Рішення

від 15.11.2023 по справі 910/10031/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.11.2023Справа № 910/10031/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/10031/23

за позовом Комунального підприємства "Облсвітло" Київської обласної ради (Україна, 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, буд. 19, оф. 116; ідентифікаційний код: 03346354)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробничий центр "Сервіт" (Україна, 04123, м. Київ, вул. Світлицького, буд. 35, нежиле приміщення №90/7 (в літері "3"); ідентифікаційний код: 39074813)

про розірвання договору та зобов`язання усунути перешкоди у володінні та користуванні майном

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Облсвітло" Київської обласної ради (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробничий центр "Сервіт" (далі - відповідач), в якій просить суд:

- розірвати Договір № 10-200 про наміри укласти договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області з правом користування від 01.06.2020, укладений між позивачем та відповідачем;

- зобов`язати відповідача усунути перешкоди щодо володіння та користування майном позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10031/23, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.08.2023.

У підготовче засідання 09.08.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 09.08.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 06.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/10031/23 призначено на 06.09.2023.

У підготовче засідання 06.09.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 06.09.2023 судом було оголошено перерву до 27.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2023, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/10031/23 призначено на 27.09.2023.

У підготовче засідання 27.09.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 27.09.2023 присутнім представником позивача надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.10.2023.

У судове засідання 18.10.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У судовому засіданні 18.10.2023 судом було оголошено перерву до 15.11.2023.

У судове засідання 15.11.2023 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської обласної ради № 128-07-VI від 30.06.2011 безкоштовно передано цілісний майновий комплекс спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Київської області, розташований за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 37, з балансу Комунального обласного виробничого об`єднання теплових мереж Київської обласної ради "Київтеплокомуненерго" на баланс Комунального підприємства "Облсвітло" Київської обласної ради із закріпленням цих об`єктів на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Облсвітло" Київської обласної ради (пункт 1).

Актом приймання-передачі у складі комісії, створеної відповідно до рішення Київської обласної ради від 30.06.2011 № 128-07-VI та наказу № 47 від 12.07.2011 Головного управління житлово-комунального господарства і паливно-енергетичного комплексу, визначено склад та характеристики цілісного-майнового комплексу, що передається на баланс позивача.

01.06.2020 між Комунальним підприємством "Облсвітло" Київської обласної ради (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробничий центр "Сервіт" (сторона-2) було укладено Договір № 10-2020 про наміри укласти договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, з правом користування (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого сторони висловили намір укласти в майбутньому договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, відповідно до умов якого сторона-1 передасть, а сторона-2 прийме в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення загальною площею 904 кв.м та замощення (тверде покриття) загальною площею 2905 кв.м відповідно до переліку, що зазначаються в Додатку 1 до Договору, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 37, що знаходиться на балансі сторони-1.

На виконання Договору сторона-1 передає стороні-2 майно за Актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною даного Договору (п. 1.4 Договору).

Згідно з п. 2.3 Договору сторона-1 зобов`язується з моменту укладення даного Договору та до укладення договору оренди надати стороні-2 доступ до майна, передбаченого п. 1.1 Договору, та зазначене майно у користування з метою проведення стороною-2 відновлювальних, ремонтних та підготовчих робіт для ефективного використання приміщення стороною-2 після укладення договору оренди.

Відповідно до п. 2.5 Договору сторона-1 зобов`язується з моменту укладення даного Договору протягом 10 календарних днів надати стороні-2 майно за Актом приймання-передачі. У випадку, якщо сторона-2 ухиляється від підписання Акту приймання-передачі протягом 10 календарних днів, даний Договір припиняє свою дію.

Неведеному кореспондує п. 4.4 Договору, яким передбачено обов`язок сторони-2 прийняти у користування майно протягом 10 календарних днів з моменту підписання даного Договору за Актом приймання-передачі.

Пунктом 3.3 Договору визначено право сторони-1 в односторонньому порядку достроково розірвати даний Договір у разі прострочення стороною-2 внесення плати на відшкодування комунальних послуг та/або інших витрат, пов`язаних з утриманням майна, шляхом письмового повідомлення сторони-2 за 5 календарних днів та вжити необхідних заходів для примусового повернення майна стороні-1.

За умовами пунктів 6.1, 6.4 Договору на строк дії даного Договору та проведення відновлювальних, ремонтних та підготовчих робіт орендна плата не нараховується.

Вартість комунальних послуг, витрати на утримання прибудинкової території та будинку, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішніх мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, сплачуються стороною-2 стороні-1 на підставі виставлених рахунків не пізніше 5 числа місяця, що наступає за звітним.

Згідно з п. 10.1 Договору він вступає в силу з моменту його підписання та діє до моменту укладення Договору оренди.

Рішенням Київської обласної ради № 079-05-VIII від 09.09.2021 вирішено припинити Комунальне підприємство "Облсвітло" Київської обласної ради, у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до Комунального підприємства Київської обласної ради "Друкар" (підп. 1.3 пункту 1).

Як зазначає позивач, починаючи з 01.06.2020 у відповідача відповідно до умов Договору виник обов`язок після проведення ремонтних, відновлювальних та підготовчих робіт укласти з позивачем договір оренди, однак порушуючи умови Договору, відповідач не виконав свій обов`язок укласти договір оренди вищенаведеного майна та продовжує протиправно користуватись майном.

З метою досудового врегулювання спору Комунальне підприємство Київської обласної ради "Друкар" та позивач направляли відповідачеві вимоги про звільнення майна та погашення заборгованості.

Зазначені вимоги вручались уповноваженим особам відповідача під розписку.

Оскільки відповідач продовжує безпідставно користуватись закріпленим за позивачем майном, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить розірвати Договір і зобов`язати відповідача усунути перешкоди щодо володіння та користування майном позивача.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У цій справі позов спрямований на усунення перешкод позивачу в реалізації ним повноважень володіння та користування майном, закріпленим за ним на праві господарського відання, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 37.

Частиною 1 статті 136 Господарського кодексу України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 4 ст. 136 Господарського кодексу України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас за змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Як встановлено судом, 01.06.2020 сторони уклали Договір, який з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є попереднім договором.

Згідно з ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

За умовами Договору сторони висловили намір укласти в майбутньому договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, відповідно до умов якого позивач мав передати, а відповідач прийняти в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення загальною площею 904 кв.м та замощення (тверде покриття) загальною площею 2905 кв.м відповідно до переліку, що зазначаються в Додатку 1 до Договору, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Сирецька, 37, що знаходиться на балансі позивача.

У Договорі сторони не узгодили строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Оскільки спірне майно перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, тобто є майном комунальної власності, до правовідносин сторін щодо укладення договору оренди комунального майна підлягають застосуванню положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтею 5 якого (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено таку етапність передачі державного та комунального майна в оренду:

1) прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду;

2) внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС;

3) прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків;

4) опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС;

5) розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду;

6) проведення аукціону на право оренди майна або передача об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.

За приписами частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ініціаторами оренди майна можуть бути потенційний орендар, балансоутримувач, уповноважений орган управління та/або орендодавець. Потенційний орендар, зацікавлений в одержанні в оренду нерухомого або індивідуально визначеного майна, звертається до орендодавця із заявою про включення цього майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду. Орендодавець протягом трьох робочих днів з дати отримання відповідної заяви передає її балансоутримувачу такого майна. За результатами розгляду заяви (крім випадків, передбачених абзацом п`ятим частини другої статті 6 цього Закону) балансоутримувач протягом 10 робочих днів з дати отримання такої заяви приймає одне з таких рішень: рішення про намір передачі майна в оренду; рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець оприлюднює в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду на аукціоні в таких випадках та у такі строки:

протягом 20 робочих днів з дати включення об`єкта оренди до Переліку першого типу, якщо включення такого об`єкта до Переліку відбулося за заявою потенційного орендаря згідно з частиною другою статті 6 цього Закону;

протягом 20 робочих днів з дати подання потенційним орендарем заяви на оренду майна згідно з частиною першою статті 11 цього Закону;

у будь-який час після включення об`єкта оренди до Переліку першого типу, якщо включення такого об`єкта до Переліку відбулося за власною ініціативою (ініціативою балансоутримувача, уповноваженого органу управління або орендодавця) і щодо якого відсутня заява на оренду майна, передбачена частиною першою статті 11 цього Закону.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач, будучи потенційним орендарем, не звертався до позивача із заявою про включення спірного майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду, та, за доводами позивача, продовжив користуватися майном на підставі попереднього договору.

Частиною 3 статті 635 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (аналогічна правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 № 916/1684/18).

Правила, передбачені частинами другою - четвертою статті 188 Господарського кодексу України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини 3 статті 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви.

Частинами 2 та 3 статті 188 Господарського кодексу України встановлено порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною 4 цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.

Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З огляду на положення ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, на розгляд суду можуть передаватися вимоги про внесення змін до договору чи його розірвання не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Зміна умов договору чи його розірвання в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 зазначено, що застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Досліджуючи питання наявності підстав для розірвання договору, суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази направлення жодною зі сторін пропозиції про укладення договору оренди на умовах, встановлених попереднім договором, а відтак зобов`язання сторін за попереднім договором припинились в силу положень ч. 3 ст. 635 Цивільного кодексу України.

В контексті статті 16 Цивільного кодексу України, за якою припинення правовідношення є одним із способів судового захисту порушеного права, а також частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, яка надає стороні договору ініціювати розірвання договору у відповідь на допущене істотне порушення, суд вважає бездіяльність відповідача щодо не направлення позивачеві заяви про включення спірного майна до Переліку відповідного типу згідно з Порядком передачі майна в оренду, та користування спірним майном на підставі попереднього договору, на строк дії якого орендна плата не нараховується (п. 6.1), істотним порушенням Договору, внаслідок чого позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні Договору, що є достатньою підставою для його розірвання.

При цьому суд враховує, що в матеріалах справи відсутні як передбачені Договором Додаток № 1 та Акт приймання-передачі, які в силу пунктів 1.1, 1.4 Договору містять перелік майна, що надається на виконання умов Договору, і свідчать про його прийняття відповідачем, так і будь-які докази фактичного користування відповідачем спірним майном. Однак ці обставини відповідачем не заперечуються.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як установлено судом, у відповідача в силу Договору виникло право користування спірним майном, він отримував від позивача вимоги про звільнення індивідуально визначеного майна та погашення заборгованості та був повідомлений про судовий розгляд цієї справи, однак утримався як від надання відповідей на вимоги позивача, так і від подання суду відзиву на позовну заяву чи надання будь-яких пояснень.

Відтак, оскільки відповідач мав можливість, але не спростував вищенаведених тверджень позивача про фактичне користування спірним майном, у суду відсутні підстави вважати такі твердження позивача не достовірними.

У постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/18952/20 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення зазначено, що Верховний Суд неодноразово (зокрема в постановах від 17.04.2018 у справі № 924/623/16, від 29.08.2019 у справі № 910/551/18) звертав увагу, що звернутися з передбаченим наведеною нормою негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця) (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17).

З огляду на те, що судом визнано обґрунтованою вимогу позивача про розірвання Договору, суд вважає наявними підстави для зобов`язання відповідача усунути перешкоди позивачеві у володінні та користуванні майном, оскільки: по-перше, позов заявлений особою, яка має право на захист своїх прав щодо закріпленого за нею нерухомого майна в контексті спірних правовідносин, що узгоджується з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України; по-друге, правова підстава для користування відповідачем спірним нерухомим майном відсутня; по-третє, неповернення відповідачем спірного майна створює позивачу перешкоди в реалізації ним своїх повноважень на володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак Договір підлягає розірванню із зобов`язанням відповідача усунути перешкоди позивачеві щодо володіння та користування майном.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 5 368,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати Договір № 10-2020 про наміри укласти договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області з правом користування, укладений 01.06.2020 між Комунальним підприємством "Облсвітло" Київської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробничий центр "Сервіт".

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробничий центр "Сервіт" (Україна, 04123, м. Київ, вул. Світлицького, буд. 35, нежиле приміщення №90/7 (в літері "3"); ідентифікаційний код: 39074813) усунути перешкоди щодо володіння та користування майном Комунального підприємства "Облсвітло" Київської обласної ради (Україна, 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, буд. 19, оф. 116; ідентифікаційний код: 03346354).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-виробничий центр "Сервіт" (Україна, 04123, м. Київ, вул. Світлицького, буд. 35, нежиле приміщення №90/7 (в літері "3") на користь Комунального підприємства "Облсвітло" Київської обласної ради (Україна, 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, буд. 19, оф. 116; ідентифікаційний код: 03346354) витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн 00 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.11.2023

Суддя О.В. Нечай