Рішення

від 08.11.2023 по справі 910/11660/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.11.2023Справа № 910/11660/23

За позовомКиївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Компані Автопартнер"провизнання недійсним пункту договору в частині та про стягнення 16611,53 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Негеля Ю.М.

Представники учасників справи:

прокурорМаліцька Ю.С.;від позивачівне з`явилися;від відповідачане з`явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд:

- визнати недійсним п.5.2 договору №11/АС купівлі-продажу товарів від 19.04.2022, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компані Автопартнер" в частині включення до ціни договору суми ПДВ;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компані Автопартнер" на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України грошові кошти на суму 16611,53 грн, з яких 13491,40 грн сплаченого ПДВ, 3% річних на суму 502,33 грн, 2617,80 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокуратура стверджує, що п.5.2 оспорюваного правочину в частині включення до ціни договору суми ПДВ суперечить вимогам Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" №178 від 02.03.2022, що є підставою для визнання цього пункту договору недійсним у зазначеній частині.

Також прокуратура вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача суми сплаченого Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ПДВ у розмірі 13491,40 грн як безпідставно отриманих коштів, а крім того 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/11660/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 07.09.2023; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Відповідач відзиву на позов не надав.

У підготовчому засіданні 07.09.2023 відкладено розгляд справи на 27.09.2023, про що повідомлено відповідача відповідною ухвалою суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.10.2023.

Судове засідання, призначене на 26.10.2023, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Смирнової Ю.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 08.11.2023.

07.11.2023 від позивача 2 надійшла заява про розгляд справи без участі його представника у судовому засіданні.

Представник прокуратури у судовому засіданні 08.11.2023 заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Позивач 1 та відповідач у судове засідання 08.11.2023 своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не повідомили, хоча про дату, час та місце проведення судових засідань позивач 1 та відповідач були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 08.11.2023 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.04.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компані Автопартнер" (постачальник) було укладено договір купівлі-продажу товарів №11/АС (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити покупцю (передати у власність покупця) товар згідно специфікації, а покупець зобов`язується на умовах та в порядку, визначених договором, прийняти названий товар та оплатити його (п.1.1).

Згідно з п.1.2 договору під товаром, що є предметом доставки за цим договором (у подальшому товар) слід розуміти наступне відповідно до ДК 021:2015: механічні запасні частини, крім двигунів та частин двигунів (34320000-6).

Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору покупець оплачує поставлений товар за цінами, які передбачені у специфікації до договору, рахунку, видатковій накладній. Загальна вартість товару (ціна договору) складає 80948,40 грн з ПДВ.

У п.п.6.1, 6.2 договору передбачено, що покупець оплачує 100% вартості поставленого постачальником товару протягом 15 днів з моменту отримання товару. Оплата здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування покупцем відповідної суми на рахунок постачальника.

Договір набирає чинності з моменту його укладання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2022, але у будь-якому разі до повного виконання зобов`язань взятих сторонами за цим договором (п.9.1 договору).

Специфікацією, що є додатком №1 до договору, сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну без ПДВ 67457,00 грн, загальну вартість разом з ПДВ 80948,40 грн, в тому числі ПДВ 13491,40 грн.

На виконання умов договору відповідачем поставлено, а позивачем 2 прийнято товар у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною №154 від 19.04.2022 на суму 80948,40 грн, в тому числі ПДВ 13491,40 грн.

В свою чергу, позивачем 2 здійснено оплату поставленого відповідачем товару у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №1943 від 21.04.2022 на суму 80948,40 грн.

За правовою природою укладений між відповідачем та позивачем 2 договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з положеннями ст.16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст.215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписи ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 3 ст.180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, установленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до установленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч.5 ст.180 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в підпункті 14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу (п."а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України).

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 ст.195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про Національну гвардію України" Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України, і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Згідно п.3 ч.1 ст.5 Закону України "Про Національну гвардію України" до складу Національної гвардії України входять, зокрема, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров`я та установи, що не входять до складу оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Так, відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Таким чином, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 п.195.1 ст.195 розділу V Податкового кодексу України (Кодексу) та постанови №178, застосовується до операцій з постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені постановою №178.

При цьому норми вказаного Кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов`язковим, а не правом платника податку.

Судом встановлено, що договір №11/АС купівлі-продажу товарів від 19.04.2022 укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компані Автопартнер" після прийняття постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

При цьому, п.5.2 договору містить положення про те, що сума договору включає в себе ПДВ (20%).

Отже, оскільки за договором №11/АС купівлі-продажу товарів від 19.04.2022 здійснювалося постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, і покупцем товару за договором є Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, наведений п.5.2 договору суперечить постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20%, а не за нульовою ставкою.

Верховний Суд постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним п.5.2 договору №11/АС купівлі-продажу товарів від 19.04.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компані Автопартнер" на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 13491,40 грн сплаченого ПДВ, суд зазначає наступне.

Згідно положеннь ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що відповідачем сума податку на додану вартість у розмірі 13491,40 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача 2 поза підставою, передбаченою законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21.

Листом від 05.12.2022 за №1/66/6/2-2394 позивач 2 просив відповідача повернути суму сплаченого ПДВ на рахунок Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Проте, в листі від 06.01.2023 №05.01 відповідач вказав про відсутність підстав для повернення суми ПДВ позивачу 2, та зазначив, що оскільки відповідач є платником зазначеного податку, то ним було зареєстровано відповідні податкові накладні на операцію з постачання товару в цілому.

За таких обставин, а також враховуючи що в добровільному порядку відповідач грошові кошти не повернув, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 13491,40 грн за договором №11/АС купівлі-продажу товарів від 19.04.2022, як безпідставно набутих грошових коштів.

За змістом ст.ст.625, 1212 Цивільного кодексу України положення Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Зазначена правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, в якій Верховний Суд погодився з аналогічними висновками, наведеними Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 502,33 грн та інфляційних втрат у сумі 2617,80 грн за розрахунком прокуратури, який перевірено судом.

Стосовно представництва прокурором в суді інтересів держави в особі позивачів.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч.3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу (ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини).

Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 (п.п.68,69,70 постанови).

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

В постанові від 24.04.2019 у справі №911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява №61517/00, пункт 27).

Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти російської федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 10.05.2023 №16/965 Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону просила Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомити про факти укладення договорів згідно переліку та листування із контрагентами стосовно сплаченого ПДВ за вказаними договорами.

У відповідь на вказаний лист позивач 2 листом від 26.05.2023 №1/66/8/3-1545 надав прокуратурі копії відповідних договорів, видаткових накладних, платіжних доручень, а також зазначив, що не звертався до суду з позовами про визнання недійсними пунктів цих договорів та повернення сум сплаченого ПДВ.

Листом від 04.07.2023 №16/2403 вих.23 Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону повідомила позивачів про намір звернутися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компані Автопартнер" про визнання недійсним пункту договору та про стягнення грошових коштів.

Листом від 19.07.2023 №1/66/9-2224 у відповідь позивач 2 повідомив прокуратуру про надіслання листа на адресу відповідача про повернення коштів сплаченого ПДВ. При цьому позивач 2 зазначив про неподання позовної заяви у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.

Позивач 1 листом від 20.07.2023 №27/10/2/1-8143/06 повідомив про відсутність заперечень щодо порушеного питання.

Прокурор зазначав, що ним розцінена така поведінка позивачів як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан, а тому така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43).

Таким чином, прокурор, звернувшись з відповідним позовом до суду, діяв у відповідності із вимогами чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв`язку із задоволенням позову судовий збір згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п.5.2 договору №11/АС купівлі-продажу товарів від 19.04.2022, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компані Автопартнер" (02088, місто Київ, вулиця Харченка Євгена, будинок 21-А, ідентифікаційний код 42897018) в частині включення до ціни договору суми ПДВ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компані Автопартнер" (02088, місто Київ, вулиця Харченка Євгена, будинок 21-А, ідентифікаційний код 42897018) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) безпідставно сплачені кошти в сумі 13491 (тринадцять тисяч чотириста дев`яносто одна) грн 40 коп., 3% річних у сумі 502 (п`ятсот дві) грн 33 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2617 (дві тисячі шістсот сімнадцять) грн 80 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компані Автопартнер" (02088, місто Київ, вулиця Харченка Євгена, будинок 21-А, ідентифікаційний код 42897018) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01014, місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8, ідентифікаційний код 38347014) судовий збір у розмірі 5368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.11.2023

Суддя Ю.М.Смирнова