Постанова

від 21.11.2023 по справі 520/5840/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 р. Справа № 520/5840/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2023, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 14.06.23 по справі № 520/5840/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макс Білдінг"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Макс Білдінг» (далі за текстом також - позивач, ТОВ «Макс Білдінг») звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі та текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 10.01.2022 за № 00004010728.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 10.01.2022 за № 00004010728.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Білдінг» витрати зі сплати судового збору в сумі 2481,00 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Харківській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що господарські операції ТОВ «Макс Білдінг» з контрагентами у періоді, що перевірявся, не спричинили настання реальних правових наслідків, ураховуючи недостовірність складених первинних документів, а також за наявності зібраної податкової інформації щодо таких контрагентів.

За результатами апеляційного розгляду ГУ ДПС у Харківській області просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач зареєстрований як юридична особа у встановленому законом порядку за кодом в ЄДРПОУ 39562676, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців міститься запис.

Основним видом статутної діяльності позивача є будівництво доріг і автострад (КВЕД: 42.11). Крім того, позивач займається іншими видами діяльності.

У період з 26.10.2021 по 01.11.2021 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності визначення суми від`ємного значення з податку на додану вартість відповідно до податкової декларації з ПДВ за вересень 2021 року, за результатами якої складено Акт від 08.11.2021 за № 19737/20-40-07-28-09/39562676.

Під час проведення перевірки відповідачем установлено порушення ТОВ «Макс Білдінг» підпункту «а» пункту 198.1, абзаців першого та другого підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело, зокрема, до завищення від`ємного значення податку на додану вартість у вересні 2021 року на суму 110 255,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки від 08.11.2021 за № 19737/20-40-07-28-09/39562676 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.01.2022 за № 00004010728, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення ПДВ усього на суму 110 225,00 грн за вересень 2021 року.

Позивач скористався процедурою адміністративного оскарження, рішенням Державної Податкової служби України від 27.06.2022 за № 6189/6/99-00-66-01-03-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 10.01.2022 за №00004010728 - без змін.

Уважаючи, що спірне податкове повідомлення-рішення податкового органу винесено з порушенням норм чинного законодавства України, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, та того, що господарські операції позивача з визначеними контрагентами мають реальний характер, здійснені позивачем із дотриманням норм чинного законодавства, дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 10.01.2022 за № 00004010728 є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, та виходить з такого.

За приписами пп.14.1.36 п.14.1ст.14 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14. 1ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

ПК України надає визначення розумної економічної причини (ділової мети), як причини, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року, № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року за № 88, з наступними змінами та доповненнями (далі - Положення № 88), згідно з якими первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам (підпункти 2.15, 2.16 пункту 2 Положення № 88).

При цьому податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які повинні складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Таким чином будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Тобто для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту (податкових зобов`язань).

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об`єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов`язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.5 статті 198 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту при придбанні товару (послуг) виникає у платника податків, якщо таке придбання здійснюється з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів/послуг, а підставою для нарахування податкового кредиту є видана зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних податкова накладна із заповненням всіх обов`язкових реквізитів.

Виходячи з викладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Водночас дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій створює наслідки для податкового обліку платника податків.

Проте для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.04.2019 у справі № 826/14331/13-а, від 10.04.2020 у справі № 823/1389/16.

Отже відповідно до наведеного нормативного регулювання податкових правовідносин, у цій справі суд перевіряє реальність господарських правовідносин позивача з його контрагентами з урахуванням поданих сторонами доказів щодо оцінки яких виник спір, протягом періоду, який перевірявся контролюючим органом.

Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо правомірності прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 10.01.2022 за № 00004010728, яке ґрунтується на висновках останнього про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

За висновками акта перевірки у періоді, що перевірявся контролюючим органом, ТОВ «Макс Білдінг» порушено підпункт «а» пункту 198.1, абзаци перший та другий підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело, зокрема, до завищення від`ємного значення податку на додану вартість у вересні 2021 року на суму 110 255,00 грн.

Судом установлено, що від`ємне значення сформовано позивачем за рахунок відображення податкового кредиту у вересні 2021 року відповідно до Додатку № 1 до податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2021 року за взаємовідносинами з контрагентами:

- Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер: НОМЕР_1 , далі за текстом - ФОП ОСОБА_1 ) у сумі ПДВ, яка складає 5 333,34 грн;

- Товариством з обмеженою відповідальністю «Еко-Стройінформ» (індивідуальний податковий номер: 433655605813, далі за текстом - ТОВ «Еко-Стройінформ») у сумі ПДВ, яка складає 88 361,20 грн;

- Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-транспортне об`єднання «Спецтехінвест» (індивідуальний податковий номер: 435871220305, далі за текстом - ТОВ «БТО «Спецтехінвест») у сумі ПДВ, яка складає 16 560,00 грн.

Так, між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, у спрощеному порядку, предметом якого було надання послуг дорожнім катком.

На підтвердження товарності операцій з указаним контрагентом за наведеним договором позивачем під час перевірки та до суду надано належно засвідчені копії: актів надання послуг від 14.09.2021 та від 30.09.2021, платіжних доручень від 16.09.2021 за № 937 та від 21.09.2021 за № 945.

Також між позивачем (як Замовником) та ТОВ «Еко-Стройінформ» (як Підрядником) укладено договір підряду на виконання робіт з капітального ремонту дороги та тротуару від 27.05.2021 за № 18/3, предметом якого є виконання роботі з капітального ремонту по вулиці Амосова, 23, 25 (внутрішньоквартальні дороги та тротуари) ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 (за відповідним кодом ЄЗС: ДК 021:2015:45233000-9) Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг).

Відповідно до пункту 2.1. вказаного Договору № 18/3, договірна ціна робіт визначається згідно з «Розрахунку вартості робіт (Договірна ціна)» (Додаток № 1), який є невід`ємною частиною цього Договору, і складає 2 043 436,80 грн, у тому числі ПДВ - 340 752,80 грн.

На підтвердження виконання операцій з указаним контрагентом за наведеним договором підряду позивачем надано належно засвідчені копії: довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2021 року (КБ-3), відповідно до якої загальна вартість виконаних робіт по об`єкту будівництва складає 2 043 436,80 грн від 02.09.2021; акта приймання виконання будівельних робіт за серпень 2021 року (КБ-2в), відомості ресурсів до акта; розрахунку № 1-2 загальновиробничих витрат до акту; розрахунки № 5, № 6 (кошторисний прибуток); платіжного доручення від 21.09.2021 за № 946.

Також у періоді, що перевірявся, між позивачем (як Замовником) та ТОВ «БТО «Спецтехінвест» (як Виконавцем) укладено договори про надання послуг технікою від 01.06.2021 № 0106-СМ, відповідно до пункту 1.1, якого виконавець надає за плату, у строк, зазначений у рахунку-фактурі, спеціальну техніку, іменовану надалі «Техніка», і надає Замовнику послуги з її управління і технічної експлуатації відповідно до умов Договору, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги і роботи.

На підтвердження виконання операцій з цим контрагентом за наведеним договором позивачем надано належно засвідчені копії: акта надання послуг від 21.09.2021 за № 510 та платіжного доручення від 21.09.2021 за № 947.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні в матеріалах справи первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону № 996-XIV, статті 44 Податкового кодексу України спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а тому є належними та допустимими доказами на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, які призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин.

Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, наведеними в постановах від 24.04.2018 у справі № 808/1077/17, від 24.04.2018 у справі № 808/1077/17.

Посилання відповідача на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично надані скаржником до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 19.04.2023 у справі № 640/1146/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, які аналізували неоднозначність практики вирішення справ в адміністративних спорах про скасування податкових повідомлень-рішень, винесених у зв`язку з відсутністю, на думку податкового органу, у платника податку права на податковий кредит або неправомірністю формування витрат.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за правочинами, укладеними з контрагентами, іншого результату, ніж поставки робіт (послуг) та отримання прибутку.

Доказів повернення коштів до контрагентів позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за надані послуги (виконані роботи) (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару (послуг) визнаються належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

Рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Макс Білдінг" є свідченням про те, що господарські операції призвели реальних змін майнового стану платника податків і, відповідно, свідчить про реальність (фактичність) таких операцій.

Долучені позивачем до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не надано достатніх доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Будь-яких зауважень щодо невідповідності вимогам чинного законодавства наданих податкових чи видаткових накладних акт перевірки не містить. Натомість висновки контролюючого органу про порушення податкового законодавства позивачем ґрунтуються на податковій інформації щодо контрагентів позивача.

Проте посилання контролюючого органу на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, як підтвердження неможливості здійснення господарських операцій між позивачем та такими контрагентами, є безпідставним, оскільки така інформація призначена для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу і носить виключно інформативний характері, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом.

До аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 18.12.2019 у справі № 825/3891/14 та від 22.11.2019 у справі № 817/2887/14.

Позивач, як платник податку, не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками чи покупцями товару (робіт, послуг) у ланцюгу вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків від можливої неправомірної діяльності контрагента.

За умови подання платником податку на додану вартість належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми податку на додану вартість податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України, задекларований податковий кредит вважається підтвердженим (правомірним), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Це відповідає нормі абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Така норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 Податкового кодексу України, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексу України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов`язання зі сплати податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального закону, оскільки автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань.

У той же час порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК, зокрема, в постановах від 18.05.2018 у справі № П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі № 802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі № 2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі № 826/9039/16, від 18.11.2019 у справі № 808/3356/17, від 17.09.2019 у справі № 500/2733/18.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не є вичерпними ознаками нереальності вчинених господарських операцій, якщо з інших даних вбачається фактична рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу, а основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. У свою чергу доказів проведення перевірки, яка б установила факт неможливості контрагентами позивача вчиняти зазначені вище правочини, відповідачем до суду не надано.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 30.01.2018 у справі № 2а/1770/3360/12, від 06.02.2018 у справі № 804/4940/14, від 12.04.2018 року у справі № 815/225/17, від 19.06.2018 у справі № 826/7704/16.

У межах судового розгляду не надається оцінка документам, наданим позивачем до позовної заяви за господарськими взаємовідносинами з контрагентами, зокрема, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бонус Ком», з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ізі Центр», з Товариством з обмеженою відповідальністю «Злот Комплпліт», з ФОП ОСОБА_1 , з ТОВ «Еко-Стройінформ», з ТОВ «БТО «Спецтехінвест» за інші періоди, оскільки суми ПДВ за господарськими операціями з цими контрагентами не увійшли до декларації за вересень 2021 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірності висновків акта перевірки від 08.11.2021 за № 19737/20-40-07-28-09/39562676 про порушення позивачем норм податкового законодавства та, як наслідок, про наявність правових підстав для зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість, визначеного податковим повідомленням-рішенням від 10.01.2022 за № 00004010728.

Отже доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються наведеним вище та не впливають на правомірність висновків суду першої інстанції, зміст апеляційної скарги містить виключно суб`єктивне бачення відповідачем обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, відтак підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Суд першої інстанції надав оцінку всім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та надав оцінку всім аргументам сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, та з урахуванням яких судом першої інстанції вже надано оцінку встановленим обставинам справи.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 по справі № 520/5840/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк