Постанова

від 21.11.2023 по справі 346/2320/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/2320/22

Провадження № 22-ц/4808/1077/23

Головуючий у 1 інстанції П`ятковський В. І.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мальцевої Є.Є.,

суддів: Луганської В.М., Фединяка В.Д.,

секретар Петрів Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 червня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Підлісний Олег Васильович, до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьквських прав,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.

Вказала, що від шлюбу з відповідачем має сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Після розірвання шлюбу в 2010 році син проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. Відповідач не цікавиться сином, не відвідує його, не бере участі в його матеріальному утриманні та вихованні, не піклувався про здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Минулого року син відмовився від спілкування з батьком, у зв`язку із відсутністю взаєморозуміння між ними.

Зазначає, що відповідач ображає позивача та сина в переписках у месенджерах, залякував, застосовував недопустимі методи виховання, які принижують людську гідність дитини, є жорстокими та непритаманними люблячим батькам, і що тягне небезпеку фізичному, психічному, духовному та моральному розвитку дитини.

У зв`язку із словесними образами та погрозами позивач зверталася до поліції, і 26 травня 2022 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення.

Відсутність відповідача в житті сина та підготовці його до самостійного життя, наявність образ з його боку свідчать про ухилення батька від виховання дитини та нехтування батьківськими обов`язками.

Просила позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 та покласти на нього судові витрати.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 21 червня 2023 року позов задоволено, ОСОБА_1 позбавлений батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 992,4 грн.

Не погодившись з рішенням суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушені норми процесуального права.

Так, є безпідставним висновок суду про те, що тільки позивач займається вихованням сина, а відповідач, нібито, умисно ухиляється від участі в житті дитини. Напроти, відповідач регулярно спілкувався з сином, проводив з ним багато часу, дбав про його фізичний стан та розвиток. Іноді стосунки між ним та сином ускладнюються, що обумовлено психологічними причинами віку дитини, необхідністю її самоствердження. Але відповідач вважає себе гідним справжнім батьком дитини.

Вказуючи про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, суд разом з тим не навів в рішенні жодних обставин та доказів ухвалення відповідача від батьківських обов`язків, хоча позбавлення батьківських прав є виключною мірою, про що неоднозначно вказує судова практика.

Рішення суду про позбавлення батьківських прав не мотивоване, оскільки судом не вказано, яка саме підстава для позбавлення батьківських прав доведена в суді.

Суд не врахував, що свідчення сина в суді про його бажання позбавити батька прав щодо нього дані під впливом його матері, яка навіяла йому таку думку.

Суд незаконно прийняв до уваги в якості доказів скриншоти листування, надані позивачем, в той час, як такі матеріали не відповідають вимогам допустимості та достовірності.

Також не містять матеріали справи підтверджень нібито ігнорування вимог поліції відповідачем у зв`язку із його неправомірною поведінкою із позивачем. Ніяких судових рішень про вчинення відповідачем домашнього насильства не існує, факт звернення позивача з такою заявою не є підтвердженням таких обставин.

Неявка відповідача на засідання комісії органу опіки та піклування сама по собі не свідчить про його ухилення від батьківських обов`язків.

Відповідач не був належно повідомлений судом першої інстанції про час та місце розгляду справи, чим порушені його процесуальні права.

Просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач покликається на законність та обґрунтованість рішення суду. Натомість, доводи апеляційної скарги вважає такими, що не містять підстав для його скасування.

На її думку, судом правильно і повно встановлені обставини справи. Крім власних заперечень, відповідач не спростував їх.

Оригінали доказів, які позивачем суду були надані у вигляді скриншотів листування з відповідачем, зберігаються в мобільних телефонах позивача та дитини. Такі докази є допустимими в судовій практиці (справа №753/10840/19).

Відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи, але лише один раз з`явився до суду, більш того, якщо він був зацікавлений у вирішенні спору, мав би самостійно з`ясувати дату судового засідання, але його поведінка свідчить про байдуже ставлення до розгляду справи, як і до батьківських обов`язків.

Просить рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення позивача та її представника, представника третьої особи, яка наполягала на правильності висновку Органу опіки та піклування, наданому суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обгрунтовуються позовні вимоги. Зокрема, суд вважав доведеним, що відповідач як батько не виконує свої обов`язки щодо сина, між ними склалися неприязні відносини, відповідач ображає сина, не виявив бажання захистити свої батьківські права, оскільки не з`явився ані до комісії у справах дітей для розгляду даного питання, ані в судове засідання для надання пояснень щодо позову. Такі обставини, а також неправомірна поведінка ОСОБА_1 щодо позивача, небажання налагодити відносини з сином - свідчать про свідоме нехтування відповідачем батьківськими обов`язками.

Згідно з ч.ч. 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду не відповідає цим вимогам.

Однім з доводів апеляційної скарги відповідача є посилання на порушення судом норм процесуального права, які зобов`язують суд належно повідомити учасника про час та місце розгляду справи.

Згідно з матеріалми справи, позов по суті розглянутий 21.06.2023 року, разом з тим, судове засідання 08.05.2023 року, яке було призначено раніше, не відбулося у зв`язку із відпусткою головуючого судді (а.с.119). В справі наявна повістка про виклик до суду ОСОБА_1 (а.с.122), проте відсутні будь-які підтвердження отримання ним судового виклику на 21.06.2023 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зазначено, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання, є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 , в тому числі, обґрунтовував свою апеляційну скаргу тим, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся за його відсутності, його не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання. Тому відповідні доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються до уваги.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу неповнолітній син сторін проживає з матір`ю (а.с. 10).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 27 листопада 2017 року з відповідача стягуються аліменти на утримання сина у розмірі 1 000 грн (а.с. 17).

Вказане рішення суду перебуває на примусовому виконанні у Коломийському відділі Державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області. (а.с. 69).

З характеристик ОСОБА_3 , даної лицеєм, де він навчається, та позивача ОСОБА_2 , виданої головою територіальної громади, судом першої інстанції було встановлено, що виключно матір постійно займається вихованням сина, бере активну участь у його навчанні у школі, лікуванні вихованні, дозвіллі. (а.с.14,15).

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, вважає, що вказані письмові докази не вказують беззаперечно на обставини, які суд першої інстанції вважав встановленими, і тому не можна погодитися з думкою суду про те, що ці характеристики прямо свідчать про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Судом був допитаний в якості свідка неповнолітній сина відповідача, який пояснив суду, що мав з батьком спілкування, контакт, але в результаті конфлікту в лютому 2022 року перестав спілкуватися з батьком. Після цього батько неодноразово ображав його і матір, що, на думку ОСОБА_4 , свідчить про відсутність поваги до нього, виключає подальші стосунки з батьком. Тому не хоче, щоб відповідач мав щодо нього будь-які права.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказувала, що батько свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню вина, що негативно впливає на його фізичний та духовний розвиток.

Разом з тим відповідач проти позбавлення батьківських прав заперечував в суді першої інстанції, і в судовому засіданні апеляційного суду також, висловлює бажання приймати участь у піклуванні про свого сина, зустрічатись та спілкуватись з ним. Відповідач не оспорює той факт, що останній рік не спілкується з сином, але пояснює це не власним небажанням приймати участь у вихованні дитини, а конфліктом, який в нього є із матір`ю дитини стосовно способів виховання сина.

Особа, яка подала позов про позбавлення батьківських прав повинна довести, що батьки (один із батьків) ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. У свою чергу батьки (один із батьків) мають довести, що вони належним чином виконують свої батьківські обов`язки.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Отинійської селищної ради Коломийського району від 28 вересня 2022 року № 142/2022, визначено недоцільним позбавляти відповідача ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , так як не встановлено обставин ухилення останнього від виконання батьківських обов`язків. З пояснень дитини встановлено, що до конфлікту між батьками у нього з батьком були хороші стосунки. (а.с.75-76).

Більш того, в апеляційному суді представник органу опіки та піклування пояснила, що під час бесіди із спеціалістом служби у справах дітей неповнолітній ОСОБА_5 підтвердив, що має конфлікт з батьком, ображається на нього, вважає, що батько несправедливо ображає його матір, але згодний був би продовжити спілкування у випадку прояву з боку батька бажання налагодити сімейні близькі відносини.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Суд першої інтанції вважав висновок орану опіки формальним, належно необгрунтованим по причині неповного вивчення комісією з питань захисту прав дитини ситуації, що склалася між батьками дитини на протязі ряду років та повне нехтування відповідачем своїми батьківськими обов"язками в силу цього. Разом з тим суд, в свою чергу, не обґрунтував, які обставини привели його до такого висновку, чим підтверджуються твердження про повну відсутність батька в житті ОСОБА_3 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Натомість докази, що стосовно відповідача представниками служби у справах дітей вживались заходи впливу з цього приводу, в матеріалах справи відсутні, підстав для позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування не встановив. Матеріали справи не містять негативних характеристик та доказів винної поведінки відповідача.

Відповідач заперечує проти позбавлення батьківських прав та хоче брати участь у житті сина, мати можливість бачитись з ним, що підтверджує небайдуже ставлення батька.

Відтак, на думку колегії суддів, у цій справі не встановлено обставин, які б однозначно свідчили про те, що ОСОБА_1 не бажає спілкуватися з дитиною, брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання сина, який залишився проживати з матір`ю.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, наявності конфлікту між колишнім подружжям, а також того, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, не втратив інтерес до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з нею, суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.

Колегія суддів вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно його неповнолітнього сина є передчасним та не відповідає інтересам дитини.

Наявні в матеріалах справи докази вказують на помилки у поведінці відповідача, неправильні кроки у вихованні дитини та недостатню участь батька у житті сина, однак не можуть слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, на думку колегії суддів, у справі не встановлено.

Підсумовуючи викладене, виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення його батьківських прав, враховуючи відсутність доказів свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , відсутності доказів того, що він, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує їх не виконувати, а також те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, яка застосовується лише тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними, колегія суддів дійшла висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача не відповідатиме інтересам самої дитини і застосування такого заходу, в даному випадку, не є необхідним, а тому позов ОСОБА_2 задовленню не підлягає.

При цьому суд вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина ОСОБА_3 , оскільки його участі у розвитку і вихованні дитини недостатньо, поклавши при цьому на органи опіки та піклування Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області контроль за виконанням ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Iвано-Франкiвської областi від 21 червня 2023 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Підлісний Олег Васильович, до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 . Покласти на орган опіки та піклування Отинійської селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області контроль за виконанням ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 23 листопада 2023 року.

Головуючий Є.Є. Мальцева

Судді: В.М. Луганська

В.Д. Фединяк