Постанова

від 21.11.2023 по справі 640/27424/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/27424/20 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс Логістик» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс Логістик» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- від 15.07.2020 № 0005203207 про застосування до ТОВ «Ресурс Логістик» за платежем «адміністративні штрафи та штрафні санкції за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів» штрафних санкцій в розмірі 500 000 грн;

- від 15.07.2020 № 0005213207 про застосування до ТОВ «Ресурс Логістик» за платежем «адміністративні штрафи та санкції» штрафних санкцій в розмірі 1 020,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2022 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 15.07.2020 №0005203207. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати його в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що судом не було враховано, що позивачем не надано доказів наявності в останнього ліцензії на право зберігання пального, що, за умови придбання 30 850 літрів дизельного палива без подальшої реалізації та/або відпуску та/або відвантаження та намагання підприємства отримати таку ліцензію свідчить про порушення ним вимог ч. 8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом зроблено правильний висновок про відсутність у позивача обов`язку з отримання ліцензії на право зберігання пального та обґрунтовано акцентовано увагу на недоліках акта перевірки, зміст якого не дає можливості встановити обставини вчинення підприємством порушення вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України Головним управлінням ДПС у м. Києві видано наказ від 19.05.2020 №4077 про проведення фактичної перевірки ТОВ «Ресурс Логістик», тривалістю 10 діб, з 02.06.2020, з метою перевірки дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального, обґрунтування: доповідна записка управління контролю за підакцизними товарами від 19.05.2020 №829/26-15-32-07-14.

27.05.2020 ГУ ДПС у м. Києві видані направлення на перевірку №2488/26-15-32-07 та №2489/26-15-32-07 згідно наказу від 19.05.2020 №4077.

Згідно відміток на направленнях від 27.05.2020 №2488/26-15-32-07 та №2489/26-15-32-07 вказані направлення на перевірку та наказ від 19.05.2020 №4077 вручено директору ТОВ «Ресурс Логістик» 02.06.2020 о 15:25.

Також 02.06.2020 директору ТОВ «Ресурс Логістик» вручено запит про надання документів до перевірки, який він отримав 02.06.2020 о 15:45 та повідомив, що у зв`язку із тим, що підприємство працює з 10:00 до 13:00, надати документи у повному обсязі до 12:00 наступного робочого дня немає можливості.

02.06.2020 директор ТОВ «Ресурс Логістик» направив до ГУ ДПС у м. Києві лист №3, в якому повідомив про відмову у допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки у зв`язку із тим, що направлення на перевірку №2488/26-15-32-07 та №2489/26-15-32-07 і наказ від 19.05.2020 №4077 оформлені з порушенням вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України. Також повідомив про відмову надати документи на вказаний запит від 02.06.2020 у зв`язку із тим, що вказаний запит не відповідає вимогам пункту 73.3 статті 73 ПК України.

На підставі наказу від 19.05.2020 №4077 посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві проведено фактичну перевірку ТОВ «Ресурс Логістик» з питань дотримання вимог чинного законодавства, яке регулює придбання, зберігання та реалізацію пального, висновки якої зафіксовані в акті від 12.06.2020 №1350/26-15-32-07/43166192.

У ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Ресурс Логістик» вимоги ч. 8 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон №481/95-ВР), а саме - здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Такі висновки перевірки зумовлені тим, що:

- ТОВ «Ресурс Логістик» не зареєстровано платником акцизного податку, ліцензії на право зберігання пального не має;

- аналіз бази даних Єдиного реєстру акцизних накладних свідчить про реєстрацію постачальниками ТОВ «Ресурс Логістик» за період з 01.04.2020 по 27.05.2020 акцизних накладних щодо відвантаження ТОВ «Ресурс Логістик» дизельного палива у кількості 30 952,04 л; згідно вказаних акцизних накладних адреса місця зберігання не є акцизним складом, на якому зберігається пальне зазначена: м. Київ;

- відповідно до поданого ТОВ «Ресурс Логістик» повідомлення за формою 20-ОПП, за адресою м. Київ, вул. Пирогівський шлях, буд.34, взято на облік об`єкт оподаткування «Резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-55 №1, секція №3, об`єм 15 м.куб.»;

- згідно Єдиного реєстру податкових накладних встановлено придбання ТОВ «Ресурс Логістик» 30 850 л дизельного палива за період з 01.04.2020 по 27.05.2020;

- директором ТОВ «Ресурс Логістик» подано заяву від 14.05.2020 №58713/10 на одержання ліцензії на право зберігання пального за адресою: м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 34, однак листом ГУ ДПС у м. Києві від 20.05.2020 №76244/10/26-15-32-03-16 повідомлено ТОВ «Ресурс Логістик» про відсутність підстав для видачі ліцензії з огляду на те, що до вказаної заяви не додано належним чином завірених документів.

- відсутність доказів подальшої реалізації придбаного пального.

Також в акті від 12.06.2020 №1350/26-15-32-07/43166192 констатовано порушення ТОВ «Ресурс Логістик» вимог пункту 85.2 статті 85 ПК України, адже позивачем не надано документів до перевірки.

На підставі викладених в акті перевірки висновків контролюючим органом прийняті 15.07.2020 податкові повідомлення-рішення:

- форми «С» №0005203207, яким до ТОВ «Ресурс Логістик» на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР застосовано штраф у розмірі 500 000 грн.

- форми «ПС» №0005213207, яким до ТОВ «Ресурс Логістик» на підставі п. 121.1 ст. 121 ПК України застосовано штраф у розмірі 1 020 грн.

ТОВ «Ресурс Логістик» оскаржило вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак рішенням ДПС України від 09.10.2020 №29849/6/99-00-06-01-06-06 скаргу залишено без задоволення, а спірні індивідуальні акти - без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, а безпосередньо проведену перевірку незаконною, позивач звернувся до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт наявності на балансі суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою підставою для кваліфікації його дій як зберігання пального без ліцензії, придбане дизельне пальне позивач використовує у своїй господарській діяльності, а відтак не потребує ліцензії на зберігання, а в акті перевірки взагалі не встановлено як місце зберігання пального, так і його спосіб.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України визначає Закон України 481/95-BP.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону № 481/95-BP оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

За правилами ч. ч. 7, 9, 33, 39, 44 ст. 15 Закону №481/95-BP суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального.

При цьому, приписами ч. 19 ст. 15 Закону №481/95-ВР передбачено, що ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Проте, як правильно зазначено судом першої інстанції, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію.

Верховний Суд у постановах від 31.05.2022 у справі №540/4291/20, на яку послався суд першої інстанції, від 29.06.2022 у справі №200/11016/20-а, від 21.09.2022 у справі № 140/16490/20, від 12.01.2023 у справі № 420/11102/21 застосував норми статей 15, 17 Закону №481/95-ВР у подібних правовідносинах у системному зв`язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України і дійшов до висновку, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлені як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

З урахуванням зазначеного, під час проведення фактичної перевірки фахівцями контролюючого органу має бути встановлено безпосереднє місце зберігання суб`єктом господарювання пального. Не встановлення наявності таких місць зберігання пального чи то акцизних складів, не може тягнути за собою відповідальність у вигляді застосування штрафу.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом й у постанові від 26.09.2023 у справі №280/5895/21.

Судовою колегією враховується, що матеріали справи свідчать, що у межах цього спору висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону №481/95-ВР ґрунтуються на аналізі відомостей Єдиного реєстру податкових накладних та Єдиного реєстру акцизних накладних, згідно яких підприємство здійснювало придбання дизельного палива у відповідних об`ємах, наявності у ТОВ «Ресурс Логістик» резервуару для зберігання нафтопродуктів РГС-55 №1, секція №3, об`єм-15м3, а також подання позивачем 14.05.2020 заяви на одержання ліцензії на право зберігання пального за адресою: м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 34.

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не заперечується факт придбання дизельного пального, яке, за твердженням ТОВ «Ресурс Логістик», зберігається до фактичного використання у баках автомобілів, які використовуються підприємством для ведення господарської діяльності, основним видом якої є 49.41 Вантажний автомобільний транспорт. Кінцевим споживачем пального є саме позивач.

Згідно довідки ТОВ «Ресурс Логістик» від 01.07.2020 №04/7 станом на 01.07.2020 на балансі підприємства обліковувалося 16 транспортних засобів, загальною ємністю баків 4 910 літрів. За 9 поставок пального у період з 09.04.2020 по 27.05.2020 було здійснено заправку транспортних засобів 30 850 літрами дизельного пального, тобто в обсязі, що складає близько 0,7 максимально можливої кількості, яка вміщується у баках.

Зворотного контролюючим органом доведено не було.

Викладене дає підстави погодитися з позицією суду першої інстанції про відсутність у позивача обов`язку з отримання ліцензії на право зберігання пального.

Крім того, зафіксувавши в акті перевірки обставини придбання позивачем пального, відповідач не зазначив, про спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обмежившись лише посиланням на адресу, на якій проводилася фактична перевірка та яка відповідає податковій адресі підприємства.

Відтак враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, колегія суддів вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, місця цієї діяльності, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Указана позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 10.08.2023 у справі № 440/3538/21.

Посилання апелянта на те, що згідно з повідомленням за формою 20-ОПП за адресою м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 34, взято на облік об`єкт оподаткування «Резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-55 №1 секція №3, об`єм 15м3», а 14.05.2020 ТОВ «Ресурс Логістик» зверталося до ГУ ДПС у м. Києві із заявою на одержання ліцензії на право зберігання пального за адресою: м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 34, яка була повернута листом від 20.05.2020 №76244/10/26-15-32-03-16 у зв`язку з неналежним засвідченням копій документів, на переконання судової колегії, не спростовує правильність висновків суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 15.07.2020 №0005203207, оскільки, як було встановлено вище, відповідачем не було доведено, що придбане ТОВ «Ресурс Логістик» протягом 09.04.2020 - 27.05.2020 дизельне пальне зберігалося підприємством у згаданому резервуарі.

У контексті викладеного, судова колегія зазначає, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Доказів, які б відповідали вимогам ст. ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували наявність підстав для відмови у задоволенні позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи.

Керуючись ст. ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс Логістик» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В.В. Кузьменко

Судді: Я.М. Василенко О.М. Ганечко