Постанова

від 08.11.2023 по справі 904/1150/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2023 року м.Дніпро Справа № 904/1150/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

при секретарі судового засідання: Солодова І.М.

представники учасників провадження:

від позивача: Омелян О.О., адвокат;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2023 (суддя Ярошенко В.І.) у справі №904/1150/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Соліта", м. Дніпро

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", м.Дніпро

про стягнення 971 625,11 грн

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-СОЛІТА" з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення заборгованості за договором про закупівлю № 20174 від 02.11.2020 на суму 971 625, 11 грн, яка складається з суми основного боргу - 717 769, 25 грн, пені - 12 919, 87 грн, інфляційних витрат - 216 486, 30 грн та 3% річних - 24 449, 69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю № 20174 від 02.11.2020 в частині оплати заборгованості за поставлений позивачем товар.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 у справі №904/1150/23 позов задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Соліта" суму основного боргу в розмірі 717 769,25 грн, пеню у розмірі 12 800,89 грн, інфляційні втрати в розмірі 216 486,30 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 205,85 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2023 у справі №904/1150/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Соліта" про розподіл судових витрат задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Соліта" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн; в іншій частині відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 у справі №904/1150/23 про часткове задоволення позову, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на:

- невиконання умов цього Договору в частині досудового вирішення спору з приводу наявності заборгованості;

- пропуск строків позовної давності в частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 12 800,89 грн. та невідповідність розрахунку пені умовам Договору;

- відсутність за умовами договору підстав для стягнення на користь позивача інфляційних втрат, оскільки пунктом 11.2 договору узгоджено, що прострочені замовником грошові зобов`язання повинні виконуватись без урахування індексу інфляції.

Крім того, не погодившись з додатковим рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2023 у справі №904/1150/23 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні з ПрАТ "ДТРЗ" на користь ТОВ "Агро-Соліта" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Вказує, що розмір витрат, зазначених позивачем, не відповідає складності справи, є необґрунтовано завищеними.

Апелянт наголошує, що позивачем не доведено, що сума витрат відповідає діям, вчиненим представником позивача.

Позивач надав відзив на позов, в якому просить залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2023 по справі №904/1150/23 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вважає вказані рішення такими, що не суперечать приписам чинного законодавства, оскільки при їх прийняті було повне, всебічне та об`єктивне дослідження всіх фактичних обставин, які мали значення для справи, в їх сукупності. Тобто, мало місце правильне застосування норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого висновки, викладені в рішеннях, в повній мірі відповідають обставинам справи.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу від 06.06.2023 та від 16.06.2023 для розгляду справи №904/1150/23 визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.

Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2023 колегією суддів у вказаному складі відкриті апеляційні провадження за апеляційними скаргами, об`єднано їх розгляд та призначено його у судовому засіданні на 03.10.2023 на 10:00 год.; сторонам наданий час для подачі відзиву, заяв, клопотань.

Розпорядженнями керівника апарату суду від 11.09.2023, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи.

Відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.09.2023 зазначеною колегією суддів справу прийнято до свого провадження.

В судове засідання представник відповідача (апелянта) не з`явився; будь-яких клопотань з цього приводу суду не подавав.

З урахуванням того, що явка сторін в судове засідання не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для перегляду рішень суду першої інстанції, колегією суддів вирішено розгляд скарг здійснити без представника відповідача.

В судовому засіданні 08.11.2023 оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає частковому задоволенню, а скаргу на додаткове рішення слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю АГРО-СОЛІТА (постачальник) та Приватним акціонерним товариством Дніпропетровський тепловозоремонтний завод (замовник) укладено Договір про закупівлю № 20174 від 02.11.2020, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність Замовника Товар найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Найменування (асортимент) Товару: металопрокат листовий та профільний. Кількість Товарів; згідно Специфікації. Ціна товару, що поставляться за договором, вказана в специфікації, що є невід 'ємною частиною договору (пункти 1.2 - 1.4 договору).

Загальна сума Договору складає: 4 799 928, 96 грн (чотири мільйона сімсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять вісім гривень 96 коп), в т.ч. 20 % ПДВ 799 988, 16 грн (сімсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім гривень 16 коп).

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки провадяться у безготівковому порядку на рахунок Постачальника, вказаний в договорі, в національній валюті України - гривні.

Згідно пункту 4.2 договору Замовник, здійснює оплату поставленого товару протягом 90 (дев`яносто) банківських днів з дня поставки та на підставі отриманого від Постачальника рахунку при умові своєчасного надання Постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на Товар, або документів проходження митного контролю (у разі товару імпортного виробництва). У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній повинен бути код товару згідно УКТ ЗЕД.

Передача товару Замовнику здійснюється за видаткову-прибутковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну Товару та загальну вартість партії товару, що постачається. На загальну вартість Товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Разом з видатково-прибутковою накладною Постачальник зобов`язується надати Замовнику 1 (один) екземпляр товарно-транспортної накладної. Датою поставки товару є дата фактичної передачі Товару Замовнику, яка зазначена в товарно-транспортній накладній на Товар (пункт 5.2 договору).

Пунктом 5.5 договору встановлені умови поставки: поставка товару здійснюється на умовах EXW відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс-2010, за рахунок та транспортом Позивача. Передача товару відповідачу відбувається на складі за адресою: м. Дніпро, вул. Будівельників, б. 43 (склад Постачальника).

У разі порушення строків, оплати, Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0, 01 % Облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення (пункт 7.4 договору).

Сторони погодилися, що текст Договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються Договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої Сторони Договору, крім випадків, коли таке передавання пов`язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання Договору або оплати податків, інших обов`язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов`язання Сторін Договору. Сторони домовилися, що прострочені Замовником грошові зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних (пункт 11.2 договору).

Договір набирає чинності з моменту йога підписання і діє до "31" грудня 2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань (пункт 10.1 договору).

Додатковою угодою № 1 до договору 02.12.2020 сторони погодилися продовжити термін дії договору та викласти пункт 10.1 в наступній редакції: Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 01.07.2021 року, але в будь якому випадку до виконання зобов`язань Постачальника по поставці продукції згідно наданих Замовником заявок в період дії договору та проведення Замовником розрахунку за отриману продукцію.

Сторони 28.12.2020 уклали Додаткову угоду №3 до договору, в якій погодили викласти пункт 3.1 в наступній редакції: Загальна сума Договору складає: 5 759 469, 64грн. (п`ять мільйонів сімсот п`ятдесят дев`ять тисяч чотириста шістдесят дев`ять гривень 64 коп) в т.ч. 20 % ПДВ 959 911, 60 грн, з урахуванням збільшення суми договору, укладеного в 2020 році на 20 відсотків.

Позивач здійснив поставку Товару відповідачу на загальну суму 717 769, 25 грн., що підтверджується: - видатковою накладною № 213 від 29.07.2021 на суму 28 567, 43 грн.; - видатковою накладною № 215 від 29.07.2021 на суму 37 947, 78 грн; - видатковою накладною № 23 від 02.09.2021 на суму 594 913, 29 грн; - видатковою накладною № 24 від 23.09.2021 на суму 56 340, 75 грн.

На виконання умов договору позивачем також виставлено відповідачу рахунки, які містяться в матеріалах справи (арк. с. 19-22).

Отримання продукції відповідачем також підтверджується товарно-транспортними накладними № 30 від 29.07.2021 та № 24 від 23.09.2021.

В порушення умов договору, відповідач не здійснив повну оплату за отриманий товар у визначений строк, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 717 769, 25 грн.

Також позивач нарахував та просить стягнути пеню у розмірі 12 919, 87 грн, 3 % річних у розмірі 24 449, 69 грн та інфляційні втрати в розмірі 216 486, 30 грн.

Несплата зазначених сум і стала підставою звернення позивача з позовом до господарського суду і є предметом позовних вимог.

Частково задовольняючи позов місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем належним чином виконані зобов`язання з поставки товару, в свою чергу, відповідач за отриманий товар розрахувався з порушенням строків, а тому, є підставним нарахування неустойки (пені) (розмір, якої зменшено судом у зв`язку із помилкою в розрахунках) та інфляційних втрат за заявлений період, розрахунок яких перевірений судом та визначена його арифметична правильність.

Відмовляючи у стягненні 3% річних суд врахував те, що сторони визначили інший розмір процентів, ніж передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, місцевий господарський суд виходив із належного підтвердження позивачем доказами надання йому правової допомоги. Зазначив, що сума 10 000 грн. є справедливою і співрозмірною, з огляду на оцінку критеріїв, визначених ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення поставки та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат, у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ч.ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем вартості отриманого товару у визначений договором строк є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав умови договору в частині оплати вартості поставленого товару у визначений строк, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем в сумі 717 769, 25 грн.

Враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача 717 769, 25 грн. основного боргу за отриманий за договором товар заявлена обґрунтовано і правомірно задоволена господарським судом.

Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони погодилися, що текст Договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються Договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої Сторони Договору, крім випадків, коли таке передавання пов`язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання Договору або оплати податків, інших обов`язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов`язання Сторін Договору. Сторони домовилися, що прострочені Замовником грошові зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних (пункт 11.2 договору).

У статях 6, 627 Цивільного кодексу України визначено один із загальних принципів цивільного законодавства - свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зі змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України вбачається можливість самостійного визначення сторонами у договорі іншого розміру процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, ніж передбачений вказаною статтею. Проценти, визначені у договорі, є відмінними від встановлених у статті 3%. Тобто 3% - розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру. Водночас, сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі. Ключовим є сам факт застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить « 0».

Оскільки частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України надає можливість самостійного визначення розміру процентів річних від простроченої суми і дійшовши згоди щодо нього, сторони реалізували таке право у такому значенні, щодо якого у них не виникло заперечень.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України прямо встановлюють обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Стаття 625 ЦК України наділяє сторін правом на власний розсуд визначити інший розмір процентів річних, тобто такий, що відмінний від 3%. Ставка трьох процентів річних застосовується за замовченням у випадку, коли в договорі не визначена будь-яка інша ставка процентів річних. В даному випадку, сторонами у спірному договорі узгоджено, що грошові зобов`язання, передбачені цим договором повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та із застосуванням нульової відсоткової ставки річних від простроченої суми.

Визначивши у спірному договорі нульову відсоткову ставку, сторони реалізували принцип свободи договору, як одного з основоположних у цивільному законодавстві.

На підставі статей 627, 628 Цивільного кодексу України, оскільки сторони визначили інший розмір процентів, ніж передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції правильно встановив, що позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 24 449, 69 грн. не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги про те, що умови п. 11.2. договору про закупівлю № 20174 від 02.11.2020, поширюються у тому числі і на розрахунок інфляційних втрат є безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Водночас передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України сторони мають право в договірному порядку змінювати виключно розмір процентів річних, а не інфляційних втрат.

Індекс інфляції є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, та який обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики, та має компенсаційний характер від знецінення грошових коштів в наслідок інфляційних процесів.

Таким чином положення ч.2 ст.625 ЦК України є імперативними в частині стягнення інфляційних втрат та не підлягають договірному регулюванню (Постанова КГС ВС від 14.03.2018 №910/105/17). Рішення в цій частині залишається без змін.

Отже, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат з простроченої суми боргу, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Щодо пені та строків позовної давності.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 7.4 договору сторони погодили, що у разі порушення строків оплати, замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0, 01 % Облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення (пункт 7.4 договору).

Враховуючи те, що факт порушення зобов`язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі несвоєчасної оплати поставленої продукції, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.

Перевіривши розрахунок пені, апеляційний суд зазначає, що він є невірним.

Так, позивач просить стягнути, а господарський суд погодився з тим, що суму пені слід розраховувати не від 0,01% облікової ставки НБУ, а 0,01% від суми заборгованості.

Враховуючи те, що факт порушення зобов`язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі несвоєчасної оплати поставленої продукції у розмірі 0, 01 % Облікової ставки НБУ від суми заборгованості, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.

При цьому, здійснивши перерахунок на підставі п.7.4 договору, апеляційний суд зазначає, що стягненню підлягає пеня у розмірі 446,76 грн. за період з 11.01.2022 по 09.07.2022.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 Розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими протягом 2020, 2021 та 2022 років, дія карантину продовжувалась на всій території України. Розпорядженням КМУ Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації від 23.03.2020 № 338-р зі змінами від 23.12.2022 № 1423, установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 квітня 2023 року.

Станом на 01.08.2022 (кінцеву дату нарахування пені згідно з пунктом 7.4 договору) на усій території України продовжував діяти карантин, пов`язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

За таких обставин, строк позовної давності в силу п. 12 Розділу Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжується на строк дії карантину, у зв`язку з чим апеляційний суд відхиляє доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору.

Так, спосіб захисту порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до спірних правовідносин, оскільки право особи на звернення до суду передбачено ст. 55 Конституції України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 дав роз`яснення застосування способу захисту свого порушеного права шляхом досудового вирішення спору. Так, зокрема Конституційний Суд України зазначив, що: можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, утому числі досудового врегулювання спору; обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист; обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Стосовно апеляційної скарги на додаткове рішення суду колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складності справи; значення розгляду справи для сторін, часу, необхідного для вчинення тих чи інших дій, розміру судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначені розміру правничої допомоги Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21, від 22.02.2023 у справі №911/5429/14).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 по справі № 922/445/19.

Також Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі правові висновки було підтверджено і в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Згідно матеріалів справи, позивач просив стягнути з відповідача: 20000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство дотрималося вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів та на виконання частини восьмої статті 129 ГПК України, чому передувала відповідна заява.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі позивачем до матеріалів справи надано копію Договору на надання правових (юридичних послуг (послуг адвоката);- копію Акту № 19/05/2023 про прийняття-передачу наданих послуг від 19.05.2023.

Так, 23.02.2023 адвокатом Омеляном Олександром Олександровичем (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-СОЛІТА" (клієнт) укладено договір про надання правових (юридичних) послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого Адвокат виконує роботи / надає послуги, вказані в п. 1.2 цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору замовник доручає, а Адвокат зобов`язується вчинити від імені та за рахунок Замовника такі юридичні дії: представляти права та законні інтереси Замовника в суді інстанцій, здійснювати професійну діяльність згідно з умовами цього Договору з усіма правами адвоката, які передбачені законодавством України, у зв`язку з зверненням Замовника до Господарського суду Дніпропетровської області до - Приватного акціонерного товариства Дніпропетровський тепловозоремонтний завод, про стягнення заборгованості, за Договором про закупівлю № 20174 від 02.11.2020.

На визначення розміру гонорару Адвоката впливають терміни та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь тяжкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень Замовника. Обсяг правових послуг враховується щодо обґрунтованого розміру гонорару. Можлива сплата гонорару після прийняття рішення/постанови судової інстанції. Усього гонорар Адвокату складає: 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп (пункти 4.1 4.2 договору).

Відповідно до Акту № 19/05/2023 адвокат надав, а Замовник прийняв надану правову допомогу, опис виконаних робіт адвоката (наданих послуг) здійснених у справі № 904/1150/23, що пов`язані із розглядом справи у суді першої інстанції - Господарському суді Дніпропетровської області, а саме:

- послуги адвоката (попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, вивчення і правовий аналіз матеріалів справи) витрачено 2 год вартість виконаних робіт 4000 грн;

- послуги адвоката (Підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області, про стягнення коштів) витрачено 5 год вартість виконаних робіт 10 000 грн;

- послуги адвоката (представництво інтересів клієнта є суді, ознайомлення з матеріалами справи) витрачено 1 год вартість виконаних робіт 2 000 грн;

- заява про ознайомлення із матеріалами справи від 04.04.2023 витрачено 1 год вартість виконаних робіт 2 000 грн;

- клопотання щодо стягнення витрат на правничу допомогу від 19.05.2023 витрачено 1 год вартість виконаних робіт 2 000 грн.

В акті зазначено, що послуги з надання правничої (правової) допомоги передані адвокатом та прийняті клієнтом у повному обсязі. Вартість послуг адвоката становить 20 000 грн.

Процесуальні документи, наявні у справі підтверджують надання правової допомоги позивачу у цій справі адвокатом Омеляном Олександром Олександровичем.

Відповідно до частини 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Оскільки:

- витрати на правничу допомогу позивачем документально підтверджені і пов`язані із веденням даної справи,

- процесуальні документи у цій справі підтверджують надання правничої допомоги позивачу адвокатом Омеляном Олександром Олександровичем.,

- судом першої інстанції здійснена оцінка рівня адвокатських витрат в розрізі їх обґрунтованості та необхідності, як обов`язкового критерію при розподілі судових витрат, а також врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, тому суд обґрунтовано дійшов висновку, що заявлені до стягнення позивачем витрати на правничу допомогу лише частково відповідають критерію розумності і обґрунтованості таких витрат, відповідно, частково задовольнив вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо доводів про неспірвмірність розміру витрат на правничу допомогу, то належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які б свідчили про завищення або неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справі, відповідач не надав, а тому останнім не доведено неспівмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності даної справи. При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19).

З огляду на зазначені обставини, апеляційна скарга відповідача на додаткове рішення суду не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з`ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги відповідача на рішення суду, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам. В даному випадку пропорція задоволення позовних вимог становить: 96,2% на користь позивача, 3,8% - на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 у справі №904/1150/23 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 у справі №904/1150/23 в частині стягнення пені та судового збору змінити, стягнувши з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Соліта" 446,76 грн. пені, 14020,55 грн судового збору за подачу позову.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 у справі №904/1150/23 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2023 у справі №904/1150/23 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Соліта" на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" 830,74 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.11.2023.

Головуючий суддяО.Г. Іванов

СуддяТ.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков