Постанова

від 08.11.2023 по справі 501/4588/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5323/23

Справа № 501/4588/21

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д.В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника апелянта ОСОБА_1 адвоката Трусова А.С.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданніапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ніца Анатолія Сергійовича на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 лютого 2023 року, ухваленого під головуванням судді Пушкарського Д.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання батьківства та стягнення аліментів,

встановив:

01.12.2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та просила суд:

- визнати ОСОБА_1 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь позивачки, аліменти, на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 20 000 грн. щомісячно, з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача понесені судові витрати (т.1, а.с.2-8).

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у неї народився син, ОСОБА_4 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Іллічівського міського управління юстиції Одеської області зроблено відповідний актовий запис за №337 (т.1, а.с.12).

Матір`ю у свідоцтві про народження вказана ОСОБА_5 , оскільки до шлюбу з ОСОБА_1 вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 та мала прізвище « ОСОБА_6 », що підтверджується витягом з державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища (т.1, а.с.14-15).

У період з 2015 року по 2020 рік між позивачем та ОСОБА_1 були сімейні відносини та зареєстрований шлюб, проте 08 грудня 2020 року, шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було розірвано (т.1, а.с.24).

ОСОБА_4 є сином ОСОБА_1 , але коли позивач вперше подавала документи до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану для внесення відомостей до актового запису про народження сина, відповідач не з`явився, батьківство у встановленому порядку не визнав, а тому запис про батька дитини було зроблено в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 135 Сімейним кодексом України (далі СК України).

Окрім того, свідоцтво про народження дитини, ОСОБА_4 , було видано повторно, оскільки у першому свідоцтві про народження та актовому записі № НОМЕР_1 , до якого ще не вносились зміни, зі слів матері батьком було записано: « ОСОБА_7 », а матір`ю ОСОБА_8 ) ОСОБА_9 .

Проте, після внесених в актовий запис змін, у відомостях про батька, замість ОСОБА_7 було вказано ОСОБА_3 , що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження.

Таким чином, після внесення змін до актового запису у 2008 році, син позивача - ОСОБА_10 має прізвище « ОСОБА_6 », та по батькові « ОСОБА_11 », хоча біологічним батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_1 (т.1, а.с.16-19).

Свою вимогу про стягнення аліментів позивач обґрунтовувала тим, що наразі, ОСОБА_4 проживає зі своєю матір`ю та знаходиться на її утриманні, а відповідач ОСОБА_1 ухиляється від покладеного на нього у відповідності до ст.180 СК України обов`язку, у добровільному порядку приймати участь в утриманні дитини не бажає. Вважає, що дитина не його. Дитина знаходиться на утриманні Позивача.

Оскільки позивач не має матеріальної можливості самостійно утримувати сина, тому звернулася до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто щомісячно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 5000,00 грн., починаючи з 01.12.2021 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 908,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1 362,00 грн. (т.1, а.с.221-225).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Ніц А.С. ставить питання про зміну рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 лютого 2023 року, в частині визначення розміру аліментів, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, в іншій частині рішення суду просить залишити без змін (т.2, а.с.1-5). Апеляційна скарга вмотивована тим, що апелянт погоджується на стягнення з нього аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В свою чергу, у відзиві на позовну заяву, відповідач ОСОБА_1 погоджувався на сплату аліментів у розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (т.1 а.с.148).

Таким чином, предметом апеляційного розгляду є розмір аліментів, які підлягають стягненню щомісячно з відповідача ОСОБА_1 на користь позивачки ОСОБА_2 на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення вказаною дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 15.03.2023 року було визначено склад суду: головуючий суддя Бездрабко В.О., судді: Приходько Л.А. та Кутурланова О.В. (т.2, а.с.9).

В подальшому, у зв`язку із достроковим закінченням відрядження суддів Херсонського апеляційного суду, на підставі рішення Вищої ради правосуддя №567/0/15-23 від 30 травня 2023 року (із змінами відповідно до рішення №572/0/15-23 від 31 травня 2023 року), на підставі пункту 3.9 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28 грудня 2018 року (із змін. та доп.), протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2023 року та від 19.06.2023 року було визначено інший склад постійно-діючої колегії суддів: головуючий суддя Сегеда С.М., судді Громік Р.Д., Драгомерецький М.М. (т.2, а.с.23, 25).

Вирішуючи питання про розгляд справи за участю представника апелянта - адвоката Трусова А.С., за відсутності інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т.2, а.с.27-31).

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває в провадженні апеляційного суду більше ніж пів року (т.2, а.с.14), колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції за наявними матеріалами, за участю представника апелянта адвоката Трусова А.С., у відсутність інших учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей судами першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідност. 8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Стаття 27 Конвенції про права дитини встановлює право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 150 СК Українивизначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов`язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов`язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей.

Відповідно дост. 12 Закону України «Про охорону дитинства»на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Положеннями частини третьої статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи, що ОСОБА_1 визнано батьком дитини ОСОБА_3 , відтак згідно зі ст. 180 СК України він зобов`язаний утримувати його до досягнення ним повноліття.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.

При цьому, статтею 184 СК України врегульовано питання щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно ч.ч.1-3 зазначеної статті СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Отже, нормою ст. 184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Зазначена вимога покладається на суд лише в порядку наказного провадження (ч.3 ст.184 СК України).

Відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 459/2181/17, який підлягає врахуванню судом першої інстанції відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку суперечить вимогам сімейного законодавства.

Отже, аналізуючи положення статті 182 та 184 СК України слід дійти висновку, що під час ухвалення судового рішення у справі про стягнення аліментів, визначених позивачем у твердій грошовій сумі, суд зобов`язаний враховувати, щоб розмір аліментів у твердій грошовій сумі не був меншим мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину відповідного віку, й у разі визначення позивачем твердої грошової суми у меншому розмірі ніж вказана гарантія, ухвалити рішення, визначивши розмір аліментів у твердій грошовій сумі, який буде відповідати вказаному гарантійному розміру, передбаченому абз.2 ч.2 ст.182 СК України. Разом з тим, нормою статті 184 СК України не передбачено повноважень суду під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» 50% прожиткового мінімуму на дітей віком від 6 до 18 років з 1 січня 2023 року становить 1416,5 гривень. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що у зв`язку із об`єктивною потребою неповнолітньої дитини сторін у забезпеченні належного матеріального утримання для дитини відповідного віку, а також враховуючи обов`язок обох батьків брати участь в утриманні дитини, вірним буде стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі у розмірі5000,00грн., щомісячно. Крім того, слід вказати, що вказаний розмір аліментів не є меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є співрозмірним вкладом на утримання дитини 17-річного віку та відповідач спроможний сплачувати таку суму.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно враховано, що ОСОБА_1 за професією є моряком, на підтвердження чого суду було надано копію свідоцтва кваліфікованого моториста, копії трудових угод (контрактів) щодо найму із зазначенням розміру заробітної плати відповідача, яка у різні періоди сягала від 850 до 3663,44доларів США на місяць (т.1, а.с.23).

Як вбачається із наданих АТ «Перший український міжнародний банк» банківських документів, зокрема виписок по банківських рахунках за період з 19.08.2021 по 03.05.2022, з 19.08.2021 по 03.06.2022, відкритих в АТ «Перший український міжнародний банк» згідно Договорів комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, звітів по транзакціях за період з 19.08.2021 по 03.05.2022 року на рахунок ОСОБА_1 регулярно надходили кошти від здійснення ним трудової діяльності моряка (т.1, а.с.183-187).

Також від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України до Іллічівського міського суду Одеської області надійшла інформація щодо неодноразового, систематичного перетинання відповідачем державного кордону України (т.1, а.с.212-213).

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанцій дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 є моряком, мав значні доходи, у зв`язку зі своєю професійною діяльністю, які дозволяють йому забезпечити сплату аліментів в розмірі 5000,00 грн. щомісячно на утримання неповнолітнього сина до його повноліття, що є співмірним із потребами дитини відповідного віку.

На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції неповнолітній син сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вже досяг повноліття.

Доводи апелянта про те, що свідоцтво кваліфікованого моториста не є підтвердженням того, що відповідач має працевлаштування моряком, та про те, що копії угод не дають актуальної картини трудової діяльності відповідача, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки вищевказане спростовується наявними у справі доказами трудової діяльності ОСОБА_1 , а саме: свідоцтвом кваліфікованого моториста, довідками про плавання, контрактами, трудовими договорами, розрахунковими відомостями про заробітну плату, як раніше так і на момент звернення до суду з позовом, тобто 01.12.2021 року.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ніца Анатолія Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Іллічівськогоміського судуОдеської областівід 20лютого 2023року залишитибез змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.11.2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М.Драгомерецький