Рішення

від 08.11.2023 по справі 916/1143/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2023 р. м. Одеса Справа № 916/1143/23Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

секретар судового засідання: Курко Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Грищенко С.М.;

від відповідача: Курбанова С.Р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІКСА" (80461, Львівська область, Кам`янка-Бузький район, смт. Запитів, вул. Весела, 35; код ЄДРПОУ 41839950);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МІТРІДАТ ОДЕСА" (65082, Одеська обл., місто Одеса, вул. Софіївська, буд. 7А, код ЄДРПОУ 36110921);

про визнання недійсними додаткової угоди та актів здачі-приймання робіт.

1. Суть спору.

22.03.2023 до Господарського суду Одеської області від позивача ТОВ "ТРІКСА" надійшла позовна заява (вх. ГСОО №1190/23) до відповідача ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА", в якій просить суд визнати недійсним договір транспортно-експедиторських послуг № 251/01-20 від 01.03.2021р. в частині, а саме визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 03.09.2021р. до договору № 251/01-20 від 01.03.2021р., визнати недійсними акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 3651 від 12.11.2021р. на суму 49594,18 грн. та № 3923 від 17.12.2021р. на суму 87 017,28 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Додаткову угоду № 2 від 03.09.2021р. до Договору транспортно-експедиторських послуг № 251/01-20 від 01.03.2021р. позивач особисто не отримував, додаткову угоду № 2 від 03.09.2021р. директор позивача не підписував.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.03.2023 було відкрито провадження у справі №916/1143/23 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 24.04.2023.

24.04.2023 до суду від ТОВ "ТРІКСА" надійшло клопотання про відкладення засідання (вх. №13232/23).

У судовому засіданні 24.04.2023, за результатом задоволення клопотання ТОВ "ТРІКСА", суд ухвалою у протокольній формі відклав підготовче засідання на 29.05.2023.

01.05.2023 до суду від ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" надійшли клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву (вх. №14118/23) та відзив на позовну заяву (вх № 14121).

03.05.2023 від ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" до суду надійшло клопотання про залучення доказів до матеріалів справи (вх. № 14637/23).

25.05.2023 до суду від ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 17325/23).

У судовому засіданні 29.05.2023 суд встановив строк для надання відповіді на відзив до 09.06.2023, для заперечень до 19.06.2023, а також ухвалою у протокольній формі відклав розгляд справи на 21.06.2023.

15.06.2023 до суду від ТОВ "ТРІКСА" надійшла відповідь на відзив (вх. № 19733/23) та клопотання про витребування доказів (вх. № 19738/23).

Ухвалою суду від 21.06.2023 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРІКСА" (вх. № 19738/23 від 15.06.2023) про витребування доказів задоволено. Витребувано у ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОП ТРАК»: Договір надання транспортних послуг № 0201/20 від 02.01.2020р. ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" з ТОВ «ТОП ТРАК» та відповідні додатки до нього, що підтверджують прийняття до перевезення вантажу Позивача (FTAU1443472); Заявку, щодо підтвердження прийняття до перевезення вантажу Позивача (FTAU1443472), та встановлення ТОВ «ТОП ТРАК» (код ЄДРПОУ 41988878) ціни на перевезення вантажу та суми відповідальності за понаднормове використання автомобільного транспорту - вантажного автомобіля з держ.номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 , залученого Відповідачем перевізником - ТОВ «ТОП ТРАК»; рахунки-фактури ТОВ «ТОП ТРАК», що виставлені ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" за понаднормове використання транспорту з держ. номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 з вантажем Позивача (FTAU 1443472); акти виконаних робіт між ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" та ТОВ «ТОП ТРАК», що підтверджують понаднормове використання вантажного транспорту з держ. номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 по вантажу Позивача (FTAU1443472); податкові накладні, що складені ТОВ «ТОП ТРАК» на адресу ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА", що підтверджують понаднормове використання вантажного транспорту з держ. номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 по вантажу Позивача (FTAU1443472); платіжні інструкції про сплату ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" на адресу ТОВ «ТОП ТРАК» (код ЄДРПОУ 41988878) сум за понаднормове використання транспорту з вантажем Позивача (FTAU 1443472) за період з 09.09.2021р. по 24.12.2021р.

У судовому засіданні 21.06.2023 суд ухвалою у протокольній формі відклав розгляд справи на 07.08.2023.

22.06.2023 до суду від ТОВ "ТРІКСА" надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. № 20544/23).

27.06.2023 до суду від ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 21132/23).

25.07.2023 до суду від ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" надійшла заява про виконання ухвали суду (вх № 25321/23).

У судовому засіданні 07.08.2023 суд ухвалою у протокольній формі відклав розгляд справи на 04.09.2023.

У судовому засіданні 04.09.2023, суд ухвалою у протокольній формі відклав розгляд справи на 18.09.2023.

18.09.2023 до суду від ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" надійшли додаткові пояснення у справі (вх № 32236/23).

18.09.2023 до суду від ТОВ "ТРІКСА" надійшло клопотання про визнання обставин та застосування заходів процесуального примусу (вх № 32293/23).

У судовому засіданні 18.09.2023 суд оголосив протокольну ухвалу в порядку п.3 ч.2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження у справі № 916/1143/23 та призначення справи до розгляду по суті в засіданні суду на 09.10.2023.

06.10.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 35356/23).

У судовому засіданні 09.10.2023 суд, за результатом задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи, ухвалою у протокольній формі відклав розгляд справи на 19.10.2023.

18.10.2023 від ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" надійшли заперечення на клопотання (заяву) (вх. №37022/23).

У судовому засіданні 19.10.2023 суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи по суті до 08.11.2023.

В судове засідання, призначене на 08.11.2023 з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та наполягав на задоволенні позовну, а також з`явився представник відповідача, який заперечував проти позовних вимог.

У судовому 08.11.2023 засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та відкладено складення повного рішення на строк, визначений ч.6 ст. 233 Господарським процесуальним кодексом України.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Доводи позивача.

Позивач вказує про те, що 01.03.2021р. між ним (Клієнт) та відповідачем (Експедитор) було укладено договір на транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20, за мовами п.1.1 якого Експедитор зобов`язується за відповідну плату від імені та за рахунок Клієнта надати транспортно-експедиторське обслуговування з організації перевезення вантажів морським, автомобільним, залізничним та авіаційним транспортом, включаючи організацію перевалки і зберігання вантажів і контейнерів, а також перевезення у великотоннажних контейнерах і додаткові послуги, необхідні для організації таких перевезень (далі - ТЕО).

За твердженнями позивача, 31.08.2021 року до Одеського морського торговельного порту від відправника/продавця китайської компанії «Tianjin Crown Champion Industrial Co.LT» на адресу одержувача/покупця ТОВ "ТРІКСА" у контейнерах прибув вантаж, для перевезення 1 (одного) із контейнерів було залучено вантажний автомобіль з держ. номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 .

Однак, як вказує позивач, на протязі вересня-квітня 2021-2022 року Одеська митниця ДМС України не проводила процедуру митного оформлення товару та випуску його в вільний обіг.

Позивач звертає увагу на те, що фактично Одеська митниця ДМС України безпідставно з вересня 2021 року по травень 2022 року затримала на території митного терміналу контейнери з товаром та 4 автомобілі (в тому числі вантажний автомобіль з держ. номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 ), на яких знаходились контейнери з товаром ТОВ "ТРІКСА".

Відсутність вини ТОВ "ТРІКСА" встановлено зазначеною Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 07.04.2022р. по об`єднаній справі №521/18057/21.

Крім того, позивач звертає увагу на те, що згідно наявної в нього інформації власник вантажного автомобілю з держ. номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 забрав даний автомобіль з території Одеського морського торговельного порту без контейнеру з вантажем Позивача, перевезення не здійснювалось.

Відповідно до п. 1.3. договору транспортно-експедиторських послуг № 251/01-20 від 01.03.2021р. на кожну партію вантажу, що перевозиться, підписується Додаткова угода до Договору, в якій фіксуються умови надання транспортно-експедиторських послуг. Додаткова угода до Договору є невід`ємною частиною цього Договору. У разі виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за цим Договором, пріоритетними є умови, зазначені в Додатковій угоді до Договору.

Позивач зазначає, що в п. 9.2. договору № 251/01-20 від 01.03.2021р. його електронна пошта не зазначена, Додаткову угоду № 2 від 03.09.2021р. до Договору транспортно-експедиторських послуг № 251/01-20 від 01.03.2021р. він не отримував, саму додаткову угоду № 2 від 03.09.2021р. директор не підписував, а тому оригінал даної угоди в нього відсутній, в даному позові оскаржується копія документа, що надана Відповідачем в рамках іншої справи про стягнення неіснуючої заборгованості згідно актів наданих послуг, що складені відповідачем до договору № 251/01-20 від 01.03.2021р.

Також позивач зазначає про те, що так як в додатковій угоді № 2 від 03.09.2021р. внесені зміни до договору транспортно експедирування № 251/01-20 від 02.03.2020 року, то в договорі на транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20 від 01.03.2021р. між сторонами не досягнуті істотні умови договору на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню 1 контейнеру позивача.

На підставі вищенаведеного позивач вважає, що додаткова угода № 2 від 03.09.2021р. до Договору транспортно-експедиторських послуг № 251/01-20 від 01.03.2021р. не має юридичної сили та є недійсною.

Крім того, позивач вказує про те, що на виконання умов договору № 251/01-20 від 01.03.2021р. зі своєї сторони він сплатив відповідачу в вигляді авансу суму 135001,32 грн. згідно платіжного доручення від 28.09.21р. на суму 55948,62 грн. та платіжного доручення на суму 79052,70 грн. від 27.10.21 року.

На думку Позивача, відповідачем безпідставно на підставі п. 3.2.12. цього Договору був нарахований штраф за наднормативний простій після закінчення безкоштовного терміну для здійснення внутрішньо портового оформлення, навантаження і розвантаження вантажу, включаючи митне оформлення та складені акти наданих послуг № 3079 від 27.09.2021р. на суму 55948,62 грн., №3446 від 26.10.2021р. на суму 79052,70 грн., № 3651 від 12.11.2021р. на суму 49594,18 грн., № 3923 від 17.12.2021р. на суму 87 017,28 грн.

Вважаючи, що відповідач, діючи як експедитор по договору, чесно дотримується умов договору та виставляє правомірні акти виконаних робіт позивачу за фактично надані послуги або понесені витрати в рамках виконання послуг по Договору на транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20 від 01.03.2021р., в електронному вигляді були підписані акти виконаних робіт № 3079 від 27.09.2021р. на суму 55948,62 грн., №3446 від 26.10.2021р. на суму 79052,70 грн., № 3651 від 12.11.2021р. на суму 49594,18 грн., № 3923 від 17.12.2021р. на суму 87 017,28 грн.

При цьому позивач вказує, що жодного підтверджуючого документу відповідачем про суму понесених витрат чи здійснених платежів на адресу власника вантажного автомобілю з держ. номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 , що зроблені або понесені відповідачем на виконання умов договору транспортно-експедиційних послуг в інтересах Клієнта йому не надані. Тобто, на думку позивача, не надані акти виконаних робіт, платіжні доручення та інші підтверджуючі документи від перевізника ( власника вантажного автомобілю НОМЕР_1 ), що слугували підставою для складення оскаржуваних актів виконаних робіт (наданих послуг).

Позивач вказує, що відповідачем не надані докази документального підтверджених витрат експедитора (платіжні доручення на перевізника, акти виконаних робіт від перевізника, рахунки перевізника та інші) по актах № 3651 від 12.11.2021р., № 3923 від 17.12.2021р., № 3446 від 26.10.2021р., № 3079 від 27.09.2021р.

Також позивач зазначає, що зазначені акти про простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу з підписами перевізника відповідачем йому не надані, належним чином оформлена товарно-транспортна накладна також не надана.

Таким чином, на думку позивача, такі витрати експедитора є документально не підтвердженими та обов`язок по їх відшкодуванню у відповідача не виникає у зв`язку з чим акти наданих послуг № 3651 від 12.11.2021р., № 3923 від 17.12.2021р., № 3446 від 26.10.2021р., № 3079 від 27.09.2021 є недійсними.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що при підписанні оскаржуваних актів виконаних робіт (наданих послуг) зовнішнє волевиявлення директора Позивача не відповідало внутрішній волі через здійснення підписання оскаржуваних актів виконаних робіт (наданих послуг) під впливом помилки щодо: правильності ціни в актах виконаних робіт ( не зазначення в них розрахункового розміру суми (ціни) за один день штрафу) за понаднормове використання транспорту та відповідно правильність визначення всієї суми акту; помилки щодо наявності фактичного здійснення відповідачем перерахування або виставлення до сплати даних сум власником вантажного автомобіля з держ. номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 .

Ці помилки, на думку позивача, є істотними, бо розмір розрахованої відповідачем суми в актах виконаних робіт (наданих послуг) в 2 рази перевищує розмір суми встановлений в договорі, а відсутність здійснення перерахування або виставлення до сплати даних сум власником вантажного автомобіля з держ. номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 не дає підстав для підтвердження фактичності понесених витрат Відповідачем та відповідно сплачені Позивачем суми є авансами (передплатою) по договору на транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20 від 01.03.2021р.

У відповіді на відзив позивач фактично посилається на ті ж самі обставини, що викладені у позовній заяві.

3.2. Доводи відповідача.

Відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

За твердженнями відповідача, 07.09.2021 року о 12 годині 35 хвилин Позивач на підставі п. 9.2. Договору надіслав Відповідачу сканкопію підписаної ним оспорюваної додаткової угоди з адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідач звертає увагу на те, що відсутність істотних умов договору, зокрема, ціни, може свідчити про неукладеність такого договору, тоді як в судовому порядку може визнаватись недійсним лише укладений (оспорюваний) договір. Отже, оспорювана додаткова угода не може бути визнана недійсною з підстав не погодження сторонами істотних умов.

Також відповідач вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки як вбачається із матеріалів справи, сторонами виконувались умови такого договору, що, зокрема, підтверджується платіжним дорученням № 1948 від 28.09.2021 р. в розмірі 55 948,62 грн з призначенням платежу «Оплата за використання автотранспорту по рахунку № 64277 від 27.09.2021 р., в т.ч. ПДВ - 20% - 9 324,77» та платіжним дорученням № 2054 від 27.10.2021 р. в розмірі 79 052,70 грн з призначенням платежу «Оплата за використання автотранспорту по рахунку № 66632 від 26.10.2021 р., в т.ч. ПДВ - 20% - 13 175,45», актами прийому- передачі наданих послуг № 64277 від 27.09.2021 р, № 66632 від 26.10.2021 р., № 68047 від 12.11.2021 р., № 71211 від 17.12.2021р.

Дані обставини, на думку відповідача, виключають можливість вважати Додаткову угоду № 2 від 03.09.2021 р. до Договору про транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20 від 01.03.2021р. такою, що не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зазначеним у частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України.

Щодо визнання недійсними актів здачі-приймання робіт відповідач зазначає, що згідно висновку Верховного суду України в аналогічній справі, викладеному у постанові від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, «спірні акти приймання-передачі не мають ознак правочину у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, а є лише первинними документами, тому не підлягають визнанню недійсними».

Щодо тверджень позивача про підписання актів приймання-здачі робіт під впливом помилки відповідач зазначає, що як вбачається зі змісту електронного листа відповідача щодо розрахунку вартості понаднормового використання автотранспорту, надісланого позивачу 26.10.2021 р. о 16 годині 37 хвилин (додається), останній був обізнаний про вартість понаднормового використання автотранспорту із розрахунку 100 доларів США за добу (відповідно до пропозиції відповідача з огляду на встановлення відповідної ціни залученим відповідачем перевізником - ТОВ «ТОПТРАК»).

Враховуючи викладене, твердження позивача про підписання актів під впливом помилки не відповідають дійсним обставинам справи та свідчать лише про недобросовісне ухилення позивачем від належного виконання зобов`язань за Договором про транспортно-експедиторські послуги №251/01- 20 від 01.03.2021р.

Крім того, відповідач вказує про те, що посилання позивача на наказ Міністерства інфраструктури України № 363 від 14.10.1997 «Про затвердження правил автомобільним транспортом в Україні» щодо порушення порядку складення актів та не надання йому товарно-транспортної накладної є безпідставними, з огляду на те, що відповідачем надавались Позивачу експедиторські послуги, а не послуги перевезення вантажу.

Також відповідач зазначає, що отримавши акти № 64277 від 27.09.2021 р, № 66632 від 26.10.2021 р., № 68047 від 12.11.2021 р., № 71211 від 17.12.2021 р. позивач не надав відповідачу обґрунтовану відмову від наданих послуг та підписав вказані акти без будь-яких зауважень.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, відповідач вважає, що ним було надано послуги за Додатковою угодою № 2 від 03.09.2021 р., а позивач в порушення умов Договору і вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, їх не оплатив.

Відтак, оскільки доказів вмотивованої відмови від підписання актів наданих послуг у порядку визначеному пунктами 4.8., 4.9. Договору ТОВ "ТРІКСА" не надало, зазначені в актах послуги були прийняті останнім без будь-яких зауважень щодо їх обсягів, якості та ціни.

Підсумовуючи зазначене та враховуючи, що позивачем не доведено належним чином підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України для визнання оспорюваних додаткової угоди та актів здачі-приймання робіт недійсними, відсутні й, на думку відповідача, законні підстави для визнання їх недійсними.

4. Фактичні обставини, встановлені судом.

02.01.2020 року між ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" (Замовник) та ТОВ «ТОПРАК» «Виконавець» було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом № 0201/20, за умовами п. 1.1 якого відповідно до умов цього Договору Виконавець зобов`язується за винагороду організувати та виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом на території України та в міжнародному сполученні, а також надавати інші допоміжні послуги (надалі - послуги), а Замовник зобов`язується приймати та сплачувати послуги Виконавця на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 2.1. даного договору перевезення здійснюється на підставі письмової заявки, яку Замовник передає Виконавцю та є невід`ємною частиною цього Договору (далі - Заявка).

За умовами п.п. 2.9, 2.10 Кожної Заявки Замовник надає Виконавцю товарно-транспортну накладну/CMR у 8 (восьми) примірниках. Факт приймання вантажу для перевезення від Замовника засвідчується підписом уповноваженої (и Виконавця у всіх екземплярах товарно-транспортної накладної/CMR. Один екземпляр товарно-транспортної годної/CMR в оригіналі додається до рахунку і є підставою для оплати послуг Виконавця. Здача-приймання послуг за цим Договором підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), який підписується Сторонами у двох примірниках.

01.03.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІТРІДАТ ОДЕСА" (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРІКСА" (Клієнт) було укладено Договір про транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20, за умовами п. 1.1. якого Експедитор зобов`язався за відповідну плату від імені та за рахунок Клієнта надати транспортно-експедиторське обслуговування з організації перевезення вантажів морським, автомобільним, залізничним та авіаційним транспортом, включаючи організацію перевалки і зберігання вантажів і контейнерів, а також перевезення у великотоннажних контейнерах і додаткові послуги, необхідні для організації таких перевезень (далі - ТЕО).

Згідно із п. 1.3. договору, на кожну партію вантажу, що перевозиться, підписується Додаткова угода до Договору, в якій фіксуються умови надання транспортно-експедиторських послуг. Додаткова угода до Договору є невід`ємною частиною цього Договору. У разі виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за цим Договором, пріоритетними є умови, зазначені в Додатковій угоді до Договору.

За умовами п. 2.1.4. договору експедитор оплачує перевезення та інші послуги третіх осіб самостійно з подальшим відшкодуванням понесених витрат за рахунок Клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб), тільки після попереднього їх узгодження з Клієнтом. За рахунок коштів Клієнта оплачує збори та інші обов`язкові платежі.

За вимогами п. 3.2.3 договору, додаткова угода може бути надана Експедитору шляхом відправлення на електронну пошту, при цьому вона має силу оригіналу, однак Клієнт самостійно і за свій рахунок протягом 2 (двох) робочих днів зобов`язаний надати Експедитору оригінал даної Додаткової угоди до Договору.

Пунктом 3.2.12 договору сторони погодили, що у разі неможливості надати вантаж до перевезення або здійснити вивантаження вантажу під час або після здійснення митного оформлення з будь-яких інших причин за підтвердженою заявкою, в узгоджені Сторонами строки, Клієнт, за відсутності іншої домовленості, оплачує Експедитору витрати за простій наземного рухомого складу в очікуванні завантаження або вивантаження в розмірі:

Для залізничних вагонів - згідно з наданими Експедитором підтверджуючими документами Клієнту з калькуляцією неустойки за простій; для автомобілів штраф за наднормативний простій після закінчення безкоштовного терміну для здійснення внутрішньопортового оформлення, навантаження і розвантаження вантажу, включаючи митне оформлення становить: на території України понад 48 (сорока восьми) годин, складає 50 (п`ятдесят) доларів США за кожні повні/неповні доби простою, за курсом НБУ, не включаючи ПДВ на день виставлення рахунку; на території інших держав, а також на території України при міжнародних перевезеннях понад 48 (сорока восьми) годин становить 100 (сто) доларів СІІІА за кожні повні/неповні доби простою, за курсом НБУ, не включаючи ПДВ на день виставлення рахунку.

Відповідно до п. 4.1. договору вартість послуг зазначається в рахунку Експедитора.

Згідно із п. 4.2. Договору про транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20 від 01.03.2021р. оплата виконаних послуг Експедитору, а також додаткові витрати, затрати та інші платежі, здійснені Експедитором в інтересах Клієнта і пов`язані з виконанням цього Договору, оплачуються Клієнтом відповідно до чинного законодавства України у національній валюті України, гривні, на підставі виставленого Експедитором рахунку протягом 3 (трьох) банківських днів з часу пред`явлення рахунку в електронній формі, шляхом переказу, вказаних у рахунку сум на поточний рахунок Експедитора якщо інші умови Сторони не погодять у Додатковій угоді.

За умовами п. 4.3. договору Експедитор оплачує перевезення та інші послуги третіх осіб з коштів за рахунок і за дорученням Клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб). Кошти, що надійшли на рахунок Експедитора від Клієнта не переходять у його власність і не є виручкою, а вважаються транзитними для подальших виплат перевезення та інших послуг третіх осіб (портів, перевізників, брокерів, тощо).

Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що усі витрати та винагороди Експедитора, які пов`язані з виконанням робіт/послуг згідно Договору визначаються в Додатковій угоді до цього Договору у доларах США та сплачуються Клієнтом в національній валюті України (гривні) згідно офіційного курсу НБУ на дату виставленого рахунку. Комісію банків сплачує Клієнт.

Відповідно до п. 4.5. договору сторони погоджуються, що Експедитор має право надати Клієнту для сплати додатковий рахунок, пов`язаний з додатковими витратами, який підлягає сплаті протягом 3 (трьох) днів з моменту його виставлення Експедитором. Додатковими витратами вважаються: понаднормове зберігання обладнання, демередж, штрафи, курсова різниця, якщо вони виникають на час фактичної сплати Клієнтом рахунку. У разі коригування офіційного курсу НБУ до долара США більше 3%, Експедитор залишає за собою право надати Клієнту додатковий рахунок на відповідну суму.

Пунктом 4.8. Сторони домовилися використовувати при виконанні умов цього Договору електронні документи (акти про надання послуг, рахунки, додатки до рахунків) для підтвердження описаних в них господарських операцій.

Електронний документ повинен бути створений (оформлений), підписаний за допомогою електронного цифрового підпису (надалі-ЕЦП) і переданий однією Стороною Договору іншій Стороні за допомогою системи М.Е.Dос у відповідності до вимог чинного законодавства України, в тому числі ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003р. №851-IV та ЗУ «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017р. №2155-VIII.

Сторони домовилися, що електронний документ має повну юридичну силу, породжує права та обов`язки для Сторін, може бути представлений в суд в якості належних доказів (в роздрукованому вигляді з системи) і визнається рівнозначним оригінальному документу. У свою чергу, ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису уповноваженої особи Експедитора або Клієнта. Підтвердження передачі електронного документа (відправка отримання і т.д.) вважається належним підтвердженням фактичного прийому-передачі такого документа уповноваженими особами Сторін і не вимагає додаткового доказування.

Акт (акти) направляється Експедитором Клієнту у вигляді електронного документа за допомогою системи М.Е.Dос після завершення надання послуг Клієнт зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів підписати електронний документ. Акт вважається підписаним і вступає в силу з моменту його оформлення Клієнтом з використанням ЕЦП та направленням Експедитору. Акт вважається підписаним і вступає в силу також у випадках, коли він був підписаний Експедитором і спрямований Клієнту, але протягом 5 (п`яти) робочих днів не був підписаний Клієнтом і не було надано письмової мотивованої відмови від його підписання.

Виставлення рахунків та додатків до рахунків здійснюється Експедитором у вигляді електронного документа за допомогою системи М.Е.Dос по електронній пошті у терміни та в порядку, передбаченому Договором. Рахунки піддягають сплаті Клієнтом відповідно до п.4.2. цього Договору. Реєстрація податкової накладної здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

За умовами п. 9.2. договору, електронні та факсові копії оригіналів паперових документів (фотокопії, сканкопії), а саме: цього Договору, Додатків, Додаткових угод та інших пов`язаних із виконанням цього Договору документів, надіслані за допомогою засобів факсимільного, електронного зв`язку або електронної пошти, матимуть юридичну чинність до моменту обміну оригінальними примірниками вказаних документів.

Цим Сторони підтверджують, що для цілей виконання цього Договору ними використовуватимуться такі електронні адреси:

Експедитор: ___@mitridat.odessa.ua або інші електронні адреси з домену @mitridat.odessa.ua;

Клієнт:_____

Сторони дійшли згоди про те, що можливість використання вказаних у цьому пункті та додатково повідомлених ними одна одній адрес електронної пошти сторонніми особами інакше, як під повним контролем уповноважених представників відповідної Сторони, буде виключено адміністративними та технічними засобами. Виходячи із зазначеного повідомлення та документи, надіслані електронною поштою відповідно до умов цього пункту, вважатимуться належним чином наданими та отриманими.

03.09.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МІТРІДАТ ОДЕСА" (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРІКСА" (Клієнт) було укладено додаткову угоду № 2 до Договору транспортного експедирування № 251/01-20 від 02.03.2021р., згідно з п. 1 якої визначено умови, на яких експедитор відповідно до Договору транспортного експедирування №251/01-20 від 02.03.2020р. надає транспортно-експедиторське обслуговування наступної партії вантажу.

У графі «примітки, особливі вимоги» пункту 1 Додаткової угоди зазначено умови оплати: оплата послуг здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів з часу пред`явлення рахунку в електронній формі, перед вивезенням контейнеру з порту. Послуги підлягають оплаті в гривні за курсом НБУ на день виставлення рахунку. Завантаження і розвантаження не більше 48 годин, користування понад 50 USD/добу.

Пунктом 2 додаткової угоди встановлено, що в іншій частині умови договору транспортного експедирування № 251/01-20 від 02.03.2020р. залишаються незмінними.

Судом встановлено, що на виконання заявки № 06/09/2021 від 06.09.2021 р. до Договору ТЕО Виконавцем були надані послуги з перевезення вантажу «добрива, мінеральні» в контейнері № FTAU1443472 вагою 27 108 кг та 06.09.2021 року до ОМТП було забезпечено подання автомобілю з державним номерним знаком НОМЕР_3 та причепом з державним номерним знаком НОМЕР_4 (водій - ОСОБА_1 ).

В цей же день контейнер № НОМЕР_5 з вантажем було навантажено на зазначений транспортний засіб, що підтверджується відповідною товарно-транспортною накладною CMR №117/1 від 06.09.2021р.,

Також, рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2023 по справі № 914/1950/22, яким позов ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" до ТОВ "ТРІКСА" задоволено частково, стягнуто з ТОВ "ТРІКСА" на користь ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" 136611,46 грн. основного боргу, 14 377,77 грн. пені, 13738,21 грн. 15% річних, 49888,40 грн курсової різниці та 3 219,24 грн судового збору, встановлено наступні обставини:

«На виконання умов договору та додаткової угоди експедитором 06.09.2021р. для надання послуги з перевезення вантажу до Одеського Морського Торгівельного Порту було подано автомобіль з державним номером з держ. номером НОМЕР_1 та причепом НОМЕР_2 .

В цей же день контейнер з вантажем №FTAU1443472 було навантажено на зазначений транспортний засіб, на підтвердження чого перевізником ТОВ «ТОПТРАК» була надана товарно-транспортна накладна CMR №117/1, а клієнт зобов`язаний був провести митне оформлення вантажу. Копія міжнародної товарно-транспортної накладної CMR №117/1 долучена позивачем до позовної заяви.

Вказаний транспортний засіб виїхав з Одеського морського торговельного порту 24.12.2021р. без контейнера №FTAU1443472, що підтверджується листом позивача б/н від 24.12.2021р., копія якого наявна в матеріалах справи.

З огляду на вищенаведені обставини позивач на підставі умов договору та графи «примітки, особливі вимоги» пункту 1 додаткової угоди нарахував відповідачу витрати за понаднормове використання автотранспорту, про що складені акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 27.09.2021 року №3079 та рахунок на оплату від 27.09.2021 року № 64277, за понаднормативне використання автотранспорту в сумі 55 948,62 грн. (з врахуванням ПДВ); акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 26.10.2021 року №3446 та рахунок на оплату від 26.10.2021 року № 66632, за понаднормативне використання автотранспорту в сумі 79 052,70 грн. (з врахуванням ПДВ); акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 12.11.2021 року №3651 та рахунок на оплату від 12.11.2021 року № 68047, за понаднормативне використання автотранспорту в сумі 49 594,18 грн. (з врахуванням ПДВ); акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 17.12.2021 року №3923 та рахунок на оплату від 17.12.2021 року № 71211, за понаднормативне використання автотранспорту в сумі 87 017,28 грн. (з врахуванням ПДВ).

Вказані акти були надіслані відповідачу у вигляді електронного документа на підставі п. 4.8. договору, містять відмітку «документ прийнято контрагентом» та підписані без жодних зауважень чи заперечень електронним цифровим підписом керівників обох сторін відповідача. Копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) наявні в матеріалах справи.

На підставі актів здачі-приймання робіт (надання послуг) позивач виставив відповідачу рахунки на оплату № 64277 до акту № 3079, № 66632 до акту № 3446, № 68047 до акту № 3651, № 71211 до акту № 3923.

Відповідач частково оплатив надані позивачем послуги, що підтверджується копією платіжного доручення № 1948 від 28.09.2021р. на суму 55948,62 грн., з призначенням платежу «Оплата за використання автотранспорту по рахунку №64277 від 27.09.21р. В т. ч. ПДВ 20% - 9 324,77 грн.» та копією платіжного доручення № 2054 від 27.10.2021р. на суму 79052,70 грн., з призначенням платежу «Оплата за використання автотранспорту по рахунку №66632 від 26.10.21р. В т. ч. ПДВ 20% - 13175,45 грн.».

Також судом встановлено, що претензією № 1 від 01.08.2022 ТОВ «ТОПРАК» повідомило ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" про те, що автотранспорт із вантажем у строки визначені пунктом 2.5. Договору ТЕО з території ОМТП не вибув у зв?язку із проблемами, пов`язаними з митним оформленням вантажу вантажоодержувачем, внаслідок чого виник простій транспортного засобу Виконавця з 06.09.2021 по 17.12.2021 р. Відповідно до умов заявки № 06/09/2021 від 06.09.2021 р. до Договору ТЕО при простої транспортного засобу, Замовник сплачує Виконавцю штраф за простій при перевезеннях по території України в розмірі 100 (сто) доларів США за курсом НБУ за кожну добу простою. 3 огляду на затримку вантажоодержувачем транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_6 , причепу з державним номерним знаком НОМЕР_4 на території ОМТП у період з 06.09.2021 по 17.12.2021 р., простій за понаднормове використання автотранспорту підлягає оплаті Замовником відповідно до умов заявки №06/09/2021 від 06.09.2021 До Договору ТЕО. Отже, станом на день звернення з даною претензією ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" частково не виконано зобов`язання зі сплати штрафу за простій транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_7 , причепу з державним номерним знаком НОМЕР_8 , у зв`язку з чим, станом на « 01» серпня 2022 року розмір заборгованості Замовника становить 136 611,46 гривень.

Разом з цим, позивач зазначає про те, що так як в додатковій угоді № 2 від 03.09.2021р. внесені зміни до договору транспортно експедирування № 251/01-20 від 02.03.2020 року, то в договорі на транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20 від 01.03.2021р. між сторонами не досягнуті істотні умови договору на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню 1 контейнеру позивача. Також позивач вказує про те, що додаткову угоду № 2 від 03.09.2021р. до Договору транспортно-експедиторських послуг № 251/01-20 від 01.03.2021р. він особисто не отримував, його директор її не підписував, у зв`язку з чим вона не має юридичної сили та є недійсною.

Також позивач вказує на істотність помилок при підписанні спірних актів здачі-приймання робіт, що також є підставою для визнання їх недійсними.

Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

5. Позиція Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

У письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами (частина 1 статті 208 Цивільного кодексу України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).

Згідно із частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності та волевиявленню сторін, що на момент укладення договору свідомо існує об`єктивна неможливість настання правового результату або внаслідок його укладення порушені права позивача.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.12.2021 у справі № 910/248/20, від 02.07.2021 у справі № 916/2040/20.

Згідно із частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Щодо вимоги про визнання недійсною додаткової угоди № 2 від 03.09.2021р. до Договору транспортно-експедиторських послуг № 251/01-20 від 01.03.2021р. з підстав наведених позивачем в позовній заяві, суд зазначає наступне:

Частина третя статті 203 ЦК визначає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК, так і у статтях 229-233 цього Кодексу, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638- 642 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України. З аналізу перелічених норм Суд вбачає, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів) ".

У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що за приписами ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначила, що у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини (п. 7.17). Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (7.18).

У п. 7.26 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує к частинам другій, третій статті 215 ЦК, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Подібна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №904/4703/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц.

Щодо твердження позивача про те, що він Додаткову угоду № 2 від 03.09.2021р. до договору транспортно-експедиторських послуг № 251/01-20 від 01.03.2021р. не отримував, саму додаткову угоду № 2 від 03.09.2021р. директор не підписував, суд вказує наступне:

За умовами п. 3.2.3 договору про транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20 визначено, що додаткова угода може бути надана Експедитору шляхом відправлення на електронну пошту, при цьому вона має силу оригіналу, однак Клієнт самостійно і за свій рахунок протягом 2 (двох) робочих днів зобов`язаний надати Експедитору оригінал даної Додаткової угоди до договору.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 07.09.2021 року о 12 годині 35 хвилин позивач (Клієнт) на підставі п. 9.2. договору надіслав відповідачу (експедитору) сканкопію підписаної ним оспорюваної додаткової угоди з адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1

Долучена відповідачем до матеріалів справи копія додаткової угоди, яку було отримано Експедитором електронною поштою, візуально являє собою відскановану копію з оригіналу листа у паперовій формі, підписаного директором ТОВ "ТРІКСА" Кріп О.І. та завірена печаткою підприємства.

Лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20.

Отже, надані відповідачем роздруківки з адреси електронної пошти (знімків екранів комп`ютера) підтверджують факт направлення йому позивачем спірної додаткової угоди.

Водночас, позивач самостійно, на виконання п. 3.2.3 Договору, протягом 2 (двох) робочих днів, не надав Експедитору оригінал даної Додаткової угоди до договору.

За умовами п. 9.2. договору, електронні та факсові копії оригіналів паперових документів (фотокопії, сканкопії), а саме: цього Договору, Додатків, Додаткових угод та інших пов`язаних із виконанням цього Договору документів, надіслані за допомогою засобів факсимільного, електронного зв`язку або електронної пошти, матимуть юридичну чинність до моменту обміну оригінальними примірниками вказаних документів.

Таким чином, враховуючи ненадання позивачем відповідачу оригіналу спірної додаткової угоди у визначений договором строк, саме сканкопія підписаної Клієнтом додаткової угоди з адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 має юридичну чинність до моменту обміну оригінальними примірниками вказаних документів сторонами.

Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17).

Обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (п.84 постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20).

У постанові від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20 Верховний Суд наголосив, що висновки судів попередніх інстанцій стосовного того, що роздруківка електронного листування є неналежним та недопустимим доказом є такими, що не відповідають приписам статті 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 виклала наступне:

« 68. На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом»;

« 70. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

72. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

73. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.».

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що Додаткова угода № 2 від 03.09.2021р. до Договору про транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20 від 01.03.2021р. була укладена шляхом направлення позивачем примірника відповідної додаткової угоди на електронну пошту відповідача у вигляді підписаного екземпляру додаткової угоди у сканованому вигляді.

Крім того, суд вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що оспорювана додаткова угода не була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею, оскільки як вбачається із матеріалів справи, сторонами виконувались умови такої угоди, що, зокрема, підтверджується платіжним дорученням № 1948 від 28.09.2021р. на суму 55 948,62 грн. з призначенням платежу «Оплата за використання автотранспорту по рахунку № 64277 від 27.09.2021 р., в т.ч. ПДВ - 20% - 9 324,77» та платіжним дорученням № 2054 від 27.10.2021р. на суму 79 052,70 грн з призначенням платежу «Оплата за використання автотранспорту по рахунку № 66632 від 26.10.2021 р., в т.ч. ПДВ - 20% - 13 175,45», актами здачі-приймання робіт № 3079 від 27.09.2021р., № 3446 від 26.10.202р., №3651 від 12.11.2021р., № 3923 від 17.12.2021р., підписаними сторонами без будь-яких зауважень, а також прийняття позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідних податкових накладних № 345 від 27.09.2021р. на суму 55 948,62грн., № 278 від 26.10.2021р. на суму 79 052,70 грн, № 162 від 12.11.2021р. на суму 49 594,18 грн, № 229 від 17.12.2021р. на суму 87 017,28 грн., що підтверджується відповідними квитанціями та віднесення відповідних сум ПДВ в якості податкового кредиту податкових деклараціях за відповідний період.

Вказані обставини виключають можливість вважати Додаткову угоду № 2 від 03.09.2021р. до Договору про транспортно-експедиторські послуги № 251/01-20 від 01.03.2021р. такою, що не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Також судом не приймаються до уваги безпредметні посилання позивача про ненадання йому відповідачем первинних документів від перевізника ТОВ «Топтрак», оскільки відповідачем надано було позивачу Договір № 0201/20 на транспортно експедиційне обслуговування при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом від 02.01.2020 р., укладений між ТОВ "МІТРІДАТ ОДЕСА" та ТОВ «ТОП ТРАК» та міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) № 117/1 від 06.09.2021р.

Так, згідно пункту 6.5. договору№ 0201/20 при простої транспортного засобу з вини Замовника, а так само незабезпечення Замовником недопущення простою з боку вантажовідправника або вантажоодержувача в пункті завантаження або вивантаження, Замовник сплачує Виконавцю штраф при міжнародному перевезенні у розмірі 100 (сто) доларів США за курсом НБУ за кожну добу простою.

Також обставини надання ТОВ «ТОАРАК» послуг по перевезенню вантажу підтверджуються заявкою № 06/09/2021 від 06.09.2021, претензією № 1 від 01.08.2022, надісланою ТОВ «ТОПРАК» на адресу відповідача з вимогою сплатити суму заборгованості за договором про транспортно-експедиторські послуги №251/01-20, а також актами наданих послуг № 1459 від 16.12.2021, № 1198 від 25.10.2021, № 1040 від 24.09.2021 та відповідними рахунками (т. 1, а.с. 214-222).

Згідно пункту 3.2.12 Договору про транспортно-експедиторські послуги №251/01-20, у разі неможливості надати вантаж до перевезення або здійснити вивантаження вантажу під час або після здійснення митного оформлення з будь-яких інших причин за підтвердженою заявкою, в узгоджені сторонами строки, Клієнт за відсутності іншої домовленості оплачує Експедитору витрати за простій наземного рухомого складу в очікуванні завантаження або вивантаження в розмірі на території інших держав, а також на території України при міжнародних перевезеннях понад 48 годин 100 (сто) доларів США за кожні повні/неповні доби простою, за курсом НБУ, не включаючи ПДВ, на день виставлення рахунку.

Пунктом 2.1.4 Договору про транспортно-експедиторські послуги №251/01-20, передбачено, що Експедитор оплачує перевезення та інші послуги третіх осіб самостійно з подальшим відшкодуванням понесених витрат за рахунок Клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб), тільки після їх попереднього узгодження з Клієнтом. За рахунок коштів Клієнта оплачує збори та інші обов`язкові платежі.

З огляду на наведене, твердження позивача про те, що вартість простою за умовами підпункту 3.2.12.2.2 Договору №251/01-20 від 01.03.2021 р. в розмірі 50 доларів США за добу простою є недоречним, оскільки стосуються перевезень на території України, в той час як вантаж, довірений позивачем відповідачу для перевезення в контейнері FTAU1443472, перевозився відповідачем через митну територію України, вантаж перетинав межі митного кордону України, а його доставка оформлялася міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №117/1 від 06.09.2021р.

Крім того, жодних претензій щодо зазначеної у рахунках та актах здачі-приймання послуг ціни простою автотранспорту позивач відповідачу не надсилав, натомість позивачем було частково сплачено вартість послуг простою автотранспорту в розмірі 100 доларів США за добу простою, що підтверджується платіжними дорученнями №1948 від 28.09.2021 р., № 2054 від 27.10.2021р.

Також суд вважає безпідставним твердження позивача про здійснення ним авансових платежів за договором про транспортно-експедиторські послуги, з огляду на таке.

Обґрунтовуючи здійснення оплати в розмірі 135 001,32 грн, позивач стверджує, що одним із обов`язків Клієнта по договору є необхідність сплачувати аванси по договору для забезпечення розрахунків Експедитора з третіми особами.

Разом з тим, таке твердження не відповідає дійсності та спростовується змістом самого Договору, що міститься в матеріалах справи, в якій така умова відсутня взагалі, а також змістом платіжних доручень, в яких в графі призначення платежу зазначено «Оплата за використання автотранспорту по рахунку № 64277 від 27.09.2021 р., в т.ч. ПДВ - 20% - 9 324,77», «Оплата за використання автотранспорту по рахунку № 66632 від 26.10.2021 р., в т.ч. ПДВ - 20% - 13 175,45».

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову позивачу у задоволенні позову в частині визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 03.09.2021р. до договору № 251/01-20 від 01.03.2021р.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсними актів здачі-приймання робіт, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Спірні акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 3651 від 12.11.2021р. на суму 49594,18 грн. та № 3923 від 17.12.2021р. на суму 87 017,28 грн., є документами, які не спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а лише засвідчують факт приймання робіт, надання послуг, тобто виконання волі сторін договору про транспортно-експедиторські послуги, та фіксує роботи (послуги), що надаються Експедитором за замовленням Клієнта.

Відтак, встановивши наведені вище обставини та виходячи з приписів зазначених правових норм, суд приходить до висновку, що спірні акти приймання-передачі не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України, а відтак, не можуть бути визнані недійсними з наведених заявником підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, від 05.02.2019 у справі №10/Б-5022/1319/2011, від 27.11.2018 у справі № 910/22274/17.

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів судом.

Згідно зі ст. 16 ЦК України одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному законодавством, є визнання правочину (договору) недійсним.

Предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.

У контексті зазначеного предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти самі по собі права позивача не порушують.

Водночас, спосіб захисту у вигляді визнання недійсним актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст. 20 ГК України, не передбачений він також іншими нормами права.

Таким чином, встановивши, що спірні акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України, а звертаючись з вимогою про визнання їх (як правочину) недійсними, заявником обрано неналежний спосіб захисту прав та інтересів, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.07.2022 у справі №914/1967/19.

Як вбачається зі змісту електронного листа відповідача щодо розрахунку вартості понаднормового використання автотранспорту, надісланого відповідачу 26.10.2021р. о 16 годині 37 хвилин, відповідач був обізнаний про вартість понаднормового використання автотранспорту із розрахунку 100 доларів США за добу (відповідно до пропозиції позивача з огляду на встановлення відповідної ціни залученим позивачем перевізником - ТОВ «ТОПТРАК»).

При цьому суд зауважує, що умовами Договору не передбачено чіткої форми узгодження з клієнтом вартості послуг третіх осіб.

Вказані акти були надіслані відповідачу у вигляді електронного документа на підставі п. 4.8. договору, містять відмітку «документ прийнято контрагентом» та підписані без жодних зауважень чи заперечень електронним цифровим підписом керівників обох сторін відповідача. Копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) наявні в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, твердження відповідача про підписання актів під впливом помилки не відповідає дійсним обставинам справи та свідчить лише про недобросовісне ухилення відповідачем від належного виконання зобов`язань за договором про транспортно-експедиторські послуги №251/01-20 від 01.03.2021р.

Суд також зауважує, що відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Так, у постанові від 23.01.2019 у справі №355/385/17 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 Верховний Суд зазначив, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 та від 21.01.2023 у справі №922/4702/21 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Проаналізувавши матеріали справи, суд зауважує, що позивач не надав достатніх доказів, які зможуть спростувати факт реальності господарських правовідносин між позивачем та відповідачем, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ "ТРІКСА" задоволенню не підлягають, з підстав наведених вище.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно п.2 ч.1, ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги відмову у задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

2.Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено 20 листопада 2023 року.

Суддя Ю.М. Невінгловська