Постанова

від 21.11.2023 по справі 903/616/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року Справа № 903/616/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Дніпрофінансгруп на рішення господарського суду Волинської області від 16.08.2023 (повний текст - 21.08.2023) у справі №903/616/23 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Дніпрофінансгруп, м.Дніпро,

до відповідача-1: Селянського фермерського господарства Літвіна Анатолія Павловича, с.Лемешів, Горохівський район, Волинська область,

відповідача-2: ОСОБА_1 , с.Лемешів, Горохівський район, Волинська область,

відповідача-3: ОСОБА_2 , с.Лемешів, Горохівський район, Волинська область,

про стягнення 60105,31 грн,

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.08.2023 у справі №903/616/23 стягнуто солідарно з Селянського фермерського господарства Літвіна Анатолія Павловича, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Дніпрофінансгруп 3773 грн 90 коп. процентів річних, 12291 грн 52 коп. збитків, завданих інфляцією, 717 грн 43 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. Відмовлено у задоволенні позову про стягнення з відповідачів 5665 грн 22 коп. процентів річних, 38374 грн. 67 коп. збитків, завданих інфляцією.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням у частині відмови у позові, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В скарзі, зокрема зазначає, що рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 29.09.2014 у справі №155/1490/14-ц позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до Відповідачів 1, 2 та 3 задоволено у повному обсязі та стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» 104584,92 грн кредитної заборгованості.

З тексту даного рішення вбачається, що Банк взагалі не заявляв вимоги щодо стягнення нараховуваних 3% річних та інфляційних втрат в порядку ст.625 ЦК України на суму заборгованості за кредитним договором.

Отже в даній справі рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 29.09.2014 стягнуто з відповідача суму боргу на загальну суму 104584,92 грн без стягнення інфляційних втрат і 3% річних. Отже судом було визначено загальну суму боргу, що і є основною сумою боргу на яку може бути нараховано 3% річних та інфляційні втрати за тривале невиконання рішення суду.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В даному спорі саме по собі рішення суду по справі №155/1490/14-ц не є грошовим зобов`язанням або підставою його виникнення.

З огляду на наведене, нарахування 3% річних та інфляційних, що передбачено ст.625 Цивільного кодексу України, можуть здійснюватись на суму основного боргу, без урахування стягнутих цим рішенням сум судових витрат.

Враховуючи той факт, що судом було стягнуто лише кредитну заборгованість, яка була розрахована відповідно до умов кредитного договору, що також підтверджується резолютивною частиною рішення, яке набрало чинності, то сума боргу не була захищена в судовому порядку у відповідності до вимог ст.625 ЦК України.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що за рішенням суду було стягнуто не основний розмір заборгованості, що в свою чергу призвело до неправильного розрахунку судом 3% річних та інфляційних втрат.

Звертає увагу, що п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України визначено щодо звільнення позичальника від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання саме за договором.

В даній справі позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу стягнуту за рішенням суду. Боржниками тривалий час, на протязі 9 років, не виконувалось рішення суду щодо стягнення заборгованості.

Таким чином, за доводами апелянта, зазначена норма не підлягає застосуванню до даних правовідносин з огляду на те, що 3% річних та інфляційні втрати нараховані не у зв`язку з простроченням виконання умов кредитного договору, а у зв`язку із тривалим невиконанням рішення суду.

Тому вважає висновок суду щодо відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат в період з 24.02.2022 по 06.06.2023 необґрунтованим.

На виконання вимог ст.ст.124, 126 ГПК України зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, складає 30000,00 грн. Позивач зазначає, що ним будуть подані докази щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу у строки передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного просить суд апеляційної інстанції рішення господарського суду Волинської області винесене 16.08.2022 у справі №903/616/23 скасувати та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ Фінансова Компанія Дніпрофінансгруп про стягнення з відповідачів інфляційних втрат та 3% річних в повному обсязі.

Листом від 12.09.2023 матеріали справи витребувано з господарського суду Волинської області.

19.09.2023 матеріали справи №903/616/23 надійшли до апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Дніпрофінансгруп на рішення господарського суду Волинської області від 16.08.2023 у справі №903/616/23 - залишити без руху. Запропоновано скаржнику усунути, протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 4026,00 грн в порядку визначеному Законом України "Про судовий збір", на рахунок Північно-західного апеляційного господарського суду.

21.09.2023 до суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази сплати судового збору у розмірі 4026,00 грн в порядку визначеному Законом України "Про судовий збір" на рахунок Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Дніпрофінансгруп на рішення господарського суду Волинської області від 16.08.2023 у справі №903/616/23. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачам у строк до 13.10.2023 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.

Відповідачі не скористалися правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

01.08.2008 між Селянським фермерським господарством Літвіна Анатолія Павловича в особі голови Літвіна Анатолія Павловича та ПАТ КБ Надра було укладено кредитний договір №бА/2008/980-МКА/2 (надалі кредитний договір), на підставі якого ПАТ КБ Надра надав відповідачу-1 кредитні кошти на суму 100000 грн з цільовим використанням - на придбання комбайну.

Того ж дня 01.08.2008 з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_3 (надалі відповідач-2) та ПАТ КБ Надра було укладено договір поруки №6А/2008/980-МКА/2/1 (надалі - договір поруки 2/1), відповідно до якого відповідач-2 у разі невиконання відповідачем- 1 умов кредитного договору стає солідарним боржником та відповідає перед банком всім своїм майном, яке йому належить на праві власності та особистими коштами (п.1 договору поруки).

10.06.2008 з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 (надалі - відповідач 3) та ПАТ КБ Надра було укладено договір поруки №6А/2008/980-МКА/2/2 (надалі - договір поруки 2/2), відповідно до якого відповідач- 3 у разі невиконання відповідачем- 1 умов кредитного договору стає солідарним боржником та відповідає перед банком всім своїм майном, яке йому належить па праві власності та особистими коштами (п.1 договору поруки).

У зв`язку з невиконанням основного зобов`язання за кредитним договором ПАТ КБ Надра звернулось до Горохівського районного суду Волинської області з позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів- 1, 2, 3.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 29.09.2014 у справі №155/1490/14-ц позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк Надра до відповідачів-1, 2 та 3 задоволено у повному обсязі та стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра заборгованість за кредитним договором в сумі 104 584,92 грн та судові витрати у розмірі 348 грн.

На підставі договору №GL48N718070_Ur_4 про відступлення прав вимоги від 13.08.2020 (надалі договір відступлення прав вимоги), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С., зареєстрованого в реєстрі за №1170, право вимоги за кредитним договором №6А/2008/980- МКА/2 від 01.08.2008, укладеним ПАТ КБ Надра, перейшло до ТОВ ФК Дніпрофінансгруп. Згідно з п.1 договору відступлення прав вимоги новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів.

Ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 08.12.2021 у справі №155/1490/14-ц замінено стягувача у виконавчому провадження з ПАТ КБ Надра на його правонаступника - ТОВ ФК Дніпрофінансгруп.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.1 ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписи ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні, так і на недоговірні грошові зобов`язання незалежно від підстав їх виникнення, позаяк ст.625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України, а тому, приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України (аналогічна правова позиція міститься в п.77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Тобто, у ст.625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно із ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 ЦК України сум (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з останнього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №910/1836/20

Отже, правовідношення зі сплати грошових коштів боржником (відповідач), які склались між сторонами, є грошовим зобов`язанням.

Статтею 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як погоджено у п.1.2 договору поруки, у випадку порушення боржником обов`язку за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з п.2.1 договору поруки під основним договором у цьому договорі розуміється договір поставки №69/21-ВЛ від 17.03.2021, укладений між кредитором (в основному договорі іменується "постачальник") та боржником (в основному договорі іменується "покупець").

Передбачений цим договором обов`язок поручителя перед кредитором поширюється на суму усіх, без винятку, грошових зобов`язань боржника за основним договором (п.3.1 договору поруки).

Пунктом 3.2 договору поруки передбачено, що підписанням цього договору поручитель, без додаткового повідомлення поручителя та без укладення окремої угоди, надає безумовну згоду на те, що у випадку збільшення обсягу обов`язку боржника перед кредитором за основним договором, відповідно збільшується обсяг обов`язку поручителя перед кредитором. Кредитор не зобов`язаний повідомляти поручителя про зміну обсягу обов`язку боржника перед кредитором.

Поручитель несе відповідальність за сплату боржником основного боргу, курсової різниці, процентів за користування товарним кредитом, за відшкодування збитків, за сплату неустойки (штрафу, пені), відсотків річних, інфляційних втрат, судових витрат та інших витрат кредитора, пов`язаних з одержанням виконання грошового зобов`язання за основним договором (п.3.3 договору поруки).

Відповідно до п.4.1 договору поруки поручитель зобов`язаний у разі порушення боржником обов`язку за основним договором самостійно виконати зазначений обов`язок боржника перед кредитором у строк 3-х банківських днів після настання строку оплати за основним договором, шляхом оплати грошових коштів на поточний рахунок кредитора, вказаний у даному договорі.

Тому, як вірно встановив суд першої інстанції, оскільки відповідач-1 зобов`язання, забезпеченого порукою, не виконав, відповідач-2, відповідач-3 відповідають разом з відповідачем-1 як солідарні боржники перед позивачем.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач-1 повністю виконав грошове зобов`язання лише 06.06.2023.

З огляду на викладене, позивач правомірно на підставі ст.625 Цивільного кодексу України заявив до стягнення з відповідача проценти річних та збитки, завдані інфляцією, нараховані за період прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому, у відзиві на позов представник відповідача заявляв клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З розрахунку позивача вбачається, що проценти річних нараховані за період з 07.06.2020 по 06.06.2023, збитки, завдані інфляцією, за період червень 2020 року квітень 2023 року, тобто нарахування проведено за три останніх роки до звернення з позовом до суду, коли тривало прострочення, та заявлено до стягнення у межах строку позовної давності, встановленої ст.257 Цивільного кодексу України: позовна заява надіслана до суду 08.06.2023.

Таким чином, як вірно встановив суд першої інстанції, клопотання представника позивача про застосування строку позовної давності до вимог позивача, яке міститься у відзиві на позов, є не обґрунтоване та не підлягає до задоволення.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2018 у справі №914/712/16 дійшов правового висновку про те, що базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Згідно з розрахунком позивача, проценти річних в розмірі 9439,12 грн нараховані за період з 07.06.2020 по 06.06.2023, збитки, завдані інфляцією, в розмірі 50666,19 грн - за період червень 2020 року квітень 2023 року.

Рішенням Горохівського районного суду від 29.09.2014 у справі №155/1490/14-ц встановлено, що заборгованість селянського (фермерського) господарства Літвіна Анатолія Павловича перед ПАТ Комерційний банк Надра станом на 01.01.2013 становила: 45426,17 грн. заборгованості за кредитом, 27871,11 грн заборгованості за відсотками, 6542 грн пеня, 10255,36 грн індекс інфляції, 4389,38 грн штраф за порушення вимог кредитного договору, що в загальному розмірі становить 108974,30 грн.

Лише у задоволенні позову про стягнення штрафу у розмірі 4389,38 грн суд відмовив, а решту сум у розмірі 104584,92 грн стягнув з відповідачів солідарно. Тобто, до суми стягнення включено заборгованість за кредитом, за відсотками, пеню, інфляційні.

Дослідженням розрахунку позивача, приєднаного до позовної заяви у справі №903/616/23, встановлено, що проценти річних та інфляційні нараховані позивачем від простроченої суми у розмірі 104933,53 грн (а.с.13).

Тобто, позивач нарахував проценти річні та інфляційні не від основної суми заборгованості, стягнутої судом, а й від суми, до якої включено й пеню, й інфляційні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що слід обчислювати проценти річних та інфляційні лише від сум заборгованості, які були стягнуті рішенням Горохівського районного суду від 29.09.2014 у справі №155/1490/14-ц, а саме: від 45426,17 грн. заборгованості за кредитом, від 27871,11 грн. заборгованості за відсотками (разом 73297,28 грн).

Розрахунок процентів річних:

- 07.06.2020 - 31.12.2020, з розрахунку: 73297,28 грн х 3% : 366 х 208 днів = 1249,66 грн;

- 01.01.2021 - 06.06.2023, з розрахунку: 73297,28 грн. х 3% : 365 х 887 днів = 5343,67 грн.

Таким чином, проценти річних за вказаний період становлять 6593,33 грн.

Розрахунок збитків, завданих інфляцією: 73297,28 грн х 1.48284076 - 73297,28 грн = 35390,91 грн, де 1,48284076 - сукупний індекс інфляції за період червень 2020 року квітень 2023 року.

Разом з цим, вирішуючи спір про стягнення з відповідачів процентів річних та інфляційних, суд врахував, що розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України було доповнено пунктом 18.

Відповідно до Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 01.05.2023 №254/2023, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Прострочення відповідачами грошового зобов`язання щодо повернення кредиту з 24.02.2022 по 06.06.2023 мало місце в період дії в Україні воєнного стану.

Частиною першою ст.598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

З огляду на викладене, враховуючи приписи пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідачів проценти річних у розмірі 3773,90 грн, виходячи з розрахунку:

- за період з 07.06.2020 по 31.12.2020: 73297,28 грн х 3% : 365 х 208 днів = 1249,66 грн;

- за період з 01.01.2021 по 23.02.2022: 73297,28 грн х 3% : 365 х 419 днів = 2524,24 грн.

Також, враховуючи приписи пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідачів 12291,52 грн збитків, завданих інфляцією, за період червень 2020 року лютий 2022 року (у лютому 2022 року прострочення тривало більше, ніж півмісяця - 24 дні), виходячи з розрахунку: 73297,28 грн х 1,16769405 73297,28 грн.

Враховуючи те, що проценти річних за період з 24.02.2022 по 06.06.2023 та збитки, завдані інфляцією, за період березень 2022 квітень 2023 нараховані на підставі ст.625 ЦК України у період дії воєнного стану, який на час прийняття рішення не скасований, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 5665,22 грн. процентів річних (9439,12 3773,90), 38374,67 грн збитків, завданих інфляцією (50666,19 12291,52) відмовлено правомірно, оскільки відповідач звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, в силу прямої норми закону, викладеною в п.18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

Колегія суддів наголошує, що всупереч тверджень апелянта, даний спір є таким, що виник у зв`язку з простроченням позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, а тому пункт 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України підлягає застосуванню.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, враховуючи норми ст.129 ГПК України, судом першої інстанції судові витрати по справі, понесені позивачем у формі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн, правильно покладено на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягнуто з відповідача на користь позивача 717,43 грн.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України,)

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву ст.79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи встановлені факти та зміст позовних вимог, стандарт доказування "вірогідності доказів", виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову про стягнення з відповідачів 3773 грн 90 коп. процентів річних, 12291 грн 52 коп. збитків, завданих інфляцією, 717 грн 43 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, а також відмову у позові в частині стягнення 5665 грн 22 коп. процентів річних, 38374 грн 67 коп. збитків, завданих інфляцією.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія Дніпрофінансгруп на рішення господарського суду Волинської області від 16.08.2023 у справі №903/616/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складений 21.11.2023.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.