Рішення

від 14.11.2023 по справі 910/11377/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2023Справа № 910/11377/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вендорс Групп", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт", м. Київ

про стягнення 225 866,76 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Дубей В.Ю. (адвокат за ордером серії АА№1295216 від 12.06.2023 року);

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.07.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вендорс Групп» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Айдіроп Груп 22» (відповідач) суми основної заборгованості в розмірі 172 656,00 грн, суми 3% річних в розмірі 6 612,96 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 46 597,80 грн, у зв`язку з неоплатою поставленого позивачем товару за видатковими накладними №№ РН-0000037 від 16.02.2022 та РН-0000042 від 21.02.2022.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/11377/23 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 02.08.2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендорс Групп» було залишено без руху та встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Вендорс Групп» строк на усунення недоліків позовної заяви.

10.08.2023 року позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом та призначено судове засідання на 26.09.2023.

26.09.2023 в засіданні судом винесено ухвалу про задоволення клопотання позивача та витребувано від ГУ ДПС у м. Києві додаткові документи, в справі оголошено перерву до 14.11.2023 року.

16.10.2023 року від ГУ ДПС у м. Києві до суду надійшла відповідь на ухвалу суду.

08.11.2023 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що відповідачем включено суми за пред`явленими в межах даної справи податковими накладними до податкового кредиту з ПДВ, що підтверджує факт здійснення операції з постачання товарів позивачем відповідачу на суму пред`явлених вимог.

14.11.2023 року від відповідача до суду надійшли пояснення, в яких ним зазначено, що договірні відносини між сторонами відсутні, а надані позивачем видаткові накладні не містять підписів відповідача про отримання товару, що не створює для відповідача обов`язку з оплати товару.

В судовому засіданні 14.11.2023 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено в позові, позивачем, як постачальником, було поставлено відповідачу, як покупцю, товар на загальну суму 172 656,00 грн (з урахуванням ПДВ 28 776,00 грн), згідно видаткових накладних:

- №РН-0000037 від 16.02.2022 року на суму 87 120,00 грн, з урахуванням суми ПДВ в розмірі 14 520,00 грн;

- №РН-0000042 від 21.02.2022 року на суму 85 536,00 грн, з урахуванням суми ПДВ в розмірі 14 256,00 грн.

Позивач вказує, що товар за вказаними видатковими накладними було розвантажено на будівництві, яке здійснювалось ТОВ «Будівельно-консалтингова фірма «Граніт», за адресою: м. Київ, перетин вулиць Шалом-Алейхема та Мілютенка (автомобіль МАН, д.р.н. НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2).

Товар було прийнято прорабом будівництва, проте підписані видаткові накладні позивачу повернуті не були.

У зв`язку з непроведенням відповідачем повної оплати отриманого товару, позивачем було 22.03.2023 року надіслано на адресу відповідача вимогу №22/03 про погашення заборгованості, яка залишена останнім без реагування.

У зв`язку з наявністю заборгованості у відповідача перед позивачем останній звернувся до суду з вимогою про стягнення в судовому порядку основної суми заборгованості в розмірі 172 656,00 грн, суми 3% річних в розмірі 6 612,96 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 46 597,80 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначив, що договірні відносини між сторонами відсутні, а надані позивачем видаткові накладні не містять підписів відповідача про отримання товару, що не створює для відповідача обов`язку з їх оплати.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 16 ЦК України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).

Судом встановлено, що між Сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що задля здійснення поставки відповідачу позивачем на підставі Договору поставки №03/01/2021-КБЛТД від 03.01.2021 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Комфорт-Буд ЛТД», було здійснено закупівлю товару, а саме:

- газоблок Гомель 250х200х600 D500 (60шт, 1,8 м3) в кількості 18 м3 та газоблок Могильов Білорусь 100х200х625 D500 (120шт/1,5м3) в кількості 15 м3 за видатковою накладною БЛ-00000915 від 16.02.2022 року;

- газоблок Гомель 250х200х600 D500 (60шт, 1,8 м3) в кількості 28,8 м3 та газоблок Могильов Білорусь 250х200х600 D500 (40шт/1,2м3) в кількості 3,6 м3) за видатковою накладною БЛ-00000985 від 19.02.2022 року).

В подальшому, 16.02.2022 року на підставі видаткової накладної №РН-0000037 позивачем було поставлено відповідачу товар (газоблок Гомель 250х200х600 D500 (60шт, 1,8 м3) в кількості 18 м3 та газоблок Могильов Білорусь 100х200х625 D500 (120шт/1,5м3) в кількості 15 м3) на суму 87 120,00 грн, з урахуванням суми ПДВ в розмірі 14 520,00 грн.

16.02.2022 року позивачем зареєстровано податкову накладну №18 за поставкою на суму 87 120,00 грн (сума ПДВ 14 520,00 грн).

Окрім того, 21.02.2022 року на підставі видаткової накладної №РН-0000042 позивачем було поставлено відповідачу товар (газоблок Гомель 250х200х600 D500 (60шт, 1,8 м3) в кількості 28,8 м3 та газоблок Могильов Білорусь 250х200х600 D500 (40шт/1,2м3) в кількості 3,6 м3) на суму 85 536,00 грн, з урахуванням суми ПДВ в розмірі 14 256,00 грн.

21.02.2022 року позивачем зареєстровано податкову накладну №23 за поставкою на суму 87 536,00 грн (сума ПДВ 14 256,00 грн).

Як вбачається з пояснень відповідача, поданих до суду 14.11.2023 року, ним не заперечено самого факту здійснення операції з поставки, при цьому зазначено, що оскільки надані видаткові накладні не містять підпису зі сторони відповідачі, у нього не виникає обов`язку їх оплати.

Проте, суд ставиться критично до таких тверджень відповідача з огляду на наступне.

Згідно наявної в матеріалах справи заяви свідка ОСОБА_1 (працює на посаді директора товариства з 01.03.2016 року), товар за спірними видатковими накладними було розвантажено на будівництві, яке здійснювалось ТОВ «Будівельно-консалтингова фірма «Граніт», за адресою: м. Київ, перетин вулиць Шалом-Алейхема та Мілютенка (автомобіль МАН, д.р.н. НОМЕР_1 , водій ОСОБА_2 ). Товар було прийнято прорабом будівництва, проте підписані видаткові накладні позивачу повернуті не були.

Статтею 87 ГПК України встановлено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Статтею 88 ГПК України визначено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом.

Подана до матеріалів справи заява свідка оформлена у відповідності до норм Господарського процесуального кодексу України та визнається судом належним доказом в справі.

При цьому, задля підтвердження факту поставки позивачем відповідачу товару за вказаними вище видатковими накладними, на вимогу позивача, судом ухвалою від 26.09.2023 року було витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві наступне:

- інформацію щодо включення Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Консалтингова фірма «Граніт» до податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними №18 від 16.02.2022 на суму 87 120, 00 грн, в т.ч. ПДВ 14 520, 00 грн та №23 від 21.02.2022 на суму 85 536, 00 грн, в т.ч. ПДВ 14 256, 00 грн, складеними Товариством з обмеженою відповідальністю «Вендорс Групп» в лютому 2022 на загальну суму ПДВ 28 776, 00 грн;

- копії податкових декларацій з ПДВ Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-Консалтингова фірма «Граніт» за 2022 рік з додатками №1.

На виконання вимог ухвали 10.06.2023 року на адресу Господарського суду міста Києва від Головного управління ДПС у м. Києві надійшла відповідь №32390/5/26-15-04-03-07 від 12.10.2023 року із додатком, а саме деклараціями з податку на додану вартість зареєстрованими ТОВ «Будівельно-консалтингова фірма «Граніт».

Так, із наданої Головним управлінням ДПС у м. Києві інформації вбачається, що в розділі ІІ «Податковий кредит» декларації з ПДВ за лютий 2022 в рядку 31 таблиці 2.1. Додатку 1 визначено індивідуальний податковий номер постачальника 403132226556 та зазначено обсяг постачання в лютому 2022 року, без ПДВ, в розмірі 143 880,00 грн та суму ПДВ зазначено в розмірі 28 776,00 грн.

