Постанова

від 22.11.2023 по справі 904/2704/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2023 року м. Дніпро Справа № 904/2704/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів Коваль Л.А., Мороза В.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТА"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Дупляк С.А.) від 11.08.2023 у справі № 904/2704/23

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Робоча, 176", м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТА", м.Дніпро

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Робоча, 176" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТА" про стягнення 19 328,87 грн, з яких 15 880,58 грн основної заборгованості, 470,32 грн трьох процентів річних та 2 977,97 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у власності відповідача перебуває нежитлове приміщення за адресою: місто Дніпро, вулиця Робоча, 176, яке є частиною багатоквартирного будинку у якому проведено реєстрація об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Робоча 176, тому в силу закону відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2023 у даній справі позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТА" на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Робоча, 176" 15558,37 грн заборгованості за щомісячними внесками на утримання будинку, 402,38 грн трьох процентів річних, 2 544,43 грн інфляційних втрат, 2 569,66 грн судового збору, 3829,60 грн витрат на оплату професійної правової допомоги. В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 322,21 грн заборгованості по щомісячним внескам на утримання будинку, 67,94 грн трьох процентів річних та 433,54 грн інфляційних втрат) відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що:

- відповідачу було достеменно відомо про створення ОСББ у будинку, в якому він на праві власності володіє нежитловим приміщенням, та про обов`язок укласти відповідний договір про відшкодування витрат на утримання спільного майна;

- відповідач самостійно не укладав договір про надання послуг на утримання (управління) багатоквартирним будинком. Однак вказане не свідчить про відсутність обов`язку у відповідача сплачувати на користь позивача внесків на утримання будинку;

- позивачем підтверджено належними і допустимими доказами вартість наданих послуг та застосовані тарифи, затверджені рішення установчих зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Робоча 176, оформленим протоколом №1 від 23.05.2021;

- позивач почав нараховувати проценти річні та інфляційні втрати починаючи з першого дня місяця, за який відповідач мав внести плату в останній календарний день звітного місяця і вказане не відповідає положенням законодавства, а тому нараховані позивачем до стягнення з відповідача проценти річні та інфляційні втрати підлягають перерахунку.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Форта звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що:

- господарський суд невірно вказав у рішенні, що відповідач визнає затверджений розмір щомісячних внесків на утримання багатоквартирного будинку;

- розмір щомісячних внесків співвласників на управління (в т.ч. утримання будинку) було вирішено під час установчих зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Робоча 176, а не загальних зборів;

- про затвердження розміру щомісячних внесків співвласників на управління (в т.ч. утримання будинку) було вирішено 23.05.2021, тобто більше ніж за три тижні до державної реєстрації юридичної особи об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Робоча 176;

- відповідач не визнає наявність у нього основного боргу перед позивачем, а також нарахованих процентів річних та інфляційних втрат, оскільки рішення про затвердження розміру щомісячних внесків прийнято зборами, що не мали повноважень на прийняття будь-яких рішень стосовно переліку та розмірів внесків; прийнято неналежною кількістю співвласників; прийнято не статутним органом позивача; прийнято тоді, коли позивач ще не існував;

- суд першої інстанції визнав встановленою обставину фактичного надання позивачем відповідачу в період з 01.06.2021 по 30.04.2023 житлово-комунальних послуг, не зазначивши при цьому, якими належними та допустимими доказами підтверджена ця обставина;

- питання про розподіл судових витрат вирішено судом з порушенням норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначає:

- 14.06.2021 проведено державну реєстрацію Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Робоча 176, про що в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис №1002241020000097946;

- 23.05.2021 зборами співвласників багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: м.Дніпро, вул.Робоча, 176, прийнято рішення про затвердження внесків на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 6,71 за м.2, яке оформлене протоколом №1 від 23.05.2021 є діючим та не оскаржувалося відповідачем;

- законодавство, яке регулює порядок забезпечення співвласниками багатоквартирного будинку утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (управління багатоквартирним будинком) передбачає, що внески і платежі на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна є складовою частиною внесків та платежів співвласників, як витрат на управління багатоквартирним будинком;

- Товариство з обмеженою відповідальністю Форта є співвласником багатоквартирного будинку №176 по вул.Робоча у м.Дніпрі, оскільки у власності відповідача перебуває нежитлове приміщення №14 загальною площею 102,9 кв.м, що підтверджується витягом з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна;

- матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених відповідачем обставин відсутні.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу, відповідач просить апеляційну скаргу задовольнити; в задоволенні заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Робоча 176 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Відповідач вважає, що позивач у відзиві не заперечив проти жодного з аргументів відповідача, наведених у апеляційній скарзі, а лише обмежився цитуванням деяких правових норм, деяких положень його статуту та загальними фразами.

Відповідач заперечує проти оплати на користь позивача судових витрат, які є похідними від основних позовних вимог, а також такими, що не підтверджені належними доказами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2023 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія суддів у складі головуючого судді Чередка А.Є., суддів Коваль Л.А., Мороза В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2023 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи №904/2704/23; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 02.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Форта на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2023 у справі №904/2704/23 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за номером 1002241020000097946 про проведення державної реєстрації юридичної особи Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку РОБОЧА 176.

Рішенням установчих зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку РОБОЧА 176, оформлених протоколом №1 від 23.05.2021 затверджено розмір щомісячних внесків співвласників на управління (в тому числі утримання будинку) у розмірі 6.71 грн за м2 загальної площі квартири або нежитлового приміщення.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка 278315874 від 06.10.2021) у відповідача на праві власності перебувало нежитлове приміщення (аптека) загальною площею 102,9 кв. м за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Робоча, будинок 176, приміщення 14.

За період з червня 2021 року до квітня 2023 року позивач нарахував до стягнення з відповідача заборгованість з щомісячних внесків співвласників на управління (в тому числі утримання будинку) у загальному розмірі 15 880,58 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією від 13.01.2023 про стягнення боргу за несплату обов`язкових платежів на утримання будинку та прибудинкової території.

Відповідач вимоги позивача про стягнення боргу за несплату обов`язкових платежів на утримання будинку та прибудинкової території не виконав у добровільному порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою для виникнення зобов`язань є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 4 статті 319 Цивільного кодексу України визначено, що власність зобов`язує.

Статтею 322 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 360 Цивільного кодексу України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

За приписами ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Частиною 1 статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначені правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

За змістом ст.4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

В одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об`єднання. Власники квартир та нежитлових приміщень у двох і більше багатоквартирних будинках, об`єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, можуть створити одне об`єднання.

Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Згідно зі ст.12 ст.4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" Управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.

У відповідності до положень ст. 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься, в тому числі, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (ч.6 ст.13 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Співвласник, зокрема, зобов`язаний: виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; брати участь у проведенні реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі (ст. 15 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання, зокрема: встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; визначати підрядника, укладати договори про управління та експлуатацію, обслуговування, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна з будь-якою фізичною або юридичною особою; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів (ст. 16 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Відповідно до ст.17 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право, зокрема: вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об`єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів.

Частиною першою 1 ст.20 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Стаття 22 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку регулює питання забезпечення об`єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку.

Так, відповідно до положень вказаної статті для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Приписами ст. 23 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За загальним правилом ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний оплатити надані йому послуги.

Закон України Про житлово-комунальні послуги регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст.1 Закону України Про житлово-комунальні послуги індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору. Споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач.

Статтею 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Закон України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Відповідно до п. п. 5, 6 та 8 ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія. Управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Частиною 1 ст. 5 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника (ч. 2 ст. 7 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 12 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку витрати на управління багатоквартирним будинком включають: витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

Відповідно до п.1 розділу ІІ статуту об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Робоча 176, затвердженого рішенням установчих зборів від 03.06.2023 (протокол №1), метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для оплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим статутом.

Вищим органом управління об`єднання є загальні збори (п.2 розділу ІІІ статуту).

Згідно з п.3 розділу ІІІ статуту до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема визначення порядку оплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

У пункті 2 розділу ІV статуту встановлено, що сплата встановлених загальними зборами об`єднання внесків і платежів , у тому числі відрахувань до ремонтного, резервного фондів у розмірах і в строк, що встановлені зборами об`єднання, є обов`язковою для всіх співвласників.

Частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення майна встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного, ремонтного фондів, встановлюються загальними зборами об`єднання відповідно до законодавства та статуту.

Співвласник зобов`язаний виконувати рішення статутних органів, прийнятих у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі (п.3 розділу V статуту).

Як вже було зазначено, Товариство з обмеженою відповідальністю Форта є власником нежитлового приміщення (аптека) загальною площею 102,9 кв. м за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Робоча, будинок 176, приміщення 14.

Рішенням установчих зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Робоча 176, оформлених протоколом №1 від 23.05.2021, затверджено розмір щомісячних внесків співвласників на управління (в тому числі утримання будинку) у розмірі 6,71 грн за м2 загальної площі квартири або нежитлового приміщення.

Вказане рішення у встановленому законом порядку не оскаржувалось та є чинним.

Проаналізувавши вказані норми законодавства, положення статуту позивача, а також надавши оцінку рішенню установчих зборів від 23.05.2021, оформленого протоколом №1, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що вказане рішення є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми ст. 322 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.7 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, зокрема щодо обов`язкової сплати платежів (внесків) встановлених таким рішенням.

Обов`язок утримання зазначеного майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку (наведена правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.07.2018 у справі № 910/6356/16).

Відповідач не заперечує необхідність сплати платежів (внесків) на утримання будинку.

Водночас, відповідач вказує, що він не був повідомлений про проведення установчих зборів. Крім того, рішення про затвердження розміру щомісячних внесків: прийнято зборами, що не мали повноважень на прийняття будь-яких рішень стосовно переліку та розмірів внесків; прийнято неналежною кількістю співвласників; прийнято нестатутним органом позивача; прийнято тоді, коли позивач ще не існував.

Статтею 6 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку визначено загальний порядок проведення установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку й обов`язкові рішення, які включаються до порядку денного таких зборів. Відповідно до частин сьомої - тринадцятої цієї статті установчі збори приймають рішення про створення об`єднання і затверджують його статут. Кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку, за винятком якщо власником квартир (нежитлових приміщень) є особа, яка володіє 50 % від загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень у такому будинку. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості усіх співвласників. Закон допускає можливість проведення письмового опитування співвласників упродовж 15 календарних днів з дати проведення установчих зборів, якщо кількості голосів співвласників, що з`явилися на установчі збори, недостатньо для прийняття рішення про утворення такої юридичної особи.

Отже, результати голосування з усіх питань порядку денного установчих зборів співвласників визначаються одночасно (за наслідком складення підсумку голосів співвласників, які брали участь в установчих зборах, з тими співвласниками, які проголосували шляхом письмового опитування). Відтак прийняття рішення про утворення ОСББ фактично відбувається одночасно із прийняттям рішення про затвердження його кошторису та розміру внесків співвласників.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність віднесені до загальних засад цивільного законодавства. Тому законодавство підлягає тлумаченню виходячи із цих засад.

Зокрема, слід мати на увазі, що юридична особа вже з моменту її створення повинна мати цивільну дієздатність, яку юридична особа набуває через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України).

Отже, Закон України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку необхідно тлумачити таким чином, щоб він забезпечував набуття дієздатності ОСББ через його органи з моменту реєстрації ОСББ.

Статтею 6 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не передбачено заборони щодо внесення до порядку денного установчих зборів інших питань діяльності ОСББ, зокрема щодо прийняття рішень, які віднесено статтею 10 цього Закону до виключної компетенції загальних зборів ОСББ (обрання його органів управління, вирішення інших питань організації діяльності об`єднання затвердженням первісного кошторису, визначення розміру членських внесків).

