Ухвала

від 23.11.2023 по справі 143/1095/23

ПОГРЕБИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 143/1095/23

УХВАЛА

Іменем України

23.11.2023 року м. Погребище

Суддя Погребищенського районного суду Вінницької області Сич С.М., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голівського Вадима Валерійовича про забезпечення позову ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства «Конкурент» та Фермерського господарства «Дуби» про розірвання договорів оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

Встановив:

До Погребищенського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Голівський Вадим Валерійович, до Селянського (фермерського) господарства «Конкурент» та Фермерського господарства «Дуби» про розірвання договорів оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У позовній заяві представник позивача просить:

- розірвати договір оренди землі, площею 2,9791 га, кадастровий номер 0523487200:01:002:0007, яка розташована на території Надроссянської сільської ради (Погребищенська міська територіальна громада) Вінницького району Вінницької області (раніше Чапаєвська сільська рада Погребищенського району Вінницької області), що укладений 05.10.2018 між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством «Конкурент»;

- скасувати рішення державного реєстратора Погребищенської міської ради Вінницької області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.10.2018 року № 28704588, на підставі якого здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 2,9791 га, кадастровий номер 0523487200:01:002:0007, яка розташована на території Надроссянської сільської ради (Погребищенська міська територіальна громада) Вінницького району Вінницької області (раніше Чапаєвська сільська рада Погребищенського району Вінницької області);

- розірвати договір оренди землі, площею 2,9791 га, кадастровий номер 0523487200:01:002:0007, яка розташована на території Надроссянської сільської ради (Погребищенська міська територіальна громада) Вінницького району Вінницької області (раніше Чапаєвська сільська рада Погребищенського району Вінницької області), що укладений 30.08.2019 між ОСОБА_1 (та Фермерським господарством «Дуби».

Разом із позовною заявою представником позивача адвокатом Голівським В.В. подано заяву про забезпечення позову від 15.11.2023 року, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення до набрання чинності рішенням у справі заборони відповідачу Фермерському господарству «Дуби» ініціювати та проводити державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,9791 га, кадастровий номер 0523487200:01:002:0007, яка розташована на території Надроссянської сільської ради (Погребищенська міська територіальна громада) Вінницького району Вінницької області (раніше Чапаєвська сільська рада Погребищенського району Вінницької області), на підставі договору оренди землі, що укладений 30.08.2019 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Дуби».

В обґрунтування заяви зазначив, що 30.08.2019 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Дуби» було укладено Договір оренди земельної ділянки площею 2,9791 га, кадастровий номер 0523487200:01:002:0007, яка розташована на території Надроссянської сільської ради (Погребищенська міська територіальна громада) Вінницького району Вінницької області (раніше Чапаєвська сільська рада Погребищенського району Вінницької області).

Відповідно до п. 19 Договору оренди землі від 30.08.2019 року передача земельної ділянки орендарю здійснюється відповідно до Закону України «Про оренду землі». Право оренди земельної ділянки за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди по даному договору.

З 16.01.2020 року набрали чинності зміни до Закону України «Про оренду землі», внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 року № 340-ІХ, де вимоги абзацу 2 ч. 2 ст. 25 цього Закону було викладено в наступній редакції - «орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди».

Відповідач ФГ «Дуби» мало право розпочати використання орендованої земельної ділянки за Договором оренди землі від 30.08.2019 року після здійснення державної реєстрації відповідного права оренди.

Згідно Інформації з Державного земельного від 28.09.2023 року право оренди земельної ділянки площею 2,9791 га, кадастровий номер 0523487200:01:002:0007, яка розташована на території Надроссянської сільської ради (Погребищенська міська територіальна громада) Вінницького району Вінницької області (раніше Чапаєвська сільська рада Погребищенського району Вінницької області) з 29.10.2018 року зареєстровано за відповідачем СФГ «Конкурент».

Отже, відповідач ФГ «Дуби» без державної реєстрації права оренди вищезазначеної земельної ділянки позбавлений права приступати до її використання, а отже протягом 2019-2023 років в порушення земельного законодавства України та договору оренди землі від 30.08.2019 року так і не приступив до використання даної земельної ділянки, тобто фактично у добровільному (односторонньому) порядку відмовився від виконання вказаного Договору оренди землі, а отже і від права користування земельною ділянкою, що є підставою для розірвання цього Договору.

Як зазначає представник позивача - адвокат Голівський В.В. існує досить висока ймовірність того факту, що орендар ФГ «Дуби» може в будь - який момент здійснити державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, що може значно ускладнити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду, а тому є необхідність вжити заходів щодо забезпечення позову шляхом встановлення до набрання чинності рішенням у справі заборони відповідачу ФГ «Дуби» вчиняти будь - які дії, пов`язані з державною реєстрацією права оренди землі за договором від 30.08.2019 року.

При цьому представник позивача посилається на приписи ст.ст. 150, 151, 152, 153, 182 ЦПК України.

Вирішуючи по суті заяву про забезпечення позову, суд виходить із того, що відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В ч.1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до ч. 1ст. 149 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 1ст. 151 ЦПК Україниу заяві про забезпечення позову повинні міститися: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціна позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиція заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2ст. 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу п.2 ч.1ст. 150 ЦПК Українипозов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як роз`яснено в пунктах 1, 4Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Згідно зазначених норм закону завданням забезпечення позову є застосування судом, в провадженні якого перебуває справа, заходів щодо захисту матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання у майбутньому прийнятого судового рішення за її позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

За загальним правилом, закріпленим у ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 12лютого 2020року усправі №381/4019/18вказано,що співмірністьпередбачає співвідношеннясудом негативнихнаслідків відвжиття заходівзабезпечення позовуз тиминегативними наслідками,які можутьнастати внаслідокневжиття цихзаходів,з урахуваннямвідповідності правачи законногоінтересу,за захистомяких заявникзвертається досуду,вартості майна,на якевін заявляєклопотання накластиарешт,чи майновихнаслідків заборонивідповідачу здійснюватипевні дії.Заходи забезпеченняпозову застосовуютьсядля того,щоб гарантувативиконання можливогорішення судуі повиннізастосовуватися лишев разінеобхідності,оскільки безпідставнезвернення дотаких дійможе спричинитипорушення правта законнихінтересів іншихосіб чиучасників процесу.Розглядаючи заявупро забезпеченняпозову,суд маєз урахуваннямдоказів,наданих позивачемна підтвердженнясвоїх вимог,пересвідчитися,зокрема,в тому,що міжсторонами дійсновиник спірта існуєреальна загрозаневиконання чиутруднення виконанняможливого рішеннясуду прозадоволення позову;з`ясуватиобсяг позовнихвимог,дані проособу відповідача,а такожвідповідність видузабезпечення позову,який проситьзастосувати особа,котра звернуласяз такоюзаявою,позовним вимогам.Вирішуючи питанняпро забезпеченняпозову,суд повиненспіввідносити негативнінаслідки відвжиття заходівзабезпечення позовуз тиминегативними наслідками,які можутьнастати внаслідокневжиття цихзаходів.Необхідність застосуваннязаходів забезпеченнявипливає зфактичних обставинсправи,які свідчатьпро наявністьпідстав вважати,що незастосуванняцього заходупризведе доутруднення чиунеможливлення виконаннярішення судув разізадоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 викладено правовий висновок, який зводиться до того, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

При цьому суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені "правом на суд".

Разом із цим, як встановлено судом, заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голівського В.В. не містить будь-яких обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Так, представник позивача - адвокат Голівський В.В. покликається на те, що існує досить висока ймовірність того, що відповідач ФГ «Дуби» може в будь який момент здійснити державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Проте, такі доводи представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голівського В.В. суд вважає недостатньо вмотивованими, оскільки ним не надано жодних доказів, які б давали обґрунтовані підстави вважати, що ФГ «Дуби» вчиняє ті чи інші дії, спрямовані на реєстрацію права оренди земельної ділянки, як-то отримання Витягу з Державного земельного кадастру, звернення до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно із відповідною заявою тощо.

Більше того, із доданої до позовної заяви Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.09.2023 року вбачається, що на даний час право оренди на згадану земельну ділянку зареєстровано за СФГ «Конкурент». Дата державної реєстрації права в державному реєстрі прав 29.10.2018 року.

За змістом п.5 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» однією із підстав для відмови в державній реєстрації прав є наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відтак, наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про зареєстроване право оренди на земельну ділянку за СФГ «Конкурент» вочевидь унеможливлює здійснення реєстрації такого права за ФГ «Дуби».

Зважаючи нате,що предметомспору уданій справіє,серед іншого,скасування рішеннядержавного реєстраторапро державнуреєстрацію праваоренди земельноюділянкою заСФГ «Конкурент»,суд вважаєне достатньовмотивованими доводипредставника позивачапро те,що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а захід забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам в розумінні приписів ч.3 ст. 150 ЦПК України, позаяк матеріали заяви не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить представник позивача, а посилання у заяві лише на потенційну можливість, припущення стосовно того, що відповідач може здійснити державну реєстрацію права оренди без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-154,260,353 ЦПК України, суддя, -

Ухвалив:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Голівського В.В. від 15.11.2023 року про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду через Погребищенський районний суд Вінницької області протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя