Рішення

від 24.11.2023 по справі 927/1282/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

24 листопада 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1282/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова українська дистрибуція",

код ЄДРПОУ 42380644, вул. Центральна, 33, м. Підгорне, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52002

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Новгород-Сіверська торгова компанія",

код ЄДРПОУ 36300566, вул. Шевченка, 23, корпус "Г", м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000

Предмет спору: стягнення 544 830,82 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова українська дистрибуція" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новгород-Сіверська торгова компанія", у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 544 830,82 грн, з яких 403 920,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 120 227,90 грн інфляційних втрат та 20 682,92 грн - 3% річних.

Процесуальні дії у справі.

У позовній заяві позивачем викладено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

У зв`язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 18.08.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду.

Ухвалою суду від 02.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу, у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду.

Також ухвалою від 02.10.2023 встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, а саме:

- відповідачу - п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами;

- позивачу - п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду та відповідачам відповіді на відзив з доданими до неї документами;

- відповідачу - п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та позивачу заперечень з доданими до них документами.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверська торгова компанія»: 16000, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Шевченко, 23, корпус Г.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.10.2023, направлена на адресу відповідача, зазначену в ЄДР - вул. Шевченко, 23, корпус Г, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 10.10.2023.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать відомості про місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем) та інформація для здійснення зв`язку з фізичною особою - підприємцем: телефон та/або адреса електронної пошти (ч. 4 ст. 9 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений ст. 10 вказаного Закону, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відомості щодо зміни місцезнаходження юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверська торгова компанія» - у Єдиному державному реєстрі відсутні.

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено, зокрема, у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд відзначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.06.2023 у справі № 910/4473/21 (910/19757/21).

Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Таким чином, у розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 02.10.2023 є 10.10.2023.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 16.10.2023, для подання відзиву - 25.10.2023.

Заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов у встановлені судом строки від відповідача не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки товару №10/11/21 від 10.11.2021 позивач перерахував відповідачу попередню оплату за товар у розмірі 403 920,00 грн, проте останній в обумовлений сторонами строк не здійснив поставку товару та не повернув отриману передоплату позивачу, в зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення 120 227,90 грн інфляційних втрат та 20 682,92 грн - 3 % річних.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив на позов у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

10.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверська торгова компанія» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція» (далі - Покупець) укладено договір поставки товару № 10/11/21 (далі - Договір) (а.с. 13-16).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором поставити окремими партіями та передати у власність покупцю паливні гранули з тирси деревини (надалі - товар), в погоджених сторонами асортименті, кількості та за визначеними цінами, а покупець зобов`язаний прийняти товар та оплатити його на встановлених Договором умовах.

Асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється постачальником, погоджується сторонами при узгодженні умов поставки кожної партії товару та остаточно зазначається у рахунку (п. 1.2 Договору).

Згідно п. 2.1 Договору ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в рахунках та накладних до даного Договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3.1 Договору постачальник повинен поставити товар покупцю у термін погоджений сторонами як термін поставки.

Покупець проводить 100 % попередню оплату вартості товару. Умови та терміни оплати обов`язково погоджуються сторонами на кожну партію товару окремо (п. 5.1 Договору).

Цей договір вступає в силу з дати його підписання і діє до 31 грудня 2022 року (п. 10.1 Договору).

Пунктом 11.9 Договору сторони домовилися: документи (листи, заявки, додатки і або додаткові угоди до договору), отримані за допомогою електронної пошти мають повну юридичну силу з подальшим обміном їх на оригінали. Сторони погодили наступні адреси та номери засобів зв`язку, що використовуються сторонами на виконання умов договору: електронна адреса покупця - ukraine.distr@gmail.com; електронна адреса продавця - nstk2020@ukr.net.

Відповідачем виставлено позивачу рахунки - фактури на оплату № СФ-0000043 від 03.12.2021 на суму 118 800,00 грн, № СФ-0000044 від 13.12.2021 на суму 52 800,00 грн, №СФ-0000045 від 13.12.2021 на суму 52 800,00 грн, № СФ-0000047 від 21.12.2021 на суму 63360,00 грн, № СФ-0000050 від 28.12.2021 на суму 116 160,00 грн

На виконання умов Договору позивачем було здійснено попередню оплату вартості товару на загальну суму 403 920,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів № 953 від 09.12.2021 на суму 118 800,00 грн, № 962 від 17.12.2021 на суму 52 800,00 грн, № 956 від 13.12.2021 на суму 52 800,00 грн, № 964 від 22.12.2021 на суму 63 360,00 грн, № 971 від 20.12.2021 на суму 116 160,00 грн.

