Постанова

від 20.11.2023 по справі 754/15724/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 754/15724/20

номер провадження №22-ц/824/11776/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року /суддя Сенюта В.О./

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про припинення стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей разом з батьком, стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про припинення стягнення аліментів, визначення місця проживання дітей разом з батьком, стягнення аліментів.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 2 а.с. 192-199/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що під час вирішення спору щодо місяця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батька свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною), можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Суд першої інстанції не звернув увагу на характеристики участі батьків у вихованні дітей, наданих школою, які підтверджують факт свідомішого ставлення батька відносно виконання батьківських обов`язків. Не правильно сприйнятий вибір дітей щодо проживання у будні з мамою, оскільки вона не приділяє увагу їх навчанню та не контролює процес. Наголошував, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16.07.2019 року. Прізвище ОСОБА_4 змінено на « ОСОБА_5 ».

Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03.02.2020 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 15.10.2019 року і до досягнення ОСОБА_8 18 років, а в подальшому в розмірі частини с усіх видів його заробітку (доходів) щомісячно до досягнення повноліття ОСОБА_9 .

Під час ухвалення заочного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03.02.2020 року судом було встановлено, що діти ОСОБА_10 та ОСОБА_11 проживають та перебувають на утриманні матері. Вказане рішення оскаржено сторонами не було.

Відповідно до висновку Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 31.08.2021 року № 1021/02/38-5351 малолітні діти, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають разом з матір`ю за адресою - АДРЕСА_1 , зареєстровані за адресою - АДРЕСА_2 . за місцем проживання дітей, створені належні умови, за місцем проживання батька, в кімнаті наявні два спальних місця.

Встановлено також, що малолітні діти навчаються у школі І-ІІІ ступенів №300 Деснянського району м. Києва. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації малолітні діти повідомили про те, що вони не хочуть проживати з батьком.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст. 141 СК України про те, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

За приписами статті 161 СК України. якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

В порядку ст. 171 СК України з метою з`ясування особистої прихильності дітей до батьків та їх позиції з приводу спірних питань, судом першої інстанції проведено опитування малолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . З пояснень дітей встановлено, що вони проживають разом з матір`ю - відповідачем у справі. Бажають надалі проживати з матір`ю, а з батьком бачитися у вихідні дні. Крім того, вказали про те, щоб батьки суперечки між собою вирішували самостійно, не залучаючи їх.

В апеляційній скарзі питання щодо повторного допиту дітей апелянт не ставив, фактично підтвердивши думку дітей, водночас зазначив підстави такого рішення дітей - відсутність контролю над навчанням з боку матері.

Положенням ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

При вирішенні даної справи суд першої інстанції також вважає за доцільне керуватися ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Отже, судом першої інстанції вірно вказано на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дитини має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч.2 ст.161 СК України.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі №377/128/18 (провадження №61-44680 св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місяця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батька свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а отже, в першу чергу підлягають урахуванню інтереси дитини.

Оцінюючи доводи позивача, а також всі зібрані у справі докази, враховуючи позицію опитаних дітей, які на момент вирішення справи проживають з матір`ю і не бажають змінювати це, а також висновок Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо недоцільності визначення місця проживання дітей з батьком, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у визначенні місця проживання дітей із батьком необхідно відмовити.

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано свідомішого ставлення батька до батьківських обов`язків, апеляційним судом відхиляються з огляду на те, що вони не ґрунтуються на діючому законодавстві.

У даній справі, судом встановлено, і не заперечується апелянтом, що і мати і батько виконують обов`язки щодо виховання малолітніх дітей, водночас, батько вказує, що мати не достатньо приділяє увагу навчанню дітей, що не може бути єдиною підставою для зміни місця проживання малолітніх дітей, всупереч їх думці про бажання проживати разом з матір`ю.

Відповідно до характеристик зі школи, рівень навчання дітей - середній, батько цікавиться навчанням дітей, спілкування з дітьми та контролем за їх успішністю ОСОБА_1 не позбавлений.

А тому, з урахування обставин справи, апеляційний суд не вбачає доводи апеляційної скарги достатніми підставами для зміни способу життя дітей.

У позовній вимозі про припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судом першої інстанції також вірно відмовлено, оскільки обставини щодо періоду проживання дітей, встановлені заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03.02.2020 року не підлягають доказуванню згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Стороною позивача не було надано доказів на підтвердження вимог прохальної частини позовної заяви, а відтак підстав для задоволення вказаної позовної вимоги немає.

Фактично доводи з приводу цього в апеляційній скарзі відсутні.

Інша похідна вимога про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітніх дітей задоволенню не підлягає згідно положення ч. 3 ст. 181 СК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: