Постанова

від 20.11.2023 по справі 465/3608/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/3608/23 Головуючий у 1 інстанції: Величко О.В.

Провадження № 22-ц/811/2272/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: представника Львівської міської ради Качмара Ю.Ю.

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів містіЛьвовіцивільнусправу за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Франківського районного суду м.Львова від 23 червня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

у травні 2023 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , третя особа Франківська районна адміністрація Львівської міської ради, про знесення об`єкта самочинного будівництва.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в справі.

Роз`яснено позивачу право на звернення за вирішенням даного спору до Господарського суду Львівської області в порядку господарського судочинства.

Ухвалу суду оскаржила Львівська міська рада, в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0.0036 га, для обслуговування гаражу за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, чим порушує права територіальної громади, як власника земельної ділянки. Зазначає, що висновки суду про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства не відповідають нормам процесуального та матеріального права, оскільки предметом даного спору є правовідносини, пов`язані із самочинним будівництвом, які регулюються статтею 376 ЦК України. Вказує, що пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України» передбачено, що відповідно до ст. 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема, про знесення самочинно збудованого нерухомого майна, а відтак, вважає, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Львівської міської ради Качмара Ю.Ю. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник між сторонами, які є юридичними особами, а саме, Львівською міською радою та ОСББ «Ірис», а відтак, враховуючи суб`єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що виник між ними, даний спір повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Як вбачається з позовної заяви, з вимогами щодо зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва, а саме, гараж НОМЕР_1 , який є складовою частиною житлового будинку, загальною площею 427,5 кв.м., що розташований на земельній ділянці, площею 0.0036 га, за адресою: АДРЕСА_1 , та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нього Львівська міська рада звернулася до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 .

Правовий статус сільських, селищних, міських рад визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР.

Органи місцевогосамоврядування єюридичними особамиі наділяютьсяцим таіншими законамивласними повноваженнями,в межахяких діютьсамостійно інесуть відповідальністьза своюдіяльність відповіднодо закону (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об`єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку регулюються Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року № 2866-III.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Статтею 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність об`єднання співвласників багатоквартирного будинку полягає в здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Таким чином, Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає об`єднання співвласників багатоквартирного будинку як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Оскільки Львівська міська рада, яка є органом місцевого самоврядування, заявила вимогу про знесення самочинного будівництва та скасування державної реєстрації права власності до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , юридичної особи, спір за своїм суб`єктним складом підпадає під діюстатті 4 ГПК України, відтак, спір у даній справі підвідомчий господарському суду.

Спір у даній справі виник між юридичними особами щодо виникнення права власності на нерухоме майно та реєстрації такого права власності, оспорюються підстави виникнення права власності Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 «Ірис» на гараж, який позивач вважає самочинним будівництвом, а отже, такий спір не може вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України.

Доводи апеляційної скарги про те, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з тим, що правовідносини, пов`язані із самочинним будівництвом, регулюються ст. 376 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки стаття 376 ЦК України є нормою матеріального права, а предметна та суб`єктна юрисдикція справ та порядок їх розгляду регулюються процесуальним законодавством, і при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.

Покликання апелянта на роз`яснення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України», є безпідставними, оскільки такі роз`яснюють застосування положеньстатті 376Цивільногокодексу Україниприрозгляді цивільнихсправ,пов`язаних ізсамочинним будівництвом,однак невизначають юрисдикціюспорів,пов`язаних ізсамочинним будівництвом.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 23 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 23.11.2023 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк