Постанова

від 22.11.2023 по справі 240/18367/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 240/18367/20

адміністративне провадження № К/9901/25718/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Держпраці у Житомирській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року (головуючий суддя Полотнянко Ю.П., судді: Драчук Т.О., Ватаманюк Р.В.) у справі № 240/18367/20 за позовом Іноземного підприємства «Шамс» до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови ,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

20 жовтня 2020 року Іноземне підприємство «Шамс» (далі також позивач або ІП «Шамс») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Житомирській області (далі також відповідач), у якому просило:

визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень № ЖТ8686/84/АВ/П від 01 жовтня 2020 року;

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЖИ29/ЖТ/8686/84/АВ/П/ПВ/ТД-ФС від 07 жовтня 2020 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року відмовлено у задоволені позову.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано припис про усунення виявлених порушень №ЖТ8686/84/АВ/П від 01 жовтня 2020 року.

Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЖИ29/ЖТ/8686/84/АВ/П/ПВ/ТД-ФС від 07 жовтня 2020 року.

13 липня 2021 року від відповідача на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року та залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

16 серпня 2021 року на адресу Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року без змін.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2023 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІП «Шамс» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, дата реєстрації -19 серпня 2008 року, номер запису 1 287 102 0000 002516. Основним видом діяльності є «лісопильне та стругальне виробництво».

За змістом направлення на проведення заходу державного контролю від 21 вересня 2020 року № 1161/01, Управлінням Держпраці у Житомирській області відповідно до наказу від 21 вересня 2020 року № 1327 проведено позапланових захід з дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів у формі інспекційного відвідування з питань додержання законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у ІП «Шамс».

Перевірка здійснювалась з 22 вересня 2020 року о 09 год. 40 хв по 24 вересня 2020 року за місцем фактичного здійснення господарської діяльності підприємства з проведенням фото- та відеофіксації заходу.

Під час заходу державного контролю з питань оформлення трудових відносин відповідачем встановлено, що на території підприємства знаходяться наступні виробничі приміщення: цех по обробці деревини (приміщення № 1), склад деревини (приміщення № 2), котельня (приміщення № 3).

За результатами проведеного інспекційного відвідування було складено акт інспекційного відвідування № ЖТ8686/84/АВ від 24 вересня 2020 року, яким встановлено порушення норм трудового законодавства України, а саме порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України) та Постанови КМУ № 413 від 17 червня 2015 року «Про порядок повідомлення ДФС та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» в частині допущення до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.

За змістом акта встановлені такі порушення:

гр. ОСОБА_1 виконував роботи на деревообробному обладнанні в цеху по обробці деревини. Відповідно до заповненої анкети працівника, гр. ОСОБА_1 працює на підприємстві з 21 вересня 2020 року столяром, за графіком роботи з понеділка по п`ятницю, з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. До виконання робіт його допустив директор ОСОБА_2

гр. ОСОБА_3 виконувала роботи на деревообробному обладнанні в цеху по обробці деревини. Відповідно до заповненої анкети працівника, гр. ОСОБА_3 працює на підприємстві з 17 вересня 2020 року різноробочою, за графіком роботи з понеділка по п`ятницю з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. До виконання робіт її допустив директор ОСОБА_2

гр. ОСОБА_4 виконувала роботи на деревообробному обладнанні в цеху по обробці деревини. Відповідно до заповненої анкети працівника, гр. ОСОБА_4 працює на підприємстві з 17 вересня 2020 року різноробочою, за графіком роботи з понеділка по п`ятницю з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. До виконання робіт її допустив директор ОСОБА_2

гр. ОСОБА_5 виконувала роботи на деревообробному обладнанні в цеху по обробці деревини. Відповідно до заповненої анкети працівника, гр. ОСОБА_5 працює на підприємстві з 17 вересня 2020 року різноробочою, за графіком роботи з понеділка по п`ятницю з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. До виконання робіт її допустив директор ОСОБА_2

гр. ОСОБА_6 виконував роботи кочегара та різноробочого. Відповідно до заповненої анкети працівника, гр. ОСОБА_6 працює на підприємстві з 14 вересня 2020 року кочегаром, за графіком роботи з понеділка по п`ятницю з 08 год. 30 хв. до 17 год. 00 хв. До виконання робіт його допустив директор ОСОБА_2 .

По 5 (п`яти) вищезазначеним працівникам підприємства ніяких підтверджуючих документів щодо оформлення з ними трудових відносин не надано, хоча працівники виконують на підприємстві роботи, які згідно з пунктами 63 та 115 Переліку робіт з підвищеною небезпекою відносяться до робіт підвищеної небезпеки, відповідно до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з охорони праці та згідно Правил охорони праці в деревообробній промисловості мають бути навчені за фахом.

На підставі вказаного вище акта інспекційного відвідування Управлінням Держпраці у Житомирській області було винесено припис про усунення виявлених порушень № ЖТ8686/84/АВ/П від 01 жовтня 2020 року, яким зобов`язано директора ІП «Шамс» ОСОБА_2 усунути порушення законодавства вимог частини 3 статті 24 КЗпП України та постанови КМУ № 413 в строк до 20 жовтня 2020 року.

07 жовтня 2020 року заступником начальника Управління Держпраці у Житомирській області було винесено постанову про накладення штрафу № ЖИ29/8686/84/АВ/П/ПВ/ТД-ФС, якою на позивача, керуючись абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП було накладено штраф у розмірі 250 000,00 гривень.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у правовідносинах між ІП «Шамс» та ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , як сторонами цивільно-правових угод, містяться ознаки характерні саме для цивільно-правових відносин, а не трудових, тобто предметом вказаних угод є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи. Стверджує, що цивільно-правовий договір не є трудовим договором, а відносини, що виникають між його сторонами вимогами законодавства про працю не регулюються, а отже і порушення частини 3 статті 24 КЗпП відсутнє.

Відповідач у відзиві на позов стверджує, що в договорах вказано про тривалий трудовий процес, який не завершується певним об`ємом наданих послуг, а триває певний проміжок часу. Акцентує увагу на тому, що зазначені в акті працівники на момент проведення інспекційного відвідування не займалися роботою, зазначеною в договорах на виконання робіт, а виконували саме ту роботу, про яку вони зазначили в анкетах працівників, що підтверджується відеофіксацією. Вважає, що зазначені факти вказують саме на трудові відносини, які не були оформлені належним чином у відповідності до статті 24 КЗпП України.

У відповіді на відзив позивач стверджує, що матеріали фото- та відео-фіксації не є належними доказами по справі, адже не відображають повної інформації щодо обставин та подій справи.

Відповідач у запереченні зазначає, що Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою КМУ України від 21 серпня 2019 року № 823 не передбачено вимог до здійснення фото- та відеофіксації. Відеофіксація була здійснена із зазначенням дати проведення заходу державного контролю та місця його проведення. Під час відеофіксації працівниками, начальником виробництва, директором не заперечувалось її проведення. Окрім того фото-та відеофіксація проводилась відкрито, без примусу, у присутності та за згодою працівників та керівника підприємства. Також характер виконуваних робіт, зафіксованих 22 вересня 2020 року засобами відеофіксації, та інформація з заповнених власноруч анкет (з дозволу директора підприємства) вищезазначеними особами не повністю відповідають фактичному характеру виконуваних ними робіт за договорами на виконання робіт від 17 вересня 2020 року, оскільки крім склеювання дошок, вони проводили роботи з торцювання зазначених дошок на деревообробному обладнанні. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що припис про усунення виявлених порушень та постанова були винесенні та прийняті відповідно до положень чинного законодавства та на підставі фактичних, об`єктивних даних.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виступали саме виконавцями трудових відносин, оскільки залучені до виконання робіт підвищеної небезпеки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умови договорів свідчать про їх цивільно-правовий характер, оскільки предметом договорів є результат роботи, а оплата здійснювалася за кінцевий результат, який було визначено після закінчення роботи та оформлено відповідними актами виконаних робіт.

Суд апеляційної інстанції критично оцінив доводи відповідача про те, що порушення, які зафіксовано актом інспекційного відвідування, підтверджується доданими фотографіями та відеозаписом, оскільки у акті інспекційного відвідування не зазначено, яким пристроєм здійснювалася фотофіксація, хто її здійснював, що має значення для визнання доказу належним згідно статті 74 КАС України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали фото- та відеофіксації не є належними доказами по справі, адже не відображають повної інформації щодо обставин та подій справи, а також здійснено не на сертифікований пристрій, без зазначення дати та часу подій, які на ньому зображені. Надані відповідачем фотографії, не містять доказів виконання вказаних робіт з фіксацією конкретного графіку роботи з погодинною організацією праці, обліком робочого часу та необхідністю дотримання виконавцем певного трудового розпорядку, що свідчить про відсутність трудових відносин, ознаками яких є також систематичність та тривалий характер виконання трудової функції.

За позицією суду апеляційної інстанції, виконання особами, що перебували в цеху роботи, яка збігається з видом його економічної діяльності, а саме «лісопильне та стругальне виробництво», не вказує на наявність трудових відносин між ними та позивачем.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції прийняв судове рішення з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тоді як судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права, зокрема статті 21, 24 КЗпП України, не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 0840/2690/18, від 18 серпня 2020 року у справі № 808/3054/16, від 07 вересня 2020 року у справі № 520/526/19, у яких зазначено про характерні відмінності між цивільно-правовими та трудовими правовідносинами.

У свою чергу позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що судом апеляційної інстанції всебічно та в повному обсязі досліджені всі надані сторонами докази, і як наслідок, було зроблено обґрунтований висновок, що всі укладені між підприємством та п`ятьма працівниками договори є цивільно-правовими угодами для виконання певних робіт і вони не містять в собі жодних ознак трудового договору. Згідно змісту укладених догорів вони не містять ні посилання на правові норми, ні умови, які б свідчили, що особа, яка виконує роботи, підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Стверджує, що висновки суду апеляційної інстанції повністю узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а, від 04 березня 2021 року у справі № 0840/3691/18.

Вважає, що наявність у штатному розписі підприємства посад столяра та укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів з деревини ніяким чином не підтверджує висновок та переконання касатора, що всі 5 працівників виконували обумовлені угодами для виконання певних робіт трудові функції без укладання відповідних договорів.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Управління Держпраці у Житомирській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

З аналізу наведеної норми слідує, що відповідальність за вказаною статтею настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносин слід зазначити таке.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. За вказаною нормо договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі №1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18, від 18 серпня 2020 року у справі №808/3054/16.

Характерними ж ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327 (далі також Класифікатор професій);

обов`язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Такий висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений Верховним Судом у постановах від 14 травня 2020 року, від 09 липня 2020 року (справа №821/851/17), від 02 лютого 2021 року (справа №0540/5987/18-а) та інших постановах Верховного Суду.

В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 Кодексу Законів про працю України.

При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а.

Верховний Суд враховує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

Ці підходи є застосовними і до справи, що розглядається.

Визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є підтвердження чи спростування тверджень відповідача про наявність ознак трудових правовідносин між позивачем та вищезазначеними 5-ма особами.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем укладено цивільно-правові угоди для виконання певних робіт, а саме:

договір на виконання робіт від 14 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_6 та ІП «Шамс», предметом якого є виконання робіт з очищення котла ;

договір на виконання робіт від 21 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ІП «Шамс», предметом якого є виконання робіт з підготовки та формування пачок пиломатеріалів для реалізації (сортування та складання пиломатеріалів в пачки за розмірами, змотування п/п стрічкою, фарбування торців) в кількості 19 пачок загальним об`ємом 42 куб. м. ;

договір на виконання робіт від 17 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_4 та ІП «Шамс», предметом якого є виконання робіт з склейки дерев`яних виробів у кількості 2400 штук, укладання готових виробів в пачки та закріплення п/п стрічкою по 20 штук у пачці;

договір на виконання робіт від 17 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_5 та ІП «Шамс», предметом якого є виконання робіт склейки дерев`яних виробів у кількості 2400 штук, укладання готових виробів в пачки та закріплення п/п стрічкою по 20 штук у пачці;

договір на виконання робіт від 17 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_3 та ІП «Шамс», предметом якого є виконання робіт склейки дерев`яних виробів у кількості 2400 штук, укладання готових виробів в пачки та закріплення п/п стрічкою по 20 штук у пачці.

Як зазначено судом першої інстанції, позивач вказує, що вищевказані особи періодично знаходились біля деревообробного обладнання, у зв`язку з характером робіт, які були передбачені цивільно-правовими угодами, адже вони виконували склейки дерев`яних виробів, укладання готових виробів в пачки та закріплення п/п стрічкою, роботи з підготовки та формування пачок пиломатеріалів для реалізації (сортування та складання пиломатеріалів в пачки за розмірами, змотування п/п стрічкою, фарбування торців), тобто роботи пов`язані з продуктами, які виготовлені на деревообробному обладнанні, проте безпосередні роботи на деревообробному обладнані, жодна з перелічених вище осіб не виконувала.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 пояснили, що виконували роботи передбачені цивільними договорами.

В той же час, посадовими особами відповідача до суду першої інстанції було надано відеозапис (диск для лазерних систем зчитування), на якому зафіксовано інспекційне відвідування ІП "Шамс", яке відбулося 22 вересня 2020 року.

Судом досліджено поданий відповідачем відеозапис, на якому зафіксовано процес праці на території підприємства, а саме: біля котельні (приміщення № 3), біля складського приміщення (приміщення № 2) та в цеху по обробці деревини (приміщення № 1).

З досліджених результатів відеофіксування проведення інспекційного відвідування ІП "Шамс" судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами відповідача зафіксовано процес праці ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в цеху по обробці деревини, які крім роботи передбаченої цивільними договорами, виконували роботи на деревообробному обладнанні (станках).

Відповідно до пункту 115 Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. № 15, обслуговування верстатів по обробці деревини і металів належить до робіт з підвищеною небезпекою.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_6 виступали саме виконавцями трудових відносин, оскільки залучені до виконання робіт підвищеної небезпеки.

Також, пунктом 63 вказаного Переліку встановлено, що випробування та обслуговування парових і водогрійних котлів, економайзерів, паропроводів, трубопроводів гарячої води, пароперегрівників, теплообмінників, тепломеханічного устаткування, посудин, що працюють під тиском належить до робіт з підвищеною небезпекою.

За змістом договору на виконання робіт від 14 вересня 2020 року, укладеного між ІП "Шамс" та гр. ОСОБА_6 , останній має виконати роботу з очищення камери згорання котла від забруднення.

В свою чергу суд апеляційної інстанції надавав оцінку лише договорам на виконання робіт, стверджуючи, що матеріали фото- та відеофіксації не є належними доказами по справі, адже не відображають повної інформації щодо обставин та подій справи та здійснені на не сертифікований пристрій, без зазначення дати та часу подій, які на ньому зображені.

Проте Верховний Суд не погоджується з такою правовою оцінкою фото-та відеофіксації судом апеляційної інстанції з огляду на таке.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі також Порядок № 823) визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування.

За змістом підпункту 6 пункту 10 Порядку № 823 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право: фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;

Відповідно до пункту 19 Порядку № 823 матеріали, зафіксовані засобами аудіо-, фото- та відеотехніки в ході інспекційних відвідувань, долучаються до акта у паперовому або електронному вигляді на дисках для лазерних систем зчитування, на яких проставляється номер і дата складення акта. Про долучення таких матеріалів робиться відмітка в акті.

Наведеними нормами, закріплено право інспекторів фіксувати проведення інспекційного відвідування, у тому числі з питань виявлення неоформлених трудових відносин, засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.

В акті інспекційного відвідування наявна відмітка про те, що процес відвідування зафіксовано засобами фототехніки, відеотехніки.

Судом першої інстанції правильно взято до уваги, що під час відеофіксації працівниками, начальником виробництва, директором не заперечувалось її проведення.

Статтею 99 КАС України встановлено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Отже, в контексті спірних правовідносин, стаття 99 КАС України та Порядок № 823 не передбачають сертифікації пристроїв, на які здійснювалась відеофіксація обставин, встановлених під час перевірки, та не містять критеріїв щодо тривалості або повноти цієї фіксації.

Суд наголошує, що за вимогами процесуального закону достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Проте, на виконання норм процесуального закону, суд апеляційної інстанції не навів обставин, які б спростовували достовірність встановлених судом першої інстанції обставин, лише наголосив на відсутності повної інформації щодо обставин, дати і часу подій та сертифікації пристрою.

На противагу висновку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції зазначив, що у суду відсутні підстави ставити під сумнів докази надані до суду на дисках для лазерних систем зчитування, стосовно яких відсутня інформація про одержання їх з порушенням порядку, встановленого законом.

Верховний Суд погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що надані докази фото- та відеофіксації підтверджують виконання робіт особами, які зазначені в акті, на території виробничих приміщень позивача. Водночас відсутні підстави ставити такі докази під сумнів.

Надаючи оцінку змісту вищезазначених цивільно-правових догорів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність ознак трудових відносин, проте суд апеляційної інстанції при оцінці тих самих договорів дійшов протилежного висновку, а саме про наявність цивільно-правових правовідносин.

Верховний Суд вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції цивільно-правових норм до встановлених обставин, що своє чергою призвело до хибного висновку цього суду, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності є «лісопильне та стругальне виробництво».

З огляду на предмет догорів, вищезазначені особи виконували роботи в межах основного виду діяльності товариства, а отже такі роботи повинні виконуватися шляхом оформлення трудового договору.

Беручи до уваги висновки Верховного Суду у постановах від 23 лютого 2023 року у справі № 815/1131/18, від 20 червня 2023 року у справі № 360/1915/19, від 21 вересня 2023 року у справі № 160/1434/19, колегія суддів вважає помилковою позицію суду апеляційної інстанції про те, що виконання особами, що перебували в цеху роботи, яка збігається з видом його економічної діяльності, а саме «лісопильне та стругальне виробництво», не вказує на наявність трудових відносин між ними та позивачем.

Також Верховний Суд критично оцінює позицію суду апеляційної інстанції про відсутність підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку, оскільки зазначені особи не мали можливості та підстав самостійно організовувати таку роботу та на власний ризик виконувати у зручний час на території виробничих приміщень товариства біля деревообробного обладнання.

За змістом статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Позивач стверджує, що наявність у штатному розписі підприємства посад столяра та укладальника пиломатеріалів, деталей та виробів з деревини ніяким чином не підтверджує висновок та переконання касатора, що всі 5 працівників виконували обумовлені угодами для виконання певних робіт трудові функції без укладання відповідних договорів.

Проте Верховний Суд критично оцінює такі доводи позивача, оскільки виконання особами видів робіт, що збігаються з роботою за відповідною посадою у штатному розписі, підтверджує підміну трудових відносин цивільно-правовими.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, предметом вищезазначених договорів є процес праці в межах основної діяльності товариства, що є ознакою трудових відносин з товариством та суперечить природі договору цивільно-правового характеру.

Також колегія суддів зауважує, що положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні.

Тотожна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №815/5427/17, від 11 березня 2021 року у справі № 2340/3415/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 420/6582/18.

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 160/8039/18 акцентовано увагу, що "юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 вказано, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин.

Щодо доводів позивача у відзиві про узгодженість висновків суду апеляційної інстанції правовим позиціям, які викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а, від 04 березня 2021 року у справі № 0840/3691/18, колегія суддів зазначає таке.

У наведених справах судом дійсно надавалася оцінка характерним ознакам трудових відносин, на підставі яких встановлюється підміна трудових відносин цивільно - правовими.

Проте у справах, які наведені судом апеляційної інстанції та позивачем у відзиві (№ 815/954/18, № 0540/5987/18-а, № 0840/3691/18), суд надаючи оцінку характерним ознакам трудових відносин з урахуванням встановлених обставин у кожній справі, дійшов висновку про правомірність постанов про накладення штрафу у зв`язку наявністю саме трудових відносин.

Водночас суд критично оцінює покликання позивача на висновки Верховного Суду у справі № 802/2066/16-а, оскільки останні хоча і були прийняті у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у цій справі.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, суд першої інстанції, здійснивши безпосереднє, всебічне, повне та об`єктивне дослідження доказів у цій справі дійшов правильного висновку щодо порушення позивачем законодавства про працю.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 352, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Житомирській області задовольнити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 240/18367/20 скасувати.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа