Рішення

від 24.11.2023 по справі 912/1400/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2023 рокуСправа № 912/1400/23

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу № 912/1400/23

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, вул. Центральна, 6, м. Дніпро, 49000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ОЛТО", вул. Березовського, 1, с. Цвітне, Олександрійський район, Кіровоградська область, 27320

про стягнення 352 627,76 грн

Без виклику сторін (судове засідання не проводилось).

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМУ, позивач) звернулось до господарського суду з позовною заявою з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ОЛТО" (далі - ТОВ Фірма "ОЛТО", відповідач) про стягнення неустойки в розмірі 352 627,76 грн.

В обґрунтування підстав позову зазначено про неправомірне користування відповідачем державним майном після припинення договору оренди № 43-34/19 від 05.09.2019.

Ухвалою від 27.09.2023 суд відкрив провадження у справі № 912/1400/23 за правилами спрощеного позовного провадження. Згідно ухвали постановлено розглядати справу без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам встановлено строк для подання заяв по суті справи.

Відповідач позовні вимоги заперечив, про що до справи подав відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що до періоду розрахунку неустойки включено час, протягом якого між сторонами договору та балансоутримувачем майна розглядався акт з повернення майна, у зв`язку з чим вимоги позивача є несправедливими і такими, що не відповідають принципу верховенства права (а.с. 63-76).

У відзиві на позов відповідач заявив клопотання про зменшення розміру неустойки до 1000,00 грн з тих підстав, що розмір неустойки значно перевищує розмір основної заборгованості та з відповідачем не погоджувався. Відповідач вказує, що на граничні строки підписання акта про передачу майна значний вплив мала, у тому числі, поведінка балансоутримувача. Вважає, що наданий позивачем розрахунок є надмірним і несправедливим.

Також позивач подав клопотання про застосування строку позовної давності, в якій вказує про пропуск позивачем за пред`явленим позовом річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України (а.с. 77-78).

16.11.2023 відповідач подав клопотання про долучення до справи доказів (а.с. 85-99).

Ухвалою від 16.11.2023 суд поновив відповідачу строк на подання доказів та прийняв докази згідно клопотання від 16.11.2023.

21.11.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач з приводу заперечень відповідача навів такі аргументи: акт про повернення майна від 18.05.2023 підтверджує неправомірне користування державним майном після закінчення строку дії договору; згідно висновку Верховного Суду у постанові від 20.09.2019 по справі №909/62/18 вказано на те, що неустойка за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність (а.с. 115-116).

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Частиною 1 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

З підстав викладеного та в межах законодавчо визначених строків, а також враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, суд розглядає справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні у справі матеріали та дослідивши докази, судом встановлено наступні обставини, які є предметом доказування у справі.

05.09.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській (Орендодавець) і ТОВ Фірма "ОЛТО" (Орендар) укладено договір оренди № 43-34/19 індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (нежитлового приміщення) (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно за наведеним в Договорі переліком, що перебуває на балансі Державного підприємства "Укрриба" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 30.04.2019 і становить за незалежною оцінкою 823570 грн без ПДВ (а.с. 8-14).

Згідно умов Договору, майно передається в оренду з метою вирощування товарної риби (п. 1.2. Договору).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у акті оцінки, складеному за Методикою оцінки (п. 2.1. Договору).

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2019 року 6835,63 грн (п. 3.1. Договору).

Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2019 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за серпень, вересень 2019 року (п. 3.1. Договору).

Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщується на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики (п. 3.3. Договору).

У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяця оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування (п. 3.4. Договору).

Орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.6. Договору).

Відповідно до п. 10.1. Договору, цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 05.09.2019 по 03.09.2022 включно.

У п. 10.7 Договору оренди сторони погодили, що цей договір буде достроково розірвано на вимогу орендодавця, якщо орендар: користується майном не відповідно до умов цього договору; погіршує стан майна; не сплачує орендну плату протягом трьох місяців підряд; не робить згідно з умовами цього договору поточний ремонт майна; без письмового дозволу орендодавця передав майно його частину у користування іншій особі; перешкоджає співробітникам орендодавця та/або уповноваженого органу управління здійснювати контроль за використанням майна, виконання умов цього договору.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу (або юридичній особі, яку вкаже орендодавець) (п. 10.10. Договору).

Майно вважається повернутим балансоутримувачу з момент підписання сторонами акту приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акту приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.11. Договору).

Якщо Орендар не виконує обовязку про повернення майна, Орендодавцеь має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення (п. 10.12. Договору).

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

05.09.2019 сторонами передано майно за актом приймання-передавання (а.с. 12).

Листом від 21.05.2021 РВ ФДМУ повідомило ТОВ Фірма "ОЛТО" про відмову від договору оренди від 05.09.2019 №43-34/19, у зв`язку із невиконанням зобов`язань, передбачених пунктами 3.6 та 5.3 даного договору, щодо обов`язкової та своєчасної сплати орендної плати (а.с. 13-15).

Згідно листа КД АТ "Укрпошта" від 05.11.2021 на запит РВ ФДМУ від 27.10.2021 повідомлено, що поштове відправлення вручено 08.06.2021 уповноваженій особі Колисник (а.с. 15).

За наказом начальника РВ ФДМУ від 30.11.2011 № 12/02-634 зазначено про припинення Договору з 09.06.2021 (а.с. 17).

Листом від 01.12.2021 РВ ФДМУ повідомило ТОВ "Фірма "ОЛТО" про припинення Договору з 09.06.2021 (а.с. 18-19).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 28.03.2023 у справі №912/1757/22 задоволено позовні вимоги РВ ФДМУ до ТОВ "Фірма "ОЛТО" щодо повернення майна та зобов`язано ТОВ Фірма "ОЛТО" передати Державному підприємству "Укрриба" індивідуально визначене майно, що належить до державної власності (нежитлові приміщення) відповідно до договору оренди №43-34/19 від 05.09.2019 року (а.с. 27-28).

Вказане рішення суду набрало законної сили 25.04.2023.

18.05.2023 між РВ ФДМУ, ТОВ Фірма "ОЛТО" і Державним підприємством "Укрриба" підписано Акти повернення з оренди нерухомого майна, за змістом якого відповідач повернув Орендодавцю і Балансоутримувачу орендоване за Договором майно (а.с. 20-21).

До акта підписано Анкету про стан майна і розрахунків за Договором, за змістом якої зазначено про розмір неустойки до Державного бюджету в розмірі 352 627,76 грн (а.с. 22).

09.06.2023 РВ ФДМУ направлено ТОВ "Фірма "ОЛТО" претензію від 08.06.2023 про сплату неустойки в розмірі 352 627,73 грн з повідомленням реквізитів для сплати (а.с. 24-26).

У відповідь на зазначену претензію, ТОВ Фірма "ОЛТО" в листі від 30.06.2023 повідомило про сплив річного строку позовної давності, про вплив на підписання акта Балансоутримувача та запропонувало вирішити вказане питання в судовому порядку (а.с. 75-76).

Наведені обставини та відсутність розрахунку стало підставою звернення до суду з позовом у даній справі.

Норми права, застосовані судом.

Частиною першою ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Орендодавцями щодо державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо єдиних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом (ст. 287 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

В ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Згідно з ч. 4 зазначеної норми, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Мотивована оцінка доводів сторін та поданих доказів.

За змістом наведених норм, укладений 05.09.2019 між РВ ФДМУ і ТОВ Фірма "ОЛТО" Договір оренди майна № 43-34/19 є підставою виникнення у ТОВ Фірма "ОЛТО" права користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору та обов`язку сплачувати орендну плату в розмірі і строки, погоджені Договором.

Припинення Договору зобов`язує ТОВ "Фірма "ОЛТО" повернути орендоване майно згідно умов Договору Балансоутримувачу, а останній зобов`язаний прийняти таке майно з оренди.

Як встановлено рішенням господарського суду від 28.03.2023 у справі № 912/1757/22, Договір оренди № 43-34/19 від 05.09.2019 є розірваним з 09.06.2021.

За правилами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, з припиненням Договору 09.06.2021, у ТОВ Фірма "ОЛТО" виник обов`язок повернути орендоване майно та, як підтверджено матеріалами справи і що визнається обома у сторонами, таке майно було повернуто 18.05.2023.

З викладеного слідує, що ТОВ Фірма "ОЛТО" прострочено виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди, що передбачає право орендодавця вимагати сплату неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позов відповідач вказав на те, що до періоду нарахування неустойки включено час, протягом якого Орендодавець і Балансоутримувач розглядали наданий відповідачем для підписання акт повернення майна, щодо якого вчиняли такі дії: перевіряли на відповідність умовам Договору; змінювали зміст; помилково включали до акта майно, яке не передавалось в користування; повертали примірники акта, як не погоджені. Остаточно акт було прийнято в редакції відповідача за грудень 2022 (а.с.67).

Посилаючись на викладене, відповідач вважає вимоги позивача про стягнення неустойки у заявленому розмірі несправедливими і такими, що не відповідають принципу верховенства права.

Згідно доказів, поданих відповідачем, 20.12.2022 ТОВ Фірма "ОЛТО" направило ДП "Укрриба" акт прийому-передачі державного майна згідно Договору для підписання (а.с. 90).

У відповідь на зазначений лист, ДП "Укрриба" в листі від 17.01.2023 повідомило, що акти прийому-передачі не відповідають їх примірній формі і вказано неналежний підписант та направило свої три примірника акта приймання-передачі і анкети для підписання (а.с. 68).

Листом від 10.02.2023 ТОВ Фірма "ОЛТО" направило до РВ ФДМУ три примірники акта з повернення майна, з проханням повернути один примірник після підписання Орендодавцем (а.с. 69).

Згідно листа РВ ФДМУ від 07.03.2023 повідомлено ТОВ Фірма "ОЛТО" і ДП "Укрриба" про включення до акта майна, яке не було об`єктом оренди згідно Договору № 43-34 від 05.09.2019 та витребувано пояснення щодо вказаного (а.с. 70).

За листом від 30.03.2023 ДП "Укрриба" направило ТОВ "Фірма "ОЛТО" для підписання акти повернення майна з посиланням на п. 10.11. Договору та рішення суду у справі №912/175/22 (а.с. 71-73).

Листом від 01.05.2023, що направлено 11.05.2023, ТОВ Фірма "ОЛТО" повернуло ДП "Укрриба" підписані акт повернення з оренди майна та анкету про стан такого майна (а.с. 74).

Відповідно до листа ДП "Укрриба" від 18.05.2023 вказані акти направлено для підписання РГ ФДМУ і, як слідує з наведеного позивачем обґрунтування підстав позову, такі акти підписано 18.05.2023 (а.с. 91).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Як зазначено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/11131/19 від 19.04.2021, відповідно до статті 614 ЦК України, для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 цього Кодексу, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Як встановлено, рішенням суду від 28.03.2023 у справі №912/1757/22, відкритої за позовом РВ ФДМУ, зобов`язано ТОВ Фірма "ОЛТО" передати Державному підприємству "Укрриба" індивідуально визначене майно, що належить до державної власності (нежитлові приміщення) відповідно до договору оренди №43-34/19 від 05.09.2019 року.

Наявність рішення суду про примусове повернення майна свідчить про те, що таке майно з оренди відповідачем в добровільному порядку не поверталось, внаслідок чого сторона орендодавця змушена була звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Як вже зазначено зазначено, Договір припинив свою дію ще 09.06.2021, однак перше оформлення акта, про що зазначає відповідач, відбулось в грудні 2022, тобто через півтора року після припинення Договору.

При цьому, справа № 912/1757/22 про повернення майна відкрита 01.12.2022 за позовом, поданим РВ ФДМУ 30.11.2022. Тобто, відповідач розпочав оформлювати акти повернення майна лише після звернення Орендодавця до суду з позовом. Про наявність будь-яких поважних причин неможливості повернути майно в межах строку згідно Договору відповідач не повідомляє.

Суд констатує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про намагання відповідача повернути майно з оренди з дати припинення Договору та до дати звернення Орендодавця до суду з позовом про примусове повернення. Рішення суду про зобов`язання відповідача повернути майно вказує на те, що станом на дату розгляду справи 28.03.2023 майно з оренди фактично повернуто не було. Листи щодо підписання акта за датою після прийняття рішення суду про примусове повернення майна стосуються обставин виконання вже прийнятого судом рішення, яке є обов`язковим.

Крім того, суд зауважує, що виконання орендарем обов`язку з повернення речі наймодавцю не обмежується формальним підписанням та направленням акта приймання-передачі, а полягає у вчиненні фактичних дій зі звільнення майна, позаяк в силу в силу приписів ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України орендар повинен забезпечити повернення речі у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Між тим, матеріали справи не містять жодних доказів фактичного повернення майна в період нарахування неустойки. Не повідомляє про вказане і відповідач у справі.

Суд також зазначає, що обов`язок повернення майна з оренди та правові наслідки невиконання такого обов`язку визначені законодавчо та є відомими і зрозумілими для учасників орендних правовідносин. Більш того, умови щодо неустойки передбачені в пункті 10.12. Договору та про неустойку зазначалось в листі РВ ФДМУ від 21.05.2021 при відмові від Договору.

Тобто, ТОВ Фірма "ОЛТО" повною мірою було обізнано щодо правових наслідків неправомірного користування майном, а тому мало можливість уникнути вказаного при належному та своєчасному виконанні своїх зобов`язань з повернення майна. В межах розгляду даної справи відповідач не повідомляє та не доводить наявність обставин, які б перешкоджали йому своєчасно повернути майно.

З викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано належними та достатніми доказами відсутність його вини щодо повернення орендованого майна за наслідком припинення Договору № 43-34/19 від 05.09.2019. Таким чином, відповідач здійснював неправомірне користування майном після припинення Договору № 43-34/19 від 05.09.2019, що передбачає право орендодавця вимагати сплату неустойки за весь період неправомірного користування в розмірі подвійної плати за найм згідно ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на те, що такі вимоги є несправедливими та не відповідають принципу верховенства права відхиляються судом з урахуванням викладеного вище. Як встановлено, відповідач користувався орендованим майно після припинення Договору без належних правових підстав та при повній обізнаності щодо правових наслідків вказаного. При обставинах відсутності умов, які б перешкоджали відповідачу вчасно повернути майно, таке майно повернуто лише після прийняття рішення суду про примусове повернення.

Розрахунок розміру неустойки здійснено в межах періоду неправомірного користування майном та є правильним за 19 днів червня 2021 року по 17.05.2023. Включення до вказаного періоду дати повернення майна 18.05.2023 є безпідставним, оскільки згідно акта від 18.05.2023 відповідач повернув майно у зазначену дату. Початок періоду нарахування відповідає даті фактичної прострочки такого повернення. Розмір орендної плати для нарахування неустойки визначено згідно останнього місяця оренди діючого договору. Отже правильним розміром неустойки за період по 17.05.2023 є 352 137,76 грн, а тому позовні вимоги є правомірними в частині зазначеної суми.

Також згідно розрахунку позивача вбачається, що будь-яка оплата зі сторони відповідача за період неправомірного користування майном була відсутня, що не спростовується відповідачем (а.с. 52). Сплачені відповідачем в 2023 році суми були спрямовані на закриття заборгованості з орендної плати та судового збору у справі №912/1775/22, що підтверджено рішенням суду у вказаній справі.

Щодо строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, та клопотання про зменшення неустойки, суд зазначає таке.

Санкція (неустойка) яка передбачена ст. 785 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном). За вказаних обставин щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

Також оскільки неустойка, заявлена на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою ст. 549 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України, до якої застосовуються положення ст. 551 Цивільного кодексу України, то до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, приписи ст. 551 Цивільного кодексу України щодо можливості зменшення її розміру не застосовуються.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 914/730/17, від 30.10.2019 у справі № 924/80/19, від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19.

Окрім того, Законом України № 540-IX від 30.03.2020 доповнено Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 вказаний розділ Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.".

Отже, строк позовної давності було продовжено на період дії карантину (карантин закінчився 30.06.2023) та продовжено на період дії воєнного стану, який введено 24.02.2022 і є діючим на час розгляду справи.

Таким чином, строк позовної давності за пред`явленим позовом не пропущено. Підстави для зменшення неустойки відсутні.

У відповідності до вищевикладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, однак, частково в розмірі 352 137,76 грн. Підстави для стягнення неустойки за 18.05.2023 відсутні, у зв`язку з поверненням відповідачем у вказану дату майна з оренди.

Судові витрати.

За правилами п. 2 ч. 1 та п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються у разі часткового задоволення позовних вимог на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач серед судових витрат виставляє до стягнення лише сплачений судовий збір, який, згідно пропорції розподілу, стягується з відповідача з урахуванням суми задоволених позовних вимог та становить 5 282,06 грн.

Про понесення інших судових витрат позивач не заявляє.

Відповідач згідно відзиву на позов повідомив про те, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн та згідно клопотання від 16.11.2023 подав докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу і просить стягнути з позивача 10 000,00 грн вказаних витрат (а.с. 103-112).

Суд зазначає, що згідно ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI ), яка зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Частинами 2 - 4 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Згідно наданих відповідачем документів підтверджено, що 29.09.2023 між ТОВ Фірма "ОЛТО" (Клієнт) і Адвокатським бюро "Паритет" Сергія Салюка" (Виконавець) укладено договір № 46-23 про надання правничої допомоги у справі № 912/1400/23. Вартість правової допомоги становить 10 000,00 грн.

16.11.2023 між сторонами вказаного договору складено акт про надану правову допомогу, відповідно до якого адвокатом надано такі послуги: підготовлено від імені Клієнта та подано до господарського суду заяви по суті справи (відзив) та з процесуальних питань (клопотання про розподіл судових витрат та застосування у спорі позовної давності); подано до ДП "Укрриба" і РВ ФДМУ адвокатські запити про надання інформації і копій документів. Вартість правової допомоги складає 10 000,00 грн.

29.09.2023 адвокатським бюро оформлено рахунок для сплати, який повністю оплачений ТОВ Фірма "ОЛТО" 02.10.2023 згідно платіжної інструкції № 13396.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено фактичне надання правничої допомоги за вказаним вище договором, про що свідчать складені адвокатом документи. Також до суду подано документи, що підтверджують особу адвоката, який одночасно є керівником Адвокатського бюро "Паритет" Сергія Салюка".

Суд також враховує, що клопотання про стягнення з доказами понесених витрат направлено на адресу позивача і про такі витрати було зазначено у відзиві. Крім того, суд ухвалою від 16.11.2023 також повідомив позивача про надходження відповідного клопотання.

Зазначене свідчить про обізнаність позивача щодо розміру судових витрат відповідача.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд констатує, що від позивача клопотання про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу не надходили.

Одночасно, суд вважає, що заявлені відповідачем до стягнення витрати є обґрунтованими та відповідають виконаній адвокатом роботі.

Однак, як вже зазначено, судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже виходячи з того, що відсоток відмови у задоволенні позову ( з урахуванням округлення) становить 0,14% від заявленої суми, до сума витрат відповідача, яка покладається на позивача, становить 14,00 грн.

Таким чином, згідно наведеного вище розподілу судових витрат, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 282,06 грн судового збору, а з позивача на користь відповідача 14,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 11 ст. 129 ГПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

На підставі наведеної норми, суд стягує відповідну різницю в судових витратах з відповідача, що становить 5 268,06 грн судового збору (5 282,06 грн - 14,00 грн).

Керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 126, 129, 233, 236-241, 247-252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Олто" (27320, Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Цвітне, вул. Березовського, 1; ідентифікаційний код 24744314) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, 6, ідентифікаційний код 42767945 ) до Державного бюджету України заборгованість з неустойки в розмірі 352 137,76 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Олто" (27320, Кіровоградська область, Олександрівський район, с. Цвітне, вул. Березовського, 1; ідентифікаційний код 24744314) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, 6, ідентифікаційний код 42767945) 5 268,06 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Належним чином засвідчені копії рішення направити Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях та Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма "ОЛТО" до електронних кабінетів з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Повне рішення складено 24.11.2023.

Суддя В.В.Тимошевська