Постанова

від 02.04.2024 по справі 754/7505/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №754/7505/23 Головуючий у І інстанції - Грегуль О.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/3153/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.'

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року та на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» про стягнення заборгованості, -

установив:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «Гарант Житло Буд» про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог, зазначив, що у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань просив суд, за угодою про розірвання від 26 січня 2022 року до договору про забезпечення виконання зобов`язань №191 від 13 жовтня 2020 року стягнути з відповідача: 604932,24 грн., з яких: заборгованості - 454644 грн., три проценти річних - 18347,69 грн., період з 27 січня 2022 року по 01 черв ня 2023 року, втрати від інфляції - 131940,55 грн., період з 01 лютого 2022 року по 01 червня 2023 року та просив стягнути з відповідача 45000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року зазначений вище позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Гарант Житло Буд» за угодою про розірвання від 26 січня 2022 року до договору про забезпечення виконання зобов`язань №191 від 13 жовтня 2020 року на користь ОСОБА_1 : 516637,50 грн. - сплаченої суми, три проценти річних, втрати від інфляції та 5166,38 грн. - судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

До суду першої інстанції 28 листопада 2023 року надійшла від представника ОСОБА_1 - адвоката Божко Д.О. заява про долучення доказів розміру витрат на правничу (правову) допомогу, які має нести позивач у справі №754/7505/23 та ухвалення додаткового рішення, в якій вона просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 48376 грн.

Деснянським районним судом м. Києва від 01 грудня 2023 року ухвалено додаткове рішення у зазначеній вище цивільній справі.

Стягнуто з ТОВ «Гарант Житло Буд» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 41313,10 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, ТОВ «Гарант Житло Буд» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає їх незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що листом від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02 грудня 1997 року №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Укладення Угоди про розірвання Договору про забезпечення виконання зобов`язань №191 від 13 жовтня 2020 року та визначення умов повернення коштів відбулося до початку збройної агресії рф - 26 січня 2022 року, а отже Товариство жодним чином не могло передбачити настання таких обставин.

Частина коштів була сплачена ним добровільно, що свідчить про його добросовісність і намір виконати зобов`язання належним чином.

Проте, строк виконання грошового зобов`язання припав саме на період активної фази бойових дій в м. Києві, що, безсумнівно, вплинуло на виконання зобов`язання.

В подальшому, обставини збройної агресії рф проти України та їх вплив на економіку держави призвели до фактичного припинення господарської діяльності ТОВ «Гарант Житло Буд» та неможливості своєчасного виконання грошового зобов`язання перед позивачем.

Вказує, що таким чином, оскільки порушення ним зобов`язання перед позивачем сталося внаслідок непереборної сили, у відповідності до ст. 617 ЦК України Товариство підлягає звільненню від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції, зазначило, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним з обсягом наданих адвокатом позивача послуг, і взагалі далекий від реальних «ринкових» цін на відповідні юридичні послуги у м. Києві.

Просило суд, скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Скасувати додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що форс-мажорні обставини не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань стороною договору, має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Таким чином, хибною є думка ТОВ «Гарант Житло Буд», що неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Вказує, що станом на момент подачі відзиву на апеляційну скаргу, зобов`язання ТОВ «Гарант Житло Буд» досі залишається не виконаним.

Таким чином, нарахування 3% річних та індексу інфляції є законним та обґрунтованим.

Щодо оскарження додаткового рішення, вказує, що між ним та Адвокатським об`єднанням «Алтекса» було підписано Договір про надання правової допомоги №б/н від 26 травня 2023 року та Додаткові угоди у відповідності до якого Адвокатське об`єднання «Алтекса» надає правову допомогу на умовах, що визначені Договором та Додатковими угодами, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар у розмірі 48367 грн., що складає від ціни позову (604932,24 грн.) менше ніж 10%, а отже гонорар є співмірним із ціною позову.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката визначався сторонами Договору про надання правової допомоги від 26 травня 2023 року виходячи із ціни позову та значенням для нього справи з урахуванням складністю справи та часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Згідно умов пункту 5.3. Договору про надання правової допомоги від 26 травня 2023 року, укладеного між ним та Адвокатським об`єднанням «Алтекса», сторони погодили, що гонорар встановлюється у фіксованому розмірі без прив`язки до кількості витраченого часу у розмірі - 48376 грн.

Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року залишити без змін.

В судовому засіданні представник ТОВ «Гарант Житло Буд» - Ушакова Т.Є. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - Божко Д.О. просила апеляційну скаргу відхилити, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Гарант Житло Буд» і ОСОБА_1 укладено договір завдатку до попереднього договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2020 року.

Між ТОВ «Гарант Житло Буд» і ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу квартири від 13 жовтня 2020 року, за яким сторони зобов`язуються протягом четвертого кварталу 2023, укласти та нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири з характеристиками: секція 3, поверх 2, № квартири (будівельний) АДРЕСА_1 але за умови отримання ТОВ «Гарант Житло Буд» правовстановлюючих документів на об`єкт і сторони встановили, що основний договір укладається протягом 30 календарних днів з моменту отримання ТОВ «Гарант Житло Буд» правовстановлюючих документів на об`єкт.

Між ТОВ «Гарант Житло Буд» і ОСОБА_1 укладено договір про забезпечення виконання зобов`язань №191 від 13 жовтня 2020 року для підтвердження зобов`язань, що виникли у сторін з попереднього договору.

Між ТОВ «Гарант Житло Буд» і ОСОБА_1 26 січня 2022 року укладено нотаріально посвідчений договір про розірвання попереднього договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 13 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Ляхар О.М. за реєстровим №1031.

Між ТОВ «Гарант Житло Буд» і ОСОБА_1 26 січня 2022 року укладена угода про розірвання договору про забезпечення виконання зобов`язань №191 від 13 жовтня 2020 року за умовами якої сторони вирішили розірвати договір про забезпечення виконання зобов`язань №191 від 13 жовтня 2020 року та ТОВ «Гарант Житло Буд» повертає суму, що була фактично сплачена ОСОБА_1 за винятком суми коштів у гривнях, що еквівалентна 5% від суми 814320 грн.

Грошову суму в розмірі 505644 грн. ТОВ «Гарант Житло Буд» повертає ОСОБА_1 у строк не пізніше 6 місяців з дати розірвання договору про забезпечення виконання зобов`язань №191 від 13 жовтня 2020 року.

У судовому засіданні суду першої інстанції достовірно встановлено і дана обставина учасниками справи не оспорювалась та не спростовувалась, що на час подання позову і вирішення спору судом за укладеною 26 січня 2022 року між сторонами спору угодою про розірвання договору про забезпечення виконання зобов`язань №191 від 13 жовтня 2020 року, ТОВ «Гарант Житло Буд» має перед ОСОБА_1 заборгованість у сумі: 454644 грн.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача у розмірі 454644 грн. сторонами не оскаржено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем, суд першої інстанції виходив з того, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати не видавали відповідачеві сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю, як це передбачено ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02 грудня 1997 року №671/97-ВР, а тому правові підстави для звільнення відповідача на підставі ст. 617 ЦК України від відповідальності за ст. 625 ЦК України за порушення зобов`язання відсутні.

Разом з тим, суд першої інстанції взяв до уваги наведений відповідачем розрахунок трьох процентів річних і втрати від інфляції за визначений позивачем період нарахування трьох процентів річних і втрати від інфляції за мінусом шестимісячного строку передбаченого п. 3 угоди про розірвання від 26 січня 2022 року та за розрахунками відповідача розмір трьох процентів річних становить: 11546,72 грн., а розмір втрати від інфляції становить: 50446,78 грн., а тому позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних і втрати від інфляції обґрунтованим є лише в цій частині стягнення.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР,1. Торгово-промислова палата України здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших законів, нормативно-правових актів та свого Статуту. 2. Торгово-промислова палата України відповідно до цього Закону та свого Статуту здійснює представницькі функції як в Україні, так і за її межами, об`єднує торгово-промислові палати та координує їх діяльність. 3. Торгово-промислова палата України: відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації; засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників); веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Торгово-промисловою палатою України. 4. Торгово-промислова палата України має право одержувати в установленому порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади інформацію та матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань. 5. При Торгово-промисловій палаті України діють Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія, діяльність яких регулюється законодавством України. 6. Торгово-промислова палата України представляє інтереси своїх членів у Міжнародній торговій палаті, а також в інших міжнародних організаціях з питань підприємницької діяльності.

