Ухвала

від 20.11.2023 по справі 915/1755/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

20 листопада 2023 року Справа № 915/1755/23

м. Миколаїв

Суддя Господарського суду Миколаївської області Давченко Т.М.,

розглянувши заяву керуючого реалізацією майна боржника ФОП Летягіна Т.Г. вих.. № 01-20/2159 від 02.11.2023 про забезпечення позову (одночасно з пред`явленням позову)

керуючого реалізацією майна ФОП Летягіна Тімура Генрійовича арбітражного керуючого Пояркова Володимира Олександровича (вул. Черняховського, 4, офіс 32, м. Одеса, 65062)

до відповіда-1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

та відповідача-2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:

1) ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 );

2) ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ; адреса для листування: АДРЕСА_5 );

3) Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв);

4) Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (вул. Князів Острозьких, 32/2, м. Київ, 01010; адреса ел.пошти: office@fcforint.com.ua)

5) ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 )

про витребування майна з чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В:

Господарським судом Миколаївської області розглядається господарська справа № 915/549/16 про банкрутство Фізичної особи-підприємця Летягіна Тімура Генрійовича (далі ФОП Летягіна Т.Г.). Постановою суду від 14.06.2016 ФОП Летягіна Т.Г. визнано банкрутом. Після набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства, ухвалою від 07.04.2021 судом було введено процедуру погашення боргів ФОП Летягіна Т.Г., керуючим реалізацією призначено арбітражного керуючого Пояркова Володимира Олександровича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 996 видане 21.05.2013) та зобов`язано керуючого реалізацією у встановленому законом порядку здійснити процедуру погашення боргів боржника, надати господарському суду звіт про виконану роботу.

На адресу суду 17.11.2023 надійшла заява керуючого реалізацією майна ФОП Летягіна Т.Г. про забезпечення позову (одночасно з пред`явленням позову) у якій позивач просить:

1. Прийняти заяву до розгляду та вирішити питання про забезпечений позову в строк та в порядку встановленому ст. 140 ГПК України;

2. Задовольнити заяву керуючого реалізацією ФОП Летягіна Т.Г. арбітражного керуючого Пояркова В.О. про забезпечення позову, вжити заходи забезпечення позову шляхом:

2.1. Накладення арешту на майно:

- нежитлові приміщення кафе №43, розташовані в житловому буднику за літ. В-2, загальною площею 396,50 м.кв., за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Маріупольська (колишня назва - Московська), будинок 40, реєстраційний номер нерухомого майна 512678548101;

- земельну ділянку, розташовану за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України (колишня назва - Героїв Сталінграда), № 38/23-а, площею 0,0639 га, кадастровий номер 4810137200:01:026:0030; реєстраційний номер об`єкта 474632148101;

- земельну ділянку, розташовану за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України (колишня назва - Героїв Сталінграда), № 38/23, площею 0,0361 га, кадастровий номер 4810137200:01:026:0031; реєстраційний номер об`єкта 474811248101;

2.2. Заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській радах, міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно), вчиняти будь-які дії (у тому числі реєстраційні дії та дії в межах виконавчого провадження та дії у межах справ про банкрутство), спрямовані па зміну власника, передачу майна у заставу, іпотеку, оренду тощо, або дії, які можуть призвести до зміни власника, в тому числі дії, які можуть призвести до поділу, виділу часток, зміни опису, технічних характеристик, в тому числі - площі щодо наступних об`єктів нерухомого майна:

- нежитлові приміщення кафе №43. розташовані в житловому будинку за літ. В-2. загальною площею 396,50 м.кв., за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Маріупольська (колишня назва - Московська), будинок 40, реєстраційний номер нерухомого майна 512678548101;

- земельної ділянки, розташованої за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України (колишня назва - Героїв Сталінграда), № 38/23-а, площею 0,0639 га, кадастровий помер 4810137200:01:026:0030; реєстраційний номер об`єкта 474632148101;

- земельної ділянки, розташованої за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Героїв України (колишня назва - Героїв Сталінграда), № 38/23, площею 0,0361 га, кадастровий номер 4810137200:01:026:0031; реєстраційний номер об`єкта 474811248 101.

Заява мотивована тим, що боржник - ФОП Летягін Т.Г. свідомо, здійснив відчуження (дарування) всього свого майна Летягіній А.В. за 1,5 року до порушення провадження у справі про банкрутство (розуміючи приписи ч. 10 ст. 90 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» про можливість визнання договорів щодо відчуження майна недійсними на протязі року). В подальшому, це майно згідно інформаційних довідок з ДРРПНМ, отриманих ТОВ Фінансова компанія Форінт, щодо майнового стану банкрута та Летягіної А.В. було відчужено на користь третіх осіб.

На переконання керуючого реалізацією вжиття обставини «незаконного» вибуття спірного нерухомого майна із володіння ФОП Летягіна Т.Г., що встановлено постановою суду про визнання правочинів недійсними, факт здійснення відчуження майна, спрямованого на унеможливлення повернення майна його власнику є загрозою вчинення аналогічних дій теперішніми власниками з метою порушення прав та інтересів банкрута та кредиторів.

Позивач вважає вжиття таких заходів забезпечення позову співмірним із заявленими позовними вимогами та такими, що не порушують права та законні інтереси інших осіб, а направлені виключно на недопущення повторного відчуження спірного нерухомого майна чи накладення на об`єкт нерухомого майна будь - яких обтяжень.

Розглянувши заяву керуючого реалізацією майна про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За приписами ч.1 ст.137 ГПК України позов, зокрема, забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Одночасно з цим, заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

За правилами ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності з ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).

За умовами статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 ГПК України, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

При цьому судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Відповідно до змісту ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами заяви підтверджується, що позивачем на підставі належних, достатніх, достовірних та вірогідних доказів, у розумінні статей 76-79 ГПК України, не доведено існування фактичних обставин (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання, тощо), які б безумовно свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову визначеним шляхом істотно ускладнить або унеможливить виконання судового рішення у справі, порушить або істотно ускладнить ефективний захист та поновлення порушених, оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду ґрунтується виключно на його припущеннях та не може бути визнане переконливим доводом.

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 3 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, де визнавалися порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Наведені положення Конституції України та Конвенції слід розуміти таким чином, що власник майна також не може бути протиправно обмежений у здійсненні прав на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд враховує, що вжиття таких заходів призводить до істотних негативних наслідків, а саме порушення прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Таким чином, подана керуючим реалізацією заява про забезпечення позову, за своїм змістом, зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить жодних належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні статей 76, 77, 79 ГПК України, із яким діюче законодавство пов`язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви кредитора про вжиття заходів забезпечення.

Керуючись ст. 2, 60-61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 136-140, 234 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні заяви керуючого реалізацією майна боржника ФОП Летягіна Т.Г. арбітражного керуючого Пояркова В.О. вих.. № 01-20/2159 від 02.11.2023 про забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Т.М. Давченком