Під час здійснення господарської діяльності загальними зборами можуть бути внесені зміни до кошторису за поданням правління ОСББ виходячи із компетенції правління щодо підготовки кошторису, балансу об`єднання та річного звіту відповідно до частини двадцятої статті 10 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Закон України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не обмежує прав співвласників у їх волевиявленні щодо прийняття колективного рішення з питань, віднесених до виключної компетенції зборів співвласників, за наявності необхідної кількості голосів на установчих зборах для прийняття відповідного рішення, яке віднесено до компетенції загальних зборів співвласників, оскільки прийняття таких рішень відповідає меті утворення ОСББ за цим Законом - визначення порядку колективного управління спільним майном співвласниками.

Відповідно до пунктів 12, 13 частини другої статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, у тому числі відомості про органи управління юридичної особи та про її керівника. Формою заяви щодо державної реєстрації юридичної особи (крім громадських формувань та органів влади) (форма 2), затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18 листопада 2016 року № 3268/5, передбачено внесення відомостей про керівника юридичної особи.

Отже, ще до державної реєстрації ОСББ, воно повинне прийняти рішення про обрання членів правління ОСББ.

Водночас відповідно до частини дев`ятої статті 10 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку таке повноваження належить до виключної компетенції загальних зборів співвласників як вищого органу управління ОСББ.

Таким чином, компетенція установчих зборів ОСББ не обмежується повноваженнями, визначеними частиною тринадцятою статті 6 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, а установчі збори вправі також приймати рішення, передбачені статтею 10 цього Закону, в тому числі рішення про визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

Отже, рішення зборів співвласників щодо визначення розміру витрат на управління багатоквартирним будинком не може бути визнано недійсним тільки тому, що загальні збори співвласників відбулися у формі установчих зборів, а не загальних зборів, як це передбачено статтями 6,10 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, оскільки така процедура не нівелює волевиявлення самих власників щодо складу витрат на утримання багатоквартирного будинку, розміру та порядку сплати співласниками внесків та утримання спільного майна у ньому.

Волевиявлення зборів співвласників багатоквартирного будинку не може спростовуватися з посиланням на виключність компетенції установчих зборів співвласників тільки щодо прийняття рішень про утворення ОСББ та затвердження його статуту, оскільки установчі збори є різновидом загальних зборів співвласників, до повноважень яких законодавцем віднесено прийняття усіх рішень з питань управління багатоквартирним будинком.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.02.2022 у справі №910/5179/20.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника щодо прийняття рішення про затвердження розміру щомісячних внесків неуповноваженим органом (установчими зборами).

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із судом першої інстанції, що позивачем підтверджено належними і допустимими доказами вартість наданих послуг та застосовані тарифи, затверджені рішенням установчих зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Робоча 176, оформленим протоколом №1 від 23.05.2021.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача заборгованість по сплаті внеску з утримання будинку за період з 01.06.2021 по 04.05.2023 у розмірі 15 880,58 грн.

Водночас, судом першої інстанції аргументовано прийнято до уваги, що відповідно до ч.4 ст.87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Об`єднання набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації у порядку, встановленому Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (п.4 статуту).

Отже, функції з управління будинком позивач почав виконувати з моменту його державної реєстрації, а тому правомірним є стягнення внеску за червень 2021 року пропорційно кількості днів у які функції з управління будинку виконував позивач, а не інша юридична особа.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми внесків на утримання будинку, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача внеску з утримання будинку за період з 14.06.2021 до 30.04.2023 у розмірі 15 558,37 грн.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на недоведеність позивачем обставин з надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території, оскільки підставою позову у справі є невиконання відповідачем, як співвласником, своїх обов`язків зі сплати ОСББ внесків та платежів у розмірах, затверджених загальними зборами ОСББ, рішення яких відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" є обов`язковими для всіх співвласників.

При цьому, кошти, які позивач просить стягнути з відповідача - це платежі і внески на утримання як самого будинку (від даху до підземних комунікацій), прибудинкової території, майбутніх ремонтів і переоснащень спільного майна ОСББ, тому спір у даній справі не пов`язаний із документальним підтвердженням надання ОСББ послуг з утримання будинку та прибудинкової території, що спростовує доводи скаржника про необхідність перевірки судами документального підтвердження понесення позивачем витрат з надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території (наведена правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.07.2018 у справі № 910/6356/16).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом (ст.611 Цивільного кодексу України).

Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення за загальний період прострочення з 01.06.2021 по 30.04.2023 інфляційні втрати у розмірі 2 977,97 грн та 3% річних у розмірі 470,00 грн.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст.625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання, тому пред`явлення позовних вимогу в цій частині є правомірним.

За приписами ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів звертає увагу, якщо загальні збори ОСББ не визначили порядку й строків сплати внесків, а внески були встановлені загальними зборами як щомісячні, тому терміном їх сплати, за відсутності інших вказівок, є останнє число місяця.

Разом з цим, позивач почав нараховувати проценти річні та інфляційні втрати починаючи з першого дня місяця, за який відповідач мав внести плату в останній календарний день звітного місяця, що не відповідає положенням законодавства, а тому господарським судом правомірно зазначено, що нараховані позивачем до стягнення з відповідача проценти річні та інфляційні втрати підлягають перерахунку.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних втрат (в межах заявлених позовних вимог) за загальний період з 01.07.2021 по 30.04.2023, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягає 402,38 грн процентів річних та 2 544,43 грн інфляційних втрат.

Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, апеляційний господарський суд враховує таке.

Частинами 1,3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або ж погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

В підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 4000,00 грн позивачем надані: копію договору про надання правничої (правової) допомоги №22/05/23 від 22.05.2023; копію акту передачі виконаних робіт до договору про надання правничої (правової допомоги) №22/05/23 від 22.05.2023; копію рахунку-фактури №22/05/23 від 25.05.2023; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.05.2023 між позивачем (далі позивач, клієнт) та адвокатським бюро Кустов та партнери (далі адвокатське бюро) був укладений договір про надання правничої (правової) допомоги №22/05/23 (далі - договір), відповідно до п.1.1 умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання здійснити захист, представництво, надати інші види правової допомоги стосовно підготовки позову та представництва інтересів щодо стягнення боргових зобов`язань по внескам та обов`язковим платежам на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку та прибудинковій території в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов`язується сплатити винагороду (гонорар) за надану правову допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання договору, у порядку та строки обумовлені сторонами у договору.

У п.4 договору сторони погодили, що за надання правової допомоги за даним договором клієнт сплачує адвокатському бюро фіксовану винагороду (гонорар) інші компенсаційні витрати у розмірі 4 000,00 грн.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023 або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.7.1 договору).

Надання послуг підтверджується актом від 25.05.2023 прийому-передачі виконаних робіт до договору про надання правничої (правової допомоги) №22/05/2023 від 22.05.2023, згідно із яким адвокатське бюро надало позивачу такі послуги як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід, досудове врегулювання спору, підготовка претензійних вимог, аналіз судової практики в аналогічних справах, збір первинної інформації (доказів), аналіз отриманих документів, складання позовної заяви та подання її до суду, представництво інтересів у суді, отримання рішення суду. Загальна вартість виконаних робіт становить 4 000,00 грн.

Для оплати наданих адвокатським бюро послуг останнім було виставлено позивачу для оплати рахунок-фактуру №22/05/23 на суму 4 000,00 грн.

Доказів оплати вказаних послуг правової допомоги матеріали справи не містять.

У відзиві на позовну заяву відповідач не визнає свого обов`язку щодо оплати на користь позивача судових витрат, посилаючись на те, що:

- матеріали справи не містять жодного доказу виконання адвокатським бюро ні судового врегулювання спору, ні підготовки претензійних вимог, ні представництва інтересів в суді, ні отримання рішення суду;

- адвокатським бюро не могли бути надані послуги, зазначені в акті прийому-передачі виконаних робіт від 25.05.2023, зокрема з представництва адвокатським бюро інтересів позивача в суді та представництва інтересів в суді, оскільки ухвалою господарського суду провадження по справі відкрито лише 29.05.2023.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначила, що правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

При цьому за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Колегія суддів звертає увагу, що оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вивчивши надані позивачем в обґрунтування адвокатських витрат документи та врахувавши надані відповідачем заперечення, враховуючи, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості і не становить надмірний тягар для відповідача, апеляційний господарський суд погоджується із судом першої інстанції, що позивачем обґрунтовано заявлено вимоги про стягнення плати за складання позовної заяви у розмірі 4 000,00 грн, які підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 3 829,60 грн, з урахуванням того, що 95,74% позовних вимог судом задоволено.

Доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи викладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарг необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду відсутні.

Розглянувши клопотання позивача про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд враховує наступне.

На підтвердження факту понесених витрат на правничу допомогу в суду апеляційної інстанції у розмірі 1 200,00 грн позивачем надані: копію додаткової угоди №1 від 03.10.2023 до договору про надання правничої (правової) допомоги №22/05/23 від 22.05.2023; рахунок фактуру №22/05/23 на суму 1 200,00 грн, акт №2 від 10.10.2023 прийому передачі виконаних послуг до договору про надання правничої (правової допомоги) №22/05/23 від 22.05.2023 та додаткової угоди від 03.10.2023.

Відповідно до п.1 додаткової угоди, дана додаткова угода визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) бюро за надання правової допомоги у спорі щодо стягнення боргових зобов`язань по внескам та обов`язковим платежам на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку та прибутковій території з товариства з обмеженою відповідальністю Форта на користь ОСББ Робоча 176. Бюро зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції.

Сторони погодили, що за надання правової допомоги за даною додатковою угодою клієнт сплачує адвокатському бюро фіксовану винагороду (гонорар), інші компенсаційні витратив розмірі 1 200,00 грн. (п.2 додаткової угоди).

За умовами п.7.1 додаткової угоди правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

10.10.2023 між сторонами підписано акт прийому-передачі виконаних робіт до договору про надання правничої (правової допомоги) №22/05/2023 від 22.05.2023, згідно із яким адвокатське бюро надало позивачу такі послуги як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід; складання відзиву на апеляційну скаргу та подання його до суду; представництво інтересів у суді, підготовка до судового засідання, отримання рішення суду. Загальна вартість виконаних робіт становить 1200,00 грн.

Для оплати наданих адвокатським бюро послуг останнім було виставлено позивачу для оплати рахунок-фактуру №10/10/23 на суму 1 200,00 грн.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні заяви Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Робоча 176 про відшкодування витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що надані позивачем докази понесених витрат на професійну правничу допомогу не є належними доказами обґрунтованості вимоги позивача про стягнення 1 200,00 грн.

Так, за твердженням відповідача, додаткова угода №1 від 03.10.2023 є додатковою угодою до договору про надання правничої (правової допомоги) №22/05/23 від 22.05.2023, що стосується надання адвокатським бюро позивач правової допомоги стосовно стягнення заборгованості по внескам та обов`язковим платежам на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку на прибутковій території; в акті прийому-передачі виконаних послуг від 10.10.2023 вже виконаними зазначені роботи, які на момент цього акту не могли бути виконані адвокатським бюро (зокрема представництво інтересів у суді, підготовка до судового засідання та отримання рішення суду).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції враховує обставини справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, подані відповідачем докази стосовно розміру понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Водночас відповідачем не обґрунтовано та не надано суду доказів та/або обґрунтувань, які свідчили б про неспівмірність, та/або нерозумність, та/або нереальність здійсненого позивачем розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до цієї справи. Доводи в цій частині по своїй суті є декларативними, без надання відповідних доказів щодо неспівмірності витрат із складністю справи.

Встановивши наведені обставини, апеляційний господарський дійшов висновку, що заява відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню в сумі 1 200,00 грн., оскільки цей розмір судових витрат відповідає як критерію реальності понесення адвокатських витрат, так і критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляцінйої скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТА" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2023 у справі № 904/2704/23 - залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТА" на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Робоча, 176" 1 200,00 грн. витрат на оплату професійної правової допомоги адвоката.

Видачу наказу, на виконання даної постанови, у відповідності до ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль