Постанова

від 22.11.2023 по справі 480/4479/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 р. Справа № 480/4479/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Савицька Н.В.) від 05.10.2022 по справі №480/4479/22

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області

про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області щодо невинесення наказів про нарахування та виплату позивачу у період починаючи з 24.02.2022 по час дії такої постанови додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168;

- визнати дії Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області протиправними щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 24.02.2022 по закінчення воєнного стану, а у період бойових дій на території області, а саме, з 24.02.2022 по 07.04.2022 включно при забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районі у період здійснення зазначених заходів розмір додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень не було зараховано та не виплачено, щомісяця, пропорційно часу участі у таких діях та заходах на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати уповноважену особу Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області винести накази про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168;

- зобов`язати Територіального управління Служби судової охорони у Сумській на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» з врахуванням всіх належних складових грошового забезпечення, преміювання, інших заохочувальних виплат та відповідно до наказів про нарахування та виплати позивачу здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно, починаючи з 24.02.2022 по закінчення воєнного стану (часу дії постанови), а у період бойових дій на території області, а саме з 24.02.2022 по 07.04.2022 включно при забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районі у період здійснення зазначених заходів, здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень, яку не було нараховано та не виплачено, щомісяця, пропорційно часу участі у таких діях та заходах на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» , Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 31.12.2020 року позивач прийнятий на службу до Служби судової охорони та призначений на посаду контролера ІІ категорії п`ятого відділення першого взводу охорони першого підрозділу охорони. За період з 24.02.2022 позивачу не було нараховано та не виплачено додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова №168), що на переконання позивача, є порушенням його прав та законних інтересів.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.10.2022 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, у період з 24.02.2022 по 05.10.2022.

Зобов`язано Територіальне управління Служби судової охорони у Сумській області нарахувати і виплатити позивачу додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період проходження служби з 24.02.2022 по 05.10.2022, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що судом першої інстанції не було враховано те, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, необхідна наявність у затвердженому кошторисі ТУ ССО за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату. Беручи до уваги те, що затвердженим 14.01.2022 кошторисом на 2022 рік не передбачено видатків на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, установленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, дії ТУ ССО щодо не виплати цієї винагороди, є правомірними. Крім того, з березня 2022 року до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Вищої ради правосуддя, Верховного Суду, Ради національної безпеки і оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, направлено 26 листів, проте, питання щодо збільшення видатків бюджету для забезпечення реалізації вимог постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, компетентними органами до цього часу не вирішено. Таким чином, оскільки станом на час ухвалення рішення була відсутня можливість видати накази про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позивач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлялись.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що з 31.12.2020, відповідно до наказу № 291 о/с від 31.12.2020, позивач проходить службу в ТУ ССО на посаді контролера ІІ категорії п`ятого відділення першого взводу охорони першого підрозділу охорони.

Під час проходження служби позивачем, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022 та № 573/2022 від 12.08.2022, строк дії воєнного часу продовжувався.

У період з 24.02.2022 позивач виконував свої посадові обов`язки щодо охорони об`єктів Лебединський районний суд Сумської області.

У зв`язку із військовим вторгненням російської федерації на територію України, введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 воєнного стану в Україні, та "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 69 позивач ніс службу та залучався до виконання завдань по охороні судів, органів та установ системи правосуддя.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 року №168 установлено, що на період дії воєнного стану, зокрема, співробітникам Служби судової охорони, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Проте жодної додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 позивач не отримала.

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невинесення наказів про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не провів нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, відповідно до Постанови №168, з 24 лютого 2022 року.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період проходження служби з 24.02.2022 по дату винесення рішення 05.10.2022 року, з урахуванням висновків суду. Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та передчасності.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.160 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (далі по тексту - Закон №1402-VIII) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст.161 Закону №1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.

Згідно з ч.1 ст.165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Частиною 2 ст.165 Закону №1402-VIII передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019 року №289 (далі по тексту - Постанова №289) затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.

На виконання статті 165 Закону №1402-VIII та Постанови №289 ДСА України наказом від 26.08.2020 року затвердила Порядок №384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.

Відповідно до п.15 розділу І Порядку №384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Пунктом 16 розділу І Порядку №384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Отже вказаною Постановою №168 Кабінет Міністрів України установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.

Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що починаючи з 24.02.2022 року позивач мав право на отримання додаткової винагороди, установленої п.1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року.

Проте, позивачу за період проходження служби під час дії воєнного стану не виплачувалася додаткова винагорода відповідно до Постанови №168 та не видавалися накази Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області про її виплату, що призвело до порушення права позивача на отримання вказаної додаткової винагороди.

Щодо посилання відповідача на відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області, відсутність затвердженого порядку та умов виплати додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони чи невжиття Міністерством фінансів України заходів щодо збільшення видатків розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації Постанови №168, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 3 ст.116 Конституції України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011 та від 25.01.2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Частиною 1 ст.17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене Постановою №168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З огляду на викладене колегія суддів визнає необґрунтованими посилання Територіального управління на відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області, відсутність затвердженого порядку та умов виплати додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони чи невжиття Міністерством фінансів України заходів щодо збільшення видатків розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації Постанови №168, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету та відсутність порядку та умов їх виплати.

Відмова Територіального управління у виплаті позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення Постанови №168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року №7-рп/2004, від 01.12.2004 року №20-рп/2004, від 09.07.2007 року №6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 року у справі №21-399во10, від 07.12.2012 року у справі №21-977во10, від 03.12.2010 року у справі №21-44а10).

Отже, відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області на вказане право позивача не впливає.

У випадку, визначеному п.4 ч.2 ст.245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз наведених норм свідчить, що законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки.

Суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіального органу, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення всіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення всіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, установлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 року у справі №826/17220/17.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Така позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 року у справі №816/303/16, від 06.03.2019 року у справі №200/11311/18-а, від 16.05.2019 року у справі №818/600/17 та від 21.11.2019 року у справі №344/8720/16-а.

Відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Разом з тим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Така правова позиція сформована у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 28.11.2019 у справі №2340/3933/18.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

З огляду на зазначене, твердження Територіального управління про те, що судом першої інстанції у рішенні неправомірно зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, оскільки це питання є дискрецією (вільним розсудом) відповідача, є безпідставним та таким, що спростовується наведеним.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного захисту порушених прав та інтересів особи, необхідним є зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період проходження служби з 24.02.2022 по 05.10.2022, з урахуванням висновків суду.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

При цьому, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не підлягає апеляційному перегляду, оскільки позивачем не оскаржено, а апеляційна скарга відповідача відповідних доводів в цій частині не містить.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.10.2022 по справі №480/4479/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк З.Г. Подобайло