Постанова

від 21.11.2023 по справі 698/223/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1545/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №698/223/23 Категорія: 302010000 Лазаренко В.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 рокум. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Гончар Н.І.,Новікова О.М., Фетісової Т.Л.

секретар Новицька Н.О.

учасники справи:

позивач перший заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області;

відповідач ОСОБА_1 ;

особа, яка подала апеляційну скаргу перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на заочне рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 26 липня 2023 року у цивільній справі за позовом першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіксаціїї,

в с т а н о в и в:

28.03.2023 перший заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області з позовною заявою до ОСОБА_1 про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіксаціїї.

В обґрунтування вимог позову зазначив, що відповідач ОСОБА_1 будучи громадянкою російської федерації, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом 22.08.2018 № 2324 набула право власності на земельну ділянку площею 0,9232 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7122282500:03:001:0098 в адміністративних межах Кайтанівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області (на даний час територія Катеринопільської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області).

Вказана земельна ділянка належала померлій ОСОБА_2 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0158038 від 16.01.1997 року. Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,9232 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7122282500:03:001:0098 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.07.2019 року. Оскільки відповідач є іноземцем, а земельна ділянка, яку вона успадкувала відноситься до земель сільськогосподарського призначення, тому вона повинна була відчужити вказану земельну ділянку протягом року. Проте в порушення вимог ч. 4 ст. 81 та ст. 145 Земельного кодексу України протягом року відповідачка не здійснила відчуження земельної ділянки, отриманої у спадок.

Посилаючись на викладене, з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог від 01.06.2023, прокурор просив суд припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,9232 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7122282500:03:001:0098, розташовану на території Катеринопільської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області (раніше в адміністративних межах Кайтанівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області), зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.07.2019 за № 32640510, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1884878471222, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, та стягнути з відповідача судовий збір сплачений при подачі позову.

Заочним рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 26 липня 2023 року позов задоволено частково.

Припиниено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,9232 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7122282500:03:001:0098, розташовану на території Катеринопільської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області (раніше в адміністративних межах Кайтанівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області), зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.07.2019 за № 326177811, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1884878471222, шляхом її примусового відчуження з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.

Рішення суду обґрунтоване тим, що оскільки відповідачу ОСОБА_1 - громадянці російської федерації, на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,9232 га., отримана нею у спадок та добровільно, упродовж встановленого законодавством України річного строку, нею не відчужена, а тому право власності відповідача на земельну ділянку підлягає примусовому припиненню, шляхом примусового відчуження земельної ділянки з поверненням виручених коштів, з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна, як передбачено ст. 348 ЦК України, ст. ст. 140, 145 ЗК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу в якій просить: рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 26 липня 2023 року змінити, зазначивши у його резолютивній частині: «Припинити право власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки російської федерації, посвідка на постійне проживання в Україні серії № НОМЕР_1 , адреса проживання в Україні: АДРЕСА_1 , адреса проживання за кордоном: АДРЕСА_2 , російська федерація, РНОКПП НОМЕР_2 ) на земельну ділянку за кадастровим номером 7122282500:03:001:0098, площею 0,9232 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Катеринопільської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області (раніше в адміністративних межах Кайтанівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області), право на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.07.2019 за № 32640510, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1884878471222, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, та стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги.

Зміст апеляційної скарги аналогічний обставинам, викладеним у позовній заяві про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіксаціїї.

Крім того, скаржник в обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 упродовж року, з часу переходу права власності на спірну земельну ділянку, з 29.07.2019, її не відчужила, тому право власності на зазначену земельну ділянку слід припинити примусово. Натомість, судом першої інстанції не взято до уваги норми ч. ч. 2, 4 ст. 145 ЗК України та помилково застосовано до вказаних правовідносин такий спосіб примусового припинення права власності як примусове відчуження земельної ділянки, який не передбачений нормою закону, що діє на час вирішення справи.

Зазначає, що іншого порядку припинення права власності на земельну ділянку особи, якщо земельна ділянка не може належати їй на праві власності, окрім пред`явлення органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель позову про конфіскацію цієї земельної ділянки законодавцем не встановлено.

Стверджує, що конфіскація у власність держави спірної земельної ділянки, яка незаконно використовується іноземним громадянином є ефективним, належним та законним порядком захисту порушених прав держави в особі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави. Зазначений спосіб чітко визначений ч. 4 ст. 145 ЗК України.

Проте, судом першої інстанції при ухваленні рішення не вірно визначено спосіб примусового припинення права власності на спірну земельну ділянку, застосувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.01.2018 у справі № 513/444/15, яка прийнята на підставі норм права, які на час розгляду цієї справи є зміненими.

Крім того, судом першої інстанції у резолютивній частині рішення не зазначено уповноваженого органу державної влади, на користь якого необхідно конфіскувати спірну земельну ділянку, хоча суд дійшов висновку, що ГУ Держгеокадастру у Черкаській області у спірних правовідносинаїх є належним позивачем, якому належить право вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином.

23 жовтня 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від ГУ Держгеокадастру у Черкаській області надійшли пояснення, у яких останнє просило здійснювати розгляд справи без участі представника.

21 листопада 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від прокурора, який забезпечує участь у справі, надійшла заява про розгляд справи без участі прокурора.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вище вимогам.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є іноземцем, а саме: громадянкою російської федерації.

На підставі рішення Кайтанівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області від 19.06.2019 № 22-9/VII «Про виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) за межами населеного пункту в адмінмежах Кайтанівської сільської ради» ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом від 22.08.2018 (спадкова справа № 30/2015, зареєстрована в реєстрі за № 2324) набула право власності на земельну ділянку площею 0,9232 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7122282500:03:001:0098, що розташована в адміністративних межах Кайтанівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області та належала ОСОБА_3 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0158038 від 16.01.1997.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.03.2023 за № 326177811 вбачається, що датою державної реєстрації за ОСОБА_4 права власності на зазначену вище земельну ділянку є 29.07.2019.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання щодо підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави з даним позовом, колегія судді зазначає наступне.

