Постанова

від 28.03.2024 по справі 910/11377/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2024 р. Справа№ 910/11377/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023 (повне рішення складене 20.11.2023)

у справі № 910/11377/23 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вендорс Групп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт"

про стягнення 225 866,76 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

В липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вендорс Групп" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" про стягнення 225 866,76 грн, з яких: 172 656,00 грн основної заборгованості; 6 612,96 грн 3 % річних; 46 597,80 грн інфляційних втрат. Також позивач просив відшкодувати 40 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань з оплати поставленого позивачем товару за видатковими накладними №№ РН-0000037 від 16.02.2022 та РН-0000042 від 21.02.2022.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/11377/23 позов задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вендорс Групп" суму боргу в розмірі 172 656,00 грн, суму 3 % річних в розмірі 6 612,96 грн, суму інфляційних втрат в розмірі 46 597,80 грн, суму судового збору в розмірі 3 388,00 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що включення суми вартості поставленого товару до складу податкового кредиту з ПДВ, відповідно до положень Податкового кодексу України, вчинене відповідачем за результатом придбання у позивача товарів за видатковими накладними №РН-0000037 від 16.02.2022 року та №РН-0000042 від 21.02.2022 року, а тому, факт отримання відповідачем товару від позивача є підтвердженим. Судом встановлено, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість за поставлений товар в розмірі 172 656,00 грн, погашена не була, позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів. Позиції інших учасників справи.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/11377/23, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права (ст.ст. 203, 208, 530, 625 ЦК України, ст.181 ГК України, ст. 198 ПК України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст. 77, 87 ГПК України) ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

При цьому скаржник посилається на те, що факт здійснення господарської операції підтверджується первинними документами, зокрема, видатковою накладною, а сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на доведеність факту отримання відповідачем товару, включення сум за спірними накладними до складу податкового кредиту з ПДВ та ігнорування відповідачем направлених йому для підписання первинних документів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 (колегія суддів: головуюча Ховаківська І.М., Владимиренко С.В., Демидова А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/11377/23; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, згідно видаткових накладних: №РН-0000037 від 16.02.2022 року на суму 87 120,00 грн, з урахуванням суми ПДВ в розмірі 14 520,00 грн; №РН-0000042 від 21.02.2022 на суму 85 536,00 грн, з урахуванням суми ПДВ в розмірі 14 256,00 грн позивачем було поставлено відповідачу, як покупцю, товар на загальну суму 172 656,00 грн (з урахуванням ПДВ 28 776,00 грн),

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач послався на те, що товар за вказаними видатковими накладними було розвантажено на будівництві, яке здійснювалось ТОВ "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт", за адресою: м. Київ, перетин вулиць Шалом-Алейхема та Мілютенка.

Товар було прийнято прорабом будівництва, проте підписані видаткові накладні позивачу повернуті не були.

У зв`язку з непроведенням відповідачем повної оплати отриманого товару, позивачем було 22.03.2023 надіслано на адресу відповідача вимогу № 22/03 про погашення заборгованості, яка залишена останнім без реагування.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначав, що договірні відносини між сторонами відсутні, а надані позивачем видаткові накладні не містять підписів відповідача про отримання товару, що не створює для відповідача обов`язку з їх оплати.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частин першої та восьмої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається.

Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (абзаци перший, другий пункту 198.1 статті 198 ПК України).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України унормовано, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вище вбачається, що норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими цим Законом . Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (в т.ч. у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Як вірно враховано місцевим господарським судом, з пояснень відповідача вбачається, що він не заперечує самого факту здійснення операції з поставки, при цьому зазначено, що оскільки надані видаткові накладні не містять підпису зі сторони відповідачі, у нього не виникає обов`язку їх оплати.

Разом з тим господарським судом першої інстанції встановлено, що з метою здійснення поставки відповідачу позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Комфорт-Буд ЛТД" було укладено договір поставки №03/01/2021-КБЛТД від 03.01.2021 року, за яким придбано газоблок Гомель 250х200х600 D500 (60шт, 1,8 м3) в кількості 18 м3 та газоблок Могильов Білорусь 100х200х625 D500 (120шт/1,5м3) в кількості 15 м3 за видатковою накладною БЛ-00000915 від 16.02.2022 року; газоблок Гомель 250х200х600 D500 (60шт, 1,8 м3) в кількості 28,8 м3 та газоблок Могильов Білорусь 250х200х600 D500 (40шт/1,2м3) в кількості 3,6 м3) за видатковою накладною БЛ-00000985 від 19.02.2022 року).

В подальшому, 16.02.2022 на підставі видаткової накладної №РН-0000037 позивачем було поставлено відповідачу товар (газоблок Гомель 250х200х600 D500 (60шт, 1,8 м3) в кількості 18 м3 та газоблок Могильов Білорусь 100х200х625 D500 (120шт/1,5м3) в кількості 15 м3) на суму 87 120,00 грн, з урахуванням суми ПДВ в розмірі 14 520,00 грн.; 21.02.2022 на підставі видаткової накладної №РН-0000042 позивачем було поставлено відповідачу товар (газоблок Гомель 250х200х600 D500 (60шт, 1,8 м3) в кількості 28,8 м3 та газоблок Могильов Білорусь 250х200х600 D500 (40шт/1,2м3) в кількості 3,6 м3) на суму 85 536,00 грн, з урахуванням суми ПДВ в розмірі 14 256,00 грн.

16.02.2022 позивачем зареєстровано податкову накладну №18 за поставкою на суму 87 120,00 грн (сума ПДВ 14 520,00 грн).

21.02.2022 позивачем зареєстровано податкову накладну №23 за поставкою на суму 87 536,00 грн (сума ПДВ 14 256,00 грн).

При цьому на вимогу суду (ухвала від 10.06.2023) Головне управління ДПС у м. Києві листом від 12.10.2023 № 32390/5/26-15-04-03-07 надіслало декларації з податку на додану вартість, зареєстровані ТОВ "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт", та повідомило, що в розділі ІІ "Податковий кредит" декларації з ПДВ за лютий 2022 року в рядку 31 таблиці 2.1. Додатку 1 визначено індивідуальний податковий номер постачальника 403132226556 та зазначено обсяг постачання в лютому 2022 року, без ПДВ, в розмірі 143 880,00 грн та суму ПДВ зазначено в розмірі 28 776,00 грн.

З матеріалів справи, а саме із поданих позивачем податкових декларацій № 18 від 16.02.2022 та № 23 від 21.02.2022 вбачається, що вказаний індивідуальний податковий номер постачальника (403132226556) належить позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Вендорс Групп".

Отже, відповідно до даних Головного управління ДПС у м. Києві відповідачем за фактом поставки позивачем товару за видатковими накладними №РН-0000037 від 16.02.2022 та № РН-0000042 від 21.02.2022 було включено суми вартості поставленого товару (72 600,00 грн + 71 280,00 грн без ПДВ та 14 520,00 грн + 14256,00 грн ПДВ) до складу податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що включення суми вартості поставленого товару (143 880,00 грн без ПДВ (72 600,00 грн + 71 280,00 грн) та 28 776,00 грн ПДВ (14 520,00 грн + 14256,00 грн)) до складу податкового кредиту з ПДВ, відповідно до положень Податкового кодексу України, вчинене відповідачем за результатом придбання у позивача товарів за видатковими накладними №РН-0000037 від 16.02.2022 та №РН-0000042 від 21.02.2022, а відтак, факт отримання відповідачем товару від позивача є підтвердженим.

З огляду на зазначеного вище вмотивованим є висновок суду про стягнення з відповідача суму заборгованості з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат.

Так само правомірним, є стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн, надану позивачу адвокатом Дубей В.Ю., який є підтвердженим належними та допустимими доказами та відповідає положенням ст.ст. 126, 129 ГПК України.

Отже, доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 20 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом апеляційної скарги справи на суму 20 000 грн позивачем додано до відзиву на апеляційну скаргу такі документи: довіреність від 02.12.2023 на представництво інтересів позивача ОСОБА_1 у судах, у т.ч. апеляційної інстанції; витяг з ЄДРПОУ; заявка 4-ВЮ на надання правової допомоги від 08.01.2024 на підставі договору про надання правової допомоги №01/03-23 від 01.03.2023; акт 3-Ю-ДВ прийому передачі на підставі договору про надання правової допомоги №01/03-23 від 01.03.2023 та заявки 4-ВЮ від 08.01.2024; звіт № 3 від 14.02.2024 про надану правову допомогу на підставі договору № 01/03-23 від 01.03.2023

Зазначені докази надіслані до електронного кабінету іншого учасника справи (відповідача), що підтверджується квитанцією № 588262.

У матеріалах справи наявна копія договору про надання правової допомоги №01/03-23, укладеного 01.03.2023 між адвокатом Дубеєм В.Ю. та ТОВ "ВЕНДОРС ГРУПП" (клієнт), відповідно до якого адвокат зобов`язався здійснити захис, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту, а клієнт зобов`язався сплатити адвокату гонорар та супутні витрати, необхідні дял виконання цього договору. Також до матеріалів справи залучено засвідчену копію свідоцтва про правно на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 005560 від 02.03.2015, виданого на ім`я Дубея В.Ю.

У заявці 4-ВЮ на надання правової допомоги від 08.01.2024 до вказаного договору про, сторонами погодженого розмір гонорару за надання правничої допомоги (20 000 грн) у захисті право та інтересів клієнта під час апеляційного оскарження рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/11377/23.

Зі змісту акта 3-Ю-ДВ прийому передачі послуг вбачається, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу допомогу вартістю 20 000 грн, а саме: аналіз рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/11377/23 та апеляційної скарги на це рішення; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу на зазначене судове рішення.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, позивач згідно з вимогами ГПК України довів обставини надання йому послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи у суді апеляційної інстанції та обґрунтував заявлений остаточно до стягнення розмір цих послуг.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими вимоги заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000 грн, які відповідають критеріям реальності, розумності та співмірності таких витрат.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/11377/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельно-консалтингова фірма "Граніт" (ідентифікаційний код 35624424, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вендорс Групп" (ідентифікаційний код 40313225, місцезнаходження: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 15) 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстацнії.

Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко