Постанова

від 14.11.2023 по справі 120/9673/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/9673/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук Ірина Миколаївна

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

14 листопада 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Надольна М.С.,

представника позивача: Колісника Б. О.,

представника відповідача: Соколовської А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Позивач звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №20334000702 від 22.06.2023.

ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.08.2023 позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення №20334000702 від 22.06.2023.

Стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" сплачений судовий збір в сумі 8580,29 грн за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.

Стягнуто на користь Приватного акціонерного товариства "Продовольча компанія "Поділля" понесені витрати на правничу допомогу в сумі 8000 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що висновки перевірки стосовно відсутності реального здійснення господарських операцій позивача із ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС", не знайшли свого підтвердження в межах розгляду даної справи, адже реальність відповідних операцій підтверджується наданими позивачем первинними документами.

ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що беручи до уваги відомості про середню чисельність працівників, які перебувають в трудових відносинах з платником податків - ТОВ «КАРГО-ЕКСПРЕС» (згідно з даними звіту за формою №ДФ4 складає 1 особа, середня заробітна плата на одну особу 10 000 гривень, при цьому заробітна плата за другий місяць четвертого кварталу - 140 000 гривень), відомості про об`єкти оподаткування (згідно з даними форми №20-0ПП підприємство не декларує об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, підприємство не має зареєстрованого майна) у ТОВ "КАРЕО-ЕКСПРЕС" відсутні трудові ресурси для здійснення діяльності.

Зазначено, що ТОВ "КАРЕО-ЕКСПРЕС" здійснює діяльність за відсутності трудових ресурсів, що ставить під сумнів можливість постачання послуг, реалізованих на адресу позивача.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду вказує, що лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку.

Щодо стягнення на користь позивача 8000 грн витрат на правничу допомогу вказано, що розмір гонорару адвокату з урахуванням категорії справи та витраченого часу адвокатом є завищеним і не відповідає ринковим цінам на адвокатські послуги, оскільки справа розглянута за три судові засідання та є незначної складності.

ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС" має необхідну кількість трудових ресурсів для надання транспортно-експедиторських послуг, володіє вагонами в кількості 50 шт на підставі договорів оренди чи технічного рейсу (користування), а також для надання послуг залучає третіх осіб (виконавців/підрядників)на підставі відповідних договорів.

Крім того вказано, що відсутність трудових ресурсів контрагента не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду позивач погоджується із застосуванням судом першої інстанції співмірності розмір витрат на правову допомогу та стягнення таких витрат на користь позивача у розмірі 8000 грн.

V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою суду від 25.10.2023 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду на 14.11.2023 на 09:30.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд задовольнити її повністю.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Південним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" щодо правомірності декларування за грудень 2022 року від`ємного значення з ПДВ, в тому числі, заявленого до відшкодування з бюджету.

За наслідком проведеної перевірки відповідачем складено Акт №96/34-00-07-02/33143011 від 16.03.2023, у висновках якого зафіксовано порушення ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, оскільки ним завищено від`ємне значення, що зараховується до складу наступного звітного періоду, на суму 617784,40 грн. рядок 21 Декларації з ПДВ за грудень 2022 року.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2023 №6934000702, яким зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість за грудень 2022 року на 617786 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення від 06.04.2023 №6934000702 було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.

За результатами розгляду скарги, ДПС України прийнято рішення про результати розгляду скарги від 21.06.2023 №16178/6/99-00-06-01-01-06, яким скаргу задоволено частково і скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.04.2023 №6934000702 в частині віднесення в розрахунок сум від`ємного значення ПДВ по взаємовідносинах ПрАТ "ПК "Поділля" з ТОВ "МП ГАРАНТ", ТОВ ФІРМА "МУССОН", ТОВ "Чернозем.УА", ТОВ "Оздоббуд".

Як наслідок, відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 22.06.2023 №20334000702, яким зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість за грудень 2022 року на 572019 грн.

Вказане повідомлення-рішення від 22.06.2023 №20334000702 прийнято на підставі висновку відповідача про безтоварність господарських операцій між ПрАТ "ПК "Поділля" та ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС".

Позивач із таким податковим повідомленням-рішенням не погоджується, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Положеннями пункту 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18.09.2023 у справі № 380/17494/21.

Як вбачається з матеріалів справи підставою винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення слугували висновки податкового органу про відсутність реального факту здійснення господарських операцій, які мали місце між позивачем та ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС".

Разом із тим підтвердження реальності господарський операцій із ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС" представником позивача надано усі первинні документи, зокрема:

- акти наданих послуг №36 від 31.08.2022, №47 від 30.09.2022, №48 від 30.09.2022, №56 від 31.10.2022, №57 від 31.10.2022, №59 від 30.11.2022, №66 від 30.11.2022, №67 від 31.12.2022, №68 від 31.12.2022;

- платіжні доручення №P20818095 від 24.08.2022, №P20830013 від 06.09.2022, №P20907062 від 08.09.2022, №P20915023 від 19.09.2022, №Р21018032 від 19.10.2022, №Р21025001 від 25.10.2022, №Р21102061 від 03.11.2022, №Р21109105 від 10.11.2022, №Р21207028 від 07.12.2022, №Р21214005 від 14.12.2022, №Р21222065 від 23.12.2022, №3010908/1 від 10.01.2023, №3010908/2 від 10.01.2023;

- податкові накладні складені та зареєстровані ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС" в Єдиному реєстрі податкових накладних №15 від 24.08.2022, №2 від 24.08.2022, розрахунок коригування №5 від 30.09.2022 до податкової накладної №2 від 24.08.2022, №16 від 08.09.2022, розрахунок коригування №1 від 31.10.2022 до податкової накладної №16 від 08.09.2022, №7 від 19.09.2022, №2 від 19.10.2022, №4 від 25.10.2022, №15 від 03.11.2022, №2 від 10.11.2022, №14 від 30.11.2022, №5 від 23.12.2022, розрахунок коригування №1 від 31.12.2022 до податкової накладної №5 від 23.12.2022, №10 від 31.12.2022.

Надані представником позивача документи в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій, які мали місце між позивачем та ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС".

До того ж, представник відповідача не вказує про наявність у нього зауважень до відповідних первинних документів.

Крім того позивачем надано до суду першої інстанції лист №11276 від 07.11.2023 ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС" у якому вказано про наявні у нього матеріальні цінності та укладені договори для забезпечення реального здійснення господарських операцій. Також вказано про залучення ним підрядників для забезпечення перевезення вантажів та надання послуг.

Водночас колегія суддів вважає безпідставними посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагента позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених робіт, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Аналогічні висновки застосовані Верховним Судом у постанові від 31.10.2023 у справі № 320/2212/20.

При цьому судом першої інстанції вірно вказано, що відомості, наявні в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача носять виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган, з урахуванням того, що надані платником податку документи повною мірою спростовують це.

Аналогічні за змістом висновки відображені у постановах Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 810/3514/17, від 05.08.2021 у справі № 813/5824/15, від 16.09.2020 у справі № 520/4150/19, від 01.03.2023 у справі 120/1010/20-а.

Стосовно посилань відповідача на правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема, у постановах від 10.11.2020 у справі №640/25738/19, від 24.05.2019 у справі №816/4537/14, від 05.05.2020 у справі №826/678/16, від 15.04.2020 у справі №826/13929/17, від 19.11.2019 у справі №826/487/16, від 24.01.2018 у справі №2а-19379/11/2670, від 20.01.2016 у справі №826/11531/14 та ін. слід зазначити наступне.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Однак, контролюючий орган, як вище зазначено, посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Аналіз висновків суду у цій справі та в наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Відтак, судові рішення, на які посилається відповідач, ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання на те, що оскаржуване рішення ухвалено без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, - є безпідставним.

Таким чином на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС", до матеріалів справи позивачем долучено первинні бухгалтерські документи, платіжні доручення, зареєстровані податкові накладні тобто ті документи, які в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій із відповідним контрагентом.

При цьому контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними вище документами, а також здійснення позивачем операцій із ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС" за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки перевірки стосовно відсутності реального здійснення господарських операцій позивача із ТОВ "КАРГО-ЕКСПРЕС", не знайшли свого підтвердження в межах розгляду даної справи, адже реальність відповідних операцій підтверджується наданими позивачем первинними документами, а тому наявні правові підстави для задоволення позову.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення судом першої інстанції питання розподілу судових витрат, а саме відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу адвоката колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Положенням частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI № 5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно матеріалів справи на підтвердження понесених витрат представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги №07/12 від 07.12.2022, додаткову угоду від 27.06.2023, яка передбачає фіксовану суму гонорару адвоката в розмірі 25000 грн., акт приймання-передачі наданих послуг від 04.08.2023, опис наданих послуг від 04.08.2023.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.02.2020 у справі №280/1765/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

З урахуванням зазначеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

В даному випадку суд оцінює співмірність заявленої до стягнення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 КАС України, з урахуванням обсягу необхідної правової допомоги, складністю справи, ціною позову, значенням даної справи для сторін, виходячи з обсягу та характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, виходячи з фактично витраченого представником позивача часу та наданих послуг, а також кількості підготовлених документів.

Враховуючи, що розмір вартості наданих послуг, визначених позивачем, є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість зменшення розміру витрат в даній справі до 8000 грн., що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 серпня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 21 листопада 2023 року.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.