Постанова

від 14.11.2023 по справі 443/80/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 443/80/23 Головуючий у 1 інстанції: Сливка І.С.

Провадження № 22-ц/811/2039/23 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

Категорія: 16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року м.Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.,

з участю: прокурора Сеніва О.П.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу заапеляційною скаргою першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області на ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 26 червня 2023 року у справі за позовом першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Жидачівської міської ради Львівської області до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У січні 2023 року перший заступник керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Жидачівської міської ради Львівської області з позовом до ОСОБА_1 ,в якомупросив розірвати договір оренди землі від 22.10.2020 року, укладений між Вільховецькою сільською радою (на даний час Жидачівська міська рада) та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, площею 57,0 га, кадастровий номер 4621585900:05:000:0112, та зобов`язати відповідача повернути власникуЖидачівській міській раді вказану земельну ділянку.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 26 червня 2023 року закрито провадження у даній справі.

Ухвалу суду оскаржив перший заступник керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області, просить її скасувати з підстав порушення норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що земельна ділянка фактично була надана ОСОБА_1 для використання її фермерським господарством «Пчани-Денькович» та здійснення господарської діяльності.

Наголошує, що керівником ФГ «Пчани-Денькович» є ОСОБА_1 , який не зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Звертає увагу, що оскільки земельна ділянка не передавалась в оренду фермерському господарству, не належала членам господарства на праві приватної власності та фермерському господарству на праві власності, то правовідносини між юридичною особою ФГ «Пчани-Денькович» та фізичною особою ОСОБА_1 щодо користування спірною земельною ділянкою підлягали оформленню шляхом укладення відповідного договору суборенди на підставі статті 8 Закону України «Про оренду землі», за згодою орендодавця органу місцевого самоврядування, однак, матеріали справи не містять доказів укладення такого договору, тому висновок суду про використання земельної ділянки фермерським господарством, а не фізичною особою, є безпідставним.

Апелянт вважає, що відповідно до вимог закону, спірна земельна ділянка не підлягала передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах), оскільки передавалась в оренду громадянину ОСОБА_1 для випасання худоби.

На переконання апелянта, у випадку передачі земельної ділянки фермерському господарству для здійснення підприємницької діяльності, така могла бути передана в користування виключно на земельних торгах.

Зазначає, що відсутні підстави для врахування судом наведених представником відповідача обставин щодо здійснення розрахунків за договором, оскільки будь-які докази на підтвердження вказаного факту, зокрема, податкові декларації з плати на землю та платіжні доручення, відповідачем до суду не надавались.

В судове засідання апеляційного суду інші учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено апеляційним судом у їхній відсутності.

Заслухавши пояснення прокурора в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Частиною третьою статті 3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що даний спір повинен розглядатись судами господарської юрисдикції.

Однак, такий висновок суду є помилковим з огляду на наступне.

Статтею 19 ЦПК Українивизначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Натомість, Господарський процесуальний кодекс Українивстановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першоїстатті 20 цього кодексу).

Таким чином, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне та суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), а також пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

Статтею 48 ЦПК Українивизначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства, відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц.

Як беззаперечно вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Жидачівської міської ради Львівської області, прокурор просить про розірвання договору оренди землі від 22.10.2020 року, укладеного між Вільховецькою сільською радою (на даний час Жидачівська міська рада) та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 57,0 га, кадастровий номер 4621585900:05:000:0112, та зобов`язання повернути власникуЖидачівській міській раді вказану земельну ділянку з підстав використання такої не за цільовим призначенням та встановлених порушень щодо передання такої в користування, визначивши відповідачем ОСОБА_1 , як фізичну особу.

Слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно доЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках.

Земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Поряд з цим, із матеріалів справи чітко вбачається, що суб`єктний критерій даного спору не свідчить про господарську юрисдикцію такого, оскільки однією стороною спірних правовідносин є фізична особа, власне, без статусу підприємця (ФОП).

Для визначення юрисдикції поряд із суб`єктним критерієм, колегія суддів також враховує і перевіряє предметний критерій даного спору.

У цьому контексті, колегія суддів розділяє доводи апеляційної скарги стосовно того, що наявність статусу підприємця у відповідної особи не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації такого, конкретна особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Так, рішенням №1990 Вільховецької сільської ради від 21.10.2020 року громадянину ОСОБА_1 , зокрема, була передана в оренду на 7 років земельна ділянка площею 57,0 га, кадастровий номер 4621585900:05:000:0112, що в с. Вільхівці, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності без зміни цільового призначення для випасання худоби ФГ «Пчани-Денькович».

22.10.2020 року між Вільховецькою сільською радою, в особі сільського голови Ілюка В.І., та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі вказаної вище земельної ділянки для випасання худоби.

07.12.2020 року до договору оренди землі від 22.10.2020 року була укладена додаткова угода, якою внесено зміни до п.8 договору та викладено його в новій редакції, зокрема, визначено орендну плату й те, що така вноситься виключно у грошовій формі.

Згідно з копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 29.03.2021 року, земельна ділянка площею 57,0 га, кадастровий номер 4621585900:05:000:0112, перебуває в оренді ОСОБА_1 .

Враховуючи зазначені обставини, той факт, що розрахунки за договорами оренди землі здійснює фермерське господарство, не змінює складу учасників орендних правовідносин та не є підставою для висновку про інший суб`єктний склад спору, ніж той, який визначений у позовній заяві.

Так, з акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 07.05.2021 №179-ДК/166/АП/09/01/-21 слідує про відхилення від проектів землеустрою, які полягають у порушенні земельного законодавства під час використання земельних ділянок громадянином ОСОБА_1 .

Крім цього, про порушення, власне, громадянином ОСОБА_1 вимог земельного законодавства свідчить протокол про адміністративне правопорушення від 01.06.2021 року, припис Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 01.06.2021 року та постанова про накладення адміністративного стягнення від 07.06.2021 року.

Як вже зазначалося, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках (п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України).

За змістом частин першої та третьої статті 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Відповідно до ст.20 ЦПК України та ст.21 ГПК України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цими кодексами.

Зважаючи на зазначене та виходячи із здійсненого аналізу позовних вимог і матеріалів справи, колегія суддів доходить висновку, що у даній справі відсутній спір між сторонами, який виник у зв`язку із здійсненням господарської (підприємницької) діяльності, оскільки вимога спрямована до фізичної особи ОСОБА_1 та стосується його прав та обов`язків, як орендаря земельної ділянки.

Не спростовує відповідних висновків і те, що ФГ «Пчани-Денькович» було зареєстровано 19.03.2010 року, а відповідач ОСОБА_1 є директором такого, чи те, що надана в оренду земельна ділянка фактично використовується фермерським господарством.

Так, ФГ «Пчани-Денькович», код ЄДРПОУ 36738335, зареєстроване 19.03.2010 року, уповноважена особа якого є ОСОБА_1 , основним видом діяльності є 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід, інші види діяльності 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.42 Розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів, 01.43 Розведення коней та інших тварин родини конячих, 01.46 Розведення свиней, 01.50 Змішане сільське господарство, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві, 01.62 Допоміжна діяльність у тваринництві, 01.63 Післяурожайна діяльність, 46.11 Діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами, 46.23 Оптова торгівля живими тваринами, 81.30 Надання ландшафтних послуг.

Поряд з цим, із заявою про надання спірної земельної ділянки відповідач звернувся, як фізична особа, з метою безкоштовного отримання такої, а тому ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в цих правовідносинах є неправильним.

Більше того, слідуючи висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №621/2501/18, після одержання громадянами земельних ділянок та передання їх уже створеним раніше господарствам без реєстрації нового господарства, зазначені спори з огляду на суб`єктний склад сторін, згідно з приписами статті 19 ЦПК України,необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №357/1180/17 за позовом про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок Велика Палата Верховного Суду відступила від свого висновку, викладеного в постанові від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, про те, що спори, пов`язані з наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику і подальшого передання цієї ділянки в користування фермерського господарства, мають розглядатися за правилами господарського судочинства.

Крім цього, у постановах від 20 березня 2019 року у справі №619/1680/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі №621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі №357/1180/17 Велика Палата Верховного Суду визначила цивільну юрисдикційність земельних спорів за участю фермерських господарств у разі, якщо спір стосується виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства фізичній особі, яка вже реалізувала своє право на отримання у спрощеному порядку земельної ділянки для ведення фермерського господарства, створила таке фермерське господарство, а потім знову, як фізична особа, скористалася таким правом, звернулася до компетентного органу та отримала повторно земельну ділянку чи земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, при визначенні юрисдикції спору про повторне виділення фізичним особам земельних ділянок для ведення фермерського господарства слід враховувати, що до цивільної юрисдикції відносяться спори, у яких фізична особа до цього звернення вже реалізувала право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства і до звернення з новою заявою створене фермерське господарство, якому в користування передана земельна ділянка. При цьому, створення чи не створення іншого фермерського господарства на час відкриття провадження у справі не має значення.

Узагальнено Велика Палата Верховного Суду визначила цивільну юрисдикційність земельних спорів щодо земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства, у разі, якщо:

- фізична особа зверталася до уповноваженого органу та отримала спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а фермерське господарство було нею зареєстроване після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (або взагалі не було зареєстроване);

- спір стосується виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства фізичній особі, яка вже реалізувала своє право на отримання у спрощеному порядку земельної ділянки для ведення фермерського господарства, створила таке фермерське господарство, а потім знову як фізична особа скористалася таким правом, звернулася до компетентного органу та отримала повторно земельну ділянку чи земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

Господарська ж юрисдикція спору узагальнено визначалася:

- у правовідносинах користування земельною ділянкою, первинно наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, вважаючи, що в силу прямих приписів законодавства з дня державної реєстрації такого фермерського господарства відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки;

- коли земельна ділянка виділялася додатково фермерському господарству як юридичній особі.

В свою чергу, у кожному випадку для порівняння правовідносин та їх оцінки на предмет подібності, насамперед, необхідно встановити, які правовідносини є спірними, тоді порівнювати права й обов`язки сторін відповідних правовідносин з правовим регулюванням (змістовий критерій), а у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням та суб`єктним складом спірних правовідносин, й об`єкти спорів.

Таким чином, з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими у контексті визначення подібності правовідносин та, як наслідок, урахування таких у спірних правовідносинах.

Враховуючи зазначене, не є релевантним посилання в оскаржуваній ухвалі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року в справі №922/1830/19, оскільки висновки у цій постанові зводяться до оцінки правовідносин щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин чи іншими юридичними особами, тобто правовідносини, зазначені у цій постанові та у даній справі, є різними, хоча констатація апеляційним судом такого факту не свідчить про незгоду із висловленими у цій постанові висновками.

Наведене у сукупності дає підстави для висновку про відсутність обставин, як б свідчили про господарську юрисдикцію даного спору, тому такий необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.

Отже, суд першої інстанції належним чином не визначив характеру спору, суб`єктного складу правовідносин, предмета та підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо необхідності закриття провадження з відповідних підстав.

Відповідно дост.379ЦПК України,підставами дляскасування ухвалисуду,що перешкоджаєподальшому провадженнюу справі,і направленнясправи дляпродовження розглядудо судупершої інстанції,зокрема,є невідповідністьвисновків судуобставинам справита порушеннянорм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки, оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, її необхідно скасувати, як таку, що перешкоджає подальшому розгляду справи,знаправленнямсправидо суду першої інстанції для продовження розгляду.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваною ухвалою спір по суті не вирішувався, а тому відсутні підстави для вирішення апеляційним судом питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області задовольнити.

Ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 26 червня 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 23 листопада 2023 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич