Постанова

від 23.11.2023 по справі 569/2837/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2023 року

м. Рівне

Справа № 569/2837/23

Провадження № 22-ц/4815/916/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління Держпраці в Рівненській області, Державна казначейська служби України,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу Управління Держпраці в Рівненській області на рішення Рівненського міськогосуду Рівненськоїобласті від 08 червня 2023 року, ухвалене в складі судді Левчука О.В, повний текст якого складено 12 червня 2023 року у справі № 569/2837/23,

в с т а н о в и в :

У лютому2023року ОСОБА_1 звернувся досуду з позовом до Управління Держпраці в Рівненській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.09.2022 у справі № 460/12931/21 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування припису, попередження задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано припис Управління Держпраці у Рівненській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 06 вересня 2021 року №РВ733/245/АВ/П та попередження Управління Держпраці у Рівненській області про відповідальність за порушення законодавства про працю від 06 вересня 2021 року №РВ733/245. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Протиправними рішеннями відповідача, йому була завдана моральна шкода, розмір якої позивач оцінює в 50000 грн.

Просить суд про задоволення позовних вимог.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Рівненській області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000, 00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючипозовні вимоги,суд першоїінстанції виходивіз того,що внаслідокнеправомірних рішеньприйнятих відповідачем,позивачеві заподіяноморальну шкоду,яка полягалау душевнихстражданнях,яких вінзазнав узв`язку зпритягненням йогодо адміністративноївідповідальності якене вчинявта впорушенні нормальнихжиттєвих зв`язків. Проте вимоги щодо розміру відшкодування є надмірними. Визначаючи до стягнення розмір моральної шкоди в 5000 грн., суд першої інстанції враховував обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість його моральних страждань внаслідок порушення його прав, а тому постановлений до стягнення розмір моральної шкоди відповідатиме критеріям розумності та справедливості.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Управління Держпраці в Рівненській області посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Вважає, що позивач не надав суду доказів, які підтверджують заподіяння йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача.

Покликається на те, що постановлений до стягнення місцевим судом розмір моральної шкоди є необґрунтованим.

Відзив до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення відповідає.

Установлено, що 06 вересня 2021 року головним державним інспектором сектору з питань державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю Управління Держпраці у Рівненській області Біловолом Олександром Миколайовичем було проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 , за місцем провадження його господарської діяльності, а саме: АДРЕСА_1 .

За результатами проведеної перевірки складено акт інспекційного відвідування за №РВ733/245/АВ, протокол про адміністративне правопорушення за №РВ733/245/АВ/П/ПТ, припис про усунення виявлених порушень законодавства, а також винесено попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були допущені до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. До протоколу було додано витяг з акту позапланового заходу від 06.09.2021.

Постановою Гощанського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року у справі №557/1552/21 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 41 КУпАП, та звільнено його від адміністративної відповідальності у зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням. Провадження у справі закрито.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 16.02.2022 у справі №557/1552/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Гощанського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2021 року скасовано, а провадження у справі відносно ОСОБА_4 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.41 КУпАП.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2022 року у справі № 460/12931/21 позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування припису, попередження задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано припис Управління Держпраці у Рівненській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 06 вересня 2021 року №РВ733/245/АВ/П та попередження Управління Держпраці у Рівненській області про відповідальність за порушення законодавства про працю від 06 вересня 2021 року №РВ733/245.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2023 у справі №460/12931/21 апеляційну скаргу Управління Держпраці у Рівненській області залишено без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.09.2022 - без змін.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст.23 ЦК України).

Згідно роз`яснень, викладених у пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При цьому, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість та наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду по справі №464/3789/17 від 10 квітня 2019 року та Великої Палати Верховного Суду по справі №180/1560/16-а від 08 квітня 2020 року, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.ст.1173, 1174 ЦК України. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 01.09.2020 №216/3521/16-ц, зазначено, що виходячи з положень ст.ст.16, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Звертаючись в суд із вказаним позовом, ОСОБА_1 в обґрунтування вимог вказував, що протиправними рішеннями Управління Держпраці у Рівненській області йому була завдана моральна шкода, яка полягала у негативних переживаннях та постійній напрузі, яких він зазнав внаслідок протиправних рішень відповідача. Позивач посилається, що оскільки судовим рішенням від 15.09.2022 року Рівненського окружного адміністративного суду встановлена наявність неправомірних дій відповідача, то вказане є підставою для вирішення питання стягнення моральної шкоди з відповідача.

Позивачем заявлено до стягнення моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Суд першої інстанції, прийнявши до уваги вказане вище рішення суду від 15 вересня 2022 року, яким визнано рішення відповідача протиправними, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим, суд першої інстанції оцінивши досліджені докази в їх сукупності, виходячи з підстав пред`явленого позову, з урахуванням характеру і обсягу душевних страждань позивача, дійшов вірного висновку, що неправомірними рішеннями відповідача, спричинено ОСОБА_1 моральну шкоду, а також враховуючи положення ст. 23 ЦК України, роз`яснення, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди», що справедливою компенсацією перенесених моральних страждань буде стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що постановлений до стягнення розмір моральної шкоди є необґрунтованим апеляційний суд відхиляє, оскільки відшкодування моральної шкоди має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного суду від 22 січня 2020 року у справі № 560/798/16-а, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, може свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Витрати за подання апеляційної скарги слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Управління Держпраців Рівненськійобласті залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міськогосуду Рівненськоїобласті від 08червня 2023року залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 23 листопада 2023 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Ковальчук Н.М.

Шимків С.С.