Постанова

від 13.11.2023 по справі 926/5179/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2023 р. Справа № 926/5179/22

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від позивача (скаржника) Пазюк О.М. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи EasyCon)

від відповідача Кукуряк О.М. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи EasyCon)

від третіх осіб не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Спільного українсько-російського підприємства Чернівецький автоцентр Камаз як товариство з обмеженою відповідальністю, б/н від 21 серпня 2023 року

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 25 липня 2023 року (підписане 03.08.2023), суддя Гончарук О.В.

у справі №926/5179/22

за позовом Спільного українсько-російського підприємства Чернівецький автоцентр Камаз як товариство з обмеженою відповідальністю, с. Круглик Дністровського району Чернівецької області

до відповідача Чернівецької міської ради, м. Чернівці

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне підприємство Чернівецька автомобільна компанія, с. Долиняни Дністровського району Чернівецької області

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 , с. Круглик Дністровського району Чернівецької області

про визнання незаконним та скасування рішення міської ради

в с т а н о в и в :

20 грудня 2022 року Спільне українсько-російське підприємство Чернівецький автоцентр Камаз як товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 6 рішення Чернівецької міської ради від 27 жовтня 2022 року в частині припинення Спільному українсько-російському підприємству Чернівецький автоцентр Камаз як товариству з обмеженою відповідальністю, права постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Енергетична, 5, м. Чернівці, загальною площею 1,68 га, для виробничих потреб та визнання таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 17.08.1999 року №1205, у зв`язку з переходом власності на нерухоме майно до Приватного підприємства «Чернівецька автомобільна компанія» (підстава: пункт «Е» стаття 141 Земельного кодексу України).

Ухвалами місцевого господарського суду від 26 січня та від 11 квітня 2023 року залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне підприємство «Чернівецька автомобільна компанія» та ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 25 липня 2023 року у справі №926/5179/22 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що оскаржуване рішення міської ради, на момент його прийняття, відповідало вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції Чернівецької міської ради, а також не порушувало будь-яких прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Суд у рішенні зазначив, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, власником усього нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці була інша юридична особа Приватне підприємство «Чернівецька автомобільна компанія», відтак, відповідач правомірно застосував у своєму рішенні пункт «е» статті 141 Земельного кодексу України, як підставу припинення права постійного користування за СП «Чернівецький автоцентр Камаз», а тому суд не вбачав жодних правових підстав для скасування пункту 6 рішення 24 сесії 8 скликання Чернівецької міської ради №899 від 27.10.2022. Також судом встановлено, що добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт «а» статті 141 Земельного кодексу України) та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» статті 141 Земельного кодексу України), є окремими підставами для припинення права на земельну ділянку, при цьому, повторне набуття позивачем права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, існуюча до цього часу реєстрація права постійного користування за позивачем та інші доводи позивача, не змінюють висновок суду про правомірність рішення міської ради.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач Спільне українсько-російське підприємство Чернівецький автоцентр Камаз як товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 25 липня 2023 року у справі №926/5179/22 та прийняти нове рішення, яким задоволити позов у повному обсязі. Зокрема, зазначає, що позивача незаконно позбавлено права постійного користування земельною ділянкою площею 1,68 га, розташованою за адресою: м. Чернівці, вул. Енергетична, 5, кадастровий номер 7310136900:40:003:0071 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія І-ЧВ №001309, виданого Чернівецькою міською радою 17 серпня 1999 року. Наголошує, що Спільне українсько-російське підприємство Чернівецький автоцентр Камаз як товариство з обмеженою відповідальністю (позивач) є власником та засновником ПП «Чернівецька автомобільна компанія», яке було власником нерухомого майна станом на час прийняття міською радою спірного рішення, при цьому, вказане підприємство (третя особа) ніколи не мало наміру та не вимагало оформлення права користування спірною земельною ділянкою, остання не була поділена та не припиняла своє існування, як об`єкт цивільних прав, відтак, апелянт вважає оскаржуване рішення міської ради протиправним та таким, що порушило права позивача на користування спірною земельною ділянкою. Разом з тим, наголошує, що станом на час розгляду спору саме позивач є власником нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що з 27 червня 2013 року по 03 грудня 2022 року (в тому числі і станом на час прийняття спірного рішення ради) власником усього нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці, було Приватне підприємство «Чернівецька автомобільна компанія», відтак, у відповідності до п. «е» ч.1 ст.141 ЗК України, були підстави для припинення позивачу права користування земельною ділянкою та покладення на ПП «Чернівецька автомобільна компанія» обов`язку подати заяву до Департаменту надання адміністративних послуг щодо отримання в оренду спірної земельної ділянки. Зокрема, відповідач посилається на ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України. Наголошує, що рішення міської ради є правомірним та відповідає вимогам чинного на час його прийняття законодавства.

Судові засідання з розгляду справи в суді апеляційної інстанції проводилися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи «EasyCon», за клопотанням представника відповідача та на підставі відповідних ухвал суду.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 25 липня 2023 року у справі №926/5179/22 та прийняти нове рішення, яким задоволити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники третіх осіб-1,2 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Оскільки явка представників третіх осіб-1,2 в судове засідання не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, 17 серпня 1999 року Спільному українсько-російському підприємству «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариству з обмеженою відповідальністю видано Державний акт на право постійного користування землею серія І-ЧВ №001309 (зареєстрований за №1205), на підставі рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів №296/9 від 04 серпня 1998 року, №426/12 від 22 вересня 1998 року, №475/14 від 06 липня 1999 року.

Державний акт виданий позивачу на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,6800 га, що знаходиться по вул. Енергетичній, 5 у м. Чернівці, для виробничих потреб.

Земельну ділянку кадастровий номер 7310136900:40:003:0071, площею 1,6800 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , зареєстровано Управлінням Держкомзему у місті Чернівці 05 серпня 2011 року.

На вказаній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна адміністративний корпус літ. А площею 384,80 кв.м; виробничий корпус літ. Б площею 2767,50 кв.м; трансформаторна підстанція літ В площею 44,50 кв.м; огорожа, ворота №1,2.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власниками вказаного нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, були: з 27 червня 2013 року по 03 грудня 2022 року Приватне підприємство «Чернівецька автомобільна компанія»; з 03 по 14 грудня 2022 року ОСОБА_1 ; а з 14 грудня 2022 року та по цей час Спільне українсько-російське підприємство «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариство з обмеженою відповідальністю (позивач у справі).

Судом також встановлено, що засновниками Приватного підприємства «Чернівецька автомобільна компанія» були ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який вийшов з числа засновників 29 листопада 2022 року (протокол Зборів засновників ПП «Чернівецька автомобільна компанія»). Вказаним протоколом затверджено склад засновників ПП «Чернівецька автомобільна компанія», а саме: ОСОБА_2 та Спільне українсько-російське підприємство «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариство з обмеженою відповідальністю.

У зв`язку з виходом засновника ОСОБА_1 зі складу засновників останньому передано за актом прийому-передачі майна від 01 грудня 2022 року нерухоме майно: адміністративний корпус літ. А площею 384,80 кв.м; виробничий корпус літ. Б площею 2767,50 кв.м; трансформаторна підстанція літ В площею 44,50 кв.м; огорожа, ворота №1,2.

13 грудня 2022 року ОСОБА_1 , як учасник Спільного українсько-російського підприємства «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариства з обмеженою відповідальністю, вніс вищевказане нерухоме майно до статутного капіталу вказаного підприємства (протокол позачергових Зборів учасників Спільного українсько-російського підприємства «Чернівецький автоцентр Камаз» як ТОВ від 13 грудня 2022 року; акт прийому-передачі майна від 13 грудня 2022 року).

Станом на час звернення до суду з цим позовом власником нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці, є Спільне українсько-російське підприємство «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариство з обмеженою відповідальністю.

27 жовтня 2022 року Чернівецька міська рада прийняла рішення №899 «Про постійне користування земельними ділянками», пунктом 6 якого вирішила: припинити Спільному українсько-російському підприємству «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариству з обмеженою відповідальністю, право постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Енергетична, 5, площею 1,6800 га для виробничих потреб та визнати таким, що втратив чинність, Державний акт на право постійного користування землею від 17.08.1999 року №1205, у зв`язку із переходом права власності на нерухоме майно до Приватного підприємства «Чернівецька автомобільна компанія» (підстава: пункт «е» статті 141 Земельного кодексу України).

Поряд з цим, у п.6.1 рішення Чернівецької міської ради №899 від 27 жовтня 2022 року міська рада вирішила Приватному підприємству «Чернівецька автомобільна компанія» до 01 грудня 2022 року подати заяву до Департаменту надання адміністративних послуг (ДНАП, вул. Героїв Майдану, 7) щодо отримання в оренду земельної ділянки за адресою: вул. Енергетична, 5, площею 1,6800 га (кадастровий номер 7310136900:40:003:0071).

Листом від 14 листопада 2022 року Департамент урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради повідомив ПП «Чернівецька автомобільна компанія» про необхідність терміново до 01 грудня 2022 року подати заяву щодо отримання в оренду земельної ділянки за адресою: вул. Енергетична, 5, площею 1,6800 га (кадастровий номер 7310136900:40:003:0071).

У грудні 2022 року Спільне українсько-російське підприємство Чернівецький автоцентр Камаз як товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з цим позовом до Чернівецької міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 6 рішення Чернівецької міської ради від 27 жовтня 2022 року в частині припинення Спільному українсько-російському підприємству Чернівецький автоцентр Камаз як товариству з обмеженою відповідальністю, права постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Енергетична, 5, м. Чернівці, загальною площею 1,68 га, для виробничих потреб та визнання таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 17.08.1999 року №1205, у зв`язку з переходом власності на нерухоме майно до Приватного підприємства «Чернівецька автомобільна компанія» (підстава: пункт «Е» стаття 141 Земельного кодексу України).

Як зазначалось вище, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову, проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст.92 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Разом з тим, згідно з ст.141 ЗК України (у редакції, чинній на момент прийняття міською радою спірного рішення) підставами припинення права користування земельною ділянкою були: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 вказаного Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

При цьому, слід зазначити, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права користування земельною ділянкою лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (постанова Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №904/6943/20).

Разом з тим, частинами 3,4 ст.142 ЗК України передбачалося, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази добровільної відмови землекористувача Спільного українсько-російського підприємства «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариства з обмеженою відповідальністю від права постійного користування земельною ділянкою площею 1,6800 га, що знаходиться по вул. Енергетичній, 5 у м. Чернівці, кадастровий номер 7310136900:40:003:0071 на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія І-ЧВ №001309 від 17 серпня 1999 року (зареєстрований за №1205).

При цьому, судом встановлено, що право власності Приватного підприємства «Чернівецька автомобільна компанія» на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, зареєстровано ще 27 червня 2013 року та таке право виникло на підставі свідоцтва про право власності САС №006294, виданого 07 липня 2009 року Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Разом з тим, вказане підприємство не вимагало надання йому у власність чи у користування земельної ділянки, необхідної для обслуговування належного йому нерухомого майна. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.

Приватне підприємство «Чернівецька автомобільна компанія» було власником нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці, по 03 грудня 2022 року, разом з тим, станом на час звернення з цим позовом до суду власником такого майна є Спільне українсько-російське підприємство «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариство з обмеженою відповідальністю (позивач), яке є одним із засновників ПП «Чернівецька автомобільна компанія».

За змістом ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (пункт «г» ч.3 ст.152 ЗК України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 2 статті 20 ГПК України встановлено, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються зокрема шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

За змістом частини 1 та частини 2 статті 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших проблем за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Отже, з огляду на приписи наведених норм, за наявності правових підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою та за відсутності на це згоди землекористувача, припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Судом встановлено, що станом на день прийняття оскарженого рішення відповідачем позивач був землекористувачем, право постійного користування землею якого є зареєстрованим у встановленому законом порядку, до матеріалів справи долучено Державний акт на право постійного користування землею серія І-ЧВ №001309 від 17 серпня 1999 року.

Враховуючи наведене вище, з огляду на відсутність згоди землекористувача (Спільного українсько-російського підприємства Чернівецький автоцентр Камаз як товариство з обмеженою відповідальністю) на вилучення земельної ділянки, за відсутності доказів на підтвердження звернення позивача з проханням про припинення права користування земельною ділянкою та враховуючи відсутність будь-яких вимог ПП «Чернівецька автомобільна компанія» щодо надання останньому у власність чи у користування земельної ділянки, необхідної для обслуговування належного йому нерухомого майна, беручи до уваги те, що землекористувач є засновником підприємства, яке було власником нерухомого майна починаючи з 27 червня 2013 року та станом на час прийняття міською радою спірного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для одностороннього припинення права постійного користування землею, шляхом прийняття міською радою оспорюваного рішення.

Рішення Чернівецької міської ради №899 від 27 жовтня 2022 року в частині припинення Спільному українсько-російському підприємству Чернівецький автоцентр Камаз як товариству з обмеженою відповідальністю, права постійного користування землею та визнання таким, що втратив чинність, Державний акт на право постійного користування землею від 17 серпня 1999 року, є незаконним та таким, що порушує право позивача. Вказане рішення прийняте з порушенням законодавства, яке регулює порядок припинення права користування земельною ділянкою та порядок вилучення земельних ділянок.

Слід зазначити, що за відсутності відповідної згоди землекористувача, Чернівецька міська рада не зверталася до суду з відповідним позовом про припинення Спільному українсько-російському підприємству Чернівецький автоцентр Камаз як товариству з обмеженою відповідальністю, права постійного користування землею.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Таким чином, приймаючи рішення про припинення Спільному українсько-російському підприємству Чернівецький автоцентр Камаз як товариству з обмеженою відповідальністю, права постійного користування земельною ділянкою, яке (право) є безстроковим, набуте згідно з державним актом, та на якій (земельній ділянці) розташоване нерухоме майно Приватного підприємства «Чернівецька автомобільна компанія», одним із засновників якого є Спільне українсько-російське підприємство Чернівецький автоцентр Камаз як товариство з обмеженою відповідальністю (яке поряд з тим, є власником нерухомого майна, станом на час звернення з цим позовом до суду), Чернівецька міська рада без належних на те законодавчо встановлених підстав втрутилася у право позивача на мирне володіння своїм майном та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Щодо обраного позивачем способу захисту, колегія суддів зазначає наступне:

Статтею 15 ЦК України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №902/311/22, від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 08.11.2022 у справі №917/304/21).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 18.10.2022 у справі №912/4031/20, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі №914/1688/21, від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 08.11.2022 у справі №917/304/21).

Проаналізувавши спірні правовідносини, що виникли між сторонами, беручи до уваги той факт, що третьою особою Приватним підприємством «Чернівецька автомобільна компанія» не вчинялися будь-які дії щодо виконання п.6.1 спірного рішення міської ради (а саме: щодо отримання ним в оренду земельної ділянки за адресою: вул. Енергетична, 5, площею 1,6800 га (кадастровий номер 7310136900:40:003:0071), з огляду на те, що власником нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці, станом на час звернення з цим позовом до суду, є позивач, обраний ним спосіб захисту свого порушеного права (а саме: визнання незаконним та скасування п.6 рішення Чернівецької міської ради №899 від 27 жовтня 2022 року) є ефективним та таким, що призведе до відновлення порушеного права позивача.

Наведеного вище місцевий господарський суд не врахував та дійшов помилкового висновку про правомірність рішення органу місцевого самоврядування та відсутність підстав для задоволення позову.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи всі встановлені судом вище обставини, беручи до уваги докази, що містяться у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову Спільного українсько-російського підприємства Чернівецький автоцентр Камаз як товариства з обмеженою відповідальністю, про визнання незаконним та скасування пункту 6 рішення Чернівецької міської ради від 27 жовтня 2022 року в частині припинення Спільному українсько-російському підприємству Чернівецький автоцентр Камаз як товариству з обмеженою відповідальністю, права постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Енергетична, 5, м. Чернівці, загальною площею 1,68 га, для виробничих потреб та визнання таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 17.08.1999 року №1205, у зв`язку з переходом власності на нерухоме майно до Приватного підприємства «Чернівецька автомобільна компанія» (підстава: пункт «Е» стаття 141 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи положення ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача (скаржника) слід стягнути 6 202,50 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору (з яких: 2 481 грн. за подання позову та 3 721,50 грн. за подання апеляційної скарги).

Керуючись ст.ст.129, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Спільного українсько-російського підприємства «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариства з обмеженою відповідальністю задоволити.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 25 липня 2023 року у справі №926/5179/22 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 6 рішення Чернівецької міської ради від 27 жовтня 2022 року в частині припинення Спільному українсько-російському підприємству «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариству з обмеженою відповідальністю, права постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Енергетична, 5, м. Чернівці, загальною площею 1,68 га, для виробничих потреб та визнання таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 17.08.1999 року №1205, у зв`язку з переходом власності на нерухоме майно до Приватного підприємства «Чернівецька автомобільна компанія» (підстава: пункт «Е» стаття 141 Земельного кодексу України).

Стягнути з Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Площа Центральна, 1; ідентифікаційний код юридичної особи 36068147) на користь Спільного українсько-російського підприємства «Чернівецький автоцентр Камаз» як товариства з обмеженою відповідальністю (60051, Чернівецька область, Дністровський район, село Круглик; ідентифікаційний код юридичної особи 05791762) 6 202,50 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

На виконання постанови видати накази.

Матеріали справи №926/5179/22 повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 20 листопада 2023 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.