Постанова

від 23.11.2023 по справі 826/9592/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 826/9592/16

адміністративне провадження № К/9901/39943/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінк! Маккенн Еріксон" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 (головуючий суддя Горяйнов А. М., судді: Глущенко Я. Б., Файдюк В. В.),

У С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінк! Маккенн Еріксон" (позивач, ТОВ``Сінк! Маккенн Еріксон``, товариство) звернулося до суду з позовом, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, в якому просило скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у м. Києві (відповідач, ГУ ДФС) податкові повідомлення - рішення від 27.05.2016 № 00070441404 та №0007611404 про збільшення товариству суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (ПДВ) на 788' 365,50 грн (в тому числі, основний платіж - 525' 577 грн, штрафні (фінансові) санкції - 262' 788,50 грн) та зменшення розміру від`ємного значення суми ПДВ за квітень 2015 року на 131' 048 грн (т.І, а.с.113-116, т. ІІ, а.с. 39).

Зазначені рішення ГУ ДФС прийняло на підставі акта документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ``Сінк! Маккенн Еріксон`` від 13.05.2016 №91/26-15-14-04-04/34620701 із висновком про порушення товариством вимог підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу (ПК) України внаслідок безпідставного формування податкового кредиту за лютий, березень, квітень, липень, серпень, жовтень 2015 року на загальну суму 656' 625 грн за операціями із ТОВ``Дашар``, ТОВ``Латель``, ТОВ``Профпідряд``, ТОВ``Коптос`` та ТОВ ``Ірбіс Корпорейшн``, що призвело до заниження ПДВ за вказані періоди на загальну суму 525' 577 грн та до завищення суми від`ємного значення за квітень 2015 року на 131' 048 грн (пункти 3.2.2, 4 акта, т.І, а.с.91-109).

Так, у ході перевірки за результатами аналізу зібраної відповідно до статей 72, 74 ПК України податкової інформації встановлено, що контрагенти товариства мають спільні ознаки фіктивного підприємництва. Зокрема, ці контрагенти не мають матеріально-технічних та трудових ресурсів, які об`єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності у сфері рекламних послуг; названі контрагенти позивача за своїми юридичними адресами не знаходяться, до контролюючих органів не звітують, статус платника ПДВ анульовано; їх вид діяльності та номенклатура придбаних товарів/послуг не відповідає виду та номенклатурі реалізованих товариству; керівники цих товариств заперечують свою причетність до їх створення та господарської діяльності, зокрема й щодо підписання будь-яких первинних документів; відносно названих підприємств в територіальних органах сформовано облікові картку суб`єкта фіктивного підприємництва; окремі контрагенти товариства фігурують у кримінальних провадженнях (ТОВ``Дашар``, ТОВ ``Ірбіс Корпорейшн``, ТОВ``Латель`` фігурують у кримінальних провадженнях від 10.04.2014 №42014000000000259, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364, частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу (КК) України, від 27.10.2015 №32015100070000112, від 18.05.2015 №32015060000000030, порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 КК України), а щодо засновника ТОВ``Профпідряд`` ОСОБА_1 ухвалено вирок у справі №757/44864/15-к за статтею 205 КК України, яким призначено йому покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді штрафу у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становило 2550 грн. Зважаючи на це контролюючий орган зробив висновок, що операції з названими контрагентами були удаваними і товариство своє право на податковий кредит не підтвердило.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на помилковість висновків контролюючого органу в акті перевірки про безтоварний характер господарських операцій з названими вище контрагентами та порушення ним норм податкового законодавства внаслідок обліку таких операцій. Позивач доводив, що господарські операції з його контрагентом мали реальний характер, підтверджуються належними первинними та іншими документами бухгалтерського та податкового обліку. Натомість, висновки контролюючого органу про безтоварний характер вказаних операцій ґрунтуються на припущеннях та суб`єктивних судженнях посадових осіб контролюючого органу. Позивач також наголошував, що відповідач провів перевірку лише на підставі негативної податкової інформації та іншої інформації відносно контрагентів без врахуванням первинних документів товариства щодо цих операцій.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 06.09.2016 у задоволені позову відмовив.

Суд першої інстанції з урахуванням встановлених під час перевірки обставин та враховуючи правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 21.01.2011 №21-37а10, від 05.03.2012 у справі №21-421а11, від 13.01.2009 №21-1578во08, від 08.09.2009 №21-737во09, погодився з доводами контролюючого орану про те, що документи, складені від імені фіктивної юридичної особи, не породжують жодних правових наслідків. При цьому обставини щодо підписання первинних документів від імені контрагентів позивача невстановленими особами від імені осіб, які заперечували свою причетність до господарської діяльності суб`єктів господарювання, суд визнав самодостатню підставу для висновку про відсутність у ТОВ``Сінк! Маккенн Еріксон`` права на податковий кредит за спірними операціями.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 27.04.2017 скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.09.2016 та ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову, скасувавши податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 27.05.2016 №0007031404 повністю, а податкове повідомлення-рішення №00070441404 - в частині нарахування товариству податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 539' 304 грн, з якої: 359' 536 грн за основним платежем та 179'768 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Апеляційний суд не погодився з постановою суду першої інстанції та дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, мотивуючи таке рішення тим, що факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій. Натомість податкові накладні виписані від імені підприємства та від особи, яка, по-перше, заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, по-друге, не мала можливості їх підписати в силу, встановлених вироком обставин, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг. При цьому суд спирався на позицію Верховного Суду України від 04.10.2016 у справі №810/7161/14, відповідно до якої лише вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У ході розгляду справи суд встановив, що керівники ТОВ``Дашар``, ТОВ``Коптос`` та ТОВ``Ірбіс Корпорейшн`` були допитані як свідки у межах кримінальних проваджень, досудове розслідування яких на час апеляційного розгляду справи триває, зі змісту протоколів допиту свідка стосовно ТОВ ``Дашар`` встановити зміст його пояснень неможливо, відомості про допит керівника ТОВ ``Латель`` взагалі відсутні, вироки у кримінальних провадженнях за участі цих товариств не ухвалено. З урахуванням сутності доводів податкового органу, що спростовують достовірність даних податкового обліку платника податків, суд витребував у нього докази відносно того, що первинні документи підписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності вищеназваних підприємств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів. Проте доказів, які б підтверджували обставини, викладені в протоколах допиту свідків директора ТОВ``Дашар`` ОСОБА_2 , засновника та директора ТОВ``Коптос`` Камінської М. В., директора ТОВ``Ірбіс Корпорейшн`` Золотько І. М., відповідач відповідно до частини другої статті 72 КАС України не надав. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції зробив оцінку наданих товариством документів, складених за наслідками операцій з придбання товариством послуг з розміщення рекламних матеріалів на відео-бордах України на підставі договорів із ТОВ``Дашар``, ТОВ``Коптос``, ТОВ``Латель`` (податкові накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), акти прийому-передачі рекламного відеоматеріалу (диск із записом відеоролика, який був предметом рекламної кампанії), додатки до відповідних договорів, в яких викладений зміст рекламної кампанії, медіа-плани, рахунки на оплату, наказ від 05.01.2015 №05/01-15 про призначення відповідального за проведення моніторингу розміщення реклами ТОВ``Сінк! Маккенн Еріксон`` виконавцями рекламних послуг у 2015 році, звіти повноти виконання рекламної кампанії та матеріали фотофіксації), та зробив висновок про їх достатність для підтвердження отримання товариством послуг з розміщення реклами від ТОВ``Дашар``, ТОВ``Коптос``, ТОВ``Латель`` та права на податковий кредит за такими операціями. Також суд висновував, що товариство спростувало належними та допустимими доказами викладені в акті перевірки судження контролюючого органу про безтоварність операцій з придбання послуг по організації розповсюдження рекламно-інформаційних матеріалів у ТОВ ``Ірбіс Корпорейшн``. Такого висновку апеляційний суд дійшов на підставі оцінки наданих позивачем договору від 30.09.2015 №30/09-І з додатком та його умов, первинних документів, що були складені у межах цього договору (податкова накладна, акт здачі-приймання робіт (надання послуг)), на підставі яких товариство сформувало дані бухгалтерського та податкового обліку, та доказів макету флаєра, приймання-передачі такого флаєра та примірники виготовлених флаєрів з відповідними написами на копії дизайн-макету флаєра, що скріплені підписами керівників та печатками ТОВ``Сінк! Маккенн Еріксон`` і ТОВ ``Ірбіс Корпорейшн``.

Отже, обставини щодо підписання первинних та інших документів, що були видані ТОВ``Дашар``, ТОВ``Коптос``, ТОВ``Латель`` та ТОВ ``Ірбіс Корпорейшн`` та на підставі яких ТОВ``Сінк! Маккенн Еріксон`` сформувало дані свого податкового обліку, враховувалися судом в сукупності з іншими обставинами та доказами, що були надані сторонами на підтвердження та спростування обґрунтованості визначення товариством податкового кредиту.

Водночас документи, видані від ТОВ``Профпідряд`` та підписані ОСОБА_1 , якого Печерський районний суд м. Києва вироком від 09.12.2015 у справі №757/44864/15-к визнав винним у фіктивному створенні 20.01.2015 ТОВ``Профпідряд``, суд визнав неналежними і такими, що не підтверджують право на податковий кредит.

ГУ ДФС звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017, в якій, посилаючи на порушення цим судом норми статті 159 КАС України (у редакції до 15.12.2017), просило скасувати зазначене судове рішення апеляційної інстанції та залишення в силі судове рішення суду першої інстанції.

Скаржник, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України в постановах від 05.03.2012 (справа №21-421а11), від 01.01.2015 (справа №21-1661а15), від 02.12.2015 (справа №21-3849а15), наполягав на тому, що будь-які документи, виписані від імені осіб, що заперечують причетність до діяльності суб`єкта господарювання, не мають юридичної сили, не посвідчують придбання активів і не можуть підтверджувати право на податковий кредит. Проте суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив доводи контролюючого орану про фіктивність суб`єктів господарювання (ТОВ ``Дашар``, ТОВ ``Коптос``, ТОВ ``Ірбіс Корпорейшн``, ТОВ``Латель``) та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи протоколам допиту осіб, які заперечують причетність до діяльності суб`єктів господарювання, карткам фіктивного підприємництва та іншим доказам, що були надані відповідачем.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.05.2017 (суддя Голубєва Г. К.) відкрив касаційне провадження №К/800/17135/17 у цій справі за касаційною скаргою відповідача.

Позивач правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу VІІ ''Перехідні положення'' КАС України в редакції Закону України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів``, від 03.10.2017 №2147-VIII матеріали касаційної скарги з Вищого адміністративного суду України передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ`` від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України та відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи {частина третя статті 3 КАС України}.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи відповідача у межах його доводів та вимог, судові рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Порядок формування платником податків податкового кредиту та вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності у 2015 році, був врегульований нормами статей 44, 198, 201 ПК України.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума ПДВ для включення до податкового кредиту, крім того, повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 КАС України щодо достовірності доказів.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні'' від 16.07.1999 №996-XIV, так само характеризує і податковий облік.

У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

У касаційній скарзі ГУ ДФС посилається на постанови Верховного Суду України від 05.03.2012 (справа №21-421а11), від 01.01.2015 (справа №21-1661а15), від 02.12.2015 (справа №21-3849а15), в яких зроблено висновок, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю; господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що формулювання Верховного Суду України - ''статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю'' - не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні - це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містив визначення статусу фіктивного підприємства.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що ''господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку''.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду підтримала правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.11.2018 у справі №822/551/18, про те, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

У пункті 103 постанови від 07.07.2022 Велика Палата сформулювала висновок, відповідно до якого платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону №996-XIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті (пункт 109 постанови).

Велика Палата звернула увагу, що відповідно до положень статті 90 КАС обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних. Згідно з висновком в постанові від 07.07.2022 визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.

Отже, доводи контролюючого органу, як-то, відсутність контрагентів за місцем реєстрації, у зв`язку з чим було анульовано статус платника ПДВ, відсутність у них трудових та матеріальних ресурсів з посиланням на податкову інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично надані позивачем до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається відповідач.

Заперечуючи проти висновку суду апеляційної інстанції про реальний характер господарських операцій ТОВ ``Дашар``, ТОВ ``Коптос``, ТОВ ``Ірбіс Корпорейшн``, ТОВ``Латель``, відповідач у касаційній скарзі посилається на ті ж обставини, якими обґрунтовані висновки в акті перевірки.

Відхиляючи такі доводи відповідача, суд апеляційної інстанції зазначив, що надані позивачем документи (господарські договори, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), акти прийому-передачі рекламного відеоматеріалу (диск із записом відеоролика, який був предметом рекламної кампанії), додатки до відповідних договорів, в яких викладений зміст рекламної кампанії, медіа-плани, рахунки на оплату, наказ від 05.01.2015 №05/01-15 про призначення відповідального за проведення моніторингу розміщення реклами ТОВ``Сінк! Маккенн Еріксон`` виконавцями рекламних послуг у 2015 році, звіти повноти виконання рекламної кампанії та матеріали фотофіксації, платіжні документи) відповідають вимогам первинних документів, не викликають сумнівів щодо їх достовірності і в сукупності підтверджують здійснення господарських операцій позивача із вказаними контрагентами.

На противагу таким висновкам суду апеляційної інстанції ГУ ДФС не наводить доводів, що позивач самостійно склав первинні документи та вніс до них недостовірну інформацію щодо придбаних товарів та/або щодо їх постачальників. Так само відповідач не зазначає та не надає доказів, що товариство було обізнане щодо недостовірності даних про постачальників товарів в первинних документах, на підставі яких сформував показники податкового обліку щодо сум податкового кредиту. В матеріалах справи відсутні докази, що у позивача були обґрунтовані підстави сумніватись у достовірності відомостей в первинних документах щодо постачальників. Доводів такого змісту, так само як і доводів, що позивач діяв без належної обачності, використовуючи первинні документи для цілей податкового обліку, ГУ ДПС у касаційній скарзі не наводить.

Також, стосовно доводів контролюючого орану про відсутність у товариства дозволів на розміщення рекламних матеріалів, як доказу безтоварності господарських операцій, з посиланням на частину першу статті 16 Закону України ''Про рекламу'' та Порядок розміщення реклами в місті Києві, затверджений рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №37/6253, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зауважив, що дозвіл на розміщення реклами отримує саме розповсюджувач реклами, в той час як ТОВ``Сінк! Маккенн Еріксон`` у правовідносинах, що є предметом дослідження, було рекламодавцем.

Доводи касаційної скарги відповідача не спростовують цього висновку, а лише свідчать про незгоду з ним без обґрунтування такої позиції.

Як підсумок, ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС України, оскільки при вирішенні спору апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права щодо встановлених у справі обставин і його висновки узгоджуються із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 щодо вирішення спорів цієї категорії.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

СуддіІ.А. Васильєва Л.І. Бившева В.П. Юрченко