Рішення

від 07.11.2023 по справі 911/2174/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2023 р.

м. Київ

Справа № 911/2174/23

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Парасочки Т.О., розглянувши в

порядку загального позовного провадження

позов Сільськогосподарського кооперативу "Заповітний" (08740, Київська обл., Обухівський р-н, село Витачів, вул. Осоченка, будинок 3 А, код ЄДРПОУ 30932064)

до Української міської ради (08720, Київська область, Обухівський район, місто Українка, площа Шевченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 35161509)

та Фермерського господарства «Агроперспектива-РС» (08744, Київська область, Обухівський район, село Верем`я, вулиця Каштанова, будинок 18, код ЄДРПОУ 43528615)

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійним договорів оренди та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників:

позивача: Черниш Валерій Борисович; Кулініченко Геннадій Володимирович;

відповідача 1: Ярмоленко Ірина Євгенівна;

відповідача 2: Снідевич Олександр Станіславович.

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Сільськогосподарського кооперативу «Заповіт Ілліча», в якій позивач просив суд:

- визнати недійсним та скасувати рішення двадцять шостої сесії восьмого скликання Української міської ради Обухівського району Київської області від 13 квітня 2023 року №117 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на невитребувані земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва на території Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області та про передачу в користування на умовах оренди Фермерському господарству «Агроперспектива-РС»

- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 24 квітня 2023 року між Українською міською радою Обухівського району Київської області та Фермерським господарством «АГРОПЕРСПЕТИВА-РС» щодо земельної ділянки площею 1,9477, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 3223181500:02:002:0178, місце розташування: Київська область, Обухівський район, Витачівська сільська рада, ділянка №77.

- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 24 квітня 2023 року між Українською міською радою Обухівського району Київської області та Фермерським господарством «АГРОПЕРСПЕТИВА-РС» щодо земельної ділянки площею 1,8472, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 3223181500:02:002:0180, місце розташування: Київська область, Обухівський район, Витачівська сільська рада, ділянка №78.

- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 24 квітня 2023 року між Українською міською радою Обухівського району Київської області та Фермерським господарством «АГРОПЕРСПЕТИВА-РС» щодо земельної ділянки площею 1,8912, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 3223181500:04:001:0151, місце розташування: Київська область, Обухівський район, Витачівська сільська рада, ділянка №154.

- визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 24 квітня 2023 року між Українською міською радою Обухівського району Київської області та Фермерським господарством «АГРОПЕРСПЕТИВА-РС» щодо земельної ділянки площею 1,7252, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровим номером 3223181500:04:001:0152, місце розташування: Київська область, Обухівський район, Витачівська сільська рада, ділянка №172.

- зобов`язати Українську міську раду Обухівського району Київської області розглянути на черговій сесії заяву сільськогосподарського кооперативу «Заповіт Ілліча» про передачу в оренду земельних ділянок з кадастровими номерами 3223181500:02:002:0180, 3223181500:02:002:0178, 3223181500:04:001:0151, 3223181500:04:001:0152 (невитребуваних часток (паїв) №77, №78, №154, №172) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами села Витачів Обухівського району Київської області, в межах Витачівського старостинського округу Української міської ради Обухівського району Київської області та укладення договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3223181500:02:002:0180, 3223181500:02:002:0178, 3223181500:04:001:0151, 3223181500:04:001:0152.

Разом з позовом до суду подано заяву про забезпечення позову щодо заборони Фермерському господарству «АГРОПЕРСПЕТИВА-РС» вчиняти будь-які дії (використовувати, орати, сіяти та інше) на земельних ділянок з кадастровими номерами 3223181500:02:002:0180, 3223181500:02:002:0178, 3223181500:04:001:0151, 3223181500:04:001:0152 до винесення судом рішення по справі, яка ухвалою від 20.07.23 була повернена заявнику.

Ухвалою від 24.07.2023, суд, перевіривши позовну заяву, відкрив провадження у справі.

Також судом встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

У судовому засіданні 14.08.2023 брали участь представник позивача Черниш Валерій Борисович та відповідача Снідевич Олександр Станіславович.

В день судового засідання до суду надійшов відзив від відповідача. Суд встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив до наступного судового засідання. З цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 28.08.2023 на 16:00.

Ухвалою від 16.08.23 суд виправив допущену у вступній частині ухвали Господарського суду Київської області від 24.07.2023 у справі №911/2174/23 технічну описку в поштовій адресі відповідача. Запис ухвали від 24.07.2023 (08744, Київська область, м. Обухів, житловий масив Полянський-2,191, код ЄДРПОУ 43528615), визначено читати як: (08744, Київська область, Обухівський район, село Верем`я, вулиця Каштанова, будинок 18, код ЄДРПОУ 43528615). В решті ухвалу Господарського суду Київської області від 24.07.2023 у справі №911/2174/23 залишено без змін.

У судовому засіданні 28.08.2023 були присутні представники позивача та відповідача. До суду надійшли відповіді позивача на відзиви відповідачів. Суд в ході перевірки наведених документів встановив, що позивачем не було дотримано визначеного ч.3 ст. 166 ГПК України, яка відсилає до положень ст.165 ГПК України, порядку направлення відповіді на відзив всім учасникам справи. У зв`язку з чим суд, зобов`язав позивача направити всім учасникам справи відповіді на відзиви з усіма додатками та заяву про долучення документів до матеріалів справи з додатками. Також суд зобов`язав позивача надати письмові пояснення, щодо необхідності долучення до матеріалів справи доданих до вказаної заяви документів з чіткою вказівкою, що кожен з доданих документів підтверджує чи спростовує в контексті спору, який розглядається. З цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 18.09.2023 на 14:30.

У судовому засіданні 18.09.2023 були присутні представники позивача та відповідача. До суду надійшли документи від позивача на виконання вимог ухвали від 28.08.2023. У зв`язку з тим, що під час судового засідання 18.09.2023 була оголошена повітряна тривога на території міста Київ, суд оголосив перерву до закінчення повітряної тривоги. Після закінчення повітряної тривоги, представники не з`явились у судове засідання, з цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 16.10.2023 на 16:30. Також, суд, з метою додержання процесуальних строків, відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

У судовому засіданні 16.10.2023 суд встановив надходження від позивача листа з повідомленням про зміну найменування юридичної особи, який прийнятий судом та долучений до справи. Внаслідок цього позивач в подальших процесуальних документах буде іменуватися, як Сільськогосподарський кооператив "Заповітний". У судовому засіданні суд в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.11.2023 на 16:20.

У судовому засіданні 07.11.2023 суд, заслухавши виступи учасників справи, дослідивши надані сторонами докази у сукупності з висловленими у заявах по суті спору позиціями сторін, прийняв рішення у справі.

Передумови звернення до суду та зміст позовних вимог

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Позивач, звертаючись до суду, вказав, що в 1996 році він отримав в колективну власність 1305,2 гектари землі для сільськогосподарського виробництва стверджуючи, що дана обставина підтверджується актом на право колективної власності на землю, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №31.

Також зазначає, що відповідно до рішення виконавчого комітету Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області №52 від 14.07.2000 року було виділено групі власників земельних часток(паїв) в натурі єдиним масивом земельні ділянки площею 1071,99 га земель колективної власності.

Після виділення вказаних паїв в натурі позивач продовжив користуватися не витребуваними земельними частками (паями) загальною площею 10,1121 га на території Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області, зокрема ділянками № 77, 78, 154, 172.

Починаючи з 26 січня 2023 року позивач звертався до Української міської ради Обухівського району Київської області з заявою про надання дозволу на розробку проектної документації з передачі в оренду даних земельних часток (паїв). Також звернення мали місце 01 лютого 2023 року листом № 5, 08 лютого 2023 року з листом № 7 та 27 березня 2023 з листом №17.

09 лютого 2023 року листом №538/1-2 Українська міська рада Обухівського району Київської області на лист № 7 від 08 лютого 2023 року повідомила, що клопотання від 26 січня 2023 року буде винесене на розгляд сесії.

Водночас позивач довідався, що 09 лютого 2023 року рішенням Української міської ради Обухівського району Київської області № 41 було надано дозвіл ФГ «Агроперспектива-РС» на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (невитребуваних часток (паїв) №77, №78, №154, №172) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами села Витачів Обухівського району Київської області орієнтовною площею 9,00 га.

13 квітня 2023 року рішенням Української міської ради Обухівського району Київської області №117 було затверджено технічну документацію щодо інвентаризації земель на невитребувані земельні ділянки з кадастровими номерами 3223181500:02:002:0180 площею 1,8472 га, 3223181500:02:002:0178 площею 1,9477 га, 3223181500:04:001:0151 площею 1,8912 га, 3223181500:04:001:0152 площею 1,7252 га, на території Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області та передано Фермерському господарству «Агроперспетива-РС» в користування на умовах оренди строком на 7 років.

24 квітня 2023 року між Українською міською радою Обухівського району Київської області та Фермерським господарством «Агропеспектива-РС» були укладені договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3223181500:02:002:0180 площею 1,8472 га, 3223181500:02:002:0178 площею 1,9477 га, 3223181500:04:001:0151 площею 1,8912 га, 3223181500:04:001:0152 площею 1,7252 га, на території Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Позивач стверджує, що дані рішення Української міської ради Обухівського району Київської області та договори укладені на підставі цих рішень є неправомірними з наступних підстав:

-у 1996 році позивач отримав державний акт на право колективної власності, а відповідно до п.7 розділу X Земельного кодексу України встановлено, що «юридичні особи, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах передбачених раніше діючим законодавством зберігають права на ці ділянки». Завдяки цьому кооператив сплатив до всіх рівнів бюджету за 2022 рік 7154,6 млн.грн.

-на час прийняття рішень Українською міською радою Обухівського району Київської області даний державний акт на право колективної власності не скасований та не визнаний недійсним, що свідчить про неправомірність рішень ради, оскільки згідно статті 140 ЗК України визначені підстави припинення права власності на земельні ділянки, які відносно колективної власності позивачва не застосовувались, що вказує на порушення його прав даною радою.

- відповідно до ч. 4 ст. 37-1 Земельного кодексу України встановлено, що особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи. Право оренди землі набувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду землі".Особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, є землекористувач, якому належить право користування (оренда, емфітевзис) земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, загальною площею не менш як 75 відсотків усіх земель масиву.

Позивач зазначає, що користується частинами масиву земель, де розташовані земельні ділянки за №77, 78, 154, 172, що підтверджується відповідними схемами доданими до позовної заяви та заяв по суті спору і клопотань.

Позивач наголошує, що Українська міська рада Обухівського району Київської області ігноруючи вимоги ст.37-1 Земельного кодексу України, знаючи про наші неодноразові звернення, постійне користування земельними ділянками, своєчасну сплату земельного податку, без належного правового обґрунтування прийняла рішення №41 від 09 лютого 2023 року, надала дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (не витребуваних часток (паїв) №77,78,154,172) та надала в оренду спірні земельні ділянки фермерському господарству «Агроперспектива-РС».

Відтак, позивач стверджує, що Українською міською радою Обухівського району Київської області порушено його право колективної власності на земельні ділянки, якими він користується з 1996 року, а також не враховано те, що позивач є користувачами більше 75 відсотків земельних ділянок в даних масивах.

Заперечення відповідача Фермерського господарства «Агроперспектива-РС» щодо позовних вимог.

Фермерське господарство «Агроперспектива-РС» в цілому заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в позові. Так, відповідач наголошує на тому, що твердження позивача про те, що саме він отримав державний акт на право колективної власності не відповідає дійсності, оскільки в означеному акті на який він посилається користувачем визначається Колективне сільськогосподарське підприємство «Заповіт Ілліча», а позивачем є Сільськогосподарський кооператив «Заповіт Ілліча».

Також відповідач наголошував на тому, що названий державний акт 1996 року не є належним підтвердженням правових підстав для користування позивачем спірними земельними ділянками, оскільки через відсутність кадастрових номерів, межових знаків та виділення таких ділянок в натурі неможливо достеменно встановити чи входять саме оспорюванні земельні ділянки до такого масиву.

Заперечення відповідача зводяться до наступного:

-позивач жодним документом не підтверджує право користування позивачем саме 75 відсотками масивів земель сільськогосподарського призначення;

-нормами ст. 37-1 Земельного кодексу України не встановлено жодних заборон щодо передання спірних земельних ділянок в оренду іншим особам;

- норма ст. 37-1 Земельного кодексу України не передбачає зобов`язання органу місцевого самоврядування передати спірні земельні ділянки в оренду саме особі, якій належить право користування істотною частиною масиву земель;

-у нормі ст. 37-1 Земельного кодексу України визначено, що у разі перебування таких ділянок в оренді, то особа має саме право, а не обов`язок на одержання їх в суборенду;

-згідно положень ст. 35 ЗУ «Про землеустрній» визначено особливості інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення, та зокрема, визначено, що інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення, не менш як 75 % земель якого належить одній або декільком особам на праві власності або користування, може проводитися за відсутності рішення органів, зазначених у пункті «а» частини четвертої цієї статті. Відтак, позивач мав змогу самостійно забезпечити проведення інвентаризації належного йому масиву земель і лише за наслідками останньої міг би належним чином визначити приналежність йому чи відсутність у нього 75% таких земель;

-позивач замовчує той факт, що за результатами розгляду на пленарному засіданні 27 сесії Українською міською радою Обухівського району Київської області 8-го скликання, яке відбулось 18.05.2023 питання порядку денного «Про затвердження технічної документації щодо інвентаризації земель на не витребувані земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва за межами с. Витачів Обухівського району Київської області та про передачу в користування на умовах оренди Сільськогосподарському кооперативу «Заповіт Ілліча» не підтримано більшістю депутатів від загального складу ради, що підтверджується копією протоколу сесії від 18.05.2023, протоколом поіменного голосування депутатів та листом Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської від 24.05.2023 №1908/3-23;

-Українська міська рада Обухівського району Київської наділена дискреційними повноваженнями з приводу поіменного голосування з питань поряду денного сесії в тому числі і щодо розпорядження спірними земельними ділянками.

Заперечення відповідача Української міської ради Обухівського району Київської області щодо позовних вимог.

Українська міська рада Обухівського району Київської заперечує проти позов та просить відмовити в його задоволенні, а також наголошує на тому, що відповідно до пункту 5-1 пункту 91 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться відомості (зміни до них) про землі в межах територій адміністративно-територіальних одиниць, зазначені у пункті 22 цього порядку, щодо відомостей про масиви земель сільськогосподарського призначення на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Згідно п. 166 Порядку відомості про масиви земель сільськогосподарського призначення надаються у формі витягу з Державного земельного кадастру про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць. Пунктом 196 Порядку передбачено, що на офіційному веб-сайті Держгеокадастру за допомогою технологічних і програмних засобів Державного земельного кадастру оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про інформацію про земельні ділянки, що входять до складу масиву.

Відповідач звертає увагу суду на те, що до клопотань про передачу відповідних земельних ділянок(паїв) в оренду позивачем не було надано відомості про те, що саме ці земельні ділянки входять до складу масиву 75% якого начебто знаходиться у користуванні позивача.

Висновки господарського суду

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому обов`язком позивача є доведення і підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 ЦК щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Так, за твердженнями позивача, Сільськогосподарський кооператив «Заповітне» Сільськогосподарський кооператив «Заповіт Ілліча») є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства «Заповіт Ілліча», у зв`язку з чим правомірно здійснює користування невитребуваними частками (паями), що входили земель наданих Колективному сільськогосподарському підприємству «Заповіт Ілліча» на підставі державного акту на право колективної власності на землю виданого Обухівською районною Радою народних депутатів Обухівського району Київської області 1996 року, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №31. На підтвердження правонаступництва позивачем подано до суду виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.08.2021, статут Сільськогосподарського кооперативу «Заповіт Ілліча» затверджений протоколом загальних зборів №2 від 10.08.2021 та першу і другу сторінку статуту Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Заповіт Ілліча» затвердженого протоколом №1 від 15.03.2000 року, а також копію протоколу зборів членів КСП «Заповіт Ілліча» №3 від 15.03.2000 року.

Указом Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі майна радгоспів. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства відповідно до списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Указом Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» передбачалося реформування протягом грудня 1999 року - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Судом встановлено, що в наданій позивачем виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.08.2021 відомості про правонаступництво відсутні. Натомість в пункті 1.1 статуту 2021 року зазначено, що кооператив утворений відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» шляхом реорганізації Колективного сільськогосподарського підприємства «Заповіт Ілліча» і є його правонаступником, а в п. 2 Статуту 2000 року зазначено, що кооператив створюється в процесі реорганізації і є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства «Заповіт Ілліча». Також до суду позивачем разом з клопотанням №51 від 14.09.23 окрім першої і другої сторінки статуту 2000 р, надано і копію протоколу № 3 Загальних зборів членів КСП «Заповіт Ілліча» від 15.03.2000 року, згідно якого було вирішено реорганізувати КСП «Заповіт Ілліча» шляхом створення сільськогосподарського виробничого кооперативу «Заповіт Ілліча» і в зв`язку з тим, що інших формувань немає визнати його єдиним правонаступником.

Судом зроблено повний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача станом на 06.11.2023 та встановлено, що датою державної реєстрації позивача є 17.03.2000 року, а в графі «Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа» зазначено «Відомості відсутні». Також з витягу вбачається, що станом на день розгляду справи засновниками(учасниками) позивача є 13 фізичних осіб.

Суд констатує, що Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Отже, відсутність у ЄДР відомостей про правонаступництво юридичної особи не позбавляє заінтересовану сторону права доводити наявність правонаступництва.

Суд наголошує на тому, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Суд констатує, що можливість суду зробити висновок про наявність правонаступництва є виключно правовою оцінкою тих обставин та доказів, які наводить та надає сторона у справі, що намагається довести факт правонаступництва.

Так, відповідно до ч.1 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» в редакції на час перетворення позивача з КСП у СВК було визначено, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду.

Водночас, ч.6 ст. 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», в редакції на час перетворення позивача з КСП у СВК, додатково визначено, що при перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Аналогічні за змістом положення містилися і в чинній на той момент редакції ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні», зокрема в частині 7 даної статті.

Відтак, вбачається, що рішення загальних зборів членів КСП «Заповіт Ілліча», яким було вирішено реорганізувати КСП «Заповіт Ілліча» шляхом створення сільськогосподарського виробничого кооперативу «Заповіт Ілліча» і в зв`язку з тим, що інших формувань немає визнати його єдиним правонаступником - є таким, що вказує на обрання членами КСП «Заповіт Ілліча» процедури перетворення одного підприємства в інше і є таким, що повністю узгоджується та відповідає нормі закону, що регулювала діяльність КСП в той період часу та унормовувала перехід усіх майнових прав і обов`язків до підприємства утвореного за наслідками такого перетворення.

Відтак, суд дослідивши надані позивачем докази має достатні підстави констатувати, що Сільськогосподарський кооператив «Заповітне» (Сільськогосподарський кооператив «Заповіт Ілліча») є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства «Заповіт Ілліча» і вказане правонаступництво набуте останнім в порядку реорганізації у формі перетворення КСП у СВК, а відтак до позивача в момент перетворення в силу вимог закону перейшли і всі права КСП стосовно наданих останньому земельних ділянок. Водночас, суд вважає за необхідне зауважити, що вказані права на землю, які перейши до позивача не були абсолютними, оскільки були такими, що обтяжені правами власників земельних часток (паїв) щодо виділення паїв в натурі за рахунок визначених в акті на право колективної власності земель.

Доказів на спростування встановлених судом обставин правонаступництва відповідачі суду не надали.

Щодо покликань позивача на порушення відповідачами положень ст. 37-1 Земельного Кодексу України, з підстав того, що позивачу належить право користування земельними ділянками, у масиві земель сільськогосподарського призначення, загальною площею 75% усіх земель масиву, у зв`язку з чим спірні земельні ділянки (не витребувані земельні частки (паї)) мали бути передані саме йому, суд зазначає наступне.

Стаття 84 Земельного кодексу України встановлює, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Складовою реформування земельних відносин в Україні, є роздержавлення земель, тобто їх передача із державної та комунальної власності у приватну власність. Землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися з державної у приватну власність різними способами, які залежать від організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств, які виступають землекористувачами. Відносини щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій регламентовано, зокрема, статтею 25 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 1 ст. 25 Земельного кодексу Україн при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема Указ Президента України від 8.08.1995 № 20/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", пунктом 1 якого визначено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" .

Статтями 1 та 2 вказаного Закону визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї .

Цим Законом повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам та районним державним адміністраціям.

Так, статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Відтак, паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Таким чином, реалізація процедури паювання відповідної частини земель має своїм наслідком припинення права державної та комунальної власності на розпайовані землі, що зумовлює припинення й інших правомочностей щодо земельних ділянок державної та комунальної власності.

Відтак, з огляду на викладене, суд констатує, що нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Вказаний висновок корелюється з висновками Великої Палати Верховного Суду, які було викладено у постанові від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17 та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.12.2019 у справі № 917/258/19.

Також, суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яку викладено у постанові від 06.02.2018 у справі № 822/712/15 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі № 647/195/18 - надання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок - часток (паїв) у користування здійснюється без проведення земельних торгів, що передбаченні статтею 124 Земельного кодексу України, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Відтак, принагідно суд констатує, що вчиняючи дії з передачі в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок - часток (паїв) без проведення земельних торгів Українська міська рада Обухівського району Київської області діяла в межах правомочностей наданих чинним законодавством.

Так, відповідно положень ст. 1 Закону України «Про оренду землі» та ст. 93 Земельного Кодексу України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про землеустрій» масив земель сільськогосподарського призначення - сукупність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що складаються з сільськогосподарських та необхідних для їх обслуговування несільськогосподарських угідь (земель під польовими дорогами, меліоративними системами, господарськими шляхами, прогонами, лінійними об`єктами, об`єктами інженерної інфраструктури, а також ярами, заболоченими землями, іншими угіддями, що розташовані всередині земельного масиву), мають спільні межі та обмежені природними та/або штучними елементами рельєфу (автомобільними дорогами загального користування, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, водними об`єктами тощо);

Частиною 4 ст. 37-1 Земельного Кодексу України визначено, що особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи. Право оренди землі набувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду землі".

Особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, є землекористувач, якому належить право користування (оренда, емфітевзис) земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, загальною площею не менш як 75 відсотків усіх земель масиву.

Частиною 9 ст. 93 Земельного Кодексу унормовано, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Статтею 8-2 Закону України «Про оренду землі» визначено особливості набуття і реалізації права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення.

Так, дана стаття унормовує, що особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи.

Також даною статтею закріплено, що за наявності пропозиції іншої особи щодо укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки, особа (крім особи, яка має переважне право на поновлення договору оренди відповідно до статті 33 цього Закону), якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має переважне право на укладення договору оренди на умовах, не гірших, ніж умови для зазначеної особи. За наявності пропозиції особи, яка має переважне право на поновлення договору оренди відповідно до статті 33 цього Закону, на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки переважне право, встановлене цією частиною, не застосовується.

Відтак, вбачається, що спеціальний закон до якого відсилає 4 ст. 37-1 Земельного Кодексу України більш ширше унормовує особливості набуття і реалізації права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення та закріплює заособою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, переважне право на укладення договору оренди на умовах, не гірших, ніж умови іншої зацікавленої особи.

За цих обставин, з огляду на наведену норму, позивач повинен був надати орендодавцю докази того, що він є особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, а саме, що він є землекористувачем, якому належить право користування (оренда, емфітевзис) земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, загальною площею не менш як 75 відсотків усіх земель масиву.

Так само і звертаючись до суду позивач повинен довести перед судом відповідними доказами цю обставину, щоб суд міг констатувати порушення його переважного права на укладення договору оренди.

Так, з листа виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області №671/3-23 від 22.02.2023 судом встановлено, що 26 січня 2023 року позивач звертався до Української міської ради Обухівського району Київської області з клопотанням № 823/11-23 про надання дозволу на розробку проектної документації з передачі в оренду даних земельних часток (паїв) на території Витачівського старостинського округу, а саме № 77,78, 154, 172. Самого клопотання від 26 січня 2023 року № 823/11-23 позивачем до суду не надано.

Також повторні звернення мали місце 01 лютого 2023 року листом № 5, 08 лютого 2023 року з листом № 7 та 27 березня 2023 з листом №17.

09 лютого 2023 року листом №538/1-2 Українська міська рада Обухівського району Київської області на лист № 7 від 08 лютого 2023 року повідомила, що клопотання від 26 січня 2023 року № 823/11-23 буде розглянуте на черговому засіданні постійної комісії Української міської ради з питань будівництва, транспорту, зв`язку, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища та з пропозиціями буде винесене на розгляд сесії Української міської ради.

Водночас, з рішення Української міської ради Обухівського району Київської області від 9 лютого 2023 року вбачається, що ФГ «Агроперспектива-РС», раніше за позивача - 24.01.2023, звернулось з клопотанням №765/11-23 до ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (не витребуваних часток (паїв)) № 77, 78, 154, 172 за межами села Витачів Обухівського району Київської області.

Рішенням Української міської ради Обухівського району Київської області від 9 лютого 2023 року ФГ «Агроперспектива-РС» було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (не витребуваних часток (паїв)) № 77, 78, 154, 172 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами села Витачів Обухівського району Київської області орієнтовною площею 9.00 га.

Рішенням Української міської ради Обухівського району Київської області від 13 квітня 2023 затверджено технічну документацію щодо інвентаризації земель на не витребувані земельні ділянки з кадастровими номерами 3223181500:02:002:0180 площею 1,8472 га, 3223181500:02:002:0178 площею 1,9477 га, 3223181500:04:001:0151 площею 1,8912 га та 3223181500:04:001:0152 площею 1,7252 га, що розташовані на території Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Даним рішенням також передано Фермерському господарству «Агроперспектива-РС» в користування на умовах оренди строком на 7 років земельні ділянки з кадастровими номерами 3223181500:02:002:0180 площею 1,8472 га, 3223181500:02:002:0178 площею 1,9477 га, 3223181500:04:001:0151 площею 1,8912 га та 3223181500:04:001:0152 площею 1,7252 га, що розташовані на території Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області, для товарного сільськогосподарського виробництва.

За результатами розгляду на пленарному засіданні 27 сесії Українською міською радою Обухівського району Київської області 8-го скликання, яке відбулось 18.05.2023 питання порядку денного «Про затвердження технічної документації щодо інвентаризації земель на не витребувані земельні ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва за межами с. Витачів Обухівського району Київської області та про передачу в користування на умовах оренди Сільськогосподарському кооперативу «Заповіт Ілліча» не підтримано більшістю депутатів від загального складу ради, що підтверджується копією протоколу сесії від 18.05.2023, протоколом поіменного голосування депутатів та листом Виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської від 24.05.2023 №1908/3-23.

Перевіривши додатки до клопотань позивача, що направлялись останнім до ради, судом встановлено, що до зазначених звернень, аргументованих п. 4 ст. 37-1 Земельного кодексу України, в різний час позивач долучав наступні документи: витяг з протоколу, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, статут, паспорт, ІПН, викопіювання із схеми паювання КСП «Заповіт Ілліча», витяг з інформаційної системи ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом, рішення Витачівської сільської ради №52 від 14.07.2000 року, відомості про наявність земельних ділянок.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до положень ст. 79-1 Земельного Кодексу формування земельних ділянок здійснюється зокрема і шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом та за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Законом України «Про землеустрій» зокрема ст. 35 визначено, що інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення проводиться з такими особливостями:

а) підставою для проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення є:

для земель державної власності - рішення органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою;

в інших випадках - рішення сільської, селищної, міської ради, на території якої знаходиться масив;

б) при проведенні інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення здійснюються заходи щодо:

внесення до Державного земельного кадастру відомостей про сформовані земельні ділянки, відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру;

формування невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок;

формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення під польовими дорогами;

формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення під полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, які обмежують масив та земельні ділянки, розташовані уздовж масиву;

виправлення помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру щодо меж земельних ділянок та інших відомостей про земельні ділянки.

Інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення, не менш як 75 відсотків земель якого належить одній або декільком особам на праві власності або користування, може проводитися за відсутності рішення органів, зазначених у пункті "а" частини четвертої цієї статті.

За результатами проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення відомості про такий масив та про земельні ділянки, розташовані в ньому (у разі їх формування або за відсутності відомостей про них у Державному земельному кадастрі), вносяться до Державного земельного кадастру, про що замовник документації із землеустрою письмово повідомляє власників та користувачів земельних ділянок.

Крім того, відповідно до пункту 5-1 пункту 97 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться відомості (зміни до них) про землі в межах територій адміністративно-територіальних одиниць, зазначені у пункті 22 цього порядку, щодо відомостей про масиви земель сільськогосподарського призначення на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Згідно п. 162 Порядку відомості про масиви земель сільськогосподарського призначення надаються у формі витягу з Державного земельного кадастру про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць.

Також п. 162 Порядку визначає, що інші відомості, окрім відомостей про масиви земель сільськогосподарського призначення та відомостей про обмеження у використанні земельної ділянки з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;

2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41;

3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Суд звертає увагу на те, що до клопотань позивача, адресованих Українській міській раді, про передачу відповідних земельних ділянок(паїв) в оренду позивачем не було надано відомості(докази), які визначені пунктами 97, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, про те, що саме ці земельні ділянки входять до складу масиву 75% якого знаходиться у користуванні позивача.

Жодної документації з землеустрою щодо інвентаризації земель, та відомостей у формі визначеній пунктами 97, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, яка б визначала, що спірні ділянки входять до складу масиву земельних ділянок 75% якого знаходиться у користуванні позивача та про сформованість самого масиву, позивач до суду також не подавав.

Вбачається, що відповідно до державного акту на право колективної власності на землю виданого Обухівською районною Радою народних депутатів Обухівського району Київської області 1996 року, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №31 Колективному сільськогосподарському підприємствау «Заповіт Ілліча» було надано у колективну власність 1305,2 гектари землі згідно з планом.

З наданого позивачем до позову рішення Виконавчого комітету Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області №52 від 14.07.2000 року «Про виділення земельної ділянки в натурі єдиним масивом» вбачається, що було розглянуто колективне клопотання власників земельних часток (паїв) про виділення їм земельних ділянок в натурі єдиним масивом із земель колективної власності СВК «Заповіт Ілліча» згідно їх сертифікатів для сільськогосподарського виробництва.

За рішенням Виконавчого комітету Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області №52 від 14.07.2000 року було вирішено виділити групі власників земельних часток (паїв) в натурі єдиним масивом земельні ділянки площею 1071,99 га земель колективної власності СВК «Заповіт Ілліча» згідно їх сертифікатів для сільськогосподарського виробництва.

Відомості про межі та місцезнаходження земельних ділянок виділених рішенням Виконавчого комітету Витачівської сільської ради Обухівського району Київської області №52 від 14.07.2000 року, а також відомості про територіальне співвідношення(розміщення) цих ділянок по відношенню до спірних ділянок позивачем до суду не надано.

До суду позивачем також не було подано жодних відомостей з Державного земельного кадастру та доказів інвентаризації земель колишнього КСП, які б дали змогу суду встановити обставину знаходження спірних земельних ділянок в межах земельних ділянок наданих КСП «Заповіт Ілліча» згідно з Актом на право колективної власності на землю, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №31.

Подані позивачем до суду викопіювання із схеми паювання КСП «Заповіт Ілліча» та копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, стосовно всіх земельних ділянок, що перебувають у нього в користуванні(оренді) не пов`язані жодними ідентифікуючими доказами, які б прив`язали вказані викопіювання та відомості викладені у витягах до місцевості та конкретного розташування як спірних земельних ділянок так і земельних ділянок зображених на викопіюваннях та земельних ділянок вказаних у витягах, позаяк з викопіювань вбачається, що останні складені головою позивача СК «Заповіт Ілліча» Валерієм Чернишом самостійно.

Так само, суд додатково звертає увагу на поданий позивачем лист-відповідь Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області № 29-10-0.331-6828/2-23 від 26.07.2023 на адвокатський запит.

В даному листі зазначено, що відомості про земельну ділянку, що передана у колективну власність КСП «Заповіт Ілліча» у Державному земельному кадастрі відсутні, у зв`язку з чим перевірити перетин меж КСП «Заповіт Ілліча» з межами спірних земельних ділянок немає можливості.

Наведена обставина додатково підтверджує факт відсутності доказів того, що спірні земельні ділянки чи то межують чи то перетинаються з земельними ділянками, що перебувають у користуванні позивача, а відтак і факт відсутності доказів, що останні входять у визначений п. 4 ст. 37-1 Земельного кодексу України масив земельних ділянок чи то входять чи накладаються на земельні ділянки визначені в Акті на право колективної власності на землю, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №31.

Суд констатує, що всі наявні у справі довідки/інформація про масив земельних ділянок та графічні схеми співвідношення частин цього масиву зі спірними земельними ділянками особисто складені та підписані посадовою особою позивача Валерієм Чернишом, а відтак визнаються судом такими, що складені зацікавленою особою та не можуть покладатись в основу судового рішення, позаяк відомості про місцезнаходження земельних ділянок, масивів земельних ділянок сільськогосподарського призначення у розумінні унктів 97, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 порядку можуть бути сформовані та надані виключно органами Державного земельного кадастру.

Принагідно суд вважає за необхідне зауважити на доводи відповідача про дискрецію повноважень Ради в частині передачі в оренду спірних ділянок, оскільки в даному випадку така дискреція обмежується законодавчо визначеним переважним правом особи на оренду земельних ділянок, що відносяться до масиву земельних ділянок, які перебувають в користуванні такої особи за умови надання зацікавленою особою Раді доказів у формі визначеній законодавством, а саме за наявності підтверджуючих документів виданих органом уповноваженим здійснювати ведення земельного кадастру. У зв`язку з чим передання радою в оренду таких ділянок сторонній особі за наявності зверненя користувача масиву підтвердженого доказами в розумінні п 97, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 буде порушенням спеціальної норми закону, у зв`язку з чим порушене право користувача масиву підлягатиме захисту.

Суд нагадує учасникам процесу, що відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Суд зазначає, що в силу положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 ГПК України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Таким чином, суд не може прийняти, як доведену позицію позивача, оскільки суду в повній мірі не надано докази, зміст яких міг би підтвердити певні обставини, обов`язок доведення яких поданими доказами покладено процесуальним законом на позивача, проте позивач на стадії підготовчого провадження надав суду обраний ним перелік доказів в підтвердження своїх позовних вимог, що є правом останнього.

Основними принципами (засадами) господарського судочинства за частиною 3 статті 2 ГПК України, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу, диспозитивність та змагальність сторін. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Все вище наведене дає підстави суду стверджувати, що позивач належним чином не довів перед судом наявність свого порушеного права, оскільки не надав належних доказів у розумінні законодавства, що регулює земельні правовідносини, з яких суд міг би достеменно встановити як факт знаходження спірних земельних ділянок в межах земельних ділянок наданих КСП «Заповіт Ілліча» (правонаступником якого є позивач) згідно з Актом на право колективної власності на землю, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №31 так і факт знаходження спірних земельних ділянок в межах масиву земельних ділянок в розумінні ст. 1 Закону України «Про Землеустрій» та п. 4 ст. 37-1 Земельного кодексу України чи факт надання позивачем до Ради визначених законодавством доказів існування такого масиву та перебування спірних земельних ділянок в його межах, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості визнати право позивача порушеним та таким, що підлягає захисту, а відтак відмовляє у позові.

Додатково слід зупинитися на практиці Європейського суду з прав людини щодо втручання в право на мирне володіння майном. Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про Захист Прав Людини та Основоположних Свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Також суд зауважує, що порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. В сукупності наведених обставин, суд вказує, що суд не може покласти в основу рішення у справі твердження що суб`єктивне право позивача зазнало протиправного порушення, оскільки наведені у рішенні обставини свідчать про ймовірність того, що позивач вчинив не всіх необхідних дій для реалізації свого права та не надав того об`єму доказів, які б повністю запевнили суд про можливість задоволення позову і надали можливість покласти такі беззаперечні докази і твердження в основу свого рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

Суд додатково принагідно констатує, що в контексті обставин справи та заявлених позивачем позовних вимог обраний позивачем спосіб захисту має ознаки такого, що не призведе до поновлення порушеного права позивача в межах одного судового провадження, оскільки ефективним способом захисту в межах одного судового провадження, з позиції суду, у такій категорії спорів є вимоги про переведення прав та обов`язків орендаря за спірними договорами на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 23.11.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз