Рішення

від 13.11.2023 по справі 911/2120/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2023 р. м. Київ Справа № 911/2120/23

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СЕВЕНГАЗ (61002, Харківська обл., м. Харків, пр. Науки, буд. 31Б, прим. 18)

до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОГАЗТРЕЙД (09111, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Степана Бандери, буд. 48)

про стягнення 404782,69 грн., у тому числі 400900,00 грн. попередньої оплати за договором поставки нафтопродуктів № А20022023/1 від 20.02.2023 р., 1878,19 грн. 3% річних, 2004,50 грн. інфляційних втрат,

секретар судового засідання: Невечера С.А.

Представники сторін:

від позивача: Кулаковський О.М. (ордер на надання правової допомоги серії ВА № 1028831; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КР № 000123 від 07.09.2017 р.) в режимі відеоконференції;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СЕВЕНГАЗ (далі ТОВ СЕВЕНГАЗ, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОГАЗТРЕЙД (далі ТОВ АГРОГАЗТРЕЙД, відповідач) про стягнення 404782,69 грн., у тому числі 400900,00 грн. попередньої оплати за договором поставки нафтопродуктів № А20022023/1 від 20.02.2023 р., 1878,19 грн. 3% річних, 2004,50 грн. інфляційних втрат.

Вимоги позивача у даній справі обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки нафтопродуктів № А20022023/1 від 20.02.2023 р., згідно з яким ТОВ СЕВЕНГАЗ було перераховано відповідачеві 1000000,00 грн. авансу. Проте, всупереч умовам зазначеного договору, відповідачем було лише частково поставлено товар, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з ТОВ АГРОГАЗТРЕЙД 400900,00 грн. попередньої оплати, 1878,19 грн. 3% річних, 2004,50 грн. інфляційних втрат, а також судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.07.2023 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 28.08.2023 р.

Підготовче засідання відкладалось.

У судовому засіданні 12.10.2023 р. присутній в режимі відеоконференції представник позивача зазначав, що позивачу відзив на позовну заяву не надходив, а також заявляв про подання позивачем всіх наявних в останнього доказів, що мають значення для вирішення спору та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення розгляду справи по суті; представник відповідача у судове засідання не з`явився. Водночас, про дату, час та місце судового засідання всі учасники справи були повідомлені належно.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.10.2023 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2023 р.

У судовому засіданні 13.11.2023 р. представник позивача позовні вимоги підтримував у повному обсязі; представник відповідача не з`явився. Водночас, про судовий розгляд справи учасники процесу були повідомлені належно.

Частиною 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду даної справи по суті, суд відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 13.11.2023 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

20.02.2023 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОГАЗТРЕЙД (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю СЕВЕНГАЗ (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № А20022023/1, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця (поставити), а покупець зобов`язується прийняти у свою власність та оплатити нафтопродукти (паливо дизельне та/або бензин АІ-95-Євро та/або газ скраплений, автомобільний) (товар) на умовах, визначених даним договором.

Згідно з п. 4.2 договору розрахунки за товар (партію товару) здійснюються покупцем на умовах 100% попередньої оплати.

Датою платежу є дата зарахування грошових коштів на поточний (банківський) рахунок постачальника (п. 4.3 договору).

У відповідності з пп. 7.2.1 п. 7.2 договору постачальник зобов`язаний на підставі заявки та підписаного сторонами додатку (у випадку його складення) передати (поставити) у власність покупця товар.

На виконання умов договору ТОВ СЕВЕНГАЗ було перераховано відповідачеві 1000000,00 грн. авансу згідно платіжної інструкції № 1755 від 06.04.2023 р. з призначенням платежу «оплата за газ скраплений згідно дог. № А20022023/1 від 20.02.2023 р. та рах. № 91 від 05.04.2023 р.».

Проте, відповідачем оплачений позивачем товар було поставлено частково, у зв`язку з чим ТОВ СЕВЕНГАЗ було надіслано на адресу ТОВ АГРОГАЗТРЕЙД лист № 1/05-23 від 09.05.2023 р. з проханням повернути надмірно перераховані кошти у розмірі 400900,00 грн. згідно платіжної інструкції № 1755 від 06.04.2023 р. та договору поставки № А20022023/1 від 20.02.2023 р.

Відповідь на лист отримано не було, у зв`язку з чим позивач і звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача 400900,00 грн. попередньої оплати за договором поставки нафтопродуктів № А20022023/1 від 20.02.2023 р., а також 1878,19 грн. 3% річних та 2004,50 грн. інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 вказаного Кодексу).

Статтею 662 ЦК України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У силу ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Зі змісту ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України слідує, що договором може бути встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата).

За приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, зі змісту частин 1 та 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою застосування останньої є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування положень ст. 693 ЦК України наведено у постановах Верховного Суду від 05.08.2018 р. у справі № 904/8972/17, від 28.02.2019 р. у справі № 912/2275/17, від 27.08.2019 р. у справі № 911/1958/18, від 09.03.2023 р. у справі № 910/5041/22.

Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, доводів позивача не спростував, належними та допустимими доказами не довів факту здійснення поставки товару на залишкову суму попередньої оплати, як і не надав доказів повернення суми попередньої оплати.

Отже, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

Зважаючи на наявні докази у матеріалах справи та відсутність будь-яких заперечень чи спростувань щодо заявлених позивачем вимог, а також враховуючи, що станом на день ухвалення даного рішення попередню оплату у сумі 400900,00 грн. відповідачем не було повернуто позивачу (доказів протилежного до справи не надано), позовна вимога про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 400900,00 грн. підлягає задоволенню.

Крім цього, посилаючись на прострочення відповідачем грошового зобов`язання з повернення суми попередньої оплати та приписи ст. 625 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1878,19 грн. та інфляційні втрати в сумі 2004,50 грн., нараховані за період з 10.05.2023 р. по 05.07.2023 р.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховним Судом неодноразово наводився правовий висновок про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

При цьому, за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 11.04.2018 р. у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц).

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то визначені нею правила відповідальності є загальними, тобто поширюються на порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює окремі види зобов`язань.

Не є винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України, адже означене право покупця за своїм змістом фактично є правом на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої обов`язок продавця перед покупцем з передання оплаченого товару припиняється, а замість нього виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, прострочення якого саме і управнює покупця на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціального виду відповідальності за допущене порушення грошового зобов`язання.

З виконаного позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що останній здійснений за період з 10.05.2023 р. до 05.07.2023 р.

За приписами ст.ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у відповідача виникло в силу пред`явлення йому відповідної вимоги листом позивача № 1/05-23 від 09.05.2023 р. та, за правилами наведеної вище ч. 2 ст. 530 ЦК України, мало бути виконане у семиденний строк з дня пред`явлення вимоги, тобто до 16.05.2023 р.

Таким чином, право на нарахування та вимогу 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України за порушення строку виконання постачальником грошового зобов`язання з повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар у покупця виникло з 17.05.2023 р.

Виходячи із здійсненого судом перерахунку 3% річних, вірний розмір 3% річних становить 1647,53 грн. за період з 17.05.2023 р. до 05.07.2023 р. на суму 400900,00 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 1647,53 грн.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 2004,50 грн., нарахованих на заборгованість відповідача на суму 400900,00 грн.

Виходячи із здійсненого судом перерахунку інфляційних втрат, їх вірний розмір становить 3207,20 грн. на суму 400900,00 грн., однак оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленій позивачем сумі 2004,50 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю СЕВЕНГАЗ.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ СЕВЕНГАЗ просило стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору та понесені позивачем витрати на правову допомогу.

У позовній заяві зазначено, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи, складається з судового збору в розмірі 7050,00 грн., а також 13000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Як встановлено судом, позивача у даній справі представляв адвокат Кулаковський Олександр Миколайович, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено ордер № 1028831 від 05.07.2023 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 000123 від 07.09.2017 р., договір про надання правової допомоги № 19 від 01.09.2018 р., додаткову угоду № 3 від 09.05.2023 р. до договору про надання правової допомоги № 19 від 01.09.2018 р.

01.09.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю СЕВЕНГАЗ (клієнт) та Адвокатським бюро «Олександра Кулаковського» (бюро) було укладено договір про надання правової допомоги № 19, згідно з п. 1.1 якого клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов`язання по наданню правової допомоги (професійної правничої допомоги), а також здійснювати представницькі повноваження, захищати права та законні інтереси клієнта в обсязі та на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 4.3 договору суми гонорару зазначаються бюро в актах про надання правової допомоги.

09.05.2023 р. між ТОВ СЕВЕНГАЗ та АБ «Олександра Кулаковського» було укладено додаткову угоду № 3 до договору про надання правової допомоги № 19 від 01.09.2018 р., за змістом якої дана додаткова угода визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) бюро за надання правової допомоги у спорі з ТОВ АГРОГАЗТРЕЙД про стягнення боргу по договору та штрафних санкцій.

Згідно з п. 1 додаткової угоди вартість послуг становить 13000,00 грн., з яких: 9000,00 грн. за аналіз документів бухгалтерського обліку; підготовку та направлення до суду позовної заяви; участь у судових засіданнях господарського суду (як очно так і онлайн) та 4000,00 грн. за підготовку та направлення до суду відповіді на відзив.

У відповідності з п. 2 додаткової угоди сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється клієнтом в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок бюро.

ТОВ СЕВЕНГАЗ було перераховано на рахунок АБ «Олександра Кулаковського» 13000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 342 від 05/07/2023 від 05.07.2023 р.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Також, за статтею 28 Правил адвокатської етики, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Наведена правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.09.2020 р. у справі № 910/4201/19.

Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі - гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 цієї статті Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання позивачу адвокатом АБ «Олександра Кулаковського» Кулаковським О.М. професійної правничої допомоги у цій справі, а також враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо співмірності чи обґрунтованості витрат позивача на правову допомогу, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правову допомогу в розмірі 9000,00 грн. (за аналіз документів бухгалтерського обліку, підготовку та направлення до суду позовної заяви та участь у судових засіданнях) є доведеними та обґрунтованими.

Щодо решти витрат позивача на правову допомогу в сумі 4000,00 грн. за підготовку та направлення до суду відповіді на відзив, суд відзначає, що матеріали даної справи не містять ні відзиву, ні відповіді на відзив, у зв`язку з чим в цій частині заявлені позивачем витрати на правову допомогу не можуть бути покладені на відповідача.

Поряд з цим, згідно з приписами п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, витрати на правову допомогу (виходячи з суми 9000,00 грн.) та витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд звертає увагу позивача на те, що при зверненні до суду з даним позовом ним був сплачений судовий збір у розмірі, що перевищує передбачений Законом України «Про судовий збір», оскільки подання позову було здійснено в системі «Електронний суд», у зв`язку з чим на підставі ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» до даного позову застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Водночас, повернення зайво сплаченої суми судового збору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» здійснюється судом за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОГАЗТРЕЙД (09111, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Степана Бандери, буд. 48, код 41271768) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СЕВЕНГАЗ (61002, Харківська обл., м. Харків, пр. Науки, буд. 31Б, прим. 18, код 42024872) 400900 (чотириста тисяч дев`ятсот) грн. 00 коп. попередньої оплати, 1647 (одну тисячу шістсот сорок сім) грн. 53 коп. 3% річних, 2004 (дві тисячі чотири) грн. 50 коп. інфляційних втрат, 4854 (чотири тисячі вісімсот п`ятдесят чотири) грн. 62 коп. судового збору, 8994 (вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн. 87 коп. витрат на правову допомогу.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 23.11.2023 р.

Суддя В.М. Бабкіна