Рішення

від 14.11.2023 по справі 915/899/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року Справа № 915/899/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Жиган А.О.,

представників позивача: Бачинської А.Ю., Лучко Н.І.,

представника відповідача: Синько А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ФАРМАКО (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м.Вишневе, вул.Балукова, буд.21; ідент.код 20037376),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АВІС-ФАРМА (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.32/7; ідент.код 38199357),

про: стягнення 865243,70 грн.

Згідно заяви від 12.07.2023 про збільшення позовних вимог: про стягнення 1100775,55 грн,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАРМАКО» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви від 12.07.2023 про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВІС-ФАРМА» грошові кошти в загальній сумі 1100775,55 грн, з яких: 865243,70 грн сума основного боргу за поставлений по договору №ПК/334 від 04.08.2014 товар (лікарські засоби та вироби медичного призначення), 28958,87 грн 3% річних, 180071,92 грн інфляційні втрати, 26501,06 грн - пеня.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідач всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства своєчасно та в повному обсязі не розрахувався за поставлений позивачем товар, що стало підставою для звернення до суду з вимогою про стягнення суми основного боргу, а також нарахованих 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Ухвалою суду від 12.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 20.07.2023.

Відповідач у відзивах від 29.06.2023 та від 17.08.2023 заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на наступне:

- невиконання зобов`язань по договору виникло внаслідок дії форс-мажорних обставин військової агресії Російської Федерації проти України, окупацією міста Херсона та Херсонської області, а також веденням активних бойових дій на території такої області, у зв`язку з чим, на думку відповідача, згідно п.9.1 спірного договору термін виконання зобов`язань за даним договором продовжується на строк дії таких обставин i їх наслідків;

- відповідач вказує, що всі належні йому аптеки розташовані в Херсонській області, та з огляду на бойові дії в такій області, часті ракетні обстріли та атаки безпілотниками, господарська діяльність відповідача, на даний час, здійснюється зі зменшеними показниками порівняно з попередніми періодами до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації;

- відповідач зазначає, що під час окупації міста Херсона та Херсонської області військовими Російської Федерації було знищено розміщені в 53 аптеках відповідача обладнання та товарно-матеріальні цінності, викрадено грошові кошти та товар, зокрема, і товар поставлений позивачем за спірним договором;

- крім того, відповідач вказує, що в результаті ракетного обстрілу військовими Російської Федерації міста Миколаєва, який відбувся 20.07.2023, було пошкоджено офісне приміщення відповідача за адресою: м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.32/7; та в результаті пожежі знищено майно і документація відповідача, які знаходились в такому офісному приміщенні.

У підготовчому судовому засіданні 20.07.2023 та 31.08.2023 судом оголошувались перерви відповідно до 31.08.2023 та 02.10.2023.

25.09.2023 від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просив суд накласти арешт на грошові кошти відповідача, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах суми позову 1100775,55 грн.

Ухвалою суду від 27.09.2023 розгляд заяви про забезпечення позову призначено у судовому засіданні на 02.10.2023.

02.10.2023 судом відкладено розгляд заяви про забезпечення позову на 06.10.2023.

Ухвалою суду від 06.10.2023 позивачу відмовлено в задоволені заяви про забезпечення позову.

До того ж, ухвалою суду від 06.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.10.2023.

У судовому засіданні 31.10.2023 та 08.11.2023 судом оголошувались перерви відповідно до 08.11.2023 та 14.11.2023.

В ході розгляду справи та в судовому засіданні 14.11.2023 представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

У судовому засіданні 14.11.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

04.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРМАКО», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІС-ФАРМА», як покупцем, було укладено договір на поставки №ПК/334 (далі Договір) (т.1 а.с.32-38), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар, асортимент, кількість та ціна якого, зазначенні у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною. Предметом поставки є наступний товар: лікарські засоби та вироби медичного призначення (п.п.1.1, 1.2 Договору).

Відповідно до п.12.7 Договору, в редакції додаткової угоди №3 від 19.11.2018 до такого договору (т.1 а.с.40), такий договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору за один місяць до закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на кожен наступний рік на тих самих умовах, які передбаченні договором.