Відповідач свої зобов`язання не виконав, поставку товару не здійснив.

25.08.2023 позивачем було направлено відповідачу претензію на адресу - 16600, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, пров. 1 Гайовий, 23, з проханням повернути грошові кошти у загальному розмірі 403 920,00 грн, оскільки відповідачем зобов`язання по поставці товару не виконано, протягом 5 календарних днів з моменту отримання претензії. В якості доказів направлення додано накладну «Укрпошта» № 5200102244777 від 25.08.2023, фіскальний чек від 25.08.2023 та опис вкладення до поштового відправлення №5200102244777.

Згідно відстеження поштового відправлення на сайті «Укрпошта» за штрихкодовим ідентифікатором № 520010224477 станом на 12.09.2023 зазначено: «повернення за зворотною адресою: за закінченням встановленого терміну зберігання».

Як зазначено позивачем, 30.08.2023 засобами електронного зв`язку було направлено претензію про повернення коштів на електронну адресу відповідача, зазначену в Договорі - nstk2020@ukr.net. В якості доказів надано роздруківку сторінки зі свої електронної скриньки ukraine.distr@gmail.com.

Доказів повернення позивачу попередньої оплати у сумі 403 920,00 грн відповідач суду не надав.

Звертаючись до суду, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару по Договору № 10/11/21, в зв`язку з чим виникла заборгованість виді у попередньої оплати в розмірі 403 920,00 грн, а тому позивачем нараховано та заявлено до стягнення 120 227,90 грн інфляційних втрат та 20 682,92 грн 3 % річних.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Як встановив суд, позивач на виконання умов договору здійснив попередню оплату за товар в сумі 403 920,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів № 953 від 09.12.2021 на суму 118 800,00 грн, № 962 від 17.12.2021 на суму 52 800,00 грн, № 956 від 13.12.2021 на суму 52 800,00 грн, № 964 від 22.12.2021 на суму 63360,00 грн, № 971 від 20.12.2021 на суму 116 160,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто передумовою для повернення попередньої оплати є порушення строку поставки товару.

Як вбачається з умов Договору, а саме п. 3.1, постачальник повинен поставити товар покупцю у термін погоджений сторонами як термін поставки.

Доказів погодження такого терміну позивач суду не надав.

Отже сторони у договорі не обумовили строку поставки товару.

Згідно ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту претензії від 25.08.2023 вбачається, що позивач вимагає лише повернути передоплату, стверджуючи про порушення строку виконання зобов`язання. Вимоги про поставку товару така претензія не містить.

Жодних доказів пред`явлення позивачем вимоги саме щодо поставки товару у розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України суду не надано.

Щодо пред`явлення претензії від 25.08.2023.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про направлення відповідачу за належною адресою претензії про повернення грошових коштів від 25.08.2023 з огляду на наступне.

Як вбачається з накладної «Укрпошта» № 5200102244777 від 25.08.2023, було здійснено направлення поштової кореспонденції за неналежною адресою відповідача - 16600, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, пров. 1 Гайовий, 23, яка відмінна від адреси реєстрації відповідача, зазначеної в Реєстрі - 16000, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Шевченко, 23, корпус Г.

Разом з тим, діючи обачливо, позивач при оформленні відправлення поштової кореспонденції мав би перевірити адресу одержувача, вказану оператором поштового зв`язку в поштовій накладній.

Отже, направлення претензії від 25.08.2023 було здійснено позивачем за неналежною адресою відповідача.

При цьому, навіть наявність вини оператора поштового зв`язку не спростовує факту направлення такої кореспонденції відповідачу в неналежний спосіб.

Як стверджує позивач, 29.08.2023 його представнику зателефонував листоноша з м. Новгород-Сіверського та повідомив, що за адресою вул. Шевченко, 23, корпус «Г», м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000 ТОВ «Новгород-Сіверська торгова компанія» відсутнє, а за цією адресою проживають фізичні особи. Тому претензія вручена не була, у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Однак доказів того, що листоноша доставляв поштову кореспонденцію саме за адресою відповідача - вул. Шевченко, 23 корпус «Г», м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000, а не за адресою пров. 1 Гайовий, 23, яка зазначена в поштовій накладній, позивачем суду не надано, як і доказів такого повідомлення листоноши.

У свою чергу, цілком логічним і зрозумілим є відсутність відповідача у будівлі № 23 по 1-му Гайовому провулку.

Пунктом 11.9 Договору сторони домовилися: документи (листи, заявки, додатки і або додаткові угоди до договору), отримані за допомогою електронної пошти мають повну юридичну силу з подальшим обміном їх на оригінали. Сторони погодили наступні адреси та номери засобів зв`язку, що використовуються сторонами на виконання умов договору: електронна адреса покупця - ukraine.distr@gmail.com; електронна адреса продавця - nstk2020@ukr.net.

Позивач вказує, що 30.08.2023 ним було здійснено направлення претензії на електронну адресу відповідача та як доказ на підтвердження цього надано роздруківку зі своєї електронної пошти.

З наданої роздруківки вбачається, що 30.08.2023 о 12:20 з електронної пошти ukraine.distr@gmail.com на електронну пошту nstk2020@ukr.net були направлені три файли у форматі .pdf з такими іменами: «Платіжні доручення.pdf», «Претензія НСТК Скан.pdf», «Рахунки.pdf», однак доказів щодо змісту таких файлів суду не надано.

Ухвалою суду від 18.09.2023 позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду, зокрема надати докази, які підтверджують зміст направлених 30.08.2023 на електронну пошту відповідача.

Позивач у заяві про усунення недоліків вказав, що зміст таких файлів суду надано шляхом надання копій відповідних доказів, а саме з долученням до позовної заяви електронних додатків в системі «Електронний суд» з такими назвами файлів «Копії рахунків-фактур», «Претензія» та «Платіжні доручення». Назвати файли по повним назвам таких доказів позивач не має можливості, оскільки такої можливості не передбачено самою системою «Windows», в якій такі файли створені.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Суд прийняв заяву про усунення недоліків у тому вигляді і з тими доказами, які усвідомлено вирішив подати позивач з огляду на принцип диспозитивності і змагальності, оскільки саме позивач уповноважений в межах своїх вимог подавати відповідні докази, які він вважає необхідними. Суд звернув увагу позивача на відповідні недоліки і у позивача була можливість, навіть після подання позову, виправити ці недоліки. Позивач цим не скористався. У свою чергу, при відкритті провадження у справі суд не надає оцінку наданим доказам.

Згідно ч. 1-3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 р. у справі №922/51/20 на підставі аналізу ст. 73, 77, 91, 96 НПК України був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).

Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №751/6069/19 зазначав, що матеріальний носій - лише спосіб збереження інформації, який має значення тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.

Отже, позивач міг надати суду електронні докази, розкривши у своїй поштовій скринці зміст надісланих документів, на будь-якому електронному носії.

Надання позивачем суду в паперовому виді копії претензії, рахунків та платіжних доручень не може свідчити, що відповідачу електронною поштою були направлені саме ці документи. При цьому файли: «Платіжні доручення.pdf», «Претензія НСТК Скан.pdf», «Рахунки.pdf» містять лише загальну назву певної групи документів, що не дає можливості порівняти навіть їх реквізити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо змісту файлів, які направлені відповідачу електронною пошту 30.08.2023, що унеможливлює для суду дійти висновку про направлення відповідачу саме цієї претензії від 25.08.2023 про повернення коштів.

Водночас, як вже зазначав суд, доказів встановлення строку поставки товару або пред`явлення вимоги саме щодо його поставки в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України позивач суду не надав, що свідчить про відсутність факту порушення зобов`язання відповідачем в цій частині станом на 25.08.2023, а відтак і про відсутність підстав застосування наслідків, встановлених ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України щодо повернення передоплати.

Твердження позивача в претензії про те, що відповідач порушив строк поставки товару, оскільки впродовж 20-ти місяців не вжив відповідних заходів є суб`єктивною оцінкою позивача і не є релевантним дотриманню умов п. 3.1 Договору та ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, у тому числі з огляду на поведінку самого позивача, який за цей час не вживав заходів ані щодо узгодження чітко визначеного терміну поставки, ані щодо пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, особа може звернутись до суду за захистом свого права лише за наявності порушення відповідного права на момент такого звернення.

Враховуючи, що позивачем не доведено порушення його прав в частині поставки товару у встановлений термін, а відтак як похідне і в частині неповернення відповідачем суми попередньої оплати в розмірі 403 920,00 грн, тому й відсутні підстави для його звернення до суду, відтак позов є передчасним і судом має бути відмовлено у його задоволенні.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Позивач також просить стягнути з відповідача 120 227,90 грн інфляційних втрат та 20682,92 грн - 3 % річних.

У зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 403 920,00 грн, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на таку заборгованість.

Висновки суду.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в позові відмовлено повністю, інші судові витрати позивача, пов`язані з розглядом справи, покладаються на нього.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 96, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун