Ухвала

від 21.11.2023 по справі 454/5013/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

21 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 454/5013/21

провадження № 61-15979 ск 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Кравцем Ростиславом Юрійовичем, на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Соснівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7 Червоноградської міської ради Львівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ від 09 листопада 2021 року № 144 Соснівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7 Червоноградської міської ради Львівської області (далі - Соснівська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7) «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та стягнути із Соснівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 на свою користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня відсторонення по день постановлення судового рішення.

2. Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона працює на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи та вчителя математики у Соснівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7. 03 листопада 2021 року адміністрацією закладу їй було вручено повідомлення про відсторонення її з 08 листопада 2021 року від роботи без збереження заробітної плати до моменту пред`явлення документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, чи міжнародного внутрішнього сертифіката або іноземного сертифіката, що підтверджує вакцинацію від COVID-19. Наказом від 09 листопада 2021 року № 144 Соснівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 з 09 листопада 2021 року її було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Вказаний наказ є протиправним та таким, що грубо порушує її конституційне право на працю, яке полягає в незаконному вимаганні медичної інформації щодо вакцинації від коронавірусної хвороби COVID-19 та обмеження її прав щодо повноцінної роботи.

3. Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 19 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

4. У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана засобами поштового зв`язку 06 листопада 2023 року її представником - адвокатом Кравцем Р. Ю., на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

5. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та в подальших постановах Верховного Суду у справах № 613/1947/21, № 565/1559/21, № 607/20853/21, № 279/6558/21, № 295/17426/21, № 130/3550/21, № 688/51/22, № 464/9030/21, № 144/1793/21, що призвело до неправильного вирішення справи. Всупереч правовим висновкам Верховного Суду апеляційний суд не врахував, що Соснівською ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 були впроваджені додаткові обмежувальні заходи в навчальному закладі, які вказували на можливість зменшення кількості соціальних контактів її (позивача) з дітьми, а також запровадження їй дистанційної форми роботи. Вказане призвело до незаконного і непропорційного втручання в її приватне життя та порушення її трудових прав. Крім цього, усвідомлюючи, що наказ Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 01 листопада 2021 року № 2393 та постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 суперечать вимогам Конституції та Законів України, суди не керувалися принципом верховенства права та не застосували норми Конституції України як норми прямої дії.

7. Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

8. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи та вчителя математики у Соснівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7.

10. Наказом в. о. директора Соснівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 від 09 листопада 2021 року № 144-к ОСОБА_1 з 09 листопада 2021 року було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

11. Вказаний наказ було доведено до відома ОСОБА_1 , однак не отримано нею, про, що свідчить відповідний акт № 02 від 09 листопада 2021 року.

12. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 , посада якої віднесена до тих, працівники на якій підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти COVID-19, не надала директору Соснівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 ні довідки відповідної форми про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, ні сертифіката про проходження вакцинації, що беззаперечно підтверджує відсутність у неї протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та те, що ОСОБА_1 не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що відповідно до чинного законодавства було її обов`язком. Характер виконуваної позивачем роботи на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи та вчителя математики у Соснівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 пов`язаний із значною кількістю прямих та непрямих контактів з іншими особами впродовж робочого дня, тому об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Соснівська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 правомірно ухвалила рішення про відсторонення позивача від роботи.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону.

13. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

14. Частиною першою статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

15. Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я України» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

16. Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

17. Статтею 1 Закону № 1645-ІІІ визнано, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

18. Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

19. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

20. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

21. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

22. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

23. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

24. Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

25. Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

26. Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

27. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

28. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

29. Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо пропорційності втручання у право позивача на повагу до приватного життя, легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

30. Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

31. 11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

32. Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

33. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. В подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

34. 24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках». Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

35. Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

36. Критерії оцінки пропорційності втручання у право на приватне життя Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, підлягають врахуванню такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форма організації праці (дистанційна/ надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

37. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

38. На кожному рівні повної загальної середньої освіти освітній процес організовується в безпечному освітньому середовищі та здійснюється з урахуванням вікових особливостей, фізичного, психічного та інтелектуального розвитку дітей, їхніх особливих освітніх потреб.

39. Заклад освіти створює безпечне освітнє середовище з метою забезпечення належних і безпечних умов навчання, виховання, розвитку учнів, а також формує у них гігієнічні навички та засади здорового способу життя (стаття 21 Закону України «Про повну загальну середню освіту»).

40. В цій справі встановлено, що позивач працює на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи та вчителя математики у Соснівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7, тобто, як працівник закладу освіти, підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину.

41. Також встановлено, що ОСОБА_1 , посада якої віднесена до тих, працівники на якій підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти COVID-19, не надала директору Соснівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 Червоноградської міської ради Львівської області ні довідки відповідної форми про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, ні сертифікату про проходження вакцинації.

42. Саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження вакцинації проти COVID-19, або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 943/2356/21 від 08 листопада 2023 року у справі № 565/279/22.

43. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 роботодавцем було прийнято рішення про її відсторонення від виконання нею посадових обов`язків до усунення причин, що зумовили таке відсторонення.

44. Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (на яку послався скаржник), суди попередніх інстанцій врахували характер виконуваної позивачем роботи на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи та вчителя математики у Соснівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7, що пов`язаний із значною кількістю прямих та непрямих контактів з іншими особами впродовж робочого дня, в тому числі з дітьми, а зміст і характер службових обов`язків позивача як заступника директора з навчально-виховної роботи позбавляє її можливості працювати дистанційно.

45. Виходячи зі змісту вищенаведених норм законодавства, а також характеру виконуваної позивачем роботи, що обумовлює необхідність у контактуванні з учнями закладу освіти, іншими працівниками, що мало вплив на безпечне освітнє середовище й підвищувало ризик інфікування коронавірусом та/або сприяння його подальшому поширенню, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності відсторонення позивача від роботи, за встановлених у справі обставин, узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та в подальших постановах Верховного Суду у справах № 613/1947/21, № 565/1559/21, № 607/20853/21, № 279/6558/21, № 295/17426/21, № 130/3550/21, № 688/51/22, № 464/9030/21, № 144/1793/21, на які послався скаржник, щодо критеріїв оцінки пропорційності втручання у право на приватне життя у зв`язку з обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19.

46. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували можливості встановлення позивачу дистанційної форми праці, не заслуговують на увагу, оскільки судами встановлено неможливість такої форми праці позивача виходячи зі змісту і характеру службових обов`язків позивача як заступника директора з навчально-виховної роботи. Крім цього, з оскаржуваних судових рішень та з доводів касаційної скарги не вбачається, що позивач зверталася до роботодавця з вимогою про переведення її на дистанційну роботу.

47. В цій справі індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників (членів суспільства), які провели щеплення з метою загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

48. При цьому позивачем не доведено, а судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

49. Оскільки заявлені позивачем підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

50. Подібні висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21, від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21, від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21, від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 621/4155/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 206/26/22, від 19 квітня 2023 року у справі № 950/2795/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 203/268/22, від 09 серпня 2023 року у справі № 203/965/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 203/216/22, від 06 вересня 2023 року у справі № 317/4188/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 133/51/22, від 25 жовтня 2023 року у справі № 211/8418/21.

51. У пункті 95 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 565/279/22 зазначено, що об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник у освітньому середовищі, Верховний Суд дійшов висновку, що таке індивідуальне обмеження, а саме тимчасове відсторонення невакцинованого вчителя, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних з поширенням на території України хвороби COVID-19, формування безпечного освітнього середовища.

52. Нормативно-правові акти, які стали підставою для прийняття наказу про відсторонення позивача від роботи (наказ МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 та постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236) є чинними, не скасованими та не визнані неконституційними, тому доводи скаржника про відсутність підстав для їх врахування суперечать частині третій статті 10 ЦПК України, згідно з якою суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

53. Посилаючись на неврахування судами критеріїв оцінки пропорційності втручання у право на приватне життя у зв`язку з обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, сформованих в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини в цій справі на підставі здійсненої ними оцінки доказів в їх сукупності і що Верховний Суд має переоцінити їх, при тому, що з підстав порушення судами норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389, частина третя статті 411 ЦПК України) судові рішення не оскаржені.

54. При цьому в силу вимог статті 400 ЦПК України незгода скаржника з установленими судами обставинами справи і оцінкою доказів не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

55. Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

56. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

57. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

58. У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

59. Таким чином, доводи касаційної скарги не свідчать про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду.

60. Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

61. В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження

62. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

63. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії))

64. Виходячи з викладеного, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Соснівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7 Червоноградської міської ради Львівської області про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Кравцем Ростиславом Юрійовичем, на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Пророк

А. І. Грушицький

Є. В. Петров