23 травня 2014 року та абрисом земельних ділянок, а також відповіддю Кип?ячківської сільської ради від 28 серпня 2013 року на звернення ОСОБА_2 ; що відповідно до Публічної кадастрової карти України від 04 січня 2013 року земельна ділянка ОСОБА_2 мала іншу конфігурацію, площу 0,1958 га. та мала спільну межу з ОСОБА_3 ; що суд брав до уваги технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, згідно з якою площа земельної ділянки ОСОБА_2 становить 0,1088 га., яку відповідач замовила у 2014 році, після чого виник предмет спору та накладання на земельну ділянку ОСОБА_1 , яку він отримав у спадщину в 2011 році.

Оцінюючи ці доводи, апеляційний суд враховує, що накладення між земельними ділянками позивача та відповідача було встановлено після зміни позивачем в 2011 році конфігурації земельної ділянки та реєстрації цієї зміни конфігурації, внаслідок чого з`явилася спільна межа з земельною ділянкою ОСОБА_2 . Разом із тим, 30 липня 2021 року зміни до конфігурації земельної ділянки були скасовані ДЗК та повернуто конфігурацію до попереднього стану відповідно до державного акту, і позивачем не надано належних та допустимих доказів накладення меж земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції.

Повторне зазначення в апеляційній скарзі, що рішення Кип?ячківської сільської ради Миронівського району Київської області від 28 листопада 2014 року № 232-42-VІ про передачу відповідачу у власність земельної ділянки, на якій розміщена частина надвірної споруди позивача, суперечить ст. 120 ЗК України та порушує його права власника нерухомого майна, без доведення цих обставин належними та допустимими доказами, саме по собі не становить підставу для скасування законного і обґрунтованого рішення та задоволення позову, та відхиляється апеляційним судом.

Крім того, оцінюючи вищенаведені доводи в контексті порушення прав власника нерухомого майна - надвірної споруди, апеляційний суд приймає до уваги, що вищезазначену споруду позивачем було знесено на виконання рішення Миронівського районного суду Київської області від 05 серпня 2020 року у справі № 371/1344/15-ц, що ним визнано в судовому засіданні і про що зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відтак, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 16 листопада 2023 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.