Постанова

від 16.11.2023 по справі 163/2789/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 163/2789/21

провадження № 61-6005св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Рівненський заклад дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року у складі судді Шеремети С. А. та постанову Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області про визнання незаконним в скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила:

- визнати незаконним і скасувати наказ відповідача № 50-к/тр від 05 листопада 2021 року в частині відсторонення її від роботи;

- зобов`язати відповідача виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня допуску її до роботи, яким є день набрання рішенням суду законної сили.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що працює прибиральником службових приміщень у Рівненському закладі дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області (далі - Рівненський ЗДО «Світлинка»).

Керівництво дошкільного закладу листом від 04 листопада 2021 року повідомило її про необхідність обов`язкового щеплення проти COVID-19 із наданням до 05 листопада 2021 року документів про таке щеплення або довідку про абсолютне протипоказання.

Директором Рівненського ЗДО «Світлинка» 05 листопада 2021 року був підписаний наказ про її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року через ненадання зазначених у попередженні документів.

Вважає вказаний наказ незаконним і таким, що суперечить трудовому, цивільному та медичному законодавству. Вказала, що по своїй суті вакцинація /не вакцинація від COVID-19 не є медичним оглядом та є добровільною для усіх груп населення, у тому числі професійних.

Відповідач фактично обмежив її конституційне право на працю, що є неприпустимим і є дискримінацією, оскільки жодної законодавчої вимоги про обов`язок працівника сфери освіти вакцинуватися проти коронавірусної хвороби на цей час немає, зміни до статті 46 КЗпП України щодо надання роботодавцю права відстороняти від роботи з підстав відсутності у працівника вакцинації від коронавірусу не вносились.

Конституційний Суд України у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10 вказав, що обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законом, а встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України (пункт 3.2).

Наказ Міністерства охорони здоров`я України та постанова Кабінету Міністрів України, на які відповідач посилається в оспорюваному наказі, є підзаконними нормативними актами, тому їх норми не можуть обмежувати конституційні права особи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Любомльський районний суд Волинської області рішенням від 28 червня 2022 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач є працівником закладу освіти. Обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників закладів освіти введена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набув чинності 08 листопада 2021 року, тому з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку від якого позивач відмовилась, що зафіксовано належними письмовими доказами. Будь-яких пояснень своєї відмови від щеплення роботодавцю позивач теж не надала.

Доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення суду не надано.

Також місцевий суд зазначив, що у спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу.

Волинський апеляційний суд постановою від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу. Оскільки вимоги про поновлення на роботі та стягнення невиплаченої заробітної плати є похідними, то в їх задоволенні також відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у квітні2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Посада прибиральника службових приміщень надає право і можливість проводити відповідне прибирання в позаробочий для основного персоналу час. Відповідне прибирання може здійснювати коли у закладі дошкільної освіти відсутні діти і робочий персонал.

Всупереч прямій вимозі закону в матеріалах справи відсутнє подання посадових або службових осіб Держпродспоживслужби про відсторонення її від роботи.

Апеляційним судом не враховано правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 10.8, 11.29-11.33 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Відповідачем не надано жодного письмового подання посадових осіб Державної санітарно-епідеміологічної служби про недопуск позивача до роботи; у матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження відмови позивача від обов`язкового профілактичного щеплення.

Наказ № 50-к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» визнано незаконним в частині відсторонення ОСОБА_2 (справа № 163/2793/21), ОСОБА_3 (справа № 163/2796/21), ОСОБА_4 (справа № 163/2799/21).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Рівненський ЗДО «Світлинка» у серпні 2023 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що наказ про відсторонення від роботи невакцинованих працівників був прийняти 05 листопада 2021 року, проте працівники були відсторонені від роботи з дня набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, а саме з 08 листопада 2021 року.

На день відсторонення позивач не подала ні довідки про наявність протипоказань для щеплення, ні сертифікату про проходження тесту, а також не висловила готовності вакцинуватись.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 червня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Любомльського районного суду Волинської області.

Справа № 163/2789/21 надійшла до Верховного Суду 06 липня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 серпня 2023 року продовжив Рівненському ЗДО «Світлинка»строк на подання відзиву.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі наказу № 18-К від 21 грудня 2019 року працює прибиральником службових приміщень у Рівненський ЗДО «Світлинка».

04 листопада 2021 року ОСОБА_1 було вручено письмове повідомлення директора Рівненського ЗДО «Світлинка» за № 50 про необхідність обов`язкового щеплення проти COVID-19, в якому зазначено, з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників їх закладу, тому ОСОБА_1 необхідно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення.

Одночасно позивача попереджено, що у випадку ненадання до 05 листопада 2021 року одного із наведених документів з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

Згідно з повідомленням про надання пояснень про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення № 55 від 05 листопада 2021 року відповідач повторно повідомив позивача, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників дошкільних навчальних закладів та запропоновано ОСОБА_1 надати підтверджуючі документи щодо профілактичного щеплення проти COVID-19 або ж пояснення чи відмову від щеплення до 08 листопада 2021 року.

ОСОБА_1 відмовилася отримати повідомлення про надання пояснень про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення № 55 від 05 листопада 2021 року та надати письмові пояснення про відмову від обов`язкового щеплення про, що відповідачем було складено акт № 3 від 05 листопада 2021 року.

Крім цього, позивача було проінформовано про те, що період відсторонення від роботи не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, а також до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

05 листопада 2021 року директор Рівненського ЗДО «Світлинка» видала наказ № 50-к/тр «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників», яким позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказ обґрунтований статтею 46 КЗпП України, частиною другою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Підставою для видання наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 04 листопада 2021 року, у тому числі за № 50.

Із цим наказом ОСОБА_1 ознайомлена у день його видання 05 листопада 2021 року.

Відповідно до довідки про доходи від 22 листопада 2021 року загальний розмір заробітної плати ОСОБА_1 за вересень - жовтень 2021 року склав 6 267 грн (за вересень - 3133,50 гривень, за жовтень - 3133,50 гривень).

Процедура відсторонена від роботи працівників Рівненського ЗДО «Світлинка» була предметом перевірки Управління Держпраці у Волинській області, наслідком чого був складений акт № ВЛ 1084/0137/АВ від 22 грудня 2021 року, в якому констатовано, що керівником цього закладу освіти дотримано процедуру відсторонення працівника від роботи відповідно до законодавства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституція України як Основний закон гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, тобто безпосереднього виконання ним трудових обов`язків, міститься у статті 46 КЗпП України.

Так, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), згідно з яким обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство».

Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України імперативно встановлено обов`язковість урахування судом висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Питання правомірності відсторонення працівника від роботи у зв`язку з відсутністю у нього профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було предметом правового дослідження та аналізу Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначила таке:

«…нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначені цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку, без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Переглядаючи по суті справу № 130/3548/21 (спір, що виник у аналогічних правовідносинах зі справою, що переглядається) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що:

«…У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів».

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 є прибиральником службових приміщень у Рівненському ЗДО «Світлинка».

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» роботодавець письмово повідомив ОСОБА_1 про необхідність надати документ про вакцинацію або довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень. Також в цих повідомленнях наведено про те, що працівників, які не нададуть один із зазначених документів, буде відсторонено від роботи.

ОСОБА_1 була ознайомлена із зазначеним документом під особистий підпис 04 листопада 2021 року, проте відмовилась від проходження вакцинації.

Згідно з пунктом 3.11 посадової інструкції № 2.16П прибиральника службових приміщень, затвердженої наказом директора Рівненського ЗДО «Світлинка» 29 січня 2021 року № 17-ОД, прибиральник службових приміщень зобов`язаний надавати допомогу вихователям в підготовці дітей до прогулянки та поверненні з прогулянки.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень встановивши, що за характером виконуваних обов`язків прибиральника службових приміщень у дошкільному закладі, які пов`язані з контактами з дітьми та забезпеченням їх догляду, позивач підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненим коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилась від проходження вакцинації, відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

Крім того, приймаючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій суди врахували, що держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивача на працю у дошкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 697/2357/21, від 26 липня 2023 року у справі № 163/2799/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 163/2793/21.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає, що за таких обставин керівник закладу освіти правомірно прийняв рішення про відсторонення позивача від роботи.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у пунктах 10.8, 11.29-11.33 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, не заслуговують на увагу.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Великої Палати Верховного Суду, на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Посилання у касаційній скарзі на те, що наказ № 50-к/тр від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» визнано незаконним в частині відсторонення ОСОБА_2 (справа № 163/2793/21), ОСОБА_3 (справа № 163/2796/21), ОСОБА_4 (справа № 163/2799/21), також не заслуговують на увагу, оскільки постановами Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 163/2793/21 та від 26 липня 2023 року у справі № 163/2799/21 скасовано постанови апеляційного суду, якими, зокрема було визнано незаконним і скасовано наказ Рівненського ЗДО «Світлинка»від 05 листопада 2021 року № 50-к/тр в частині відсторонення від роботи працівників та залишено в силі рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи постанови апеляційного суду і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції суд касаційної інстанції виходив з того, що висновок апеляційного суду про те, що роботодавець відсторонив позивача без належних правових підстав, не відповідає дійсності, оскільки відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд звертає увагу на те, що апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, правильно врахував останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Інші доводи касаційної скарги доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров