Постанова

від 20.02.2024 по справі 172/1239/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2032/24 Справа № 172/1239/23 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Демурінський гірничо-збагачувального комбінат про скасування наказу про звільнення в частині підстави звільнення, визнання підстави звільнення, стягнення компенсації при звільненні, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати , -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Демурінський гірничо-збагачувального комбінат (далі-ТОВ Демурінський ГЗК) про скасування наказу про звільнення в частині підстави звільнення, визнання підстави звільнення, стягнення компенсації при звільненні, стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

В обґрунтування позову посилався на те, що 03 березня 2023 року він був прийнятий на посаду заступника генерального директора з фінансів ТОВ Демурінський ГЗК. За період його роботи утворилася заборгованість із виплати заробітної плати, більше як за три місці, що свідчить про невиконання роботодавцем законодавства про працю, що і стало підставою для прийняття ним рішення про звільнення із займаної посади на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, про що ним було написано відповідну заяву. 07 червня 2023 року його було звільнено із займаної посади на підставі наказу № 312к від 06 червня 2023 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, тоді як відповідно до написаної ним заяви він просив звільнити його на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто у зв`язку з невиконанням роботодавцем умов трудового договору. Крім цього, у день звільнення відповідач не провів із ним повного розрахунку, у тому числі, не виплатив і заборгованість по заробітної плати за минулий період. Такі неправомірні дії роботодавця грубим чином порушили його права та спричинили моральну шкоду, у зв`язку з чим просив суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним і скасувати наказ № 312-к від 06 червня 2023 року генерального директора ТОВ "Демурінський ГЗК" Колотієвського Р. про припинення трудового договору (контракту) із ОСОБА_1 з 07 червня 2023 року за ч.1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, в частині підстави звільнення; визнати підставу звільнення з посади заступника генерального директора з фінансів на ТОВ "Демурінський ГЗК" з 07 червня 2023 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто у зв`язку із невиконанням роботодавцем вимог трудового законодавства; стягнути з ТОВ "Демурінський ГЗК" на його користь вихідну допомогу, відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України, у розмірі 255990 грн.; стягнути з ТОВ "Демурінський ГЗК" на його користь заборгованість з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 284478,66 грн., інфляційні витрати у розмірі 972,80 грн.; стягнути з ТОВ "Демурінський ГЗК" на його користь заборгованість з виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення за весь час такої затримки, починаючи з 08 червня 2023 року із розрахунку 3968,84 грн. за кожен робочий день, по день ухвалення судом рішення по суті позовних вимог; стягнути з ТОВ "Демурінський ГЗК" моральну шкоду у розмірі 10000 грн.; вирішити питання про розподіл судових витрат, у тому числі, витрат на правову допомогу.

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2023 року у задоволенні позву відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанціїта ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини по даній справі. Вказував, що відповідач за час його роботи допустив заборгованість із виплати заробітної плати на загальну суму 284478,64 грн., тобто порушив законодавство про працю та саме через це порушення він вимушений був написати заяву про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Вини колишніх керівників, серед яких і він, у цьому немає. Наголошував на тому, що роботодавець позбавлений права змінювати самостійно підстави звільнення.

08 січня 2024 року від ТОВ Демурінський ГЗК надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вони, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказували, що доводи апеляційної скарги є хибними та надуманими. Так, саме позивач був т.в.о генерального директора ТОВ Демурінський ГЗК та саме він під час своєї діяльності на вказаній посаді повинен був здійснювати дотримання трудового законодавства, у тому числі і із своєчасної виплати заробітної плати. Задоволення позову поставить підприємство у край скрутне матеріальне становище.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до наказу генерального директора ТОВ "Демурінський ГЗК" Федаша Д. № 109к від 02 березня 2023 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 03 березня 2023 року заступником генерального директора з фінансів.

Згідно з наказом т.в.о. генерального директора Савчука І.Б. від 06 березня 2023 року останній приступив до тимчасового виконання обов`язків генерального директора з 06 березня 2023 року на період тимчасової непрацездатності генерального директора Федаша Д., а відповідно до наказу т.в.о. генерального директора Савчука І.Б. від 13 березня 2023 року останній приступив до тимчасового виконання обов`язків генерального директора на період відсутності генерального директора Федаша Д. з 13 березня 2023 року.

31 травня 2023 року та 05 червня 2023 року позивач на ім`я генерального директора ТОВ "Демурінський ГЗК" ОСОБА_2 написав письмові заяви про звільнення його з посади заступника генерального директора з фінансів на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

Згідно з наказом генерального директора ТОВ "Демурінський ГЗК" Колотієвського Р. № 312к від 06 червня 2023 року ОСОБА_1 звільнений з 07 червня 2023 року з посади заступника генерального директора з фінансів за ч.1 ст. 8 КЗпП України, за власним бажанням. Підставою звільнення є заява.

У наказі № 312к від 06 червня 2023 року зазначено про виплату компенсації за 6 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 03 березня 2023 по 07 червня 2023 року.

З розрахункового листка вбачається, ТОВ "Демурінський ГЗК" має заборгованість із заробітної плати перед ОСОБА_1 за березень, квітень, травень, червень 2023 року на загальну суму 284478,64 грн.

Факт сплати за період з 31.07.2023 року по 27.09.2023 року ТОВ "Демурінський ГЗК" позивачу заборгованості із заробітної плати на загальну суму 284478, 64 грн. підтверджується: довідкою від 01 серпня 2023 року про виплату 31 липня 2023 року частини заборгованості, а саме: в сумі 60169, 32 грн; копією платіжної інструкції № 8250605 від 27 вересня 2023 року, згідно з якою на рахунок ОСОБА_1 зарахована заробітна плата за березень-червень 2023 року в сумі 223 859,32 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що вини ТОВ "Демурінський ГЗК" у невиплаті заробітної плати ОСОБА_1 за період з березня по 06 червня 2023 року немає, оскільки заборгованість із заробітної плати допустили самі колишні керівники ТОВ "Демурінський ГЗК", в тому числі і позивач ОСОБА_1 , які діяли на шкоду підприємству, що й призвело до виникнення заборгованості із заробітної плати. Оскільки вини відповідача у невиплаті заробітної плати немає, то відсутні й обґрунтовані підстави для визнання незаконним і скасування наказу № 312-к від 06 червня 2023 року про припинення трудового договору (контракту) із ОСОБА_1 з 07 червня 2023 року за ч.1 ст. 38 КЗпП України в частині підстави звільнення, та визнання підстави звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора з фінансів на ТОВ «Демурінський ГЗК» з 07 червня 2023 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із невиконанням роботодавцем вимог трудового законодавства. У звязку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не має й законного права на отримання вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з виплати нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 284478,66 грн., суд виходив з того, що вона була виплачена позивачу у повному обсязі в ході розгляду справи судом. Відповідальність у вигляді інфляційних витрат та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку настає у разі наявності вини роботодавця, однак, як встановлено судом, вини ТОВ "Демурінський ГЗК" у виникненні заборгованості немає, тому немає підстав для стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 972,80 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку, починаючи з 08 червня 2023 року з розрахунку 3968, 84 грн. за кожен робочий день. У зв`язку з тим, що порушення законодавства про працю відповідачем не допущено, то немає підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних витрат, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, та погоджується в іншій частині, виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20), від 23 листопада 2023 року у справі № 207/828/22 (провадження № 61-4090св23) зазначено, що за змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61 -28466св18). Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору. Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у визначені ним строки, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/5625/19 (провадження №61-5942св21)).

Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України є власне бажання працівника, зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин. Згідно з частиною третьої цієї статті винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2023 року у справі № 279/402/20 (провадження №61-6175св22)).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позову з інших підстав, окрім як скасування наказу про звільнення в частині підстави звільнення, визнання підстави звільнення, позивачем заявлено не було.

Для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21 (провадження № 61 -2375св23)).

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач ОСОБА_1 02 березня 2023 року був прийняти на посаду заступника генерального директора з фінансів.

Пунктом 1.1 посадової інструкції заступника генерального директора з фінансів ТОВ «Демурінський ГЗК», яка введена в дію наказом генерального директора товариства Федаша Д.М. № 27 від 11 січня 2020 року, передбачено що заступник генерального директора з фінансів ТОВ «Демурінський ГЗК» призначається на посаду та звільняється з посади наказом генерального директора.

Заступник генерального директора з фінансів підпорядковується генеральному директора, заміщає його в період відсутності, з поважних причин (п. 1.2 посадової інструкції).

З пункту 9.8.4 Статуту ТОВ «Демурінський ГЗК», затвердженого рішенням учасника товариства від 29 січня 2021 року вбачається, що генеральний директор на час своєї відсутності призначає тимчасового виконувача обов`язків.

Відповідно до п. 9.8.2 Статуту ТОВ «Демурінський ГЗК» генеральний директор здійснює управління поточною діяльністю товариства.

Позивач ОСОБА_1 в період з 06 березня 2023 року був призначений та тимчасово виконував обов`язки керівника ТОВ «Демурінський ГЗК». Фактично заборгованість з виплати заробітної плати позивачу за час його роботи виникла внаслідок неналежного виконання ним своїх посадових обов`язків та неприйняття жодних передбачених законом заходів щодо виплату заробітної плати.

У зв`язку із чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині того, що вини ТОВ "Демурінський ГЗК" у невиплаті заробітної плати ОСОБА_1 за період з березня по 06 червня 2023 року немає, оскільки заборгованість із заробітної плати допустили колишні керівники ТОВ "Демурінський ГЗК", серед яких і сам позивач, тому відсутні обґрунтовані підстави для визнання незаконним і скасування наказу № 312-к від 06 червня 2023 року про припинення трудового договору (контракту) із ОСОБА_1 з 07 червня 2023 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, в частині підстави звільнення, а також визнання підстави звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора з фінансів на ТОВ «Демурінський ГЗК» з 07 червня 2023 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що позову з інших підстав в цій частині позивачем не заявлено.

Враховуючи, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання підстави звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України не підлягає задоволенню, підстави для отримання вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України ,відсутні.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з наказом генерального директора ТОВ "Демурінський ГЗК" Колотієвського Р. № 312к від 06 червня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено з 07 червня 2023 року з посади заступника генерального директора з фінансів за ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

На час звільнення позивачеві не була виплачена заробітна плата у загальному розмірі 284478,66 грн.

Після подачі позову у даній справі ТОВ "Демурінський ГЗК" сплатили позивачу заборгованості із заробітної плати на загальну суму 284478, 64 грн. 31 липня 2023 року було сплачено частину заборгованості в сумі 60169,32 грн.; 27 вересня 2023 року, сплачено 223859,32 грн.

З матеріалів справи встановлено, що роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, при цьому поважних причин не надав, у зв`язку з чим колегія суддів доходить висновку про необхідність стягнення із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

За період за період з 08 червня 2023 року по 27 вересня 2023 року позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 273849,96 грн. (з дня звільнення позивача і по день повної виплати заробітної плати минуло 69 робочих днів: червень 17 робочих днів, липень 21 робочий день, серпень 23 робочих дні, вересень 18 робочих днів; середньоденна заробітна плата позивача становить 3968,84,70 грн.; 3 968,70грн. х 69 = 273849,96 грн.).

Зазначений розмір середнього заробітку є справедливим, та не вплине на виконання відповідачем зобов`язань, пов`язаних з виплатою заробітної плати іншим працівникам, цей розмір середнього заробітку є посильним та не обтяжливим для відповідача.

Також позивач має право на стягнення з відповідача інфляційних витрати у розмірі 555,30 грн. (у період з 07 червня 2023 року по 30 липня 2023 року індексація на суму 284 478,64 грн. (сума боргу) х 100,195% (сукупний індекс інфляції = 100,80% х 99,40% = 100,195% (за період червень 2023,липень 2023)) / 100% - 284 478,64 грн. (сума боргу) = 555,30 грн; у період з 31 липня 2023 року по 26 вересня 2023 року індексація на суму 223 859,32 грн = 223859,32 грн. (сума боргу) х 98,50% (сукупний індекс інфляції = 99,40% х 98,60% х 100,50% = 98,50% (за період липень 2023, серпень 2023, вересень 2023)) / 100% - 223859,32 грн. (сума боргу) = (- 3 357,89 грн), тобто інфляційні нарахування за період з 31 липня 2023 року по 26 вересня 2023 року становлять 0,00 грн.), за несвоєчасну виплату заробітної плати.

Щодо вирішення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Оцінюючи аргументи позивача, які ним наведені в обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів врахувавши, що мало місце порушення права позивача на своєчасне і повне отримання заробітної плати, яке поставило останнього у скрутне матеріальне становище, призвело до негативних психо-емоційних переживань, вимагало додаткових зусиль для організації життя та захисту порушеного права, та з врахуванням принципу розумності та співмірності вважає за можливе стягнути на користь позивача у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 1 000 грн.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних витрат, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, не виконав вимоги ст. 263 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог, із залишенням без змін рішення суду в іншій оскаржуваній позивачем частині.

Зважаючи на результат розгляду справи, в порядку ч.13 ч.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2684 грн., за частину задоволених позовних вимог. Також з відповідача на користь Держави слід стягнути судовий збір у розмірі 2744,05 грн. за задоволені позовні вимоги, за які позивачем не сплачувався судовий збір.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2023 року в частині відмови у стягненні інфляційних витрат, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Демурінський гірничо-збагачувального комбінат про стягнення інфляційних витрат, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Демурінський гірничо-збагачувального комбінат (ЄДРПОУ 30454644) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інфляційні витрати у розмірі 555,30 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Демурінський гірничо-збагачувального комбінат (ЄДРПОУ 30454644) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 273 849,96 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Демурінський гірничо-збагачувального комбінат (ЄДРПОУ 30454644) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 1 000 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Демурінський гірничо-збагачувального комбінат (ЄДРПОУ 30454644) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2684 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Демурінський гірничо-збагачувального комбінат (ЄДРПОУ 30454644) на користь Держави судовий збір у розмірі 2744,05 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 22 лютого 2024 року.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров