Ухвала

від 23.11.2023 по справі 917/1133/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

23 листопада 2023 року м. Харків Справа № 917/1133/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.

за участю секретаря судового засідання Фурсової М.А.,

за участю:

прокурора Полякова С.О. на підставі службового посвідчення від 01.03.2023 №072827;

1-го позивача - не з`явився;

2-го позивача не з`явився;

1-го відповідача не з`явився;

2-го відповідача не з`явився;

третьої особи не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, м. Полтава (вх.№ 2044 П/2)

на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 (повний текст складено 18.09.2023, суддя Киричук О.А.)

за позовом Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури, м. Кременчук

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

1. Міністерство освіти і науки України, м. Київ

2.Полтавська обласна військова адміністрація, м. Полтава,

до 1-го відповідача: Фізичної особи-підприємця Возного Станіслава Володимировича, м. Кременчук

до 2-го відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, м. Полтава

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Регіональний центр професійно-технічної освіти, м. Кременчук

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов`язання повернути приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (Міністерство освіти і науки України, Полтавська обласна військова адміністрація (Полтавська обласна державна адміністрація) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Возного Станіслава Володимировича та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях про:

1. визнання недійсним договору оренди № 61/53/21-Н від 24.11.2021 державного нерухомого майна, що належить до державної власності - частини нежитлового приміщення площею 8,3 кв.м, що перебуває на балансі РЦПТО № 1 м. Кременчука, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та фізичною особою-підприємцем Возним Станіславом Володимировичем;

2. зобов`язання фізичної особи-підприємця Возного Станіслава Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити та повернути Полтавській обласній військовій адміністрації (Полтавській обласній державній адміністрації) (ЄДРПОУ 00022591) - державне нерухоме майно площею 8,3 кв.м, розміщене на першому поверсі будівлі гуртожитку, що перебуває на балансі Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1 м. Кременчука за адресою: вулиця Республіканська, 87, місто Кременчук, Полтавська область, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди №61/53/21-Н від 24.11.2021 державного нерухомого майна, що належить до державної власності частини нежитлового приміщення площею 8,3 кв.м, що перебуває на балансі РЦПТО №1 м.Кременчука, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та фізичною особою-підприємцем Возним Станіславом Володимировичем.

Зобов`язано фізичну особу-підприємця Возного Станіслава Володимировича (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) звільнити та повернути державне нерухоме майно площею 8,3 кв.м, розміщене на першому поверсі будівлі гуртожитку, що перебуває на балансі Регіонального центру професійно-технічної освіти №1 м. Кременчука за адресою: вулиця Республіканська, 87, місто Кременчук, Полтавська область, шляхом підписання акту приймання-передачі.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Возного Станіслава Володимировича на користь Полтавської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 2684, 00 грн.

Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на користь Полтавської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в сумі 2684, 00грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23, в якій скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Східного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1133/23; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи; копію ухвали надіслано апелянту та Господарському суду Полтавської області.

23.10.2023 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23; призначено справу до розгляду на "23" листопада 2023 об 11:30 годині; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.

06.11.2023 прокурором подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№13597), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 залишити без змін.

10.11.2023 1-им відповідачем - фізичною особою-підприємцем Возним Станіславом Володимировичем подано до апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні (вх.№13811).

14.11.2023 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Регіональним центром професійно-технічної освіти подано до апеляційного господарського суду клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх.№14041).

22.11.2023 прокурором подано до апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі №917/1133/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №917/1173/22 (вх.№14465).

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 23.11.2023 прокурор підтримав подане клопотання про зупинення апеляційного провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №917/1133/23 з огляду на подібність правовідносин у вказаних справах та необхідністю забезпечення єдності судової практики.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та зупинення апеляційного провадження у даній господарській справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Так, ухвалою Верховного Суду від 26.09.2023 прийнято до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 917/1173/22 за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023. Розгляд справи призначено № 917/1173/22 у відкритому судовому засіданні на 17 листопада 2023 року о 11:30.

"Підставою передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду стало те, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 справу № 917/1173/22 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата) в зв`язку з необхідністю відступлення від викладених у постанові об`єднаної палати від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 висновків щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України та частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII в подібних правовідносинах з огляду на таке.

Спір у цій справі стосується наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, а також підстав звільнення його орендарем. У цій справі суди обох інстанцій дійшли висновку, що передані в оренду ФОП Косику О. О. приміщення, господарська діяльність якого пов`язана зі здійсненням медичної практики у сфері стоматології, використовуються не за освітніми цілями, що не узгоджується з метою функціонування навчального закладу і заборонено законом. Тому, установивши, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог частини п`ятої статті 63 Закону України "Про освіту" та пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 №63, указали на те, що він підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а спірні приміщення - повернуті орендодавцю.

В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції послався зокрема на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17.

У справі № 906/164/17, що розглядалась об`єднаною палатою, дослідивши обставини справи та встановивши, що орендоване приміщення належить до об`єктів освіти, і, відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, суди дійшли висновку про те, що невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

Отже правовідносини, що виникли у справі № 906/164/17 та у справі, що переглядається, є подібними.

У справі № 906/164/17, урахувавши обставини встановлені судами, об`єднана палата погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у такому випадку наявні підстави для визнання договору недійсним в силу приписів частини першої статті 203 ЦК України, як такого, що суперечить вимогам статті 63 Закону України "Про освіту".

В частині вимог про зобов`язання звільнити приміщення об`єднана палата констатувала, що висновок апеляційного суду про задоволення позову у цій частині є законним та обґрунтованим, оскільки визнання договору оренди недійсним має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю.

Натомість у цій справі № 917/1173/22 суд апеляційної інстанції розглядав вимогу про звільнення приміщення як негаторний позов, до якого позовна давність не застосовується.

З огляду на доводи касаційної скарги щодо помилкового визначення вимоги про звільнення приміщення як негаторного позову та, відповідно, безпідставного, всупереч положенням частини четвертої статті 267 ЦК України не застосування наслідків пропуску позовної давності за заявою відповідача, під час розгляду справи виникла необхідність надати правову кваліфікацію позовній вимозі про звільнення орендованого приміщення, що використовується всупереч законодавчій забороні, а саме: чи є така вимога застосуванням реституції за наслідком недійсності договору оренди, а чи є самостійною вимогою, що відповідає умовам звернення з негаторним позовом.

В зв`язку з цим колегія зазначила про необхідність відступити від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 щодо недійсності спірного правочину.

Так, за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.122021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).

У постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду констатувала, що суди першої й апеляційної інстанцій помилково визнали недійсним нікчемний спірний договір купівлі-продажу.

Загалом Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно звертала увагу, що згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, порушує публічний порядок і є нікчемним. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункти 84-86), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (пункти 61-62), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункти 120-124). Також у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункт 7.10).

Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункт 7.10).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 (пункт 80), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 42), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (пункт 7.33)).

Отже, постановляючи зазначену ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що ця справа ілюструє результати підходу, за яким договір, що не відповідає закону, у подібних справах слід визнавати недійсним, оскільки суди, встановивши, що позовна давність за вимогою про визнання недійсним незаконного договору спливла, відмовляють також, як у похідній вимозі про усунення перешкод у користуванні майном (на яку позовна давність не поширюється), фактично легалізуючи користування майном закладів освіти всупереч закону і в подальшому. Як наслідок, колегія суддів не погодилася з висновками про те, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту оспорюваний договір у подібних справах підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України, оскільки, на переконання колегії суддів, такий правочин є нікчемним у силу приписів статті 228 цього ж Кодексу як такий, що спрямований на незаконне заволодіння майном, а тому такий договір не може бути визнаний недійсним. Натомість вимога про повернення майна, яке використовується всупереч закону, має самостійний, а не похідний характер.

За таких обставин колегія суддів, передаючи справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, врахувала, що основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики, з огляду на що зазначила про необхідність відступити від викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 висновків щодо застосування норм статей 203, 215 ЦК України та частини 5 статті 63 Закону України № 1060-XII в подібних правовідносинах."

Згідно зі статтею 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005р. №8-рп/2005 та абзац 1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015р. №1-рп/2015).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019р. №3-р(І)/2019).

Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumгrescu v. Romania), заява №28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (п.123 рішення ЄСПЛ у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява № 76943/11).

Відтак, існування протилежних висновків щодо застосування зазначених вище положень закону фактично суперечить вимогам щодо правової передбачуваності і правової визначеності, що унеможливлює здійснення особою, як має намір звернутись до суду, ефективний захист її прав та законних інтересів. Така ситуація фактично ставить під сумнів можливість реалізації позивачем права на ефективний судовий розгляд.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Пунктом 11 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України визначено, що провадження у справі у випадку, встановленому пунктом 7 частини 1 статті 228 цього Кодексу, зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи необхідність надання правової кваліфікації позовній вимозі про повернення орендованого приміщення у даній справі, що використовується всупереч законодавчій забороні, а саме чи є така вимога застосуванням реституції за наслідком недійсності договору оренди, а чи є самостійною вимогою, що відповідає умовам звернення з негаторним позовом, колегія суддів апеляційної інстанції вважає що висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду матимуть суттєве значення для розгляду апеляційної скарги по цій справі.

Оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуючи подібність правовідносин у даній справі і у справі №917/1173/22, яка перебуває на розгляді об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 917/1133/23.

Керуючись статтями 228, 229, 234, 235, 269, 281 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, м. Полтава на рішення Господарського суду Полтавської області від 07.09.2023 у справі №917/1133/23 до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №917/1173/22, та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №917/1173/22.

Сторонам невідкладно повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати розгляду в касаційному порядку справи №917/1173/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку статей 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко