Ухвала

від 06.11.2023 по справі 201/747/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 201/747/22

провадження № 61-7132ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Вента ЛТД»,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента ЛТД» про визнання дій неправомірними, визнання майна безхазяйним, усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Вента ЛТД» про визнання дій неправомірними, визнання майна безхазяйним, усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 5 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2022 року - без змін.

28 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки у рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2022 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви.

6 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки в ухвалі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2022 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2023 року заяву повернено без розгляду.

9 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки у рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2022 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2023 року заяву повернено без розгляду.

Повертаючи заяви ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що їх текст викладений не державною мовою. Заявнику роз`яснено, що звернення до суду має здійснюватися державною мовою або його рідною мовою з наданням перекладу на державну мову.

Не погоджуючись з ухвалами Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2023 року та ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2023 року - без змін.

Не погоджуючись з постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2023 року, ОСОБА_1 28 серпня 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене судове рішення і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2023 року; касаційну скаргу залишено без руху і надано заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.

Заявникунеобхідно було подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, зазначивши у ній обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України.

17 жовтня 2023 року на адресу касаційного суду від ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали від 21 вересня 2023 року надійшла виправлена касаційна скарга.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2023 року заявник визначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Також підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, які регулюють питання постановлення окремої ухвали.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявником у касаційній скарзі належним чином не вказано, щодо якої норми права відсутній висновок, та не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо відповідних норм права.

Вивчивши зміст касаційної скарги, касаційний суд доходить висновку про відсутність у ній підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Згідно зі змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заяви ОСОБА_1 про виправлення описок від 6 січня 2023 року та від 9 січня 2023 року викладені російською мовою. Переклад на державну мову вказаних заяв ОСОБА_1 не надав.

Згідно з частиною першою статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.

Відповідно до частини першої статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року№ 10-рп/99 (справа № 1-6/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята

статті 10 Конституції України).

Частинами першою, третьою статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» встановлено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

З огляду на зазначене будь-який процесуальний документ повинен бути викладений державною (українською) мовою, проте ця вимога, як встановлено апеляційним судом, заявником не додержана.

Частиною четвертою статті 183 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

За таких обставин касаційний суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про обґрунтованість повернення судом першої інстанції заяв ОСОБА_1 про виправлення описок від 6 січня 2023 року та від 9 січня 2023 року без розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у

державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2023 року є необґрунтованою, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, прийнятою з додержанням норм процесуального права й підстави для її скасування відсутні, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2023 року суд відмовляє.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента ЛТД» про визнання дій неправомірними, визнання майна безхазяйним, усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська