Постанова

від 20.11.2023 по справі 906/414/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 року Справа № 906/414/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Пеллет" на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 серпня 2023 року (повний текст складено 14.08.2023) у справі №906/414/23 (суддя Машевська О.П.)

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Пеллет"

про стягнення 31 499,50 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270 та частини 13 статті 8 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11 серпня 2023 року у справі №906/414/23 позов Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Пеллет" про стягнення 31499,50 грн - задоволено.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Пеллет" на користь ДП "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" 31 499,50 грн основного боргу, 2684 грн судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Біо-Пеллет" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в позові відмовити. Разом з тим, апелянт просить здійснювати розгляд справи з повідомленням її учасників.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північного-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2023 року у справі №906/414/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Пеллет" на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 серпня 2023 року у справі №906/414/23. Встановлено позивачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).

Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 березня 2021 року між Державним підприємством "Білокоровицьке лісове господарство" (правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" ДСГП "Ліси України") (продавець/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біо-пеллет" (покупець/позивач) був укладений договір купівлі-продажу №88 (далі - договір, а.с. 7-9), згідно п.1 якого продавець зобов`язувався поставити покупцю, а покупець прийняти і оплатити наступну сировину: обапіл хвойний (для подальшої переробки) - 230,00 грн за м.куб; обапіл хвойний - 170,00 грн за м.куб; тирса - 70,00 грн за складометр.

Протягом усього часу дії договору сторони можуть погоджувати цінові умови даного договору укладаючи окремі Додатки до даного договору (п.2 договору).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору, комплект товаросупровідних документів, що надає продавець покупцю: видаткова накладна; рахунок-фактура; податкова накладна. Продавець зобов`язаний видати покупцю за першою подією податкову накладну, оформлену відповідно до правил, установлених пунктом 201.1 Податкового кодексу України.

Прийом-передача сировини здійснюється на складі продавця. Не пізніше ніж за 2 доби до передачі сировини продавець повідомляє покупця про дату та місце поставки. Датою передачі сировини продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки, вважається дата підписання товарно-транспортної накладної та видаткової накладної (п.п. 4.1-4.3 договору).

Згідно з п.5.1. договору оплата за товар здійснюється шляхом банківського переказу коштів у розмірі 100% передплати від загальної вартості сировини на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару згідно виставленого рахунку-фактури протягом 3 банківських днів з дати пред`явлення рахунку до сплати та підписання даного договору.

Відповідно до п.6.2. договору, у випадку ненадходження коштів на рахунок продавця з моменту виставлення рахунку-фактури та підписання договору, покупець втрачає право на придбання неоплаченої партії товару. Неоплачена партія товару не буде поставлена в наступних місяцях, протягом якого діє даний договір.

Договір діє до 31.12.2021, але до моменту остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.9.2 договору).

Як вказує позивач, на виконання умов договору ДП "Білокоровицьке ЛГ" було продано (поставлено) і передано ТОВ "Біо-Пеллет" лісопродукцію на загальну суму 31 499,50 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 30.11.2021 №116924 на суму 8249,87 грн, від 09.12.2021 №117868 на суму 3749,94 грн, від 09.12.2021 №117871 на суму 3749,94 грн, від 09.12.2021 №117872 на суму 3749,94 грн, від 09.12.2021 №117873 на суму 4499,93 грн, від 15.12.2021 №117964 на суму 3749,94 грн, від 22.12.2021 №117993 на суму 3749,94 грн (а.с.11-17).

На претензію ДП "Білокоровицьке ЛГ" №2146 від 17.11.2022 з вимогою в добровільному порядку ліквідувати наявний борг ТОВ "Біо-Пеллет" відповіді на надало, розрахунків не здійснило.

Враховуючи викладене, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії ДП "Білокоровицьке лісове господарство" ДСГП "Ліси України", як правонаступник ДП "Білокоровицьке ЛГ", звернулось до суду з позовом про стягнення ТОВ "Біо-Пеллет" 31 499,50 грн заборгованості за переданий товар.

Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд першої інстанції зазначив в оскаржуваному рішенні, що відповідач не надав достатніх доказів, які можуть спростувати факт реальності господарських правовідносин між позивачем та відповідачем, а також застосувавши такий стандарт доказування як "вірогідність доказів", дійшов висновку про реальність господарських операцій на загальну суму 31 499,50 грн на підставі долучених до матеріалів справи ТТН та податкових накладних.

Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Як вже зазначалося вище, 22.03.2021 між Держаним підприємством "Білокоровицьке лісове господарство" (правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" ДСГП "Ліси України") (продавець/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біо-пеллет" (покупець/позивач) був укладений договір купівлі-продажу №88, згідно умов якого продавець зобов`язувався поставити покупцю, а покупець прийняти і оплатити сировину; прийом-передача сировини здійснюється на складі продавця.

Разом з тим, відповідач заперечуючи проти позову, вказує, що договір купівлі-продажу №88 від 22.03.2021 між сторонами не укладався, оскільки директор ТОВ "Біо-Пеллет" Катинська С.В. його не підписувала, так як на момент його укладення - 22.03.2021 перебувала у м. Запоріжжі, на підтвердження чого надає Довідку від 22.05.2023, в якій зазначено, що директор ТОВ "Біо-Пеллет" договір купівлі-продажу №88 від 22.03.2021 з ДП "Білокоровицьке лісове господарство" не укладала; станом на 22.03.2021 ОСОБА_1 перебувала у м. Запоріжжі.

Вказану довідку суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки відповідачем не надано обґрунтованих доказів, що ОСОБА_1 дійсно перебувала у Запоріжжі в зазначену дату (а.с.107).

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Твердження відповідача про те, що директор Катинська С.В. договір не підписувала, спростовуються тим, що вказаний договір містить підпис останньої та скріплений круглою печаткою відповідача. Той факт, що вказаний підпис не належить ОСОБА_1 не доведений. В матеріалах справи відсутні відомості про визнання вказаного договору недійсним, відповідачем не спростовано вчинення спірного договору, за яким у відповідача виникли цивільні обов`язки, а лише посилання на факт не укладання (не підписання) такого договору не може бути підставою для спростування презумпції правомірності правочину.

Крім того, з наданої позивачем довідки про стан заборгованості за період січень 2021 р. -грудень 2022 р. (а.с. 71) між Філією Білокоровицьке господарство Державного підприємства "Ліси України" і ТОВ "Біо-Пеллет" за договором №88 від 22.03.2021, вбачається, що було видано також такі товарно-транспортні накладні:

- товарно-транспортна накладна від 13.01.2022 №117858 на суму 19264,09 грн;

- товарно-транспортна накладна від 24.01.2022 №117863 на суму 19264,09 грн;

- товарно-транспортна накладна від 14.02.2022 №117871 на суму 16032,08 грн;

- товарно-транспортна накладна від 16.02.2022 №117872 на суму 8655,86 грн;

- товарно-транспортна накладна від 22.04.2022 №117875 на суму 19232,10 грн.

Зазначені товарно-транспортні накладні були оплачені відповідачем, що підтверджує факт наявності господарських зобов`язань між сторонами.

При цьому, дослідивши банківські виписки позивача за 2021 рік, суд встановив, що відповідач, здійснюючи оплати за товар, визначав наступне призначення платежу "оплата згідно договору №88 від 22.03.2021", що в свою чергу спростовує доводи відповідача про те, що такий договір не укладався.

Суд наголошує і на тому, що відповідач належним чином не спростував, що здійснювані оплати відбувались поза межами укладеного договору.

Суд звертає увагу на поставки сировини як до, так і після виникнення заборгованості та оплату відповідної сировини відповідачем у період з 25.03.2021 до 18.10.21 та з 21.01.2022 до 17.05.2022, що свідчить про факт існування тривалихгосподарських зобов`язань між сторонами спору (а.с. 71).

В свою чергу, позивач надав достатню у сукупності кількість доказів для того, щоб визначити такий договір реально існуючим.

Як передбачено ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Водночас за змістом ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження відпущення відповідачу сировини (тирси) на суму 31 499,50 грн позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортні накладні від 30.11.2021 №116924 на суму 8249,87 грн, від 09.12.2021 №117868 на суму 3749,94 грн, від 09.12.2021 №117871 на суму 3749,94 грн, від 09.12.2021 №117872 на суму 3749,94 грн, від 09.12.2021 №117873 на суму 4499,93 грн, від 15.12.2021 №117964 на суму 3749,94 грн, від 22.12.2021 №117993 на суму 3749,94 грн (а.с. 11-17), податкові накладні №129 від 09.12.2021, №130 від 15.12.2021, №507 від 22.12.2021, №128 від 09.12.2021, №612 від 30.11.2021, №127 від 09.12.2021 (а.с. 82-88), довідку про стан заборгованості (а.с.71).

Відповідно до абз.4 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з абз.10 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст.9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п.2.5 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За абз.3 п.2.4 Положення неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п.2.5 Положення, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання (п. п. 2.15, 2.16 Положення).

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За визначенням п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363 (далі - Правила) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.п. 10.8., 10.10. Правил, у товарно-транспортній накладній зазначається прізвище, ім`я, по батькові представника Замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати вантаж. За домовленістю сторін водій може виконувати обов`язки супровідника вантажів (експедитора).

Товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів, яка може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми наведеної в п.7 вказаних Правил, за умови наявності в ній інформації, про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора (п.11.1. Правил).

За п.п. 11.4., 11.5. Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

В п.11.6. Правил визначено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Відтак, саме товарно-транспортна накладна є тим первинним документом, який має підтвердити факт отримання замовником того чи іншого товару. При цьому, товарно-транспортна накладна має містити прізвище, ім`я, по-батькові представника замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати/отримаувати вантаж. Товарно-транспортна накладна має містити, у тому числі, інформацію щодо прізвища та підпис відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Дослідивши надані позивачем до справи товарно-транспортні накладні на предмет їх відповідності вимогам, що ставляться до первинного документа, суд апеляційної інстанції встановив, що у ТТН від 09.12.2021 №117868, від 22.12.2021 №117993, від 30.11.2021 №116924 в графах "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" наявний підпис Василенка А.В.

У ТТН від 09.12.2021 №117871, від 09.12.2021 №117872, від 09.12.2021 №117873 та від 15.12.2021 №117964 в графах "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" зазначено ПІБ ОСОБА_2 , однак відсутній підпис вказаної особи.

У всіх ТТН в графі "отримав водій/експедитор" вказано ОСОБА_2 ; всі товарно-транспортні накладні не містять відтисків печатки відповідача.

Колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами водій може виконувати обов`язки супровідника вантажів (експедитора), однак виконання водієм такого обов`язку має відбуватися за погодженням сторін.

В матеріалах справи відсутні докази того, що сторонами погоджено покладення на водія ОСОБА_2 обов`язків експедитора по доставці відповідачу товару, зазначеного в товарно-транспортних накладних. Також матеріали справи не містять доказів того, що особа, яка зазначена в товарно-транспортних накладних, як водій, який отримував продукцію для перевезення її відповідачу, була уповноваженою відповідачем особою на отримання та перевезення зазначеної сировини (договір перевезення, довіреність тощо) чи є працівником відповідача.

Встановлені недоліки в оформлені зазначених первинних документів не можуть вважатись неістотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від відповідача.

Таким чином, подані позивачем товарно-транспортні накладні не підтверджують факт отримання відповідачем товару, оскільки останні не підписані відповідачем, а позивачем не доведено факт наявності у водія ОСОБА_2 повноважень на отримання від позивача товару для доставки його саме відповідачу.

Крім того, товарно-транспортна накладна може бути доказом переміщення товару, проте, не є документом, який підтверджує отримання покупцем товару, оскільки згідно п.3.1 договору товаросупровідними документами, що надає продавець покупцю, є серед іншого, видаткова накладна. При цьому, датою передачі сировини продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки, вважається дата підписання товарно-транспортної накладної та видаткової накладної (п.4.3 договору).

Щодо податкових накладних, то колегія суддів зазначає, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Відповідно до п.201.7 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Але, як вбачається із зазначених положень законодавства, первісною обставиною для складання податкової накладеної є здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг та оформлення зазначеної господарської операції первинною бухгалтерською документацією, та як наслідок проведення такої операції - складання податкової накладної та її реєстрація.

Матеріали справи не містять доказів отримання покупцем податкової накладної при здійсненні зазначеної операції з поставки товару, її відображення у реєстрі отриманих податкових накладних покупця, формування відповідачем податкового кредиту.

Податкові накладні, надані позивачем, були видані платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, та є підставою лише для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України) та не є документами, які підтверджують факт отримання відповідачем товару та наявності у нього заборгованості перед позивачем.

Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, які позивачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надані не були, а не податкові накладні, які підтверджують лише порядок оподаткування цієї операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції та наявність правовідносин між сторонами.

Таким чином, наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених інших первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше факт існування правовідносин за конкретним договором поставки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі №922/2081/19, від 27.07.2021 у справі №927/924/19.

Також на підтвердження факту наявності у відповідача заборгованості за поставку вищевказаного товару, позивач надав Довідку про стан заборгованості за період січень 2021р. - грудень 2022 р. між Філією "Білокоровицьке лісове господарство" та ТОВ "Біо-пеллет", однак, вказана довідка не підтверджує наявність заборгованості у відповідача перед позивачем, оскільки складена в односторонньому поряду та не містить підпису та печатки відповідача.

Також не може бути доказом наявності заборгованості надана позивачем роздруківка електронного листування з відповідачем, оскільки з копії знімка екрана монітора комп`ютера не вбачається, лист якого саме змісту було відправлено на електронну адресу відповідача. Крім того, вказана роздруківка не є ані письмовим доказом, ані електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факт поставки сировини на підставі спірних ТТН.

Частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведені норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст.76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що надані позивачем документи не підтверджують факту поставки сировини на загальну суму 31499,50 грн, як і прийняття у встановленому порядку відповідачем поставленої сировини, що, відповідно до вимог чинного законодавства могло б бути підставою для здійснення відповідних розрахунків з позивачем на вказану суму, з огляду на те, що вони не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та належними доказами для підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов`язків, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 11.08.2023 прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки, викладені в ньому, не відповідають обставинам справи, з огляду на що, апеляційну скаргу відповідача слід задоволити, а рішення місцевого господарського суду - скасувати, прийнявши нове рішення, яким в позові відмовити.

Керуючись ст.ст. 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біо-Пеллет" задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 11 серпня 2023 року у справі № 906/414/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

"В позові відмовити"

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.