Згідно ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України листом №2024/02.0-7.1 засвідчила, що війна в Україні належить до форс-мажорних обставин.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №912/3323/209 зазначено, що відсутність коштів на виконання зобов`язань не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч. 2 ст. 617 ЦК та ч. 2 ст. 218 ГК та не може вважатися форс-мажором. Форс-мажор не звільняє від виконання самого зобов`язання, а також, лист Торгово-промислової палати не має наперед встановленої сили, а може лишень виступати додатковим аргументом в суді.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 25 січня 2022 року у с праві №904/3886/21, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Також, відповідно до Постанови Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи такі висновки суду, вбачається, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань стороною договору, а має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Крім того, сертифікат Торгово-промислової палати України - є регламентований законодавством і загальноприйнятий документ, який підтверджує факт настання форс-мажорних обставин.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі №910/4532/21, доказами непереборної сили, можуть бути, зокрема, сертифікат ТПП України. При цьому, щоб засвідчити форс-мажорні обставини, особі необхідно звернутися до ТПП, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання.

Але наявність сертифікату торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 21 вересня 2022 року у справі №911/589/21, від 14 лютого 2018 року у справі №926/2343/16, від 16 липня 2019 у справі №917/1053/18, від 25 листопада 2021 року у справі №905/55/21.

Однак, як встановлено судом першої інстанції сертифікату від Торгово-промислової палати України ТОВ «Гарант Житло Буд» немає.

Відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким, чином колегія суддів оцінює критично доводи апеляційної скарги про неможливість ТОВ «Гарант Житло Буд» виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України, і що це є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки сторона яка не виконує таке зобов`язання, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи, проте матеріали цивільної справи не містять жодного належного доказу, що може підтверджувати не платоспроможність ТОВ «Гарант Житло Буд», що призвело саме у зв`язку з фактом настання форс-мажорних обставин.

Крім того, у ТОВ «Гарант Житло Буд» відсутній сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує факт настання форс-мажорних обставин, а посилання на лист №2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року Торгово-промислової палати України не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Щодо оскарження ТОВ «Гарант Житло Буд» додаткового рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд зазначає наступне.

Встановлено, що 28 листопада 2023 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Божко Д.О. подано заяву про долучення доказів розміру витрат на правничу (правову) допомогу, які має нести позивач у справі №754/7505/23 та ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 48376 грн.

На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, суду були подані такі докази: -договір укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням «Алтекса» про надання правової допомоги від 26 травня 2023 року: -додаткова угода №1 від 26 травня 2023 року до договору про надання правової допомоги від 26 травня 2023 року; -додаткова угода №2 від 26 травня 2023 року до договору про надання правової допомоги від 26 травня 2023; -звіт від 23 листопада 2023 року про надання правничої (правової) допомоги згідно договору про надання правової допомоги від 26 травня 2023; -ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ №1380853 від 01 червня 2023 року і свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЖТ №001267 від 06 грудня 2021 року (адвокат Вдовиченко В.О.); -ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АВ №1083850 від 10 липня 2023 року (адвокат Рябов Д.С.); -ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ №1465636 від 23 вересня 2023 року і свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю КС №2593 від 15 лютого 2018 року (адвокат Романцова Т.В.); -ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АР №1141325 від 20 вересня 2023 року і свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП002832 від 20 липня 2021 року (адвокат Божко Д.О.).

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Крім того, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений в договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, що узгоджується з правовою позицією, викладеній у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.

З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку під час ухвалення додаткового рішення про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 та відшкодуванню судових витрат, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду та додаткове рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не можуть бути скасовані з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Житло Буд» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 11 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді С.О. Журба

Т.О. Писана