Рішення

від 14.11.2023 по справі 172/1239/23

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 172/1239/23

Провадження № 2/172/319/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.11.2023 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Битяка І.Г.

за участю секретаря судового засідання Глушко О.М.

позивача та його представника Савчука І.Б., ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про скасування наказу про звільнення в частині підстави звільнення, визнання підстави звільнення, стягнення компенсації при звільненні, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В

До суду надійшов вищевказаний позов, в обґрунтування якого представник позивача ОСОБА_1 вказує, що 03.03.2023 року ОСОБА_2 був прийнятий на посаду заступника генерального директора з фінансів ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат». 07 червня 2023 року позивача звільнено із займаної посади на підставі наказу № 312к від 06.06.2023 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, тоді як відповідно до заяви ОСОБА_2 поданої ним 05.06.2023 року, останній просив звільнити його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто у зв`язку з невиконанням роботодавцем умов трудового договору. Крім цього, у день звільнення позивача, відповідач не провів розрахунку по заробітній платі, у тому числі, заборгованості по виплаті заробітної плати за минулий період.

За період роботи позивача у ТОВ «Демурінський ГЗК» утворилася заборгованість із виплати заробітної плати, більше як за три місці, яка станом на 07.06.2023 року, з урахуванням утримань та податків, складає 284478,64 грн. Наявність вищевказаної заборгованості із виплати заробітної плати свідчить про невиконання роботодавцем законодавства про працю, що і стало підставою для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, із зазначенням про це у заяві про звільнення. Тому відповідач не вправі був змінювати підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України за відсутності на те волевиявлення позивача, внаслідок чого оскаржуваний наказ в частині підстави звільнення не відповідає вимогам чинного законодавства.

Оскільки позивачу не виплачена нарахована заробітна плата у встановлені строки, то з відповідача слід стягнути компенсацію за час затримки розрахунків при звільнені з розрахунку 3968,84 грн. середньоденна заробітна плата позивача (85330 грн. (заробітна плата за квітень з урахуванням відрахувань сум ПДФО, військового збору)+ 85330 грн. (заробітна плата за квітень з урахуванням відрахувань сум ПДФО, військового збору)/43 дні (кількість робочих днів у квітні та у травні 2023 року (з урахуванням святкових та неробочих днів)), за кожен день такої затримки, починаючи з 08 червня 2023 року по день ухвалення судом рішення у справі.

Крім цього, позивачем проведений розрахунок індексації нарахованої, але своєчасно не виплаченої заробітної плати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159, у зв`язку з чим інфляційні втрати за період з 03.03.2023 по 07.06.2023 року складають 972,80 грн.

З урахуванням того, що підставою звільнення ОСОБА_2 є саме ч. 3 ст. 38 КЗпП України внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, тобто не виплата заробітної плати близько 3 місяців, ОСОБА_2 набув права на отримання вихідної допомоги у розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, тобто не менше 255990 грн., з урахуванням відрахувань обов`язкових платежів (ПДФО, військовий збір), що відповідає ст. 44 КЗпП України.

Щодо стягнення моральної шкоди з відповідача, то бездіяльністю останнього порушені конституційні права позивача, оскільки останній розраховував на такі виплати, які відповідач не виплачував за весь період працевлаштування. Весь цей час позивачу доводиться обмежувати себе у придбанні тих чи інших речей та послуг, що впливає на повсякденне життя позивача та членів його родини. Такі обставини призводять до незручностей, душевних хвилювань, нервового стану тощо, компенсацію яких позивач розцінює у 10000 грн. Також зазначає, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, тому розраховував на вчасну виплату заробітної плати та вихідної допомоги, аби мав можливість забезпечити себе та свою родину нормальними умовами проживання, однак відповідачем порушено нормальний спосіб життя позивача.

Просить суд:

- визнати незаконним і скасувати наказ № 312-к від 06.06.2023 року генерального директора ТОВ «Демурінський ГЗК» ОСОБА_3 про припинення трудового договору (контракту) із ОСОБА_2 з 07 червня 2023 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, «власне бажання», в частині підстави звільнення;

- визнати підставу звільнення ОСОБА_2 з посади заступника генерального директора з фінансів на ТОВ «Демурінський ГЗК» з 07 червня 2023 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто у зв`язку із невиконанням роботодавцем вимог трудового законодавства;

- стягнути з ТОВ «Демурінський ГЗК» на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України у розмірі 255990 грн.;

- стягнути з ТОВ «Демурінський ГЗК» на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 284478,66 грн., інфляційні витрати у розмірі 972,80 грн.;

- стягнути з ТОВ «Демурінський ГЗК» на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за весь час такої затримки, починаючи з 08 червня 2023 року із розрахунку 3968,84 грн. за кожен робочий день, по день ухвалення судом рішення по суті позовних вимог;

- стягнути з ТОВ «Демурінський ГЗК» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.;

- вирішити питання про розподіл судових витрат, у тому числі, витрат на правову допомогу.

Ухвалою від 12.07.2023 року позов залишений без руху, оскільки позивачем не сплачений судовий збір за вимоги немайнового та майнового характеру. У встановлений судом строк недоліки позовної заяві позивачем усунуті.

Ухвалою від 17.07.2023 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі. Позивач у судовому засіданні визнав, що заборгованість із заробітної плати відповідачем погашена.

Представник відповідача Діордієв О.С. надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Позовні вимоги не визнає, оскільки відповідач повністю виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати, що підтверджується довідкою про виплату частини заборгованості від 01.08.2023 року та копією платіжної інструкції від 27.09.2023 року. Також представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 , посилаючись на те, що позивач вперше подав заяву на звільнення з підприємства 31.05.2023 року, вказавши підставу звільнення ст. 38 КЗпП України, однак 02.06.2023 року він повідомив відділ кадрів про те, що має намір продовжити працювати і не вимагає розірвати трудовий договір. У зв`язку з цим, відповідач не звільнив позивача за поданою ним заявою від 31.05.2023 року. У подальшому, 05.06.2023 року, позивач знову подав заяву про звільнення з 07.06.2023 року на підставі та в порядку ст. 38 КЗпП України. У цій заяві позивач також не зазначив причини звільнення з роботи. Оскільки позивач не повідомив про наміри продовжити працювати, то відповідач звільнив позивача 07.06.2023 року відповідно до наказу № 312-к від 06.06.2023 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України на підставі заяви позивача. Враховуючи, що звільнення було ініційоване самим позивачем, а в заяві не зазначалися причини, які спонукали його до звільнення, то єдиним правильним формулюванням у наказі про звільнення мало бути: звільнення за власним бажанням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Крім цього, позивач не звертався ані до відповідача, ані до контролюючих органів з приводу порушення законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Щодо доводів позивача про те, що він має право на звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, представник відповідача зазначає, що у березні 2023 року позивач тимчасово виконував обов`язки генерального директора і здійснював управління поточною діяльністю товариства відповідно до п. 9.8.2 Статуту ТОВ «Демурінський ГЗК» (в редакції, що діяла на той час), був уповноваженим власником органом, який мав забезпечити дотримання законодавства про працю для всіх працівників товариства, в тому числі, і щодо своєчасної виплати заробітної плати за березень та квітень 2023 року, за які утворилася заборгованість на момент подачі позивачем заяви про звільнення з власної ініціативи. За таких обставин заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання позивачем своїх посадових обов`язків, зокрема, ним не вжиті заходи щодо забезпечення нормальної діяльності товариства, а здійснення ним управління поточною діяльності товариства призвело до порушень законодавства про працю. Щодо заборгованості за травень 2023 року, то на момент подачі заяви про звільнення 05.06.2023 року, а також винесення наказу про звільнення 06.06.2023 року, граничний строк виплати заробітної плати за травень 2023 року відповідно до Закону України «Про оплату праці» ще не настав. Факти порушення законодавства про працю були допущені самим позивачем, тому і відсутні підстави для звільнення позивача за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, як наслідок відсутні підстави для стягнення з відповідача вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП України. Також зазначає, що станом на день прийняття позивача на роботу 03.03.2023 року, заборгованість із виплати заробітної плати була відсутня і виникла заборгованість по заробітній платі перед працівниками ТОВ «Демурінський ГЗК» саме у період керівництва позивача, тобто з вини уповноваженого власником органу. Як наслідок підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні немає. Оскільки вини відповідача у несвоєчасності розрахунку з працівником немає, тому відсутня і відповідальність роботодавця, передбачена ст. 117 КЗпП України. Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки саме дії та бездіяльність позивача призвели до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам ТОВ «Демурінський ГЗК», зокрема, і позивачу. Крім того, позивач не навів у позовній заяві жодних розрахунків суми моральної шкоди.

Вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи суд встановив таке.

Відповідно до наказу генерального директора ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» Федаша Д. № 109к від 02.03.2023 року ОСОБА_2 прийнятий на роботу з 03 березня 2023 року заступником генерального директора з фінансів.

Згідно з наказом т.в.о. генерального директора Савчука І. від 06.03.2023 року останній приступив до тимчасового виконання обов`язків генерального директора з 06.03.2023 року на період тимчасової непрацездатності генерального директора ОСОБА_4 , а відповідно до наказу т.в.о. генерального директора Савчука І. від 13.03.2023 року останній приступив до тимчасового виконання обов`язків генерального директора на період відсутності генерального директора ОСОБА_4 з 13.03.2023 року.

31.05.2023 року та 05.06.2023 року позивач на ім`я генерального директора ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» ОСОБА_3 написав письмові заяви про звільнення його з посади заступника генерального директора з фінансів на підставі та в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Згідно з наказом генерального директора ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» Колотієвського Р. № 312к від 06.06.2023 року ОСОБА_2 звільнений з 07.06.2023 року з посади заступника генерального директора з фінансів за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, власне бажання. Підставою звільнення є заява.

Відповідні записи містяться і в трудовій книжці позивача, витяг з якої останній надав суду.

У наказі № 312к від 06.06.2023 року зазначено про виплату компенсації за 6 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 03.03.2023 по 07.06.2023 року.

З розрахункового листка вбачається, ТОВ «Демурінський ГЗК» має заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_2 за березень, квітень, травень, червень 2023 року на загальну суму 284478,64 грн.

Факт сплати ТОВ «Демурінський ГЗК» позивачу заборгованості із заробітної плати на загальну суму 284478,64 грн. підтверджується такими документами: довідкою від 01.08.2023 року про виплату 31 липня 2023 року частини заборгованості, а саме: в сумі 60169,32 грн.; копією платіжної інструкції № 8250605 від 27.09.2023 року, згідно з якою на рахунок ОСОБА_2 зарахована заробітна плата за березень-червень 2023 року в сумі 223859,32 грн.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст.4 ЦПК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1.1 посадової інструкції заступника генерального директора з фінансів ТОВ «Демурінський ГЗК», яка введена в дію наказом генерального директора товариства Федаша Д.М. № 27 від 11.01.2020 року, передбачено, що заступник генерального директора з фінансів ТОВ «Демурінський ГЗК» призначається на посаду та звільняється з посади наказом генерального директора.

Заступник генерального директора з фінансів підпорядковується генеральному директора, заміщає його в період відсутності, з поважних причин (п. 1.2 посадової інструкції).

З пункту 9.8.4 Статуту ТОВ «Демурінський ГЗК», затвердженого рішенням учасника товариства від 29.01.2021 року, вбачається, що генеральний директор на час своєї відсутності призначає тимчасового виконувача обов`язків.

Відповідно до п. 9.8.2 Статуту ТОВ «Демурінський ГЗК» генеральний директор здійснює управління поточною діяльністю товариства.

Згідно з ч. 1ст.38КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган за два тижні. Якщо після закінчення цього строку працівник не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за раніше поданою заявою.

Частиною третьої статті 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Положеннями частини 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу,при відсутностіспору проїх розмірпідприємство,установа,організація повиннівиплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Одним з порушень законодавства про працю є невиплата заробітної плати у строки, встановлені законодавством, колективним чи трудовим договором, а також не виплата заробітної плати у повному обсязі.

Позивач стверджує, що відповідач порушив законодавство про працю не виплатив йому заробітну плату за березень-червень 2023 року, що й стало причиною його звільнення з ТОВ «Демурінський ГЗК». Позивач вважає, що підставою для звільнення у наказі № 312к від 06.06.2023 року має бути зазначена ч. 3 ст. 38 КЗпП України невиконання роботодавцем вимог трудового законодавства.

Суд в ході розгляду справи встановив, що ОСОБА_2 , який з 03.03.2023 року перебував на посаді заступника генерального директора з фінансів ТОВ «Демурінський ГЗК» призначив себе тимчасовим виконувачем обов`язків генерального директора товариства з 06.03.2023 року, а потім з 13.03.2023 року, хоча це й суперечить положенням Статуту товариства, де зазначено, що генеральний директор, а не його заступник, на час своєї відсутності призначає тимчасового виконувача обов`язків.

При цьому, призначивши себе т.в.о. генерального директора, ОСОБА_2 взяв на себе обов`язки управління поточною діяльністю товариства, яка включає й обов`язок з дотримання законодавства про працю, зокрема, виплату у встановлені строки заробітної плати всім працівникам товариства, оскільки саме на керівника підприємства покладається передбачений законодавством обов`язок щодо своєчасності виплати працівникам заробітної плати, а у разі порушення такого обов`язку керівник несе передбачену законодавством відповідальність.

З розрахункового листа вбачається, що заборгованість з виплати заробітної плати позивачу, виникла за період, у тому числі, коли останній тимчасово виконував обов`язки генерального директора товариства, тобто з вини самого ОСОБА_2 як т.в.о. керівника.

Тому суд вважає, що вини ТОВ «Демурінський ГЗК» у не виплаті заробітної плати ОСОБА_2 за період з березня по 06.06.2023 року немає, оскільки заборгованість із заробітної плати допустили самі колишні керівники ТОВ «Демурінський ГЗК» ( ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 ), які діяли на шкоду підприємству, що й призвело до виникнення заборгованості із заробітної плати.

Оскільки вини відповідача у невиплаті заробітної плати немає, то відсутні й обґрунтовані підстави для визнання незаконним і скасування наказу № 312-к від 06.06.2023 року про припинення трудового договору (контракту) із ОСОБА_2 з 07 червня 2023 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, «власне бажання», в частині підстави звільнення, а також визнання підстави звільнення ОСОБА_2 з посади заступника генерального директора з фінансів на ТОВ «Демурінський ГЗК» з 07 червня 2023 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто у зв`язку із невиконанням роботодавцем вимог трудового законодавства.

Враховуючи, що позовна вимога ОСОБА_2 про визнання підстави звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України не підлягає задоволенню, тому позивач не має й законного права на отримання вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 284478,66 грн. суд зазначає, що заборгованість була виплачена позивачу у повному обсязі в ході розгляду справи судом. Позивач у судовому засіданні визнав про погашення заборгованості із заробітної плати.

Відповідальність у вигляді інфляційних витрат та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку настає у разі наявності вини роботодавця, однак, як встановлено судом, вини ТОВ «Демурінський ГЗК» у виникненні вказаної вище заборгованості немає, тому немає підстав для стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 972,80 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку, починаючи з 08.06.2023 року з розрахунку 3968,84 грн. за кожен робочий день, по день ухвалення судом рішення по суті позовних вимог.

У зв`язку з тим, що порушення законодавства про працю відповідачем не допущено, то немає підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

За змістом статей12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про скасування наказу про звільнення в частині підстави звільнення, визнання підстави звільнення, стягнення компенсації при звільненні, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 21, 38, 47, 116, 117 КЗпП України, 12, 13, 81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про скасування наказу про звільнення в частині підстави звільнення, визнання підстави звільнення, стягнення компенсації при звільненні, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 23 листопада 2023 року.

Суддя І.Г. Битяк