Рішення

від 15.11.2023 по справі 619/3304/23

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 619/3304/23

провадження № 2/619/707/23

Заочне рішення

Іменем України

15 листопада 2023 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районнийсуд Харківськоїобласті ускладі:головуючого суддіНечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Алфьорової В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 619/3304/23,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: Дергачівська окружна прокуратура, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

відповідач: ОСОБА_1 ,

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Гоптівське»,

вимоги позивача: про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфісації.

Виклад позиції позивача.

Дергачівська окружнапрокуратура,в інтересахдержави вособі Головногоуправління Держгеокадаструу Харківськійобласті звернуласядо судуз позовомпро припиненнягромадянці російськоїфедерації ОСОБА_1 права власностіна земельнуділянку зкадастровим номером6322082500:01:000:0458,зареєстроване уДержавному реєстріречових правна нерухомемайно 21.05.2018(індекснийномер рішенняпро державнуреєстрацію 41282776від 25.05.2018),шляхом їїконфіскації накористь державив особіГоловного управлінняДержгеокадастру уХарківській області. Уобґрунтування позовузазначено,що ОСОБА_2 належала направі власностіземельна частка(пай)у землі,яка перебувалау колективнійвласності КСП«Токарівське» розміром5,24га,яка належалайому напідставі сертифікатуна правона земельнучастку (пай)серія РН№897289,виданого Дергачівськоюрайонною державноюадміністрацією 28.05.2001та зареєстрованогов Книзіреєстрації сертифікатівна правона земельнучастку (пай)за №447від 28травня 2001року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.Після йогосмерті спадкоємцямиземельної частки(паю)землі стали:2/9частини ОСОБА_3 ;2/9частин ОСОБА_4 ,10/18частини ОСОБА_1 ,що підтверджуєтьсяСвідоцтвом проправо наспадщину зазаконом від22.08.2003,посвідченого державнимнотаріусом Дергачівськоїдержавної нотаріальноїконтори Харківськоїобласті МареничГ.П.У подальшому,розпорядженням Дергачівськоїрайонної державноїадміністрації від15.11.2007№ 1032передано громадянину ОСОБА_5 увласність земельнуділянку дляведення товарногосільськогосподарського виробництва,загальною площею1,0384га,із нихріллі -1,0384га (пай№ 243/1),громадянці ОСОБА_4 у власністьземельну ділянкудля веденнятоварного сільськогосподарськоговиробництва,загальною площею1,0729га,із нихріллі -1,0729га (пай№ 243/2),громадянці ОСОБА_1 у власністьземельну ділянкудля веденнятоварного сільськогосподарськоговиробництва,загальною площею2,3682га,із нихріллі -2,3682га (пай№ 243/3),відповідно допроекту організаціїтериторії земельнихчасток (паїв)по колективномусільськогосподарському підприємству«Токарівське» натериторії Токарівськоїсільської радиза межаминаселеного пункту.Розпорядженням Дергачівськоїрайонної державноїадміністрації від24.04.2009№ 375внесено змінидо розпорядженняголови райдержадміністраціївід 15.11.2007№ 1032«Про передачуземельної ділянкиу власністьвласникам сертифікатуна правона земельнучастку (пай) ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 по колективномусільськогосподарському підприємству«Токарівське» замінившив пункті1розпорядження словата цифри«1,0384га» наслова тацифри «0,9817га»,слова тацифри «1,0729»на словата цифри«0,9859га»,слова тацифри «2,3682га »на словата цифри«2,5119га».На підставівказаних розпоряджень ОСОБА_1 отрималаДержавний актна правовласності наземельну ділянкуз кадастровимномером 6322082500:01:000:0458серія ЯЛ№ 572348від 04.08.2011зареєстрований вКнизі записівреєстрації державнихактів направо власностіна землюта направо постійногокористування землею,договорів орендиземлі за№ 632208251001034.На підставівказаного державногоакту ОСОБА_1 звернулась 21.05.2018до державногореєстратора ззаявою продержавну реєстраціюправ таїх обтяженьта зареєструвалау Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майноправо власностіна земельнуділянку дляведення товарногосільськогосподарського виробництваз кадастровимномером 6322082500:01:000:0458(індекснийномер 41282776від 25.05.2018),що підтверджуєтьсяІнформацією зДержавного реєструправ нанерухоме майновід 28.06.2023№ 337300494.У своючергу,окружною прокуратуроювстановлено,що намомент набуттяправа власностіна земельнуділянку зкадастровим номером6322082500:01:000:0458 ОСОБА_1 булагромадянкою російськоїфедерації,що підтверджуєтьсярозпорядженням Дергачівськоїрайонної державноїадміністрації від15.11.2007№ 1032(вякому міститьсязастереження щодообов`язку ОСОБА_1 здійснити відчуженнязазначеної земельноїділянки протягомроку)та копієюпаспорту ОСОБА_1 .Крім того, прокуратурою встановлено, що зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 6322082500:01:000:0458 на теперішній час перебуває в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Гоптівське» на підставі договору оренди від 26.05.2021, строк договору оренди 10 років, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 28.06.2023 № 337300494 та копією Договору оренди землі від 26.05.2021. Таким чином, громадянка російської федерації ОСОБА_1 у травні 2018 року набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану на території Дергачівської територіальної громади Харківського району Харківської області та протягом року не виконала покладений на неї у зв`язку із цим обов`язок, а саме: не відчужила земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи те, що отримана ОСОБА_1 у власність земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6322082500:01:000:0458, вартістю згідно відомостей довідки про оцінку вартості об`єкта нерухомості 56649,56 грн, нею добровільно не відчужена упродовж встановленого законодавством України річного строку (кінцевий строк сплив 21.05.2019), право власності на таку земельну ділянку підлягає припиненню, шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 20.07.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору, підготовче засідання призначено на 22.08.2023, яке відкладалося на 18.10.2023 за заявою прокурора.

Ухвалою суду від 18.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено до розгляду по суті цивільну справу на 15.11.2023.

Прокурор у судове засідання не з`явилася, надавши суду заяву, у якій просить здійснити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник Головного управління Держгеокадастру в Харківській області у судове засідання не з`явився, надавши суду заяву, у якій просить провести судове засідання за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Частиною 3статті 211 ЦПК Українипередбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Гоптівське» у судове засідання не з`явився, причину неявки не повідомив, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення Укрпошти про вручення 21.10.2023 поштового відправлення.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, причину неявки не повідомила, про місце, дату та час судового засідання повідомлялася належним чином, шляхом направлення судової повістки на останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , однак судова повістка повернута до суду з відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою. Крім того, відповідачка повідомлялася шляхом розміщення судової повістки про виклик у судове засідання на сторінці веб-сайту суду офіційного веб-порталу «Судова влада України».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 99-1 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, установлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, відповідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачці вручена.

Відповідно ч. 1ст. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням того, що відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи не з`явилася у судове засідання, не подала відзив на позов, до того ж, інформація щодо часу розгляду даної справи розміщена на офіційному веб-сайті судової влади України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Згідно відомостей Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 572348, ОСОБА_1 , яка проживає у рф, АДРЕСА_2 , на підставі Розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 15.11.2007 № 1032 та на підставі Розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 24.04.2009 № 375 є власником земельної ділянки площею 2.5119 га, що розташована на території Токарівської сільської ради Дергачівського району Харківської області земельна частка (пай) д. № 243.3 (за межами населеного пункту) з кадастровим номером 6322082500:01:000:0458 (а.с. 26-27).

Зазначена земельна ділянка була отримана ОСОБА_1 шляхом прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька ОСОБА_2 , про що свідчить Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21.08.2003 серії ВАМ № 606518 (а.с.23).

Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації № 1032 від 15.11.2007, з урахуванням внесених змін Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації № 375 від 24.04.2009, передано громадянці ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,5119 га (пай № 243/3) відповідно проекту організації території земельних часток (паїв) по конкретному сільськогосподарському підприємству «Токарівське» на території Токарівської сільської ради за межами населеного пункту. Дозволено виготовити державний акт на права власності на земельну ділянку з визначенням цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Та зобов`язано ОСОБА_1 відчужитизазначену земельнуділянку протягомодного року (а.с. 24-25).

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У статті 26 Конституції України зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним Кодексом України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Частиною 5 статті 22 ЗК України визначено, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Статтею 130 ЗК України передбачено, що набувати правовласності наземельні ділянкисільськогосподарського призначенняможуть: громадяни України; юридичніособи України,створені ізареєстровані зазаконодавством України,учасниками (акціонерами,членами)яких єлише громадяниУкраїни та/абодержава,та/аботериторіальні громади; територіальнігромади; держава. Іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки устатутному (складеному)капіталі,акції,паї, членство уюридичних особах(крімяк устатутному (складеному)капіталі банків),які є власниками земель сільськогосподарського призначення.

За змістом частин 2, 3 та 4 статті 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті уразі: а) придбання за договором купівлі-продажу,ренти,дарування,міни,іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Приписами статті 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Отже, підставою виникнення зобов`язання є, зокрема, закон, що встановлює обов`язкові дії для того чи іншого суб`єкта. Невиконання обов`язкових дій цим суб`єктом, забезпечується відповідальністю.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, що підтверджується паспортом, виданим управлінням внутрішніх справ Великого Новгороду від 14.06.2002 код підрозділу 532-001 (а.с. 25).

З інформації Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області № 57-109-1477 вих 23 від 27.04.2023 установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою рф, якій рішенням ГУ ДМС України в Харківській області від 26.05.2015 надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 3 ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» та 26.05.2015 документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 терміном дії безстроково. Рішення про скасування не приймалося (а.с. 55).

Законом України«Про імміграцію» передбачено, що громадяни іноземних держав, які отримали посвідку на постійне проживання, прирівнюються у своїх правах до громадян України. Серед них можна виокремити наступні: право на освіту; право на отримання громадянства України; право на працевлаштування без додаткових дозволів; право відвідувати Україну будь-яку кількість разів на рік або безвиїзно знаходитись в країні; право відкривати та вільно користуватись банківськими рахунками; право сплачувати податки як податковий резидент; право отримувати візи на території України для поїздок за кордон; право на пенсійне забезпечення тощо. Проте,право наволодіння землямисільськогосподарського призначеннягромадянам іноземнихдержав,які отрималипосвідку напостійне проживання ненадається.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 згідно посвідки на постійне проживання від 26.05.2015, відноситься до осіб, які постійно проживають на території України на законних підставах, вона мала можливість звернутись до нотаріуса для вчинення відповідних дій з метою відчуження земельної ділянки, однак цього не зробила.

Статтею 354 ЦК України передбачено, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до підпункту «е» частини 1 статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Так із зазначених доказів та паспорту громадянина російської федерації відомо, що ОСОБА_1 , будучи громадянином іншої держави, прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_2 та не здійснила протягом року відчуження прийнятої у спадщину земельної ділянки з кадастровим номером 6322082500:01:000:0458 площею 2,5119 для сільськогосподарського призначення.

ОСОБА_1 не відчужила зазначену земельну ділянку та 26.05.2021 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Гоптівське» договір оренди землі, згідно відомостей якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий № 6322082500:01:000:0458, яка знаходиться на території Токарівської сільської ради Дергачівського району Харківської області та знаходиться у власності орендодавця (а.с. 29-31).

Також, факт не відчуження земельної ділянки підтверджується і Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майн щодо об`єкта нерухомого майна та поземельною книгою відкритою 04.08.2011 із зазначенням, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 6322082500:01:000:0458 є ОСОБА_1 , яка є громадянкою рф та належним користувачем є ТОВ «СП «Гоптівське» (а.с. 22, 34-45).

За змістом частин 1, 2 та 4 статті 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Такий позов подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах, а ціна проданої земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Частиною 1 статті 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Слід зазначити, що право держави примусово припиняти право власності земельної ділянки, яка мала бути відчужена її власником, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи, які регламентують цю процедуру, наведені у судовому рішенні.

З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У даному випадку наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваних земельних ділянок, оскільки такий мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак у встановлений законом строк земельні ділянки не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).

У контексті правовідносин у справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

За таких обставин, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги Дергачівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2684,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Дергачівської окружної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити повністю.

Припинити громадянці російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322082500:01:000:0458, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.05.2018 (індексний номер рішення про державну реєстрацію 41282776 від 25.05.2018), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури, яка діє в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області сплачений судовий збір в сумі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скаргина рішеннясуду безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня оголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: Дергачівська окружна прокуратура, місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, вул. 1 Травня, буд. 63, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, місцезнаходження: Харківська область, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, пов. 8-9,

відповідач: ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ;

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Гоптівське», місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, с. Гоптівка, вул. Центральна, буд. 3.

Повний текст судового рішення складено 24.11.2023.

Суддя І. М. Нечипоренко