Постанова

від 15.11.2023 по справі 557/14/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 557/14//20-ц

провадження № 61-7721св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Коротуна В. М., (суддя-доповідач).,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Крата В. І., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 липня 2022 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

Встановив:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

На обґрунтування позову зазначала, що з 08 листопада 1985 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 19 травня 2016 року згідно з рішенням Гощанського районного суду Рівненської області.

За період спільного проживання однією сім`єю як подружжя сторони набули таке нерухоме майно:

05 липня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 0,036 га на АДРЕСА_1 ,. На вказаній земельній ділянці розташований бар-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », право приватної власності на який зареєстровано позивачкою 09 червня 2008 року;

у 1992 році побудовано житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на АДРЕСА_2 , титульним власником якого є відповідач (право власності на будинок зареєстроване за відповідачем 06 квітня 2018 року);

04 січня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельну ділянку площею 0,21 га, кадастровий номер 5621288400:01:006:0217, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на АДРЕСА_2 .

За час спільного проживання сторони придбали і рухоме майно, а саме транспортні засобі: марки «Рено Мастер», 2011 року право власності зареєстроване за ОСОБА_1 , (на момент звернення до суду відчужений) та марки «Фіат Добло», у 2013 році право власності зареєстроване за ОСОБА_2 ..

У добровільному порядку досягти згоди щодо поділу цього нерухомого майна не вдається, у зв`язку із чим позивачка звернулася до суду за захистом свого порушеного права. Посилаючись на норми права, зокрема статті 57, 59, 60, 61, 63, 63, 65, 69, 70 СК України, статтю 120 ЗК України, статтю 377 ЦК України, просила:

визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташовано на АДРЕСА_3 ;

визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,036 га на АДРЕСА_3 , для обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5621288400:01:001:0002;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини житлового будинку загальною площею 126,7 кв. м, житловою площею 69,1 кв. м, який розташований на АДРЕСА_2 , припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/4 частини цього майна;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5621288400:01:006:0217, площею 0,2100 га, яка розташована в АДРЕСА_4 , припинивши право власності ОСОБА_2 на 1/4 частини цього майна;

визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя автомобіль марки «Renault Master», 2004 року випуску, який зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 07 грудня 2011 року;

визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя автомобіль марки «Fiat Doblo», 2008 року випуску, який зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 ;

стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 602,75 грн в порядку компенсації різниці між вартістю часток у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 126,7 кв. м, житловою площею 69,1 кв. м, одноповерховий із цокольним поверхом та надвірними будівлями, літери за планом: А1 - житловий будинок, Цп - цокольний поверх, а - вхідні сходи, Пг/А1 - погріб, Б - сарай-літня кухня, Пг/Б - погріб, б - вхід в погріб, б1 - вхідні сходи, В - гараж, Г - баня, № НОМЕР_1 - огорожа, № 2 - ворота, 1 - замощення, який розташований на АДРЕСА_2 , та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5621288400:01:006:0217, площею 0,2100 га, та 23 690,00 грн компенсації різниці у вартості транспортних засобів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташовано на АДРЕСА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,036 га кадастровий номер 5621288400:01:001:0002, на АДРЕСА_1 для обслуговування будівель торгівлі.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини житлового будинку загальною площею 126,7 кв. м, житловою площею 69,1 кв. м, який розташований на АДРЕСА_2 , з припиненням права власності ОСОБА_2 на 1/4 частини цього майна.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5621288400:01:006:0217, площею 0,2100 га, яка розташована у АДРЕСА_4 , з припиненням права власності ОСОБА_2 на 1/4 частини цього майна.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя автомобіль марки «Renault Master», 2004 року випуску, який зареєстровано на ім`я ОСОБА_1 07 грудня 2011 року.

Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя автомобіль марки «Fiat Doblo», 2008 року випуску, який зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 .

Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 602,75 грн в порядку компенсації різниці між вартістю часток у праві спільної сумісної власності на житловий будинок загальною площею 126,7 кв. м, житловою площею 69,1 кв. м, та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5621288400:01:006:0217, площею 0,2100 га, та 23 690,00 грн компенсації різниці у вартості транспортних засобів.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне майно було придбане подружжям під час шлюбу. Для визначення часток у майні подружжя суд першої інстанції керувався тим, що приміщення бару магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » використовує позивачка для здійснення підприємницької діяльності, а тому воно поділу не підлягає, проте це майно має враховуватися при поділі майна, що є спільною власністю подружжя. При цьому суд зауважив, що самочинно збудовані приміщення бару - магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », не є предметом цього спору.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 07 липня 2022 року рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку загальною площею 0,036 га на АДРЕСА_1 , для обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5621288400:01:001:0002 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 602,75 грн в порядку компенсації скасовано.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання права особистої приватної власності позивачки на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку для обслуговування будівель торгівлі і стягнення компенсації, апеляційний суд встановив, що спірне приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке є власністю ОСОБА_1 , було реконструйоване з проведенням добудов за відсутності дозвільних документів та проєкту, а отже, є самочинним будівництвом, тому дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки самочинно збудоване, добудоване, реконструйоване нерухоме майно не є об`єктом права власності і не може бути предметом поділу між подружжям до його узаконення. На підставі цього суд вважав, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а також щодо стягнення з відповідача компенсації різниці вартості часток нерухомого майна.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 липня 2022 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як випливає зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує рішення апеляційного суду в частині визнання права особистої власності на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 296/10859/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17, від 21 вересня 2021 року у справі № 587/1186/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, від 03 березня 2020 року у справі № 748/2803/16-ц, постановах Верховного суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15, від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного суду від 07 липня 2022 року - без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Встановлені обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 08 листопада 1985 року, який розірвано на підставі рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 19 травня 2016 року у справі № 557/231/16-ц.

З 1996 року ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії ААБ №750295 від 16 грудня 2011 року.

Суд також установив, що рішенням Тучинської сільської ради від 09 грудня 2011 року № 144 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0360 га у власність шляхом викупу ФОП ОСОБА_1 для обслуговування бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 , та надано згоду на викуп ОСОБА_1 указаної земельної ділянки.

З договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 05 липня 2012 року видно, що ОСОБА_1 як суб`єкт підприємницької діяльності придбала у власність земельну ділянку загальною площею 0,036 га на АДРЕСА_1 , на якій розташований бар-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що належить позивачці на праві приватної власності. Купівлю земельної ділянки здійснено за 7 480,00 грн.

До укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_1 орендувала вказану земельну ділянку: 22 липня 2002 року та 22 червня 2007 року між Тучинською сільською радою Гощанського району Рівненської області та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки. Предметом договору була земельна ділянка площею 0,018 га для будівництва та обслуговування бару-магазину.

Рішенням виконавчого комітету Тучинської сільської ради від 26 листопада 2002 року № 83 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проєкту на будівництво бар-магазину на АДРЕСА_1 .

09 червня 2008 року ОСОБА_1 зареєструвала право приватної власності на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », на АДРЕСА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Тучинської сільської ради від 28 травня 2008 року № 75. Вказана інформації підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06 червня 2008 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 червня 2008 року № 19120261.

На замовлення ОСОБА_1 експерти ПП «Експерт-Рівне-Консалт» провели оціночно-будівельну та оціночно-земельну експертизу щодо ринкової вартості бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельної ділянки для його обслуговування.

З висновку експерта від 23 грудня 2019 року № 191218/1/С і технічного паспорта від 01 березня 2010 року, який є в додатках експертного дослідження, відомо, що спірне приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » містить самочинно збудовані прибудови, а саме: «А1» та «А2» в складі приміщень № 6, 7, 8. Оцінка здійснювалася без урахування об`єктів самочинного будівництва, що безумовно впливає на фактичну реальну вартість бар-магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що 09 червня 2008 року за нею зареєстровано право приватної власності на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Тучинської сільської ради від 28 травня 2008 року № 75, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06 червня 2008 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 червня 2008 року № 19120261.

Відповідно до статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Позивач не заперечувала, що указане майно є спільною сумісною власністю подружжя, проте вважала, що спірне приміщення бар-магазину поділу не підлягає, оскільки використовується нею як підприємцем, однак має бути враховано при поділі іншого майна.

Суди встановили, що з 1996 року ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 16 грудня 2011 року серії ААБ № 750295.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа - підприємець (далі - ФОП) відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.

Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Як на підставу своїх вимог щодо поділу приміщення бар-магазину позивач посилалася на відповідний висновок судової комплексної оціночної-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 23 грудня 2019 року № 191218/1/С, складений судовими експертами ПП «Експерт-Рівне-Консалт», згідно з яким ринкова вартість бару-магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» та земельної ділянки для його обслуговування, кадастровий номер 5621288400:01:001:0002, площею 0,036 га на день проведення експертизи становила 467 240,00 грн (вартість бар-магазину - 439 201,00 грн, земельної ділянки - 29 039,00 грн).

Згідно зі статтею 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту здійснюють дослідження та оцінку доказів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання права особистої приватної власності на приміщення бар-магазину та земельну ділянку для обслуговування будівель торгівлі і стягнення компенсації, апеляційний суд дійшов висновку, що спірне приміщення, яке є власністю ОСОБА_1 , було реконструйоване з проведенням добудов за відсутності дозвільних документів та проєкту і втратило тотожність із тим об`єктом нерухомості, на який ОСОБА_1 отримала право власності у 2008 році, а отже, є самочинним будівництвом, тому немає підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки самочинно збудоване, добудоване, реконструйоване нерухоме майно не є об`єктом права власності і не може бути предметом поділу між подружжям до його узаконення.

Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що в позовній заяві не заявлялись вимоги щодо визнання права власності на самочинно збудоване майно, а лише визнання права власності в порядку поділу майна подружжя на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке вже було зареєстроване у законному порядку за ОСОБА_1 у 2008 році на підставі рішення виконавчого комітету Тучинської сільської ради від 28 травня 2008 року № 75, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06 червня 2008 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 червня 2008 року № 19120261 і яке використовується позивачем для здійснення підприємницької діяльності.

Суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).

Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та не провів реальний поділ спільного майна подружжя.

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання права особистої приватної власності ОСОБА_1 на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Отже, суд першої інстанції, встановивши, що у позовній заяві не заявлялись вимоги щодо визнання права власності на самочинно збудоване майно, обґрунтовано вважав, що це питання не входить до предмета спору і до меж доказування та, враховуючи, що це майно використовується позивачем для підприємницької діяльності, дійшов правильного висновку, що воно поділу не підлягає, проте враховується при поділі майна, що є спільною сумісною власністю.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах закону.

Разом з тим, ураховуючи норми частини третьої статті 71 СК України, колегія суддів дійшла висновку про зміну резолютивної частини рішення суду першої інстанції: замість «визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку 0,036 га для обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5621288400:01:001:0002, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 » необхідно зазначити «залишити у власності ОСОБА_1 бар-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку 0,036 га для обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5621288400:01:001:0002, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, змінюючи резолютивну частину відповідно до частини четвертої статті 412 та статті 413 ЦПК України.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 - 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, клопотання ОСОБА_2 про стягнення із ОСОБА_1 судових витрат задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 07 липня 2022 року скасувати, рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 02 грудня 2021 року в частині визнання права особистої приватної власності на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку для обслуговування будівель торгівлі залишити в силі, змінивши резолютивну частину рішення: замість «визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на приміщення бар-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку 0,036 га для обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5621288400:01:001:0002, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 » необхідно зазначити «залишити у власності ОСОБА_1 бар-магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та земельну ділянку 0,036 га для обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5621288400:01:001:0002, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ».

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про стягнення із ОСОБА_1 судових витрат відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. М. Коротун Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. І. Крат М. Ю. Тітов