Рішення

від 17.11.2023 по справі 234/1204/22

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 234/1204/22

Провадження № 2/202/3228/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

17 листопада 2023 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Мачуського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Карасьової Г.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

03 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» про скасування наказу про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10 січня 2018 року з Комунальним підприємством «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» був укладений трудовий договір і Позивач був прийнятий на посаду начальника служби експлуатації, про що свідчить наказ № 2 від 09.01.2018 року, внесений до моєї трудової книжки за № 49.

04 січня 2022 року Позивач був звільнений на підставі наказу № 1 від 04.01.2022 року в порядку п.1 ч.1 ст.40 КЗПП України, у зв`язку з скороченням чисельності штату працівників. Однак, позивач вважає, що відповідач проігнорував вимоги чинного законодавства, не запропонував йому всі інші посади на підприємстві відповідно до професії та освіти.

У зв`язкуз цимиобставинами, зазахистом своїхправ таінтересів позивачвимушений звернутисядо суду з даним позовом, в якому просить: скасувати наказ № 1 від 04.01.2022 року, виданий директором Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» про звільнення ОСОБА_1 за п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника служби експлуатації Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 05.01.2022 року по дату ухвалення рішення суду про поновлення на попередній роботі; допустити негайне виконання судового рішення.

Ухвалою судді Краматорського міського суду Донецької області від 04 лютого 2022 року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання на 01 березня 2022 року.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX зі змінами, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Згідно з позицією Ради суддів України, викладеній у рішенні від 05.03.2023 року та на засіданні 17.08.2023 року, судові справи, які станом на день видання Верховним Судом розпорядження від 15.03.2022 року за № 8/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (Краматорський міський суд Донецької області)» перебували в провадженні Краматорського міського суду Донецької області, підсудні Індустріальному районному суду міста Дніпропетровська.

Протоколом автоматизованогорозподілу судовоїсправи міжсуддями від05.09.2023року,для розглядуцивільної справи№ 234/1204/22, визначено суддю Мачуського О.М.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Мачуського О.М. від 08 вересня 2023 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.

13 листопада 2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 10.01.2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на КП «КТТУ» на посаду начальника служби експлуатації відповідно до Наказу № 2 від 09.01.2018 року. У зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці та скороченням штату працівників на підприємстві Наказом № 217 від 22.06.2021 року посада начальника служби експлуатації, яку обіймав ОСОБА_1 до звільнення, була скорочена.

На підставі Наказу № 217 від 22.06.2021 року та враховуючи поновлення ОСОБА_1 на роботі згідно рішення суду, Наказом № 320 від 29.09.2021 року було прийняте рішення про скорочення посади начальника служби експлуатації з 30.12.2021 року.

На виконання вимог ст.494 Кодексу законів про працю України 06.10.2021 року підприємством було направлене повідомлення виборному органу первинної профспілкової організації про заплановане вивільнення працівників з відповідною інформацією про такі заходи, включаючи відомості про причини наступних звільнень, середню кількість і категорії працівників, а також про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення.

Наказом № 354 від 27.10.2021 року прийнято рішення про скорочення ОСОБА_1 з 30.12.2021 року. Оскільки позивач знаходився у відпустці з 29.09.2021 року по 12.11.2021 року, задля дотримання вимог ч.ч.1,3 ст. 492 Кодексу законів про працю України, Наказ № 354 від 27.10.2021 року разом із повідомленням про наявні вакантні посади на підприємстві 28.10.2021 року були направлені ОСОБА_1 поштою та отримані ним 01.11.2021 року, однак згоди або заперечень щодо запропонованих посад від нього не надходило. Крім того, про наявні вакантні посади ОСОБА_1 було повідомлено 10.11.2021 року та 16.12.2021 року. Від запропонованих посад він відмовився, що підтвердується його підписами.

Таким чином, свої зобов`язання, передбачені ч.3 ст.492 Кодексу законів про працю України, КП «КТТУ» виконало в повному обсязі та наказом № 1 від 04.01.2022 року ОСОБА_1 був звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст.40 Кодексу законів про працю України, а Наказом № 2 від 04.01.2022 року посада начальника служби експлуатації була виведена зі шатного розпису підприємства.

Отже, КП «КТТУ» при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги чинного законодавства, а позовні вимоги останнього є надуманими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, в подальшому надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідно до Наказу № 2 від 09.01.2018 року, ОСОБА_1 з 10.01.2018 року прийнято на посаду начальника служби експлуатації Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління».

Наказом Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» № 217 від 22.06.2021 року, у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці й скороченням штату працівників посада начальника служби експлуатації, яку обіймав ОСОБА_1 , була скорочена.

На підставі Наказу № 217 від 22.06.2021 року, Наказом № 320 від 29.09.2021 року прийняте рішення про скорочення посади начальника служби експлуатації з 30.12.2021 року.

06.10.2021 року відповідачем було направлене повідомлення виборному органу первинної профспілкової організації про заплановане вивільнення працівників з відповідною інформацією про такі заходи, включаючи відомості про причини наступних звільнень, середню кількість і категорії працівників, а також про кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення.

Наказом Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» № 354 від 27.10.2021 року прийнято рішення про скорочення ОСОБА_1 з 30.12.2021 року.

Даний наказ, разом із повідомленням про наявні вакантні посади на підприємстві 28.10.2021 року були направлені ОСОБА_1 поштою та отримані ним 01.11.2021 року.

Представник відповідача зазначає, що згоди або заперечень щодо запропонованих посад від позивача не надходило. Дана обставина не оспорювалась та не спростована позивачем.

Також позивача повідомлено про наявні вакантні посади 10.11.2021 року та 16.12.2021 року, від яких ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується його особистими підписами.

Наказом (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) № 1 від 04.01.2022 року ОСОБА_1 , з 04.01.2022 року звільнено з посади начальника служби експлуатації Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління», у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України) на піставі Наказу від 29.09.2021 року № 320, Наказу від 27.10.2021 року № 354).

Наказом Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» № 2 від 04.01.2022 року посада начальника служби експлуатації була виведена зі штатного розпису підприємства.

З наказом (розпорядженням) № 1 від 04.01.2022 року ОСОБА_1 ознайомлений 04.01.2022 року.

Положеннями статті 233КЗпП України визначено, що у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки з оспорюваним наказом про припинення трудового договору, позивач ознайомлений 04.01.2022 року, то звертаючись 03.02.2022 року з даним позовом, ОСОБА_1 дотримано визначеного строку спеціальної позовної давності..

Відповідно достатті 3 КЗпП Українитрудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Згідно із п. 1 частини 1ст. 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, в тому числі у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2ст. 40 КЗпП України).

Статтею 49-2 КЗпП Українипередбачений порядок вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Так, відповідно до ч. 1ст. 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно(ч. 3ст. 49-2 КЗпП України).

Відповідно до роз`яснень викладених упостанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з матеріалами справи, у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва та праці, у зв`язку з чим прийнято рішення про скорочення штату працівників, зокрема й посаду начальника служби експлуатації, які займав позивач, що підтверджуєтьсянаказом Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» № 217 від 22.06.2021 року.

Обґрунтування необхідності скорочення чисельності і штату працівників трамвайного господарства КП «КТТУ» наведено у вищезазначеному наказі.

При цьому, доводи позивача щодо відсутності необхідності у відповідача скорочувати штат, є необґрунтованими та такими, що не підтверджені жодними доказами.

Так, частиною другоюстатті 65 ГК Українипередбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Отже, право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), але він не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. І власник має право, на свій розсуд, вносити зміни в штатний розпис, абстрактно розмірковуючи, хоч кілька раз на день. Причому, власник на свій розсуд має право чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад.

Наведене узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, в якій зазначено, щоКЗпП Українивизначає механізм захисту трудових прав працівників шляхом можливість працівника оскаржити наказ про його звільнення. Не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою.

Відповідно дост. 43 КЗпП Українирозірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті40і пунктами 2 і 3 статті41цьогоКодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Встановлено, що на виконання вимог ст. 43 КЗпП України, відповідач звертався до виборного органу первинної профспілкової організації про надання згоди на звільнення відповідача. Однак, оскільки ОСОБА_1 не є членом профспілки, згоди на його звільнення профспілковою організацією не надавалось.

Статтею 43-1 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається, зокрема, у випадку звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації;

Заперечень щодо відсутності членства у виборному органі первинної профспілкової організації від позивача не наднодило, доказів зворотного не надано, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що звільнення позивача мало здійснюватись у порядку, визначеномустаттею 43-1 КЗпП України, без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, яка діє на підприємстві.

Відповідно до частини першоїстатті 42 КЗпП Українипри скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Тобто однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимогистатті 49-2 КЗпП Українипро надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті40, частини третьої статті49-2 КЗпП Українищодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Аналогічні роз`яснення зазначені у правових позиціях, викладених у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду викладеній від 07 серпня 2019 року у справі №442/61/16 (провадження № 61-22437св18).

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьоїстатті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З матеріалів справи убачається, що позивач, засобом поштового зв`язку 01.11.2021 року, отримав попередження про наступне вивільненняу зв`язку з скороченню чисельності і штату працівників та йому були запропоновані наступні вакантні посади, однак відповіді щодо відмови чи надання згоди від зайняття запропонованих посад, позивач не надав. Також позивач, 10.11.2021 року та 16.12.2021 року повторно ознайомлювався з повідомленнями щодо наявність вакантних посад, однак відмовився від їх зайняття.\

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, щодо оскарження незаконності звільнення, суд доходить висновку, що відповідачем надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень щодо наявності підстав для звільнення позивача у зв`язку зі скорочення штату (реальність скорочення чисельності та штату працівників), а також дотримання визначеного законодавством порядку такого вивільнення працівника, зокрема, й щодо належного виконання обов`язку щодо працевлаштування позивача.

Таким чином, безпідставними є посилання позивача щодо ігнорування відповідачем вимог чинного законодавства щодо надання позивачу пропозиції всіх можливих посад на підприємству, відповідно до його професії та освіти.

Щодо посилань Позивача на вакантну посаду начальника ремонтної дільниці служби рухомого складу автобуса, яка нібито вивільнилась після звільнення за власним бажанням ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Дійсно, згідно Наказу (розпорядження) № 136 про припинення трудового договору (контракту) від 17.11.2021 року було звільнено за власним бажанням ОСОБА_2 з посади начальника ремонтної дільниці служби рухомого складу автобуса.

Разом з тим, відповідно до службової записки від 17.11.2021 року зазначену посаду Наказом № 376 від 18.11.2021 р. було виведено зі штатного розпису.

Отже, на момент звільнення Позивача, вказаної вакантної посади у відповідача не існувало.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України).

За правилами ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 6ст. 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст.13, ч. 6 ст.81 ЦПК України).

Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Відповідно до положеньстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року по справі «РуїзТоріха проти Іспанії» Суд вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З урахуванням викладеного, судом не надається детальна відповідь на інші аргументи сторін, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі, не пливають на вищезазначений висновок суду, щодо законності оспорюваного наказу.

Враховуючи, що в ході розгляду справи по суті не знайшов свого підтвердження факт незаконності Наказом (Розпорядження) № 1 від 04.01.2022 року про припинення трудового договору (контракту), суд доходить висновку про відсутність підстав для його скасування та задоволення позовних вимог в цій частині.

Решта позовнихвимог ОСОБА_1 також задоволеноюне підлягають,оскільки єпохідними віднеобґрунтованої танедоведеної вимогипро визнаннянезаконним таскасування Наказом (Розпорядження) № 1 від 04.01.2022 року.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів наявності порушених відповідачем прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, суд доходить висновку про необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та судом ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати по розгляду справи, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 48, 49, 51, 76- 89, 102, 209, 210, 247, 258-259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Краматорське трамвайно-тролейбусне управління» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Мачуський