Приписи ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 ЦПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наділяють прокурора повноваженнями на представництво в суді інтересів держави у виключних випадках, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (із змінами, внесеними згідно з постановами КМ № 164 від 24.02.2023) (надалі за текстом Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно п. 8 Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

ГУ Держгеокадастру в Черкаській області у відповідності до пп. 33 п. 4 Положення організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, а тому відповідно до положень ст. 145 ЗК України наділене правом на подання такого роду позовів.

Оскільки у відповіді на лист Звенигородської окружної прокуратури від 04.01.2023 № 50/1-4 ГУ Держгеокадастру в Черкаській області зазначило про неподання позову у зв`язку з обмеженнями, встановленими на час дії воєнного стану, у проведені перевірок дотримання земельного законодавства та вжиття заходів реагування, та відсутністю бюджетного фінансування, при цьому не заперечувало з приводу вжиття прокуратурою заходів щодо звернення з позовною заявою до суду з вказаного питання, колегія суддів вважає, що прокуратура реалізуючи покладені від імені держави повноваження щодо захисту інтересів держави, правомірно звернулася до суду із вказаним позовом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Конституція України (стаття 13) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено ЗК України.

Частиною 5 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Суб`єктами права приватної власності на землю відповідно до ст. 80 ЗК України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм ЗК України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Згідно ч. 3 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

За змістом ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до вимог п.п. «д, е» ч. 1 ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: конфіскація за рішенням суду: не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку у відповідності до п.п. «в» ч. 1 ст. 143 ЗК України здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду (ч. ч. 1, 2 ст. 145 ЗК України - в редакції Закону № 552-IX від 31.03.2020, чинній на час звернення з позовом до суду).

В силу ч. 4 ст. 145 ЗК України (вредакції Закону№ 552-IXвід 31.03.2020,чинній начас зверненняз позовомдо суду)конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено, що право власності припиняється у разі конфіскації.

Частиною 1 ст. 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Так, згідно листа Служби безпеки України в Черкаській області від 16.01.2023 № 41/6 Управлінням встановлено ряд земельних ділянок сільськогосподарського призначення розташованих на території Звенигородського району, якими в порушення ЗК України протиправно володіють громадяни рф, зокрема, з наступним кадастровим номером 7122282500:03:001:0098 (площа 0,9232 га), що розташована за межами с. Кайтанівка колишнього Катеринопільського району, та власником якої є гр. рф ОСОБА_1 .

З листа Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 17.03.2023 № 7101.3-2215/71.1-23 (на запит прокуратури від 16.03.2023 за № 50/60вих-23) вбачається, що громадянка російської федерації ОСОБА_1 рішенням УДМС у Черкаській області 12.07.2017 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 . В заяві про надання дозволу на імміграцію в Україну зазначене місце проживання в Україні: АДРЕСА_3 , місце проживання за кордоном: АДРЕСА_2 , російська федерація. З приводу оформлення паспорта громадянина України та паспорту громадянина України для виїзду за кордон громадянка російської федерації ОСОБА_1 до УДМС у Черкаській області не зверталася.

Громадянка рф ОСОБА_1 здійснила державну реєстрацію права власності на зазначену вище спірну ділянку 29.07.2019,що підтверджуєтьсяінформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18.03.2023 за № 326177811.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, зокрема зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 145 ЗК України у випадках, коли земельна ділянка не відчужена протягом одного року, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Однак, згідно ч. 2 ст. 145 ЗК України (в редакції Закону № 552-IX від 31.03.2020, чинній на час звернення з позовом до суду) у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 145 ЗК України (в редакції Закону № 552-IX від 31.03.2020, чинній на час звернення з позовом до суду) конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику. Однак, суд першої інстанції помилково зазначив, що відповідачу необхідно повернути виручені кошти за наслідками відчуження спірної земельної ділянки, із вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна, не зазначивши, що таке відчуження повинно бути проведено на земельних торгах, тобто, в порядку визначеному Земельним Кодексом України (в редакції Закону № 552-IX від 31.03.2020, чинній на час звернення з позовом до суду)

Таким чином, оскільки відповідачем ОСОБА_1 протягом року з часу переходу права власності на спірну земельну ділянку вона не відчужена, право власності на неї слід припинити примусово шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області та продажу на земельних торгах з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем.

Звертаючись до суду з позовом про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіксаціїї, прокуратура просила припинити право власності відповідача на спірну земельну ділянку шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, однак, колегія суддів враховує, що примусова конфіскація спірної земельної ділянки без компенсації відповідачу її вартості не відповідає приписам ст. 145 ЗК України (вредакції Закону№ 552-IXвід 31.03.2020,чинній начас зверненняз позовомдо суду)та буде порушенням права власності, а отже позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури необхідно задовольнити частково, заочне рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 26 липня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області задовольнити частково та припинити право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області та продажу на земельних торгах з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем.

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги та апеляційна скарга задоволені частково, то з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3355,00 грн. ((2684 + 4086)) х 50%).

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.

Заочне рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 26 липня 2023 року скасувати, прийняти нову постанову.

Позовні вимоги першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7122282500:03:001:0098, площею 0,9232 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Катеринопільської об`єднаної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області (раніше в адміністративних межах Кайтанівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області), зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.07.2019 за № 326177811, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1884878471222, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області та продажу на земельних торгах з поверненням ОСОБА_1 виручених коштів, із вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3355,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді