Постанова

від 22.11.2023 по справі 914/1004/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2023 р. Справа №914/1004/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус Трал" за б/н від 19.09.2023

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.08.2023 суддя: Неверовська Л. М., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 17.08.2023

у справі № 914/1004/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Колор-Груп", с. Звенигород, Львівська область,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус Трал", м. Івано-Франківськ,

про стягнення

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

01.05.2023 товариство з обмеженою відповідальністю "Колор-Груп" (надалі ТОВ «Колор-Груп») звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус Трал" (надалі ТОВ «Оптімус Трал») про стягнення заборгованості у розмірі 20 632,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов договору поставки за № 13 від 19.05.2021 позивач поставив відповідачу товар на суму 13002,36 грн., проте відповідач не оплатив його у встановлений договором строк, а тому за невиконання зобов`язань за договором від суми несплати просить стягнути 3975,28 грн. інфляційних втрат, 531,14 грн. 3 % річних та 3123,43 грн. пені нарахованих за період з 11.10.2021 по 19.02.2023.

Правовою підставою позову зазначено ст. 224, 225 ГК України, ст.ст. 6610, 611, 651, 837, 852, 853, 858, 875, 877 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.08.2023 позов ТОВ "Колор-Груп" до ТОВ "Оптімус Трал" про стягнення заборгованості у розмірі 20 632,21 грн. - задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Оптімус Трал" на користь ТОВ "Колор-Груп" 13 002,36 грн. основного боргу, 3975,28 грн. інфляційних втрат, 531, 14 грн. 3 % річних, 604,88 грн. пені та 2356,37 грн. судового збору.

Відмовлено в частині стягнення 2518,55 грн. пені.

Рішення суду мотивоване тим, що 19.05.2021 між сторонами укладено договір поставки. На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 13 002,36 грн. Однак, відповідач неналежно виконав взяті на себе договірні зобов`язання з оплати отриманого товару, а тому сума боргу, пеня та компенсаційні втрати передбачені ст.625 ЦК України підлягають стягненню з відповідача.

Місцевим господарським судом застосовано положення ч. 6 ст. 232 ГК України та здійснено перерахунок розміру штрафних санкцій (пені) за період з 11.10.2021 по 11.04.2022.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення 5 000,00 грн. основного боргу, 1 410,17 грн. інфляційних нарахувань, 180,01 грн. 3% річних, 164,05 грн. пені та 880,17 грн. судового збору та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача 8 002,36 грн. основного боргу, 2 565,11 грн. інфляційних нарахувань, 351,13 грн. 3% річних, 440,83 грн. пені та 1 476,20 грн. судового збору.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не враховано те, що на виконання умов договору за № 13 від 19.05.2021 та відповідно до платіжної інструкції за № 1235 від 08.12.2021 відповідач сплатив позивачу 5 000,00 грн.

Також апелянт зазначає, що у зв`язку з частковою сплатою основного боргу підлягають коригуванню суми щодо стягнення пені та компенсаційних втрат передбачених ст.625 ЦК України.

Узагальнені заперечення позивача

Позивач (ТОВ «Колор-Груп») подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що платіжна інструкція за № 1235 від 08.12.2021 (долучена апелянтом до матеріалів апеляційної скарги) не відповідає вимогам ст. 91 ГПК України, не була подана до суду першої інстанції, а також при поданні такої до суду апеляційної інстанції скаржник не повідомив та не обгрунтував причини неможливості подати ці докази в суд першої інстанції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус Трал" за б/н від 19.09.2023 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.08.2023 у справі № 914/1004/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи № 914/1004/23 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

19.05.2021 ТОВ "Колор-Груп" (постачальник) та ТОВ "Оптімус Трал" (покупець) укладено договір поставки №13 (надалі договір), за змістом якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець прийняти й оплатити матеріали для кузовного ремонту, асортимент, кількість та інші характеристики яких визначаються сторонами в цьому договорі та додатках до нього, у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором (п. 1.1. договору).

Постачальник зобов`язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у письмових або е-mail заявках-замовленнях покупця, переданих електронною поштою е-mail представнику постачальника та/або в рахунках постачальника (п. 1.2. договору).

Поставка здійснюється на умовах терміну ЕХW відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати "ІНКОТЕРМС" 2010 (п. 1.3. договору).

Пунктом поставки товару є: склад постачальника, що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Городок, вул. Перемишльська 103 (п. 1.4. договору).

Покупець оплачує поставлені товари за цінами, вказаними у виставленому постачальником рахунку, на умовах даного договору в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України (п. 5.1. договору).

Розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються покупцем протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару (п. 5.2. договору).

Розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України (п. 5.3. договору).

Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає оплаті поступає на розрахунковий рахунок постачальника (п. 5.4. договору).

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято обумовлений договором товар (матеріали для кузовного ремонту) вартістю 13 002,36 грн., що підтверджується видатковою накладною за № 376 від 10.09.2021.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, правовідносини сторін за договором слід кваліфікувати, як відносини щодо поставки товару.

Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судами встановлено, що на виконання умов договору ТОВ "Колор-Груп" поставило, а ТОВ "Оптімус Трал" отримало товар в сумі 13 002,36 грн., що підтверджується видатковою накладною за № 376 від 10.09.2021.

Поставка та отримання товару також підтверджується податковою накладною за № 7 від 10.09.2021 та актом звірки за період 3 кварталу 2021 року за змістом якого борг відповідача перед позивачем становить 13 002,36 грн.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги в частині посилання апелянта на те, що місцевим господарським судом не враховано, що на виконання умов договору за № 13 від 19.05.2021 та відповідно до платіжної інструкції за № 1235 від 08.12.2021 відповідач сплатив позивачу 5 000,00 грн., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжна інструкція за № 1235 від 08.12.2021 про сплату відповідачем позивачу 5 000,00 грн. (на виконання умов договору за № 13 від 19.05.2021) долучена апелянтом (відповідачем) лише до апеляційної скарги.

Враховуючи положення частини четвертої статті 13, частини третьої статті 53, частини третьої статті 269 ГПК України, апеляційний господарський суд зазначає, що вказані докази (платіжна інструкція за № 1235 від 08.12.2021) під час розгляду справи в суді першої інстанції не були долучені до матеріалів справи та не досліджувалися судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими особа обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідними вимогами, і саме на цю особу покладено обов`язок своєчасного подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Допущення прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (близькі за змістом висновки Верховного Суду викладені, зокрема у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17 та від 16.07.2020 у справі № 908/2828/19).

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості як одних з основних засад судочинства.

Одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону в становище істотно невигідне стосовно опонента. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 14.02.2023 у справі № 910/7035/20, від 17.01.2023 у справі № 904/8459/21, які в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідач був обізнаний про існування даного спору.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі, згідно вимог ст. 120 ГПК України, суд надіслав відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місцезнаходження товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус Трал" - вул. Євгена Коновальця, 229, м. Івано-Франківськ, 76011.

Зазначена кореспонденція повернута до суду АТ "Укрпошта". На конверті прикріплено довідку ф.20, в якій зазначено підставу повернення - за закінченням строку зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Виходячи зі змісту положень статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах, передбачена стаття 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19).

При цьому, як вбачається з апеляційної скарги апелянтом також зазначено місцезнаходження товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус Трал" - вул. Євгена Коновальця, 229, м. Івано-Франківськ, 76011.

Таким чином, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідач (апелянт) мав достатньо часу до початку розгляду справи по суті в суді першої інстанції для подачі до суду першої інстанції відповідних доказів (платіжної інструкції за № 1235 від 08.12.2021).

Одночасно апеляційний господарський суд зазначає, що апелянт (боржник) не позбавлений права подати докази сплати боргу (платіжної інструкції за № 1235 від 08.12.2021) в порядку виконання судового рішення.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не надав доказів, які б безумовно підтверджували неможливість подання вказаних вище доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на викладене, апеляційним господарським судом не приймаються до уваги посилання апелянта щодо часткової сплати основного боргу в сумі 5000,00 грн. та не оцінюється як доказ платіжна інструкція за № 1235 від 08.12.2021.

Враховуючи вищенаведені норми права, умови укладеного між сторонами договору та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в розмірі 13 002,36 грн. за поставку товару згідно укладеного сторонами договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо стягнення трьох процентів річних, то їх сплата від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивач здійснює нарахування 3% річних за період з 11.10.2021 по 19.02.2023 на суму 13 002,36 грн.

Апеляційний господарський суд, провівши перевірку заявленого до стягнення 3% річних у відповідності до вимог законодавства, погоджується з висновками суду першої інстанції в частині обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 531,14 грн., а тому доводи відповідача про неправильний розрахунок суми стягнення 3 % річних не знайшло підтвердження в апеляційному суді.

Щодо нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2021 у справі № 910/13071/19 вказав, що методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи зазначене та встановлені вище періоди прострочення, інфляційні втрати розраховуються в середньому за місяць і у разі, якщо прострочення існувало 15 чи більше днів у місяці.

З огляду на викладене та здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення інфляційних втрат в розмірі 3 975,28 грн., які нараховані за період з жовтня 2021 року по січень 2023 року на суму 13 002,36 грн.

Щодо стягнення пені.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

За порушення строків оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ, від вартості поставленого товару за кожен день прострочення оплати (п. 7.3. договору).

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Судами враховано правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 15.11.2019 в справі №904/1148/19 щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах, за змістом якого, умову договору, якою передбачено нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення виконання зобов`язань, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі №911/634/19, від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, які в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сторонами не визначено інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Як вбачається з розрахунку позивача, ним здійснено нарахування пені поза межами шестимісячного строку від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а саме за період з 11.10.2021 по 19.02.2023.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про здійснення перерахунку розміру штрафних санкцій (пені) з врахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, а звідси про задоволення вимоги щодо стягнення пені в розмірі 604,88 грн., яка нарахована за період з 11.10.2021 по 11.04.2022 на суму 13 002,36 грн.

Звідси правильним є висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 2518,55 грн.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу про те, що платіжна інструкція за № 1235 від 08.12.2021 (долучена апелянтом до матеріалів апеляційної скарги) не була подана до суду першої інстанції, а також при поданні такої до суду апеляційної інстанції скаржник не повідомив та не обгрунтував причини неможливості подати ці докази в суд першої інстанції знайшли своє підтвердження та відповідають встановленим в справі обставинам.

З огляду на викладене висновки місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідають встановленим обставинам по справі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області прийняте з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус Трал" за б/н від 19.09.2023 підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта (відповідача) судового збору в розмірі 4 026,00 грн., який сплачений згідно з платіжною інструкцією за № 8 від 09.10.2023.

Керуючись ст.ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус Трал" за б/н від 19.09.2023 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.08.2023 у справі № 914/1004/23 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 4 026,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.