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору купівлі-продажу (поставки).

За приписами ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.п.3.8, 3.11 Договору, доказом передачі товару покупцю є видаткова накладна на поставку окремої партії товару. У видатковій накладній обов`язково вказується номер та дата укладення цього договору, а також асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару.

В пунктах 2.1-2.3 укладеної 31.12.2020 Угоди від про використання електронних документів із застосуванням ЕЦП/ЕП , сторони спірного договору погодили, що з метою та у зв`язку із виконанням своїх зобов`язань за будь-якими договорами, які укладені між сторонами або які будуть укладенні в майбутньому, здійснювати електронний обмін документами за допомогою телекомунікаційних каналів зв`язку та/або електронних носіях, підписаними ЕЦП/ЕП в порядку, обумовленому цією угодою. Електронний обмін документами здійснюється в рамках виставлення та отримання актів зміни вартості раніше поставленого товару, видаткових накладних. Сторони визначили, що отримання документів в електронному вигляді та підписанні ЕЦП/ЕП в порядку, визначеному цією угодою, еквівалентні отриманню документів на паперовому носії і є необхідною та достатньою умовою, яка дозволяє встановити, що електронний документ походить від сторони, що його направила.

Відповідно до п.4.1 Договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцеві.

Згідно п.п.5.1, 5.2 Договору, ціна кожної одиниці товару вказується у видаткових накладних на поставку кожної партії товару. Загальна сума по договору складається із всіх договірних вартостей по всіх видаткових накладних до даного договору.

Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно ч.1 ст.9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві, є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.

У період з 01.11.2021 по 21.04.2023 позивачем за спірним договором поставлено і передано у власність покупця товару на загальну суму 865868,01 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними підписаними відповідачем із застосуванням ЕЦП/ЕП (т.1 а.с.91 - т.14 а.с.167), який відповідачем частково оплачено на суму 624,31 грн, що підтверджується розрахунком позовних вимог (т.1 а.с.5-31) та не заперечується відповідачем.

Вказані обставини відповідачем не спростовані та не заперечені.

Суд вказує, що у відповідності до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 ЦК України, правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст.ст.525, 526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст.599 ЦК України та ч.1 ст.202 ГК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.п.6.1, 6.2 Договору, оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При здійсненні покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов`язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки товару покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання постачальником покупцю рахунку-фактури для оплати товару з відстроченням платежу не є обов`язковим.

Так, судом встановлено, що у кожній видатковій накладній сторонами спірного договору визначено строк оплати за поставлений товар, зокрема, у першій видатковій накладній №982804_10 від 01.11.2021 визначено дату оплати 02.03.2022 (т.1 а.с.91) та в останніх видаткових накладних від 21.04.2023 за №412848/0, №412848/1, №412848/4 визначено дату оплати 25.04.2023 (т.14 а.с.161-167).

Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений по спірному договору товар становить 865243,70 грн, яка відповідачем не оплачена, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач в порушення умов спірного договору та приписів чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 865243,70 грн.

Наявність заборгованості у вказаному розмірі відповідачем не заперечується.

Доводи відповідача про наявність форс-мажорних обставин, які перешкоджали виконанню умов договору у спірний період, судом відхиляються враховуючи наступне.

Відповідач вказує, що невиконання зобов`язань по спірному договору виникло внаслідок дії форс-мажорних обставин військової агресії Російської Федерації проти України, окупацією міста Херсона та Херсонської області, а також веденням активних бойових дій на території такої області, у зв`язку з чим, на думку відповідача, згідно п.9.1 спірного договору термін виконання зобов`язань за даним договором продовжується на строк дії таких обставин i їх наслідків.

Відповідач зазначає, що під час окупації міста Херсона та Херсонської області військовими Російської Федерації було знищено розміщені в 53 аптеках відповідача обладнання та товарно-матеріальні цінності, викрадено грошові кошти та товар, зокрема, і товар поставлений позивачем за спірним договором.

Крім того, відповідач вказує, що в результаті ракетного обстрілу військовими Російської Федерації міста Миколаєва, який відбувся 20.07.2023, було пошкоджено офісне приміщення відповідача за адресою: м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.32/7; та в результаті пожежі знищено майно і документація відповідача, які знаходились в такому офісному приміщенні.

В силу вимог ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Згідно із ст.141 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно пунктів 9.1, 9.2 Договору, сторони погодились, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дій непереборної сили, яка не залежить від волі сторін, контролювати чи запобігти виникненню яких, використовуючи розумні засоби застереження, вони не змогли), саме: війни, військових дій, блокади, пожеж, землетрусів, повені, а також інших обставин подібного роду, які знаходяться поза межами розумного контролю сторін та які впливають на виконання сторонами зобов`язань за цим договором, строки виконання таких зобов`язань продовжуються на строк дії вказаних обставин, якщо вони значною мірою впливають на виконання в належний строк всього договору чи тієї його окремої частини, яка підлягає виконанню після настання форс-мажорних обставин. Достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України.

При цьому, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 14.02.2023 року у справі №903/338/22, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

Відповідач вказує, що всі належні йому аптеки розташовані в Херсонській області, та з огляду на бойові дії, що тривають, у тому числі, в цій області, часті ракетні обстріли та атаки безпілотниками, господарська діяльність відповідача, на даний час, здійснюється зі зменшеними показниками порівняно з попередніми періодами до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації.

Так, із наявним в матеріалах справи доказів фінансової звітності відповідача за 2022 та 2023 роки вбачається, що відповідач, хоч і зі зменшеними показниками, однак все ж таки здійснював господарську діяльність та отримував прибуток незважаючи на введений воєнний стан в Україні та повномасштабну воєнну агресію Російської Федерації проти України, з огляду на що, саме по собі введення воєнного стану в країні не свідчило про принципову неможливість здійснення відповідачем господарських зобов`язань за спірним договором з оплати вартості поставленого товару в повному обсязі чи хоча б частково.

Крім того, судом також взято до уваги, що відповідно до п.9.3 Договору, обидві сторони цього договору зобов`язані терміново, в письмовій формі повідомити одна одну про початок та кінець дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за цим договором.

Судом встановлено, що відповідач лише 30.01.2023 своїм листом від 27.01.2023 (т.15 а.с.13-15) повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин - військової агресії Російської Федерації проти України, окупацією міста Херсона та Херсонської області, а також веденням активних бойових дій на території такої області, внаслідок яких відповідач був позбавлений можливості виконання належним чином взятих на себе зобов`язань, зокрема і за спірним договором.

За такого, вказані вище аргументи відповідача є безпідставними та такими, що не приймаються судом до уваги, також і з огляду на те, що відповідачем не надано суду доказів того, що він у лютому - березні 2022 року, тобто з початку військової агресії Російської Федерації проти України та окупації міста Херсона та Херсонської області, звертався до позивача з відповідними зверненнями щодо настання форс-мажорних обставин, які унеможливлювали виконання ним зобов`язань щодо оплати вартості поставленого за спірним договором товару.

Крім того, судом взято до уваги, що сторони в п.9.4 Договору погодили, що виникнення вищезазначених та інших обставин, а також не реалізація товару протягом строку відстрочки платежу, відсутність обігових коштів, несвоєчасне бюджетне фінансування тощо не може розглядатися як підстава для не оплати товару постачальнику.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу приписів п.4) ч.3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.3 ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В силу приписів ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 по справі №914/1131/18.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення 865243,70 грн суми основного боргу за поставлений по спірному договору товар, - є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов наступних висновків.

В силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що у даній справі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 28958,87 грн 3% річних та 180071,92 грн втрат від інфляції, які нараховані на суму основного боргу окремо по кожній видатковій накладній.

Відповідачем такі розрахунки не спростовані та не заперечені.

Судом перевірено розрахунки 3% річних, інфляційних втрат та встановлено, що такі розрахунки є арифметично вірними та правильними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення пені, суд дійшов наступних висновків.

За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.10.3 Договору, у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Судом встановлено, що у даній справі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 26501,06 грн пені, яка нарахована на суму основного боргу окремо по кожній видатковій накладній починаючи з видаткових накладних датованих 06.02.2023 кінцевим терміном оплати яких є 08.02.2023.

Відповідачем такий розрахунок не спростований та не заперечений.

Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним.

Відповідачем у відзиві від 17.08.2023 заявлено клопотання про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій.

В обґрунтування такого клопотання, відповідач вказує, що всі належні відповідачу аптеки розташовані в Херсонській області, та з огляду на бойові дії в такій області, часті ракетні обстріли та атаки безпілотниками, господарська діяльність відповідача здійснюється зі зменшеними показниками порівняно з попередніми періодами до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації, а саме працює 8 аптек з 53, які були у відповідача до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації.

Відповідач також зазначає, що під час окупації міста Херсона та Херсонської області військовими Російської Федерації було знищено розміщені в 53 аптеках відповідача обладнання та товарно-матеріальні цінності, викрадено грошові кошти та товар, зокрема, і товар поставлений позивачем за спірним договором.

З листа Слідчого управління Головного управління національної поліції в Миколаївській області від 01.07.2022 вбачається, що 27.05.2022 розпочато кримінальне провадження за фактом вчинення військовослужбовцями Російської Федерації кримінального правопорушення щодо незаконного заволодіння з 02.03.2022 приміщеннями аптек відповідача на території міста Херсон та Херсонської області та нанесення йому збитків в орієнтовній сумі 57350011,98 грн.

З листа Держлікслужби від 06.06.2022 вбачається, що останнім з 31.05.2022 на шість місяців було зупинено дію ліцензії відповідача на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами за місцем провадження діяльності його аптек у місті Херсон та Херсонській області.

До того ж, Головним управлінням ДПС у Миколаївській області 19.10.2022 прийнято рішення про неможливість своєчасного виконання відповідачем, як платником податків, свого податкового боргу.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язань, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно частин 2, 3 ст.13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки є правом суду, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 у справі №910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів.

Суд здійснивши оцінку ступеня вини відповідача в простроченні виконання зобов`язання за спірним договором; взявши до уваги невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення; обставини, за яких відбулось прострочення відповідачем свого обов`язку зі сплати грошових коштів (триваючі військові дії; окупація частини території, на якій розташовані аптеки відповідача; руйнування та крадіжки у приміщеннях аптек тощо) та прийнявши до уваги, що жодних доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасної оплати отриманих відповідачем послуг суду не надано, прийшов до висновку, що стягнення усієї нарахованої позивачем суми неустойки, вочевидь не відповідає критерію співмірності.

Отже, враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір належної до стягнення пені на 90%, тобто до 2650,0 грн.

Також, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача 28958,87 грн 3% річних та 180071,92 грн інфляційних втрат, а також певної суми пені у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов`язані з порушенням відповідачем умов спірного договору, а застосоване судом зменшення неустойки не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки. Стягнення ж з відповідача неустойки у повному обсязі, на думку суду, не є співмірними з можливими негативними наслідками від порушення останнім зобов`язань.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що враховуючи положення ч.2 ст.625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Суд вважає, що порушення відповідачем умов спірного договору щодо оплати вартості поставленого товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Аналогічних правових позицій дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2018 у справі №913/869/14, від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 14.01.2020 у справі №924/532/19, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 та від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

За такого, суд не вбачає правових підстав для звільнення відповідача від обов`язку сплати позивачу 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання по спірному договору шляхом їх зменшення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, однак без урахування зменшення судом суми штрафних санкцій.

Судом прийнято до уваги, що відповідач у письмових поясненнях від 01.11.2023 просить суд розстрочити виконання рішення суду по даній справі на 12 місяців рівними щомісячними платежами.

Позивач у клопотанні від 07.11.2023 не заперечував проти розстрочення виконання рішення суду по даній справі, однак, на термін не більше 2 місяців рівними щомісячними платежами. Однак, у судовому засіданні представники позивача зазначили, що позивач не погоджується з будь-яким графіком розстрочення платежів.

За приписами ч.1 ст.239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Крім того, за приписами ст.331 ГПК України, підставою для розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує, зокрема: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Таким чином, підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим судом способом. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії §1 ст.6 Конвенції.

Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п.1 ст.6 Конвенції («Іммобільяре Саффі проти Італії», заява №22774/93, §74, ЄСПЛ 1999-V).

Під час вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду у даній справі судом прийнято до уваги ступінь вини боржника у виникненні спору.

Так, матеріалами справи підтверджено, що всі належні відповідачу аптеки розташовані в Херсонській області, та з огляду на бойові дії в такій області, часті ракетні обстріли та атаки безпілотниками, господарська діяльність відповідача здійснюється зі зменшеними показниками порівняно з попередніми періодами до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації, а саме працює 8 аптек з 53, які були у відповідача до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації.

Відповідач також зазначає, що під час окупації міста Херсона та Херсонської області військовими Російської Федерації було знищено розміщені в 53 аптеках відповідача обладнання та товарно-матеріальні цінності, викрадено грошові кошти та товар, зокрема, і товар поставлений позивачем за спірним договором. Вказане підтверджується листом Слідчого управління Головного управління національної поліції в Миколаївській області від 01.07.2022, з якого вбачається, що 27.05.2022 розпочато кримінальне провадження за фактом вчинення військовослужбовцями Російської Федерації кримінального правопорушення щодо незаконного заволодіння з 02.03.2022 приміщеннями аптек відповідача на території міста Херсон та Херсонської області та нанесення йому збитків в орієнтовній сумі 57350011,98 грн.

З листа Держлікслужби від 06.06.2022 вбачається, що цим органом з 31.05.2022 на шість місяців було зупинено дію ліцензії відповідача на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами за місцем провадження діяльності його аптек у місті Херсон та Херсонській області, що унеможливлювало роботу підприємства протягом цього часу.

Судом при розгляді заяви також враховано, що відповідач визнає наявність обов`язку сплати боргу, не відмовляється та не ухиляється від такого виконання.

При розгляді заяви судом також взято до уваги, що позивачем не спростовано доводів відповідача та не надано суду жодних доказів того, що його фінансовий стан є гіршим за фінансовий стан відповідача.

Вказані обставини, на думку суду свідчать про те, що відповідач не уникає від свого обов`язку перед позивачем, шукає шляхи та вживає заходи для погашення боргу, однак у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що зумовило зменшення показників господарської діяльності відповідача, останній не має можливості виконати рішення суду негайно.

Натомість, стягувачем не надано жодних доказів, які підтверджують понесенням ним збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням боржником прийнятих на себе зобов`язань за спірним договором. Нараховані позивачем та стягнуті на його користь за рішенням суду збитки від інфляції, 3% річних та сума пені, на думку суду, частково компенсують останньому його можливі збитки.

За вказаних обставин, вжиття на даний час органами примусового виконання судових рішень заходів по примусовому виконанню рішення суду по даній справі може призвести до блокування роботи відповідача, утруднить або навіть унеможливить відновлення його господарської діяльності, та виконання в подальшому грошових зобов`язань в тому числі і перед позивачем.

Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Судом враховано, що за приписами ст.331 ГПК України, розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Оцінивши вказані обставини та проаналізувавши докази, надані відповідачем в обґрунтування своєї позиції, врахувавши інтереси обох сторін, суд вважає, що фінансовий стан відповідача, ступень його вини у несвоєчасному погашенні заборгованості перед позивачем та наявність реальної можливості виконати рішення суду у період відновлення господарської діяльності відповідача, надають суду достатньо підстав для розстрочення виконання рішення суду у даній справі на шість місяців рівними частинами починаючи з 15 грудня 2023 року.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АВІС-ФАРМА (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.32/7; ідент.код 38199357) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФАРМАКО (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м.Вишневе, вул.Балукова, буд.21; ідент.код 20037376) 865243,70 грн основного боргу, 28958,87 грн 3% річних, 180071,92 грн інфляційних втрат, 2650,0 грн пені та 16511,64 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.11.2023 у справі №915/899/23 згідно наступного графіка:

- до 15.12.2023 182239,35 грн;

- до 15.01.2024 - 182239,35 грн;

- до 15.02.2024 - 182239,35 грн;

- до 15.03.2024 - 182239,35 грн;

- до 15.04.2024 - 182239,35 грн;

- до 15.05.2024 - 182239,38 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено « 24» листопада 2023 року.

Суддя М.В.Мавродієва