З матеріалів справи, а саме із поданих позивачем податкових декларацій №18 від 16.02.2022 року та №23 від 21.02.2022 року, вбачається, що вказаний індивідуальний податковий номер постачальника (403132226556) належить позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Вендорс Групп».

Таким чином, відповідно до даних Головного управління ДПС у м. Києві відповідачем за фактом поставки позивачем товару за видатковими накладними №РН-0000037 від 16.02.2022 року та №РН-0000042 від 21.02.2022 року було включено суми вартості поставленого товару (72 600,00 грн + 71 280,00 грн без ПДВ та 14 520,00 грн + 14256,00 грн ПДВ) до складу податкового кредиту з ПДВ.

Означеного факту відповідачем в своїх поясненнях, поданих до суду 14.11.2023 року, не заперечено та не спростовано.

Стаття 14 Податкового кодексу України визначає, що податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п.п. 14.1.178.); податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді (п.п. 14.1.179); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п.14.1.181).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України 198.1. визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із пунктом 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Таким чином, включення суми вартості поставленого товару (143 880,00 грн без ПДВ (72 600,00 грн + 71 280,00 грн) та 28 776,00 грн ПДВ (14 520,00 грн + 14256,00 грн)) до складу податкового кредиту з ПДВ, відповідно до положень Податкового кодексу України, вчинене відповідачем за результатом придбання у позивача товарів за видатковими накладними №РН-0000037 від 16.02.2022 року та №РН-0000042 від 21.02.2022 року.

А тому, враховуючи встановлене вище, факт отримання відповідачем товару від позивача є підтвердженим, а заперечення відповідача щодо недоведеності цієї обставини є непідтвердженими матеріалами справи.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.

Матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача претензій щодо якості та/або комплектності поставленого за видатковими накладними товару, тому, оскільки між сторонами не погоджувалися інші строки оплати, то відповідно до статті 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити зазначений у видаткових накладних товар в день його отримання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість за поставлений товар в розмірі 172 656,00 грн, у встановлені строки погашена не була та залишається непогашеною на даний час; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 172 656,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство відповідача на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 6 612,96 грн суми 3% річних та 46 597,80 грн суми інфляційних втрат за період з 22.02.2022 року по 02.06.2023 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 6 612,96 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 46 597,80 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 40 000,00 грн, Суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2023 року між адвокатом Дубей В.Ю. та позивачем (замовник) було укладено Договір про надання правової допомоги №01/03-23, відповідно до якого адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:

- заявку 2-ВЮ на надання правової допомоги від 13.03.2023 року;

- акт прийому-передачі наданих послуг №1-Ю-ДВ від 31.10.2023 року, яким вартість послуг адвоката встановлена в розмірі 40 000,00 грн;

- звіт про надану допомогу на суму в розмірі 40 000,00 грн;

- рахунок на оплату №11 від 03.04.2023 року на суму 40 000,00 грн;

- платіжне доручення №894 від 19.04.2023 року на суму 20 000,00 грн;

- платіжне доручення №895 від 05.09.2023 року на суму 20 000,00 грн.

Проаналізувавши зазначені вище докази, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Судовий збір, у розмірі 3 388,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-консалтингова фірма «Граніт» (ідентифікаційний код 35624424, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вендорс Групп» (ідентифікаційний код 40313225, місцезнаходження: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 15) суму боргу в розмірі 172 656,00 грн (сто сімдесят дві тисячі шістсот п`ятдесят шість гривень 00 копійок), суму 3% річних в розмірі 6 612,96 грн (шість тисяч шістсот дванадцять гривень 96 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 46 597,80 грн (сорок шість тисяч п`ятсот дев`яносто сім гривень 80 копійок), суму судового збору в розмірі 3 388,00 грн (три тисячі триста вісімдесят вісім гривень 00 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 20.11.2023 року.

Суддя С. МОРОЗОВ