Постанова

від 20.02.2024 по справі 927/1282/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"20" лютого 2024 р. Справа№ 927/1282/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.02.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2023

у справі №927/1282/23 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверська торгова компанія»

про стягнення 544 830,82 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверська торгова компанія» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 403 920,00 грн заборгованості (попередньої оплати) за непоставлений товар, 120 227,90 грн інфляційних втрат, 20 682,92 грн 3 % річних та 8 280,12 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки товару №10/11/21 від 10.11.2021 (далі по тексту - Договір) (т.1 а.с. 13-16) щодо поставки товару. Крім того, позивач нарахував відповідачу 120 227,90 грн інфляційних втрат, 20 682,92 грн 3 % річних за період з 28.12.2021 по 11.09.2023 на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Господарський суд Чернігівської області рішенням від 24.11.2023 у справі №927/1282/23 у позові відмовив повністю.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про недоведеність позивачем факту порушення відповідачем Договору, оскільки Договір не містить умов щодо строку поставки товару, а позивач не довів належними та допустимими доказами звернення до відповідача із вимогою у порядку вимог частини 2 статті 530 ЦК України.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивачем через підсистему «Електронний суд» сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2023 у справі №927/1282/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 544 830,82 грн задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що сторонами було досягнуто домовленості щодо строків поставки товару в усній формі, що не суперечить вимогам статей 205, 207 ЦК України.

Як зазначає позивач, 25.08.2023 він направив на адресу відповідача (16000, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Шевченка, 23, корпус «Г») претензію із вимогою повернути грошові кошти у розмірі 403 920,00 грн, сплачені позивачем на виконання умов Договору. Проте, 29.08.2023 представнику позивача зателефонував листоноша з м. Новгород-Сіверський і повідомив, що за адресою: 16000, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Шевченка, 23, корпус «Г» відповідач відсутній, а тому відправлення за номером 5200102244777 не було вручено відповідачу.

За твердженням позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність належних та допустимих доказів направлення претензії, оскільки досудове врегулювання спору не є обов`язковим, в свою чергу, позивач усіма можливими йому способами надіслав відповідачу відповідну претензію.

Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що строк дії Договору закінчився 31.12.2022, а зобов`язання відповідача за Договором так і залишилися невиконаними.

Висновки суду першої інстанції про те, що надання позивачем суду у паперовому виді копій претензії, рахунків та платіжних доручень не може свідчити, що відповідачу електронною поштою були направлені саме ці документи. При цьому файли: «Платіжні доручення.pdf», «Претензія НСТК Скан.pdf», «Рахунки.pdf» містять лише загальну назву певної групи документів, що не дає можливості порівняти навіть їх реквізити, на переконання позивача, не відповідають приписам цивільного законодавства, зокрема, статтям 91, 164 ГПК України, а надані позивачем докази подані з дотриманням вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 №2155-VIII (далі по тексту - Закон №2155-VIII).

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2023 у справі №927/1282/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.12.2023 витребував з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/1282/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2023 у справі №927/1282/23.

Матеріали справи №927/1282/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.01.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 17.01.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2023 у справі №927/1282/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 20.02.2024 о 12 год. 30 хв.

Відповідач своїм правом, наданим йому статтею 263 ГПК України, не скористався відзив на апеляційну скаргу позивача на надав, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач своїх представників у судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом надсилання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2024 на його поштову адресу, що відповідає вимогам статей 120, 242 ГПК України.

За приписами частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 20.02.2024 підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити та скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2023 у справі №927/1282/23 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 544 830,82 грн задовольнити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши вимоги та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів даної справи вбачається, що 10.11.2021 між відповідачем (Постачальник) та позивачем (Покупець) укладено Договір, за умовами якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором поставити окремими партіями та передати у власність Покупцю паливні гранули з тирси деревини (надалі - Товар), в погоджених сторонами асортименті, кількості та за визначеними цінами, а Покупець зобов`язаний прийняти Товар та оплатити його на встановлених Договором умовах.

Асортимент, кількість та ціна Товару, що поставляється Постачальником, погоджується сторонами при узгодженні умов поставки кожної партії Товару та остаточно зазначається у рахунку (пункт 1.2 Договору).

Згідно із пунктом 2.1 Договору ціна одиниці виміру Товару та загальна вартість кожної партії Товару визначаються сторонами в рахунках та накладних до даного Договору, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 3.1 Договору Постачальник повинен поставити Товар покупцю у термін погоджений сторонами як термін поставки.

Покупець проводить 100 % попередню оплату вартості товару. Умови та терміни оплати обов`язково погоджуються сторонами на кожну партію товару окремо (пункт 5.1 Договору).

Цей Договір вступає в силу з дати його підписання і діє до 31 грудня 2022 року (пункт 10.1 Договору).

Пунктом 11.9 Договору сторони домовилися: документи (листи, заявки, додатки і або додаткові угоди до договору), отримані за допомогою електронної пошти мають повну юридичну силу з подальшим обміном їх на оригінали. Сторони погодили наступні адреси та номери засобів зв`язку, що використовуються сторонами на виконання умов договору: електронна адреса покупця - ukraine.distr@gmail.com; електронна адреса продавця - nstk2020@ukr.net.

Згідно із пунктом 11.10 Договору з питань, які не врегульовані даним Договором Сторони керуються чинним законодавством України.

Відповідачем виставлено позивачу рахунки - фактури на оплату № СФ-0000043 від 03.12.2021 на суму 118 800,00 грн (а.с. 64), № СФ-0000044 від 13.12.2021 на суму 52 800,00 грн (а.с.65), №СФ-0000045 від 13.12.2021 на суму 52 800,00 грн (а.с.66), № СФ-0000047 від 21.12.2021 на суму 63 360,00 грн (а.с. 67), № СФ-0000050 від 28.12.2021 на суму 116 160,00 грн (а.с. 68).

На виконання умов Договору позивачем було здійснено попередню оплату вартості товару на загальну суму 403 920,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями кредитового переказу коштів № 953 від 09.12.2021 на суму 118 800,00 грн (а.с. 26), № 962 від 17.12.2021 на суму 52 800,00 грн (а.с. 28), № 956 від 13.12.2021 на суму 52 800,00 грн (а.с. 30), № 964 від 22.12.2021 на суму 63 360,00 грн (а.с. 32), № 971 від 20.12.2021 на суму 116 160,00 грн (а.с. 34).

Відповідач свої зобов`язання щодо поставки товару не виконав, поставку товару не здійснив.

Позивач звернувся до відповідача із претензією б/н від 25.08.2023 про повернення грошових коштів у розмірі 403 920,00 грн (а.с. 35-37).

Позивачем направлено відповідачу претензію на адресу: 16600, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, пров. 1 Гайовий, 23. На доказ чого надав накладну «Укрпошта» №5200102244777 від 25.08.2023 (а.с. 20), фіскальний чек від 25.08.2023 (а.с. 20) та опис вкладення до поштового відправлення №5200102244777 (а.с. 21).

Доказів повернення позивачу попередньої оплати у сумі 403 920,00 грн, як і реагування на претензію б/н від 25.08.2023, матеріали справи не містять.

Спір виник через те, що відповідач не поставив позивачу товар на суму 403 920,00 грн, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 403 920,00 грн заборгованості (попередньої оплати) за непоставлений товар, 120 227,90 грн інфляційних втрат та 20 682,92 грн 3 % річних.

Згідно із частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 ГК України).

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Сторонами договору поставки можуть бути суб`єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 цього Кодексу.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як з`ясовано судом першої інстанції, згідно відстеження поштового відправлення на сайті «Укрпошта» за штрихкодовим ідентифікатором №5200102244777 станом на 12.09.2023 зазначено: «повернення за зворотною адресою: за закінченням встановленого терміну зберігання».

При цьому як вбачається з накладної «Укрпошта» №5200102244777 від 25.08.2023 направлення поштової кореспонденції здійснено за неналежною адресою відповідача - 16600, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, пров. 1 Гайовий, 23, яка відмінна від адреси реєстрації відповідача, зазначеної в Реєстрі - 16000, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Шевченко, 23, корпус «Г».

29.08.2023, за твердженням позивача, його представнику зателефонував листоноша з м. Новгород-Сіверського та повідомив, що за адресою вул. Шевченко, 23, корпус «Г», м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000 ТОВ «Новгород-Сіверська торгова компанія» відсутнє, а за цією адресою проживають фізичні особи. Тому претензія не була вручена у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Суд першої інстанції зазначив, що доказів того, що листоноша доставляв поштову кореспонденцію саме за адресою відповідача - вул. Шевченко, 23 корпус «Г», м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000, а не за адресою пров. 1 Гайовий, 23, яка зазначена в поштовій накладній, позивачем суду не надано, як і доказів такого повідомлення листоноши.

Пунктом 11.9 Договору сторони домовилися: документи (листи, заявки, додатки і або додаткові угоди до договору), отримані за допомогою електронної пошти мають повну юридичну силу з подальшим обміном їх на оригінали. Сторони погодили наступні адреси та номери засобів зв`язку, що використовуються сторонами на виконання умов договору: електронна адреса покупця - ukraine.distr@gmail.com; електронна адреса продавця - nstk2020@ukr.net.

30.08.2023, як вказує позивач, ним здійснено направлення претензії на електронну адресу відповідача та як доказ на підтвердження цього надано роздруківку зі своєї електронної пошти.

З наданої роздруківки вбачається, що 30.08.2023 о 12:20 з електронної пошти ukraine.distr@gmail.com на електронну пошту nstk2020@ukr.net були направлені три файли у форматі .pdf з такими іменами: «Платіжні доручення.pdf», «Претензія НСТК Скан.pdf», «Рахунки.pdf» (а.с. 32), однак доказів щодо змісту таких файлів суду не надано.

За висновком суду першої інстанції, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо змісту файлів, які направлені відповідачу електронною поштою 30.08.2023, що унеможливлює висновок суду про направлення відповідачу саме цієї претензії від 25.08.2023 про повернення коштів.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Проте суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погодитись на може з наступних підстав.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами 1, 2, 7 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У Рекомендації №R(86) Комітету міністрів державам-членам Ради Європи від 16 вересня 1986 року стосовно заходів із недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суди пропонується сприяти примиренню сторін як поза судовою системою, так і до або під час судового розгляду (передбачати, разом із відповідними стимулами, процедури примирення до судового провадження або інші способи врегулювання спорів поза рамками судового провадження), а також визначити органи поза судовою системою, до яких сторони зможуть звертатися для розв`язання позовних спорів на невеликі суми і в питаннях деяких конкретних галузей права.

Конституційний Суд України 09.07.2022 ухвалив рішення № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), в якому дійшов висновків про те, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII були внесені зміни, зокрема й до статті 124 Конституції України, відтепер частина четверта цієї статті передбачає, що законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Відповідні зміни були внесені в усі процесуальні кодекси в яких з`явилася норма про те, що відсутність доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом, є підставою для повернення позовної заяви.

Отже, головним чинником для застосування в обов`язковому порядку досудового способу врегулювання спору є відповідна імперативна норма в законі, в інших випадках цей спосіб є добровільним.

Стаття 19 ГПК України визначає, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Відповідно до частини 1 статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Вказана норма визначає звернення з письмовою претензією як захід досудового врегулювання спору виключно правом (а не обов`язком) учасника господарських відносин (такої ж думки дотримується Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 у справі №910/6840/21).

Тому твердження суду першої інстанції про недотримання позивачем досудового врегулювання спору не відповідає вищенаведеним нормам процесуального права та статті 124 Конституції України.

Суд першої інстанції, дослідивши надану позивачем роздруківку про надсилання позивачем відповідачу 30.08.2023 о 12:20 з електронної пошти ukraine.distr@gmail.com на електронну пошту nstk2020@ukr.net трьох файлів у форматі.pdf з назвами: «Платіжні доручення.pdf», «Претензія НСТК Скан.pdf», «Рахунки.pdf», без надання суду доказів змісту таких файлів, дійшов правильного висновку про ненадання позивачем суду електронних доказів надіслання відповідачу позивачем наданих суду у паперовому вигляді копії претензії, рахунків та платіжних доручень, що відповідає приписам статей 73, 77, 91, 96 ГПК України. Водночас зазначене не спростовує висновку суду апеляційної інстанції про відсутність необхідності досудового врегулювання спору.

У даній справі позивач 11.09.2023 через підсистему «Електронний суд» сформував та подав до Господарського суду Чернігівської області позов про стягнення 403 920,00 грн заборгованості (суми попередньої оплати) за непоставлений товар, до якого подав докази надсилання претензії поштовою службою «Е-Пост» (квитанція №1043285 від 11.09.2023 (а.с. 18), за інформацією, яка міститься на офіційному сайті поштової служби «Е-Пост» відправлення за №1043285 повернуто за зворотною адресою: «за закінченням терміну зберігання» 21.10.2023.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними унормований Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, в редакції чинній на дату відправлення (далі по тексту - Правила).

Рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним (пункт 99 Правил).

У разі коли адресата неможливо повідомити про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу за номером телефону, зазначеним відправником у поштовій адресі, до його абонентської поштової скриньки вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення, поштового переказу (пункту 101 Правил).

За правилами абзаців першого, другого пункту 116 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення «EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об`єкта поштового зв`язку місця призначення.

Таким чином, Правила надання послуг поштового зв`язку передбачають, що у разі невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження такого поштового відправлення. Саме ж рекомендоване поштове відправлення ще протягом одного місяця зберігається об`єктом поштового зв`язку місця призначення, забезпечуючи тим самим адресату можливість отримати таке поштове відправлення на підставі вищевказаного повідомлення. Після спливу встановленого строку зберігання поштове відправлення повертається відправнику з відміткою - «За закінченням терміну зберігання» (крім виключень, визначених Правилами). Такий підхід забезпечує адресату можливість отримати надіслане йому поштове відправлення згодом у разі, якщо з тих чи інших причин він його не отримав під час виходу працівника поштового оператора за його адресою.

Враховуючи те, що позовну заяву з додатками, включно з претензією, направлено позивачем за належною адресою відповідача, і повернуто у зв`язку із закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то слід вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії з боку позивача. Сам лише факт не отримання відповідачем кореспонденції, яку позивач надсилав за належною адресою відповідача та яка повернулася позивачу у зв`язку з її закінчення строку зберігання поштового відправлення, не може вважатися не повідомлення позивачем відповідача, оскільки це зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (подібний за змістом правовий висновок щодо отримання судових ухвал міститься у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №873/534/23).

Верховний Суд виснував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, позивача (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.06.2023 у справі № 910/4473/21 (910/19757/21).

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Таким чином, звернення позивача із даним позовом до суду свідчить про вимогу про повернення суми попередньої оплати відповідно до вимог частини 2 статті 693 ЦК України.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК Україна загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 цієї статті, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Такі засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Верховний Суд у справах №904/3614/20, №911/1977/21, №918/459/21, №904/444/20, №922/3527/19, №911/1541/17, №910/1242/18, №908/544/21, №910/10514/20 зазначав, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» міститься принцип добросовісності.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Договір вступає в силу з дати його підписання і діє до 31 грудня 2022 року (пункт 10.1 Договору).

Укладаючи Договір сторони взяли на себе певні зобов`язання, які мали бути виконані належним чином, проте, як встановлено судом апеляційної інстанції з матеріалів даної справи відповідач своїх зобов`язань за Договором не виконав, товар не поставив протягом дії Договору, Договір закінчив свою дію 31.12.2022, а враховуючи зміст позовних вимог, відповідач зобов`язаний повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 403 920,00 грн.

За таких обставин, позовні вимоги у частині стягнення суми основного боргу є документально обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача 120 227,90 грн інфляційних втрат, 20 682,92 грн 3 % річних за період з 28.12.2021 по 11.09.2023 на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, то в цій частині позовних вимог слід відмовити з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання.

Таким чином, зобов`язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У даній справі судом апеляційної інстанції встановлено, що прострочення зобов`язання має місце з 29.10.2023 (21.10.2023 - дата повернення позивачу поштового відправлення №1043285 «за закінченням терміну зберігання» з урахуванням положень частини 2 статті 530 ЦК України щодо семиденного строку виконання зобов`язання з дня пред`явлення вимоги), тоді як позивачем заявлено до стягнення 120 227,90 грн інфляційних втрат, 20 682,92 грн 3 % річних за період з 28.12.2021 по 11.09.2023, визначений позивачем період є неправильним.

За приписами статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За таких обставин, у цій частині позову слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи нез`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2023 у справі №927/1282/23 підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція» підлягає задоволенню частково, рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2023 у справі №927/1282/23 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2023 у справі №927/1282/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2023 у справі №927/1282/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверська торгова компанія» (16000, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Шевченка, буд. 23 корпус «Г», , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 36300566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція» (52002, Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Підгорне, вул. Центральна, 33, , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42380644) 403 920,00 грн (чотириста три тисячі дев`ятсот двадцять гривень) основного боргу, 6 058,80 грн (шість тисяч п`ятдесят вісім гривень 80 копійок) витрат по сплаті судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгород-Сіверська торгова компанія» (16000, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Шевченка, буд. 23 корпус «Г», , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 36300566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова українська дистрибуція» (52002, Дніпропетровська область, Дніпровський район, м. Підгорне, вул. Центральна, 33, , ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42380644) 9 207,93 грн (дев`ять тисяч двісті сім гривень 93 копійки) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Чернігівської області.

7. Матеріали справи №927/1282/23 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 18.03.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова