Рішення

від 22.11.2023 по справі 638/12435/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/12435/23

Провадження № 2/638/5112/23

РІШЕННЯ

Іменем України

22 листопада 2023 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Шишкіна О.В.,

за участю секретаря судових засідань Олейник О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Халабурдін Святослав Володимирович, до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про встановлення факту, що має юридичне значення та відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної порушенням права власності на майно у зв`язку з тимчасовою окупацією російської федерації території України,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Халабурдін Святослав Володимирович, звернулася до суду із позовом до відповідача російської федерації, в особі міністерства юстиції російської федерації, в якому просить суд: стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , матеріальну шкоду у розмірі 132 991 799 грн, що еквівалентно за курсом НБУ 4 587 870 USD або 4 041 825 EUR; встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у 2022 році з окупованої території смт Новоайдар Луганської області відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області; стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , моральну шкоду у розмірі 130 000 000,00 грн, що еквівалентно за курсом НБУ 3 367 875.64 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є уродженцем селища Новоайдар Луганської області, був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

24 лютого 2022 року внаслідок повномасштабної збройної агресії (війни) російської федерації проти України, Позивач був вимушений покинути місце свого проживання. Встановлення юридичного факту, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України обумовлено тим, що Позивач має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, а також для обґрунтування завданої моральної шкоди.

На даний час Позивач є внутрішньо переміщеною особою та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Множинний характер порушень прав та законних інтересів позивача підтверджується вищевикладеним у позові та вказує, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на частині території України було порушено низку його прав.

Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, Позивач позбавленийможливості доступудо свогомайна, яке належить йому на праві приватної власності та розташовано на тимчасово окупованій території, чим Позивачу завдано реальних збитків від втрати майна, у розмірі 132 991 799 UAH, що еквівалентно за курсом НБУ 4 587 870 USD або 4 041 825 EUR, а також завдано значну моральну шкоду, яку Позивач оцінює в сумі 130000000,00 грн, що еквівалентно за курсом НБУ 3367 875.64 доларів США, яку Позивач просить стягнути з Відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, у зв`язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів відповідно до ч. 8ст. 178 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. ст. 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи або витребуваних судом доказів.

Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, суд врахував наступне.

За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року N 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: "Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається", Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.75 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.

Пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що звертаючись із позовом до російської федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією з цього питання.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Загальновідомим є факт того, що 24 лютого 2022 року Російською Федерацією було розпочато повномасштабну активну фазу збройної агресії (війни) проти України, внаслідок чого у межах своєї компетенції Головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації шляхом опублікування відповідного повідомлення в соціальних мережах було оголошено про загальну евакуацію жителів Луганської області.

На виконання зазначеного розпорядження органу державної влади України, з метою збереження власного життя та здоров`я, Позивач був вимушений покинути місце свого проживання та виїхати до Львівської області.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.07.2023 р. № 6326-5002884600, наразі зареєстрованим місцем проживання Позивача є: АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 .

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першоїстатті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першійстатті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбаченихстаттею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених устатті 1 цього Закону.Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року N 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб"затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

ПоложеннямиЗакону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.

Частиною четвертоюстатті 2 Закону України від 18 січня 2018 року "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях"визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресіїРосійської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6преамбули вказаного Законудатою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначенаЗаконом України від 15 квітня 2014 року " Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме: 20 лютого 2014 року.

Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить Позивач.

Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 124 Конституції Україниделегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до частини третьоїстатті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"відповідальність за порушення визначенихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

У постановах Верховного Суду України від 14.03.2018 року у справі N 363/2981/16-ц, від 21.03.2018 року у справі N 428/12368/16-ц, від 21.03.2018 року у справі N 417/3852/17, від 12.04.2018 року у справі N 243/7029/17, від 06.06.2018 року у справі N 428/13977/16-ц, від 21.08.2018 року у справі N 752/6366/16-ц, від 21.08.2018 року у справі N 428/8076/16-ц, від 12.09.2018 року у справі N 755/14659/16-ц, суд прийшов до висновку, що встановлення факту про який просять заявники, можливе лише в судовому порядку, оскільки законодавець не визначив позасудового, тобто іншого порядку, встановлення причинно-наслідкового зв`язку між вимушеним переселенням з окупованої території Луганської/Донецької області та військовою агресією Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Луганської/Донецької області.

Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначенихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановленостаттею 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", частиною четвертоюстатті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", та підтверджує факт того, що вимушене переселення ОСОБА_1 у 2022 році з окупованої території смт Новоайдар Луганської області відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.

Встановлення даного факту необхідно для визначення статусу, особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілоговідміжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Щодо стягнення матеріальної шкоди.

Як встановлено судом, позивач - ОСОБА_1 є громадянином України, якому відповідно до правовстановлюючих документів належить:

Нерухоме майно у кількості 18 найменувань, зазначені в переліку Звіту оцінки від 30.09.2022 (таблиця Звіту 2.1. - Об`єкти нерухомого майна, с. 8-10), загальна вартість яких складає 20 322580 грн.

Обладнання у кількості 52 найменувань, зазначені в переліку Звіту оцінки від 30.09.2022 (таблиця Звіту 2.2. - Об`єкти рухомого майна - обладнання, с. 10-12), загальна вартість яких складає 107 832 876 грн.

Колісні транспортні засоби у кількості 19 найменувань, зазначені в переліку Звіту оцінки від 30.09.2022 (таблиця Звіту 2.3. Об`єкти рухомого майна колісні транспортні засоби, с. 12), загальна вартість яких складає 4 836343 грн.

Майно, яке належить Позивачу знаходиться за наступними адресами: Україна, Луганська область, смт Новоайдар, пров. Пролетарський, 16б, АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 .

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 р. N 64/2022 в України було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 р., який станом на даний час триває.

Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" від 22.12.2022 р. N 309, Новоайдарська селищна територіальна громада (до складу громади зокрема входять: селище міського типу Новоайдар, с. Штормове, с. Дмитрівка), Старобільська міська територіальна громада (до складу громади зокрема входить село Половинкине), Сватівська міська територіальна громада (до складу громади зокрема входить місто Сватове), Новопсковська селищна територіальна громада (до складу громади зокрема входить село Булавинівка) віднесено до територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації.

За інформацією, розміщеної у відкритих джерелах інформації в мережі Інтернет, зокрема за посиланням : https://suspilne.media/288682-putin-pidpisav-zakon-pro-priednanna-timcasovo-okupovanih-teritorij-ukraini-do-rosii/, рф своїми діями, зокрема зі сторони офіційних осіб держави-агресора, вважає та публічно визнає захоплені в результаті військової агресії території України, як території російської федерації та фактично підтверджує їх незаконну анексію.

Так, указами президента російської федерації від 29 вересня 2022 року N 685, від 29 вересня 2022 року N 686 про "приєднання" до рф частково окупованих територій Запорізької, Херсонської, Донецької і Луганської областей та визнання "незалежності" цих регіонів, виходячи з проведених там під контролем Москви так званих референдумів.

Вказані дії зі сторони рф підтверджують вчинення протиправних дій, спрямованих на завершення формального процесу анексії українських територій, поширення на тимчасово окупованій території публічно-правового порядку рф, що призводить до позбавлення права власності фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до положень ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Слід зауважити, що ст. 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої "деліктної шкоди". Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі N 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до частини 3 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні частини 3статті 82 Цивільного процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як вже зазначалося, населені пункти, де розташоване майно Позивача, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" від 22.12.2022 р. N 309 віднесені до переліку територій, тимчасово окупованих російською федерацією.

Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження: 42023130000000048, підтверджується внесення 06.07.2023 року відомостей про початок досудового розслідування за фактом можливого знищення та захоплення майна і матеріальних цінностей, що належать заявнику військовослужбовцями окупаційних військ російської федерації, кримінальне правопорушення кваліфіковане за частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України.

У зв`язку з окупацію зазначених територій, в умовах воєнного стану та військової агресії з боку рф, Позивач не має вільного доступу до окупованих територій, ба більше, у зв`язку з незаконною анексією окупованих територій та намаганням поширити рф на зазначених територіях свого публічно-правового порядку, Позивач не може розпоряджатися належним йому майном через очевидну загрозу для свого життя та здоров`я. Таким чином, внаслідок незаконних дій РФ, порушено гарантоване ст.41 Конституції України право власності Позивача.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.

Стаття 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Європейський судз правлюдини прирозгляді справщодо порушенняправа власності дотримується позиції, що будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є defacto позбавленням права власності та відповідно порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, розглядаючи заяви про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд з прав людини зіштовхувався не лише зі справами, в яких заявників фактично позбавляли майна, але й зі справами, в яких таке позбавлення було визнано ним defacto. Однією з таких справ є справа Спорронґ і Льоннрот проти Швеції (Sporrongand Lonnroth v. Sweden), заяви N 7151/75, N 7152/75, рішення від 23.09.82 р., рішення від 18.12.84 р. (справедлива сатисфакція).

У цій справі Суд дійшов висновку, що хоча фактичної заявники не були позбавлені майна, обмеження накладені на їх майно державою, фактично призвели до того, що право заявників на власність виявлялося відкличним і таким, що за певних умов могло бути скасоване.

Суд зазначає,що відбулосьобмеження можливостівласників розпорядитисясвоїм майном.Тобто втратившипевною міроюсвій зміст,право власностіне зникло.Наслідки неє такими,щоб можнабуло прирівнятиїх донаслідків позбавленнямайна. Суд зауважує з цього приводу, що заявники мали змогу й надалі користуватися своїм майном, а також що хоча продати нерухомість було складніше, незважаючи на це, можливість продажу існувала. Однак навіть за вказаних обставин Суд прийшов до висновку, що будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є defacto позбавленням права власності, визнав порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та призначив справедливу компенсацію заявникам у своєму рішенні від 18.12.84 р.

У справі "Лоізіду проти Туреччини" Європейським судом з прав людини прийнято рішення про необхідність компенсації Турецькою Республікою моральної і матеріальної шкоди заявниці, яка була змушена залишити місце свою проживання внаслідок окупації Туреччиною північної частини території Кіпру. У пункті 63 мотивувальної частини рішення від 18.12.96 р. ЄЄПЛ зазначив, що оскільки заявниці починаючи з 1974 р. було відмовлено у праві доступу до майна, вона фактично повністю втратила над ним контроль, рівно як і можливість користуватись ним. Ця відмова, що триває, повинна розглядатися як втручання у права, передбачені ст. 1 Протоколу N 1. Таке втручання з урахуванням виключних обставин цієї справи, на які посилаються пані ОСОБА_2 на Уряд Кіпру, не може розглядатися як позбавлення власності або контролю за її використанням у рамках першого і другою пунктів ст. 1 Протоколу 1. Водночас воно, поза будь-яким сумнівом, підпадає під дію норми, що міститься у першому реченні цієї статті, зокрема, становить порушення права на безперешкодне користування своїм майном. У цьому зв`язку Суд вважає, що фактична неможливість здійснення цього права є таким же порушенням Конвенції, як і перешкоди юридичного характеру.

Визначаючи розмір компенсації завданої пані ОСОБА_2 матеріальної шкоди, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявниця продовжує залишатися законним власником дев`яти ділянок землі і однієї квартири, і що висновок Суду про порушення ст. 1 Протоколу N 1 ґрунтувався на тому факті, що внаслідок відмови у праві доступу до її землі починаючи з 1974 р. заявниця фактично повністю втратила контроль над своїм майном, рівно як і можливість користуватись ним. Отже, Суд дійшов висновку, що вона має право на компенсацію збитків, безпосередньо пов`язаних з цим порушенням її прав.

У рішенні від 16.06.2015 у справі «Чігаров та інші проти Вірменії» (в якій предметом розгляду була скарги заявників, які посилалися зокрема на те, що вони були позбавлені можливості повернутися на території, окуповані державою-відповідачем, що вони не могли користуватися своїм майном та житлом, які були там розташовані, і що вони не отримали жодної компенсації своїх майнових втрат, стосувалося конфлікту Азербайджану та Вірменії щодо ОСОБА_4); рішення від 10.05.2001 у справі «Кіпр проти Туреччини» (справа стосувалася ситуації, що існувала на півночі Кіпру від часу проведення там Туреччиною військових операцій у липні та серпні 1974 року і склалася внаслідок поділу території Кіпру, в якій предметом розгляду були скарги греко-кіпрських власників нерухомості на північному Кіпрі, які були позбавлені доступу і контролю, використання власного майна, а також компенсації за втручання в їх право власності), в яких надавалась оцінка наявності «майна» у заявників в розумінні ст.1 Першого протоколу Конвенції, доказам якими підтверджувалося права власності заявників, з огляду на те, що наприклад правовстановлюючі документи були залишені на окупованій території та не могли з об`єктивних причин бути надані (судом зроблено гнучкий підхід до доказів, які повинні надаватися заявниками, які стверджують, що вони втратили своє майно, житло в ситуаціях міжнародного або внутрішнього військово конфлікту. Схожий підхід відображено в п.7 ст.15 Принципів Пінейру ООН); висвітлені підходи до встановлення розміру збитків, визначення розміру майнової сатисфакції.

В рішеннях констатувалося Судом порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції, адже мало місце втручання у права заявників за цією статтею в тому, що вони не мали можливості доступу до свого майна у продовж тривалого періоду часу, втратили контроль на ним і будь-яку можливість користуватися і володіти ним. Це становило втручання у мирне володіння їхнім майном.

Таким чином, суд приходить до висновку, що військова агресія рф, окупація, незаконне поширення на окремих територіях України юрисдикції відповідача, призвело до втручання в право власності Позивача, що перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з позбавленням Позивача доступу до належного йому майна, унеможливленням здійснення контролю за майном, як наслідок, позбавлення можливості здійснювати реалізацію правомочностей володіння, користування та розпорядження майном, чим завдало Позивачу збитків.

У позовній заяві, Позивач посилається на рішення Господарського суду Луганської області від 29.06.2023 у справі № 913/218/22 за позовом Фермерського господарства "Лани Айдарщини" (засновником якого є Позивач) до держави Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про стягнення 60 506 098 грн в рахунок відшкодування спричиненої майнової шкоди.

У рішенні Господарського суду Луганської області від 29.06.2023 у справі № 913/218/22 суд дійшов висновку, що РФ як держава-агресор не лише вчиняє геноцид Українського народу, щоденно піддаючи обстрілам мирні житлові райони українських населених пунктів, вбиваючи цивільне населення та українських військових, які стали на захист суверенітету держави Україна, руйнує інфраструктуру міст, вчиняє злочини на тимчасово окупованих територіях, разом з цим своїми незаконними діями заподіює значну матеріальну шкоду не лише державі Україні, а й її громадянам та юридичним особам - суб`єктам господарювання, порушуючи їх права, в тому числі право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, зокрема на окупованих територіях Донецької та Луганської областей України.

Відповідно до ч. 4, 7ст. 76 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

З урахуванням всіх обставин справи, суд при прийнятті рішення бере до уваги долучене стороною позивача рішення Господарського суду Луганської області від 29.06.2023 у справі № 913/218/22.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

З метою визначення розміру заподіяних Позивачу збитків, Товариством з обмеженою відповідальністю ««Консалтингова компанія «Острів»» складено Звіт з визначення розміру реальних збитків від втрати майна, що належить громадянину України ОСОБА_1 від 30.09.2022 р., а саме 89 найменувань згідно переліку, внаслідок збройної агресії російської федерації станом на 23.02.2022 року (далі Звіт).

У Звіті зазначено, що станом на дату оцінки збитків та дату виконання звіту натурний огляд та інспекцію активів провести неможливо. Майно знаходиться за наступними адресами: АДРЕСА_15 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 . Контроль над майном втрачено внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Агресія розпочалась 24.02.2022 р., відповідно Указом Президента України від 24 лютого 2022 року No 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан. З березня 2022 року всі зазначені вище населені пункти є окупованою територією. З 24.02.2022 року ОСОБА_1 фізично втратив контроль над своїм майном. Датою визначення розміру збитків є 23.02.2022 р., що є останнім днем контролю Громадянином України ОСОБА_1 над власним майном.

У Звіті зазначено, що в результаті проведених розрахунків отримано наступні результати: вартість 18 найменувань нерухомого майна станом на дату оцінки склала: 20 322 580 грн. Вартість 52 найменувань обладнання станом на дату оцінки склала в рамках витратного підходу (37 найменувань) - 71 252 705 грн та в рамках ринкового підходу (15 найменувань) 36 580 171 грн. Загальна вартість обладнання складе: 71 252 705 + 36 580 171 =107 832 876 грн. Вартість транспортних засобів та сільськогосподарської техніки в загальній кількості 19 одиниць визначена в рамках ринкового підходу, станом на дату оцінки склала: 4 836 343 грн.

Таким чином, розмір реальних збитків від втрати майна, що належить Громадянину України ОСОБА_1 , а саме 89 найменувань згідно переліку, наведеного в табл. 2.1-2.3, внаслідок збройної агресії Російської Федерації станом на 23.02.2022 р. склав: 20 322 580 + 4 836 343 + 107 832 876 = 132 991 799 грн, що еквівалентно за курсом НБУ 4 587 870 USD або 4 041 825 EUR.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі N 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі N 686/10520/15-ц.

Підсумовуючи викладене, суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги Позивача про відшкодування завданої майнової шкоди є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ст. 22ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Як кореспондують ч. 1, пункт 2 ч. 2ст. 23ЦК України особамає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (частини 3-5ст. 23ЦК України).

Відповідно до ст. 1167ЦК України моральнашкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі N 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі N 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей16і 23 ЦК Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду від 01.03.2021 в справі N 466/8242/18 (провадження N 61-943св20) зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди застаттями1166,1167 ЦК України доказуваннюпідлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 в справі N 197/1330/14-ц (провадження N 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

У ст. 17Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі "Недайборщ протиросійської федерації" зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Відповідно до вимог "Правила суду - компенсація шкоди", які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.

Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

При вирішенні вимог позивача, суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), в якому суд вказав, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності, через змушене переселення із північної території Кіпру, у зв`язку з окупацію цієї частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Порушивши основоположні права і свободи Позивача, позбавивши його права власності на належне йому майно, відповідач завдав Позивачу значну моральну шкоду.

Зокрема судом встановлено, що Позивач є засновником та учасником фермерського господарства "Лани Айдарщини", ідентифікаційний код 38542787. До початку вторгнення РФ та окупації Луганської області Позивач займався фермерством, вирощував сільськогосподарську продукцію, розводив велику рогату худобу молочних порід. Майно, яке належить Позивачу на праві особистості власності, також використовувалося для розбудови ФГ "Лани Айдарщини".

Рішенням Господарського суду Луганської області від 29.06.2023 у справі № 913/218/22 за позовом Фермерського господарства "Лани Айдарщини" до держави Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації, встановлено, що РФ як держава агресор вчинила дії, які позбавили Фермерське господарство "Лани Айдарщини" можливості здійснювати розпорядження своїм правом власності на належне йому рухоме майно, у зв`язку із незаконними військовими діями та окупацією території Щастинського району (Новоайдарського) Луганської області фактично з 25.02.2022, Фермерське господарство "Лани Айдарщини" вимушено було припинити свою господарську діяльність. Суд констатував, що сам факт збройної агресії РФ проти України, окупація території України та захоплення майна позивача є підставами з яких ФГ "Лани Айдарщини" понесло істотні збитки та змушене відстоювати свої порушені відповідачем права в судовому порядку.

Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду позивачем доведено, що втративши все майно, Позивач зазнає постійних душевних страждань, оскільки фермерське господарство було справою всього його життя, в яку було вкладено не лише значні кошти, а й душа Позивача. Через продовження збройної агресії, намагання рф окупувати всю територію Луганської області, Позивач перебуває у постійній тривозі через нав`язливі думки, що ніколи не зможе відбувати знищене відповідачем фермерське господарство. Знищення єдиного засобу для матеріального забезпечення життя особи завжди сприймається будь-якою людиною як значна душевна травма. Така ситуація розірвала усі звичні зв`язки Позивача. Також, суд бере до уваги, що Позивач втратив житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в якому Позивач був зареєстрований та проживав разом із сім`єю до окупації. З метою збереження життя, Позивач був змушений покинути житло, яке належить йому на праві приватної власності. На сьогодні Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та змушений пристосовуватися до життя в новому місті, що завдає йому душевний біль та страждання через неможливість проживати на рідній землі.

З огляду на вищенаведене, беручи до уваги перебування Позивача у стані постійного стресу та нервозності, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що призвело до позбавлення власного майна, істотного порушення йоо конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачам моральну шкоду у розмірі 130000000,00 грн, що еквівалентно за курсом НБУ 3367 875.64 доларів США.

Згідно вимог ст. ст. 76,77,79,80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позивачем доведено обставини на які він посилалися як на підставу позовних вимог, а тому вимоги позивача є обґрунтованими.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.

Згідно пункту 21 ч.1 ст. 5 від сплати судового збору під час розгляду звільняються заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, втрати документів, необхідних для отримання компенсації за пошкоджені та знищені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;

Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

З урахуванням задоволення позову, враховуючи те, що позивача звільнено від сплати судового збору, з відповідача на користь держави Україна підлягає стягненню судовий збір в сумі 13420.00 грн. за позовну вимоги майнового характеру та 536,80 грн. за вимогу про встановлення факту, що має юридичне значення.

Керуючись ст. ст. 77-83,89,95, 139, 141, 142, 259,263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення та відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної порушенням права власності на майно у зв`язку з тимчасовою окупацією російської федерації території України задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 у 2022 році з окупованої території смт Новоайдар Луганської області відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.

Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , матеріальну шкоду у розмірі 132 991 799 грн, що еквівалентно за курсом НБУ 4 587 870 USD або 4 041 825 EUR.

Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , моральну шкоду у розмірі 130 000 000,00 грн, що еквівалентно за курсом НБУ 3 367 875.64 доларів США.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави Україна судовий збір в розмірі 13956 (тринадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн. 80 коп.

До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 22.11.2023 року.

Суддя: О.В. Шишкін