Рішення

від 23.11.2023 по справі 754/7505/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3664/23

Справа №754/7505/23

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення суду виготовлено 24.11.2023)

23 листопада 2023 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя: О. Грегуль, секретар судового засідання: Н. Фідра, справа № 754/7505/23

ОСОБА_1 - позивач

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» - відповідач

Вимоги позивач: стягнення коштів

Вдовиченко В.О. , Рябов Д.С. , Божко Д.О. - адвокати позивача

Ушакова Т.Є. - адвокат відповідача

ВСТАНОВИВ:

Позивачем подано позов у якому посилаючись на невиконання договірних зобов`язань позивач просить за угодою про розірвання від 26.01.2022 до договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020 стягнути з відповідача: 604932,24 грн. - сплаченої суми (454644 грн.), три проценти річних (18347,69 грн., період з 27.01.2022 по 01.06.2023), втрати від інфляції (131940,55 грн., період з 01.02.2022 по 01.06.2023). Також позивач просить стягнути з відповідача: 45000 грн. - правничої допомоги.

Ухвалою суду від 07.06.2023 у справі № 754/7505/23 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 07.06.2023 у справі № 754/7505/23 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні адвокатом позивача (Божко Д.О.) позов підтримано, а адвокатом відповідача (Ушакова Т.Є.) позовні вимоги визнано частково та сторона відповідача не заперечувала проти стягнення з відповідача: 454644 грн. - сплаченої позивачем відповідачеві суми, а в іншій частині позовні вимоги не визнав посилаючись на їх безпідставність.

Відповідачем електронною поштою та поштою подано відзив з проханням окрім стягнення суми: 454644 грн. в іншій частині позовних вимог відмовити.

Позивачем подано відповідь на відзив з проханням задовольнити позовні вимоги.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

Вислухавши адвокатів сторін, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Між ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) і ОСОБА_1 (позивач) укладено договір завдатку до попереднього договору купівлі-продажу від 09.10.2020.

Між ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) і ОСОБА_1 (позивач) укладено нотаріально посвідчений попередній договір договору купівлі-продажу квартири від 13.10.2020 за яким сторони зобов`язуються протягом четвертого кварталу 2023, укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири з характеристиками: секція 3, поверх 2, № квартири (будівельний) 13, кількість кімнат 1, загальна площа (квадратних метрів) будівельна 43,05 за будівельною адресою: АДРЕСА_1 але за умови отримання ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) правовстановлюючих документів на об`єкт і сторони встановили, що основний договір укладається протягом 30 календарних днів з моменту отримання ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) правовстановлюючих документів на об`єкт.

Між ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) і ОСОБА_1 (позивач) укладено договір про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020 для підтвердження зобов`язань, що виникли у сторін з попереднього договору.

Між ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) і ОСОБА_1 (позивач) 26.01.2022 укладено нотаріально посвідчений договір про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 13.10.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Ляхар О.М. за реєстровим № 1031.

Між ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) і ОСОБА_1 (позивач) 26.01.2022 укладена угода про розірвання до договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020 за умовами якої сторони вирішили розірвати договір про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020 та ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) повертає суму, що була фактично сплачена ОСОБА_1 (позивач) за винятком суми коштів у гривнях, що еквівалентна 5 % від суми 814320 грн.. Грошову суму в розмірі 505644 грн. ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) повертає ОСОБА_1 (позивач) у строк не пізніше 6 місяців з дати розірвання договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020.

У судовому засіданні достовірно встановлено і дана обставина учасниками справи не оспорювалась та не спростовувалась, що на час подання позову і вирішення спору судом за укладеною 26.01.2022 між сторонами спору угодою про розірвання до договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020, ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) має перед ОСОБА_1 (позивач) заборгованість у сумі: 454644 грн..

Згідно ст. 509 ЦК України, 1. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 2. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 3. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 525 ЦК України, 1. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, 1. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 2. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Згідно ст. 527 ЦК України, 1. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. 2. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ст. 530 ЦК України, 1. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. 2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, 1. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, 1. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. 2. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. 3. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. 4. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно ст. 614 ЦК України, 1. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. 2. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. 3. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним.

Згідно ст. 617 ЦК України, 1. Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 625 ЦК України, 1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. 2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 635 ЦК України, 1. Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Попередній договір щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості підлягає нотаріальному посвідченню. 2. Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. 3. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. 4. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. 5. Будь-які платежі на підтвердження зобов`язання за попереднім договором щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості, а також встановлення інших фінансових зобов`язань сторін, крім штрафних санкцій, за попереднім договором купівлі-продажу о

З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача: 454644 грн. і проти стягнення яких не заперечує відповідач є обґрунтованими.

Що ж стосується позовних вимог в частині стягнення коштів за ст. 625 ЦК України, то суд при вирішенні даного питання виходить з наступного.

Згідно ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР,1. Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту. 2. Торгово-промислова палата України відповідно до цього Закону та свого Статуту здійснює представницькі функції як в Україні, так і за її межами, об`єднує торгово-промислові палати та координує їх діяльність. 3. Торгово-промислова палата України: відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації; засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників); веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Торгово-промисловою палатою України. 4. Торгово-промислова палата України має право одержувати в установленому порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади інформацію та матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань. 5. При Торгово-промисловій палаті України діють Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія, діяльність яких регулюється законодавством України. 6. Торгово-промислова палата України представляє інтереси своїх членів у Міжнародній торговій палаті, а також в інших міжнародних організаціях з питань підприємницької діяльності.

Згідно ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, 1. Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. 2. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

У судовому засіданні достовірно встановлено і даної обставини в судовому засіданні не заперечував адвокат відповідача, що на час подання позову і вирішення спору судом Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати не видавали відповідачеві сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю, як це передбачено ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, а тому правові підстави для звільнення відповідача на підставі ст. 617 ЦК України від відповідальності за ст. 625 ЦК України за порушення зобов`язання відсутні.

Посилання сторони відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не спростовують висновків суду про відсутність правових підстав для звільнення відповідача на підставі ст. 617 ЦК України від відповідальності за ст. 625 ЦК України, оскільки в своєму листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 ТПП України лише засвідчує, що військова агресія РФ проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), надзвичайною, невідворотною та об`єктивною обставиною для суб`єктів господарювання.

У самому листі ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 взагалі не йдеться та не вказується, що даний лист є сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) в розумінні ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР.

З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідач має нести перед позивачем відповідальність за ст. 625 ЦК України.

Що до періоду і розміру відповідальності за ст. 625 ЦК України, то суд при вирішенні даного питання виходить з наступного.

У п. 3 укладеної між ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) і ОСОБА_1 (позивач) 26.01.2022 угоди про розірвання до договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020 чітко визначено, що кошти ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) повертає ОСОБА_1 (позивач) у строк не пізніше 6 місяців з дати розірвання договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020.

У п. 7 укладеної між ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) і ОСОБА_1 (позивач) 26.01.2022 угоди про розірвання до договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020 чітко визначено, що дана угода набирає чинності з моменту підписання її сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 202 ЦК України, 1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 203 ЦК України, 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 204 ЦК України, 1. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За своїм змістом і суттю передбачений п. 3 укладеної між ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) і ОСОБА_1 (позивач) 26.01.2022 угоди про розірвання до договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020 строк повернення коштів не пізніше 6 місяців з дати розірвання договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020 надає ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) право відстрочити виконання свого обов`язку повернути кошти на строк не пізніше 6 місяців з дати розірвання договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020 і підписуючи угоду про розірвання 26.01.2022 ОСОБА_1 (позивач) по суті погодився на надання такого права ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач).

Тому суд вважає обґрунтованими доводи ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) про відсутність правових підстав для притягнення ТОВ «Гарант Житло Буд» (відповідач) до відповідальності за ст. 625 ЦК України до закінчення передбаченого п. 3 угоди про розірвання від 26.01.2022 шестимісячного строку.

У відзиві відповідачем наведений розрахунок трьох процентів річних і втрати від інфляції за визначений позивачем період нарахування трьох процентів річних і втрати від інфляції за мінусом шестимісячного строку передбаченого п. 3 угоди про розірвання від 26.01.2022 та за розрахунками відповідача розмір трьох процентів річних становить: 11546,72 грн., а розмір втрати від інфляції становить: 50446,78 грн..

Правильність наведених стороною відповідача у відзиві та перевірених судом розрахунків трьох процентів річних і втрати від інфляції, стороною позивача у судовому засіданні не спростовувалась.

З урахуванням викладеного суд вважає позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних і втрати від інфляції обґрунтованими лише в частині стягнення: 11546,72 грн. і 50446,78 грн. відповідно, а в іншій частині безпідставними.

454644 грн. + 11546,72 грн. + 50446,78 грн. = 516637,50 грн..

За таких обставин позов задовольняється частково.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

516637,50 грн. : 100 % = 5166,3750 (після математичного округлення) = 5166,38 грн..

У передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України, сторона позивача до початку та закінчення судових дебатів подала письмову заяву, що докази витрат на правничу допомогу сторона позивача подаватиме протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Червоноткацька, 87, офіс 11, ЄДРПОУ: 41497994) за угодою про розірвання від 26.01.2022 до договору про забезпечення виконання зобов`язань № 191 від 13.10.2020 на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ): 516637,50 грн. - сплаченої суми, три проценти річних, втрати від інфляції, 5166,38 грн. - судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: